Валовий внутрішній продукт

Валовий внутрішній продукт – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік на території країни незалежно від національної належності підприємства. ВВП обчислюється за 3 методами:

1- виробничий (підсумовується додана вартість, що створюється в усіх галузях ек. Для цього спочатку обчислюється в усіх галузях ек валовий випуск, який зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат є сукупною вартістю кінцевої продукції або доданої вартості, створеної в усіх галузях ек.)

2- за витратами (обчислюються витрати усіх ек агентів, що підсумовують ВВП: домогосп, фірми, держава та іноземці, які експортують товар з цієї країни. ВВП=С+І+Д+Х (С-споживання домогосподарств, І-валові приватні внутрішні інвестиції, Д- видатки держави, Х-чистий прибуток)

3- за доходами (підраховуються усі види факторних доходів, та амортизаційні відрахування. ВВП=зарплата+процент+рента+інші майнові доходи+непрямі податки+ амортизація+прибуток.) ВВП за витратами=ВВП за доходами.

 

Споживання та заощадження.

Споживання є найважливішим компонентом НД, що становить від 75 до 80% сукупних видатків. Основними елементами споживання є продовольства, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на 3 групи:товари тривалого користування, поточного користування та послуги. Зв’язок між споживанням та доходом називається функцією споживання. Зміни у споживанні, які спричиняються змінами у доході, називаються граничною схильністю до споживання(ГСС). ГСС -це величина додаткового споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. ГСС= Зміни у споживанні/Зміни у доході= ∆С/ ∆Д

ГСС коливається у межах від 0 до 1. Заощадження(З) - це частина доходу, що не споживається. З=НД-С, де З-заощад, НД-нац дохід, С-споживання. З. здійснюють домогосп, підприєм, держ та організації. У ринк ек основними суб’єктами заощад є домогосп і підприєм.

Функц з. показує зв’язок між розміром з. і доходом. Гранична схильність до заощадження(ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове з. ГСЗ=Зміни в заощадженні/Зміни в нац. доході=∆З/∆НД.

 

 

Національне багатство

Національне багатсьво – це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Основними елементами матеріальної складової Нб є: виробничий капітал, основний капітал сфери нематеріального в-цтва, майно домогосподарств і запаси споживчих благ, резерви капітальних благ, природні ресурси, які залучені до господарського обороту. Природ ресурси можуть бути відтворювані(наприклад, ліси) і невідтворювані (наприклад, корисні копалини). До сфери нематеріальних благ відносяться духовні та культурні цінності, освітній потенціал суспільства, інформаційні ресурси… Нб потрібно не тільки нарощувати, а й треба раціонально його використовувати.

 

Доходи населення. (д н)

До джерел індивідуальних доходів належать:

- чиста заробітна плата (номінальна з/п за вирахуванням податків і соц. внесків);

- доходи від індивід трудової діял;

- проценти, дивіденди та орендна плата(за землю);

- соц. виплати держави громадянам;

- різного роду допомоги;

- поточне страхування відшкодування збитків.

Д н є визначальною складовою розподілу НД. Величина доходів у вигляді з/п залежить від попиту на працю та пропонування праці. Також, величина з/п залежить вартості робочої сили.

Д н формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальною трудовою діяльністю, власності, соц. трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею величини д н є прожитковий мінімум. Це вартісна величина засобів існування, які необхідні для підтримання фізіологічного існування. Якщо величина індивід доходів буде меншою за цю межу, то к-ть населення країни буде скорочуватись. Крім того, існують непрацездатні люди, які отримують дохід від держави у вигляді соц. виплат.

 

Податки(п)

Податки — це встановлені вищим органом законодавч. влади обов'язк. платежі, які сплач. фізич. та юридич. особи до бюдж. у розмір. і у термін., передбач. законодавством.

Функції податків:

1. Фіскальна означає збір грош. коштів з насел, підприємств і організац.,

2.регулююча – забезпеч. регулюв-ня грош. доходів, процесу нагромад-ня, перерозпод. значної частини НД, співвіднош. між попитом і пропозиц. та інших макроек величин, а загалом – усього процесу суспільного відтвор.

