Там на санях – і риба, і комір.

Підійшла баба до саней – ні коміра, ні риби.

Почала вона лаяти старого. Тоді дід зрозумів, що лисичка була не мертва. Побідкався-побідкався та нічого не вдієш.

! Цей твір – оповідання, казка, байка…? Доведіть свою думку.

Прочитайте казку в особах.

Як ви зрозуміли зміст виділеного речення?

Знайдіть у казці зачин, основну частину і кінцівку.

Перекажіть казку близько до тексту.

Легкий хліб

Білоруська народна казка

Косив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочити. Розв’язав торбинку і взявся їсти.

Виходить з лісу голодний вовк. Підійшов він до косаря і попросив хліба.

Сподобався вовкові хліб. Він і каже:

– Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його брати? Порадь, чоловіче!

– Спершу треба землю зорати…

– Тоді й хліб буде?

– Ні, братику, стривай. Потім треба землю заборонувати…

– І можна хліб їсти?

– Що ти? Зажди ще. Раніше треба жито посіяти…

– Тоді буде хліб, – облизнувся вовк.

– Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде', холодну зиму перезимує, навесні виросте, потім закрасує', потім почне наливати зернятка, потім достигати...

– Ой, – зітхнув вовк. – Ця робота дуже вже марудна й тяжка. Порадь мені, як легше їжу добувати.

– Ну, що ж, – говорить косар. – Раз не хочеш тяжки'й хліб їсти, поїж легки'й. Йди на ви'гін, там кінь пасеться.

Прийшов вовк на вигін. Побачив коня:

– Коню, коню! Я тебе з’їм.

- Що ж, – каже кінь, – їж. Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб не поламати собі зуби об них.

– А й справді, пого'дився вовк.

Нагнувся він підкови знімати, а кінь як ударить копитом у зуби… Перекинувся вовк та тікати.

З’їсти то він не з’їв коня, але спробував легкого хліба. І по цей день вовк легкого хліба шукає.

! Закрасу'є – зацвіте.

Ви'гін – частина поля, лугу, куди виганяють пастися худобу.

? Перевірте себе, чи зможете ви прочитати ці слова правильно і швидко: стоми'вся, розв’яза'в, спод'обався, облизну ﻓ вся, дочека'йся, куще'м, закрасу'є, стрива'й, мару'дна, чолові'че, ви'гін, підко'ви.

Прочитайте розмову косаря і вовка. Як сприйняв вовк розповідь косаря?

Цей твір – оповідання, казка, байка…? Доведіть свою думку.

Знайдіть у творі зачин, основну частину і кінцівку.

Прочитайте, як вовк покуштував «легкого хліба».

Подумайте, що у творі означає вислів «легкий хліб»

Порівняйте значення таких висловів: «легкий хліб», «легка пір’їна», «легка задача». Чим відрізняються значення цих висловів?

Виноградар і змія

Болгарська народна казка

Один чоловік мав гарний виноградник. Біля виноградника лежала купа каміння, де жила велика змія. Якось виноградар побачив змію і надумав зробити їй добро. Узяв кухоль свіжого молока, приніс, поставив біля каміння і став оддалік – хотів побачити, що буде. Змія вилізла, випила молоко і впустила в кухоль один золотий. Виноградар узяв кухоль із золотим і пішов собі. Відтоді щоранку носив він змії молоко і забирав по одному золотому. Так дружили вони багато років.

Якось виноградар покликав сина, майбутнього господаря, і розповів йому про змію, що її годував молоком. Почав і син носити молоко й забирати золоті. Одного разу він подумав: «У тій купі має бути багато золотих; краще вбити змію, розрити купу й забрати золоті, а не носити молоко та годувати ту змію».

Отаке надумавши, він узяв палицю і поніс змії молоко. Коли змія молоко випила, хлопець замахнувся і щосили вдарив її, але убити не зміг, відбив тільки шматок хвоста. Змія розгнівалась і вкусила хлопця. Він розпух і ледве дійшов додому. Батько спитав його, що сталося. Син розповів усе, як було, і через кілька днів помер.

***

Минуло багато часу, і якось прийшов виноградар до тієї самої купи каміння. Вилізла і змія. Виноградар їй каже:

- Давай знову дружити, як раніше дружили.

А змія йому відповіла:

– Чоловіче, не може відновитися колишня дружба. Поки ти бачиш синову могилу, а я свого відбитого хвоста, ми не можемо стати друзями. Коли щось робиш, думай і про наслідки.

! Виногра'дник, оддалі'к, наду'мавши, розгні'валась, віднови'тися.

? Цей твір – казка, оповідання, байка? Доведіть свою думку. Прочитайте, як виноградар потоваришував із змією.

Який злочин вчинив син? Яка риса характеру виявилася в цьому вчинку?

Чому змія не схотіла більше дружити з виноградарем?

Знайдіть речення, яке передає головну думку твору.

Доберіть заголовок до кожної частини і складіть план. Твору.

Хто ж був працьовитий?

Болгарська народна казка

Один батько послав старшого сина на город копати картоплю. Узяв син мотику, мішок і пішов. Слідом за ним рушив менший брат.

Прийшли на город і, замість того щоб працювати, стали розповідати казки.

Трохи згодом надійшов до них батько.

– Як працюєте? – запитав він.

– Абияк… – ніяково промимрив старший брат.

– А ти як? – запитав у меншого сина.

– Допомагаю старшому, – відповів той, не почувши, що сказав брат.

– Добрі робітнички! – промовив батько. – Один нічого не робить, а другий йому допомагає.

(Мотика – сапа.)

Найдорожчий плід

Болгарська народна казка

Було у батька три сини. Якось він покликав їх до себе в кімнату й каже:

– Даю вам кожному гаманець золотих. Ідіть собі по світу та шукайте найдорожчий плід. Хто його принесе мені, дістане половину мого багатства.

Взяли три сини гроші та й рушили на три сторони світу шукати найдорожчий плід.

По трьох роках мандрів усі троє повернулися додому.

– Ну як, – запитав батько найстаршого сина, – приніс ти мені найдорожчий плід?

А той йому:

– Найдорожчий плід, тату, це той, котрий найсолодший. Отож я купив тобі винограду. З усіх плодів, що родить наша земля, виноград – найсолодший.

– Добре, синку, – каже батько, – гарний плід мені приніс. – А що скажеш ти? – питає він середнього сина.

– Я думаю, тату, що найдорожчий плід той, який найважче дістати. Тому пішов я в теплі краї і придбав плодів, що у нас не родять. Купив тобі кокосових горіхів, апельсинів, фініків, бананів та ще деяких рідкісних плодів, усього потроху. Ось вони: вибери собі найкращий.

–І твої плоди, синку, гарні, – каже батько.

А тоді питає найменшого:

– А що ти приніс мені, синку? Чому повернувся з порожніми руками?

– Справді, тату, я повернувся з порожніми руками. Але гроші, що ти дав мені, я не змарнував. Я, тату, пішов учитися. Цілих три роки вчителі та книги вчили мене, Плодів, що я здобув, не видно, бо вони в серці й розумі моєму. Гадаю, татку, що то також дорогоцінні плоди.

Дуже зрадів батько, зачувши ті слова.

– Ти приніс мені найдорожчі плоди, синку! Ти заслужив винагороду. Бо ж немає плодів, дорожчих за ті, що дають людині знання.

? Цей твір – казка, оповідання, притча? Доведіть свою думку.

Прочитайте уважно розмову батька з синами.

Подумайте і скажіть, як кожен син зрозумів і виконав завдання батька.

Як ви гадаєте, чому батько найдужче зрадів плодам наймолодшого сина і назвав їх найдорожчими?

Знайдіть і прочитайте речення, яке виражає головну думку твору.

 

Собаки, коти та миші

Чеська народна казка

Зро'ду-ві'ку собака був вірний своєму хазяїнові, чесно йому служив. За те і дістали собаки від людей грамоту, написану на овечій шкурі, що лише вони мають право служити людині якнайкраще, стерегти її хату й двір.

Собаки тією грамотою дуже пишались, а коти їм за'здрили. Одного разу зібралися коти й вирішили викрасти у собак ту грамоту. Як вирішили, так і зробили.

Вибрали хвилину, коли пес, який стеріг грамоту, відвернувся; вкрали коти грамоту і затягли її до комори між стари'й мо'тлох.

Там знайшла грамоту голодна миша, яка шукала собі чого-небудь на сні'дання. Ми'ттю побігла вона до сестер і розповіла, що знайшла чудесну річ. Миші зійшлися порадитись, як зробити, щоб та грамота їм залишилася.

Довго не могли дійти згоди, аж поки найстарша миша не сказала:

– Се'стри, мені здається, що найкраще буде, коли ми ту грамоту з’їмо. Тоді її в нас ніхто не відбере.

Всім мишам сподобалась ця порада. Вони розірвали шкуру і любо-мило ту грамоту до найменшого клаптика з’їли.

Через деякий час зібралися й собаки. Треба було їм подивитися на грамоту. Пес, який стеріг грамоту, мусив признатися, що коти її у нього вкрали.

Собаки негайно почали вимагати від котів. Щоб повернули їм грамоту.

Коти спочатку відмовлялися: ми, мовляв, сном-духом про ту грамоту не знаємо, ніколи про неї не чули… Але собаки загрожували їм війною, і коти погодилися грамоту повернути.

Пішли до комори, але грамоти вже не було. Тут одному старому котові спало на думку, що в коморі побували миші.

Коти почали вимагати у мишей, щоб вони повернули грамоту, але миші вже не могли її повернути, бо з’їли.

Так і виникла велика війна, яка триває й досі. Собака нена'видить кота і, як де побачить, відразу кидається на нього. А кіт завжди переслідує мишей.

? Цей твір – казка, оповідання, притча? Доведіть свою думку.

Визначте у творі зачин, основну частину, кінцівку твору.

Яка головна думка твору?

Складіть план твору. Перекажіть казку за планом.

Сонце, Вітер і Місяць

Індійська народна казка

Була собі колись мати Зірка, і мала вона трьох дітей – Сонце, Вітер і Місяць.

От якось вирядилися Сонце, Вітер і Місяць до дядька Грома та тітки Блискавки в гості. Зібралися і пішли. А мати лишилася вдома на господарстві.

Сонце і Вітер були невдячні діти, думали тільки про себе. В гостях вони наїлися, а про матір і не згадували.

А Місяць був добрий син, чуйний, сердечний. Щоразу, як до столу подавати нову страву, він ховав трохи й для матері.

От вернулися діти додому, мати їх і питає:

– Чим вас там пригощали? А мені ви принесли що–небудь?

Сонце відповідає:

– Я наїлося досхочу, а тобі нічого не принесло. Хіба ж я задля цього в гості ходило?

Вітер каже:

– Я до дядька з тіткою теж не за тим у гості ходив, аби додому щось нести. Зате сам я добре пообідав.

А Місяць виклав на стіл усе, що приніс із собою. Вийшов такий обід, якого в їхнього домі ніколи не бувало.

Тоді Зірка повернулася до Сонця і каже:

– Ти думало тільки про себе, щоб тобі добре було. За те я зроблю твоє проміння таким палючим, що люди, побачивши тебе, заплющуватимуть очі і запинатимуть голови.

Потім Зірка мовила до Вітра:

– І ти такий само жадібний: про матір теж не згадував. То вій же тепер палючою спекою. Ніхто тебе не любитиме, всі одвертатимуться від тебе.

А Місяцю лагідно сказала:

– Любий мій сину! Ти не забув матір, подбав про неї. Ти будеш ясним і прохолодним, і всі любитимуть тебе.

Ось чому індійське сонце таке гаряче, вітер такий палючий, а місячні ночі – ніжні і прохолодні.

Вільгельм Грімм, Яків Грімм

Три ледарі

Німецька народна казка

В одного короля було три сини, і він всіх однаково любив, тому вагався, не знаючи, кого після своєї смерті королем залишати. Надійшов час старому королеві помирати, покликав він їх до свого ложа і говорить:

– Любі діти, ось що я надумав і на цьому порішив: хто з вас найледачіший, той хай і залишиться королем.

І сказав старший:

– Виходить, батечку, королівство належить мені; вже я такий ледачий, що коли лежу і мені спати хочеться, а впаде мені на очі крапля, то я й заплющувати їх не хочу, щоб заснути.

Середній сказав:

– Королівство належить мені, батечку, – адже я такий ледачий, що коли сяду біля вогнища погрітися, то скоріше я собі п’яти спалю, аніж ноги відсуну.

А третій сказав:

– Та королівство моє, батечку, – адже я такий ледачий, що коли мене почнуть вішати і буде вже мотузка в мене на шиї, і дасть мені хтось гострого ножа в руки, щоб перерізати мотузку, то я скоріше дозволю себе повісити, ніж протягну руку до мотузки.

Почув це король і заявив:

– Ти, либонь, довів своє ледарство до найвищого ступеня досконалості, а тому й повинен – таки стати королем!

Умная Эльза

Жил-был человек, и была у него дочь, звали ее Умной Эльзой.

Вот выросла она, а отец и говорит:

– Пора бы отдать ее замуж.

– Да, — сказала мать, – если только найдется такой человек, что захочет ее взять.

И вот пришел, наконец, из дальних мест человек, звали его Ганс; стал он к ней свататься, но поставил условие, чтобы Умная Эльза была к тому же и весьма рассудительной.

— О,— сказал отец,— смекалка у нее в голове имеется. А мать добавила:

— Ах, да уж что и говорить-то: она все понимает, видит даже, как ветер по улице гуляет, и слышит, как мухи кашляют.

— Ну, – сказал Ганс, – а если она окажется не очень смышленой, то я на ней не женюсь.

Вот сидят они за столом, обедают, а мать и говорит:

— Эльза, сходи-ка в погреб да принеси нам пива.

Взяла Умная Эльза с полки кувшин и спустилась в погреб, весело постукивая крышкой, чтобы время шло побыстрей. Пришла она в погреб, поставила перед пивной бочкой скамейку, чтобы не надо было нагибаться, и спина чтоб не заболела, и чтоб не слишком устать. Поставила она перед собой кувшин, отвернула кран и, чтобы глаза не оставались без дела, пока пиво нальется, стала она стену разглядывать; вот смотрит она да разглядывает и заметила вдруг над собой кирку на стене, что забыли там по ошибке каменщики.

И вот начала Умная Эльза плакать и причитать: «Коли выйду я замуж за Ганса, и родится у нас ребенок, и вырастет он, и пошлем мы его в погреб пива нацедить, вдруг упадет ему на голову кирка и убьет его насмерть». Вот сидит она и плачет, изо всех сил причитает по поводу предстоящего несчастья. А в доме наверху ждут в это время пива, а Умная Эльза все не возвращается. Хозяйка и говорит работнице:

— Сходи-ка ты в погреб да погляди, что там с Эльзой случилось.

Пошла работница, видит — сидит Эльза перед бочкой и плачет-заливается.

— Эльза, чего ты плачешь? — спрашивает работница.

— Ох,— отвечает она,— да как же мне не плакать? Коли выйду я замуж за Ганса, и родится у нас ребенок, вырастет он большой, и придется ему пойти в погреб пива нацедить, то вдруг невзначай может упасть ему на голову кирка и убить его насмерть...

И сказала работница:

— Вот какая у нас Эльза умная!

Подсела она к ней и начала тоже горе оплакивать. А в доме все пива ждут не дождутся, а работница не возвращается. Тогда отец и говорит работнику:

— Сходи-ка ты в погреб да погляди, что там Эльза с работницей делают.

Спустился работник в погреб, видит — сидит Умная Эльза с работницей, и обе плачут. Спрашивает он у них:

— Чего вы плачете?

— Ох,— отвечает Эльза,— да как же мне не плакать? Коли выйду я замуж: за Ганса, и родится у нас ребенок, вырастет он большой, и придется ему пойти в погреб пива нацедить, то вдруг упадет ему на голову кирка и убьет его насмерть...

Работник и говорит:

— Вон какая у нас Эльза умная! — подсел к ним и тоже заплакал. А в доме ждут работника, а он все не возвращается. Тогда отец говорит матери:

— Сходи-ка ты сама в погреб да погляди, что там с Эльзой случилось.

Спустилась мать в погреб, видит — все трое плачут. Спрашивает она у них, чего это они плачут; и рассказала ей Эльза, что ее будущего ребенка, когда он подрастет, может убить кирка, – будет он наливать пиво, а кирка вдруг и упадет ему на голову. И сказала мать:

— Ох, какая же у нас умная Эльза! — и подсела к ним и тоже заплакала.

Подождал отец немного, видит — мать тоже не возвращается, а выпить пива все больше и больше хочется. Вот и говорит он:

— Надо будет мне самому в погреб сходить да посмотреть, что это там с Эльзой случилось.

Спустился он в погреб, видит – сидят все рядышком и горько плачут; узнал он, что причиной тому Эльзин ребенок, которого она, пожалуй, когда-нибудь родит, и что может его убить кирка, если, нацеживая пиво, он будет сидеть как раз под киркой, а в это время она может упасть, и он воскликнул:

— Какая же у нас, однако, умная Эльза! – сел и тоже вместе с ними заплакал.

Долго дожидался жених в доме один, но никто не возвращался, и подумал он: «Пожалуй, они меня внизу дожидаются, надо будет и мне тоже туда сходить да поглядеть, что они там делают». Спустился он вниз, видит — сидят они все впятером и плачут-рыдают, да так жалобно – один пуще другого.

— Что у вас за беда случилась? — спрашивает он.

— Ах, милый Ганс, — ответила Эльза, — когда мы с тобой поженимся и будет у нас ребенок, вырастет он большой, то может случиться, что пошлем мы его в погреб пива нацедить, а кирка, что торчит на стене, может, чего доброго, упасть и разбить ему голову и убить его насмерть. Ну, как же нам не плакать об этом.

— Ну,— сказал Ганс,— большего ума для моего хозяйства и не надо. Эльза, ты такая умная, что я на тебе женюсь,— и взял ее за руку, повел наверх и отпраздновал с ней свадьбу.

Сорочаче гніздо

Англійська народна казка

За давніх-давен,

Як свинки співали пісень,

А мавпи тютюн жували,

А кури його клювали,

А качки: «Кряк-кряк» промовляли, – якось усі птахи попросили сороку:

– Навчи нас, як вити гніздо.

Бо всім відомо, що сорока – майстер ви'ти гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла' грязюки і зліпила круг

– Та он як воно робиться, – сказав дрізд і полетів собі. Відтоді всі дрозди роблять свої гнізда на зразок млинця.

Потім сорока принесла прутиків, ще грязюки і поклала на млинець.

– Я вже знаю, як його робити, – сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд.

Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок.

– І я так зумію, – сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в’ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це аби'як.

Потім сорока назбирала пуху та пір’я і вистелила гніздо.

– Оце мені подобається! – вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м’якенько вистелені гнізда.

Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть.

Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє:

– Тягни три трісочки, тягни три-и.

Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже:

– Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить.

Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім недотепи горлиці. Розгнівалася вона і заприсягалася, що більше ніколи нікого не вчитиме.

Ось чому різні пташки в’ють гнізда по-різному.

! Глузд – тут розуміння.

Заприсяглася – твердо пообіцяла.

? Назвіть птахів, які хотіли навчитися робити гніздо. Хто х них відлетів першим?

Хто чого встиг навчитися? Розкажіть, як робила гніздо сорока.

Цей твір – казка, оповідання, байка, притча? Чому ви так вважаєте?

Яка головна думка цього твору?

Продовжте речення: Бути терплячим – означає…

Які казки, що раніше вами прочитані, подібні до цієї казки? Чим саме?

Бре'менські музиканти

Німецька народна казка

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили залишили осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати.

Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музи'кою. От пройшов він трохи і бачить – лежить при дорозі пес-гончак.

Осел його і питає:

– Агов, Хапку', чого ти так важко сопеш?

– Ой, –відповідає пес, – старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

— Знаєш що,— сказав осел,— я йду до до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.

Пес із радістю погодився, і пішли вони разом.

Недовго йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, неначе три дні не їв нічого.

— Ось і кіт-воркіт! — гукнув осел.— Гей, старий ворко'те, що з тобою сталося, чого насупився, наче середа на п'ятницю?

— А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт.— Постарів я, зуби затупились. От хазяйка й надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що мені робити?

— Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.

Котові це сподобалось, і вони пішли далі втрьох. Бачать, на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається.

— Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? — запитав осел.— Що сталося в тебе?

— Та це я кукурікаю на гарну годину,— відказав півень,— бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки можу.

— Слухай, гребеня'стий, — мовив осел — ходімо з нами в Бремен. Голос у тебе гарний, а як підеш з нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Півневі сподобалась рада, і вони вчотирьох рушили далі.

***

Але Бремен був далеко. За один день не дійти. Надвечір прийшли вони до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.

Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому здалося, ніби вдалині блимає світло.

Друзі подалися туди.

Що ближче вони підходили, то все ясні'шало, більшало світло. Нарешті опинилися біля розбійницького дому.

Осел підійшов до вікна і заглянув у сере'дину.

Ну, сірий, що там видно?— запитав

— Ого, що я бачу!— відповів осел. — Стіл накритий білою скатерти'ною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники. – От би нам так! – сказав півень.

— Добре було б, що й казати! – погодився осел.

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали-думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Від цього ґвалту розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, вкрай перелякані, дременули в ліс.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися,так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.

Коли четверо музикантів наїлись, напились, то, погасивши світло, полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес – за дверима, кіт – на припічку, біля теплого попелу, а півень – на сі'далі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

***

Десь після півночі розбійники побачили іздалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло. Ота'ман і каже: — Та чого ми полякалися? І послав одного глянути, що там у домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо. Зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жаринки. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страше'нно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопив його зубами за ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!»

Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

– Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилася довгими пазурами – всю пику подряпала. А в дверях чоловік з ножем штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як упері'щить мене до'вбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.

Відтоді розбійники боялися і близько підійти до свого дому.

А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більш нікуди йти.

! Лю'тня – старовинний струнний музичний інструмент.

Хвицну'ти – вдарити однією або обома задніми ногами.

До'вбня – великий дерев’яний молот або дерев’яна палиця з потовщеним кінцем.

Прочитайте правильно слова: влашту'єшся, розкукурі'кався, гребеня'стий, найбезпе'чніше, розбі'йницького, забряжча'ли, чудо'висько, упері'щить.

? Які подібні українські казки ви читали? Назвіть їх.

Хто ж були бременські музиканти? Знайдіть у тексті і прочитайте запитання осла і відповіді собаки, кота та півня.

Поміркуйте, що означають виділені вислови.

Який план здійснили музики? Чому їм це вдалося?

Чим схожі долі бременських музикантів?

Чому всі тварини охоче пристали на пропозицію осла?

Як друзям вдалося налякати розбійників першого і другого разу?

Поясніть значення висловів: лихи'м вітром віє, утну'ти му'зики, занепада'аж луна розлігається, на силі.

Доберіть заголовок до кожної частини казки.

Вовк і кіт

Латиська народна казка

Гналися якось мисливці з собаками за вовком — от-от наздоженуть. Рятуючись, заскочив вовчисько на чиєсь подвір'я, побачив кота й ну благати його:

— Котику, голубчику, порятуй мене, допоможи сховатися від мисливців. Женуться за мною.

— Біжи до сусіди Криша,— каже кіт.— Він добрий, кожному допоможе.

— Не можна мені до нього бігти,— відповідає вовк,— якось по весні я в нього барана зарізав.

— Ну, тоді Юріса попроси.

— Не допоможе мені Юріс. Я в нього козу з'їв, він мені цього ніяк не забуде.

— Що ж,— каже кіт,— піди Клавса попроси.

— Що ти! Я йому й на очі боюся попада­ти — в нього я не одне ягня вкрав.

— То, може, Яніс тебе порятує?

— Е, ні! Нема чого й сподіватися! Я в Яніса теля задушив.