Адміністративні правопорушень в галузі охорони здоров’я населення

Об'єкт: охорона здоров'я населення. Охорона здоров'я населення є дуже важливим завданням, покладеним на державу, адже Конституцією України встановлюється, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також Конституцією визначається право кожного на охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відносини у сфері охорони здоров'я регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», іншими нормативно-правовими актами та санітарними нормами. Санітарне законодавство спрямоване на забезпечення такого стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, за якого показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для цієї території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності перебувають у межах, визначених санітарними нормами.

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні дій, що порушують встановлені санітарно-гігієнічні і санітарно-протиепідемічні правила та норми. Державні санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми (санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення. Санітарні норми за своєю природою дуже різноманітні і залежать від того, в якій сфері та щодо чого вони встановлюються.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови пунктів: будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки та знешкодження промислових і комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів. Також встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови та промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів, створення системи різноманітних регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади. Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України. МОЗ України, згідно з покладеними на нього завданнями, затверджує відповідно до законодавства державні санітарні нормами.

Розділом II Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» встановлюються права та обов'язки громадян і підприємств, установ, організацій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту. Задля виконання вимог щодо усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію застосовується комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медичних, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, що мають назву санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи (санітарні заходи). Прикладами порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм є недодержання встановлених вимог щодо проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій щодо якості продуктів тощо. Об'єктивна сторона цього правопорушення може виражатися як дія, так і бездіяльність (у випадку, коли на особу покладено обов'язок діяти певним чином).

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: умисел або необережність.