3.Стимулююча— створює орієнтири для розвитку або згортання в-цтва, діяльн. Як і регулююча, ця ф-ія може бути пов'язана із застосув-м пільг, зміною об'єкта оподат-ня, зменш-ям бази оподат-ня. Суб'єкт оподаткування — юридич або фізич особа,яка зобов'язана згідно чинного законод. сплачувати відповідні п. або платежі. Об'єкт опод-ня — обігові кошти з продажу продукц,товарів,робіт і надання послуг. П. ставка— розмір п. на одиницю оподат-ня, встановл-ий в законодавчому порядку.

Одиниця оподат-ня — одиниця виміру об'єкту господарювання. Податковий період— період часу, за який відбувається сплата п.

П. система — сукуп. п. і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністр-ня і надход-ня податків і зборів до бюдж. та ін.. держ. цільових фондів. Система оподат-ня — система форм і методів стягнення різних форм податків з юридич. та фізич. осіб. Існують такі види оподат-ня:регресивний, пропорційний і прогресивний.

П. поділяють на наступні види: непрямі— п. на товари й послуги, установлювані центр-ми й місц-ми органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих п., уповнов-них на те держ., а покупець стає платником непрямого п. Найпоширен. непрямі п.у вигляді акцизів, п. із продажів, мит, митних зборів. прямі— п., що стягується безпосередньо з доходів і майна платника п. До прямих п. належать прибутковий п. з фізик. осіб, податок на п., податок на майно. місцеві податки та збори.

За формою оподаткування: прямі,непрямі. За об'єктом:на доходи,на спож-ня,на майно. За рівнем державних структур, що встановл. п.:загальнодержавні,місцеві. Залежно від напрямку використання:загальні,цільові.

 

Державний бюджет

Держ. бюджет – це фінанс. план утвор. і використ-ня грош. фондів держ протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.
Д. б. завжди склад-ся з двох частин: доходної і витратної. Доход. частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги. Джерелами доходів д. б. є податки на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори, митні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; процентні платежі держави; позика держави; прибутковий податок з громадян та ін.. Державні видатки — це сукупність грош. відносин, які склад-ся в процесі розподілу і викорис-ня централізованих і децентраліз. грош ресурсів для фінан-ня основних витрат сусп. Держ витрачає гроші на:соц. програми, оборону, утримання апарату управління, державні інвестиції, проценти по держ боргу. Дефіцит д. б. -це ситуація, коли видатки д. б. перевищують доходи. Профіцит д. б. -це ситуація, коли доходи д. б. перевищують видатки.

 

Інфляція

Інфляція – це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці. Причиною і. є порушення грошового обігу, який являє собою процес руху грошей, що обслуговують реалізацію сусп. продукту, внаслідок чого к-ть наявних неповноцінних грошей перевищує потребу в них. Це й викликає зростання цін. Провідним чинником і. є зростання грошової маси. Але саме по собі зростання грошової маси не спричиняє і. І. з’являється, коли темпи зростання грошей в обігу перевищують темпи зростання сусп. продукту. Виділяють 3 види інфляції: - повзуча (коли ціни зростають темпом до 10% на рік); галопуюча (від 10% до 100%); гіперінфляція (перевищують 100%). Існують такі 2 форми інфляції:-відкрита(коли порушення закону грош обігу призводить до явного підвищення цін);-прихована(коли порушення закону грош обігу призводить до появи дефіциту, а не до підвищення цін).

 

 

Соціальна політика.

В умовах ринк. ек капіталістичного типу існує безробіття, несправедливий розподіл доходів та майна тощо, що вимагає проведення активної соц. політики на рівні держ, регіону, підприємства. Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–ек заходів держ, підприємств, організац, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел, розширеного відтвор люд ресур. країни тощо. Основн. напрямки соц. політики наступні: захист рівня життя насел. від підвищення цін через використ. різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеч. сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соц. страхув., введення мінім. з/ п для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держ. розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколиш. середов., надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікац; надання у відповідності з чинним законодавств. гарантій процесу труд. діяльн (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.). Відповідно до Конституції країни основними принципами соц. політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін.