Освіта та професійні компетенції працівника.

Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал на підставі того, що у його формуванні визначальну роль відіграє освіта. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Доход від вищої освіти обчислюється як різниця між заробітками тих робітників, які закінчили коледж, і заробітками, що за життя отримують робітники, які здобули освіту лише в середній школі, а норма віддачі розглядаєтеся як аналог норми прибутку і є регулятором розподілу інвестицій між різними типами та рівнями освіти.

Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою -- є доход на освітні інвестиції. Витрати у вигляді капіталовкладень також утворюються з двох компонентів: прямі витрати, які дорівнюють вартості навчання та непрямі -- упущені можливості, які дорівнюють доходам, що їх може отримати індивід під час набуття-освіти. Внутрішньою нормою віддачі вважається така ставка дисконту, при якій приведені величини вигод та витрат, пов'язаних з освітою, стають рівними.

Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці. За деякими джерелами інформації, у розвинутих країнах загальний обсяг інвестицій у підготовку на виробництві є порівняним із обсягом інвестицій у формальну освіту [ ].

Інтелектуалізація праці.

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі:

Перша: найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці» (telework). Це діяльність, заснована на широ­кому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту індивідуального трудового процесу і, головно, параметрів кооперації в рамках сукупного трудового процесу. Змінюється також характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності, одержання сировини і т. ін. Діяльність стає децентралізованою, роз’єднаною, безособистісною тощо.

Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників.

Третя: особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі (net-works), які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності.

Четверта: в умовах розвитку постіндустріальної — «нової»

економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers»). Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості.

Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти.

Вищий менеджмент і інвестори все більшою мірою розділяють частину своєї влади з творцями інтелектуальної власності, чиї знання й ідеї є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Отже, не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.