Суть теорії людського капіталу

Людський капітал — це сформований або розвинений у резуль­таті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продук­тивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктив­ності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (за­робітків) його власника. В теорет аспекті слід розрізняти поняття "людський ка­пітал" за трьома рівнями:

• на особистісному рівні людським капіталом називаються знан­ня та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна по­рівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, абоприватним, ЛК

• на мікроекономічному рівні ЛК являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективноїорганізації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні ЛК асоціюється з виробничим та комерційним капіталом п–ва, бо прибуток отримується від ефективного використан­ня всіх видів капіталу;

–на макроекономічному рівні людський капітал включає нако­пичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаш­тування.

Пон–тя ЛК ув в науку на поч. 60–х в за хек літ–рі. Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів праців­ника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей. Принципові ідеї такої залежності висловив ще А. Сміт. Передвісником цієї теорії стали наукові праці видатного радянського вченого-економіста академіка С.Г. Струміліна, який те­оретично обґрунтував значення для народного господарства розвит­ку освіти і одним з перших спробував дати кількісну оцінку впли­ву освіти на ефективність праці і виробництва¹. Бурхливого розвит­ку теорія людського капіталу набула в другій половині нашого сто­ліття завдяки роботам американських вчених Г. Беккера, Я. Мінсе-ра, Т. Шульца та інших. Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 р., коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу.

. Можна значно підвищити майбутні дохо­ди, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоро­в'я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

Теорія людського капіталу виникла на основі попереднього роз­витку економічної науки. Передусім вона пов'язана з розвитком концепції капіталу. Для західної економічної науки XIX — початку XX ст. вже до­сить характерними стають спроби вчених трактувати людину або її знання і здібності до праці як капітал. В цей час виділились два ос­новних підходи до визначення зв'язку людини, її знань і здібностей з капіталом. Прихильники теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуік) беззапе­речно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу.

Інший напрямок в економічній науці складають праці вчених, що відносять саму людину з її природженими якостями до капіта­лу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та ін.).

Трудовий контракт.

Згода працівника вико­нувати покладені на нього роботодавцем функції в обмін на обумов­лені блага є індивідуальною трудовою угодою (індивідуальний тру­довий договір). Трудова угода (договір) може бути строковою і без­строковою, формальною (укладеною відповідно до діючих правил у письмовій формі) і неформальною (усною).

Трудовий контракт — це індивідуальний, формальний і стро­ковий трудовий договір.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України кон­тракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі мате­ріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін. Відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю України контракт укладається у письмовій формі й підписується роботодавцем та пра­цівником, якого приймають (наймають) на роботу за контрактом.

Як правило, трудовий контракт включає такі позиції:

1. Загальні положення: хто, з ким і про що укладає контракт, термін його дії, умови випробувального терміну тощо.

2. Обов'язки працівника: виконання посадових обов'язків за пев­ною посадою, деталізація трудових завдань, перспективні задачі (по суті — для чого, для виконання яких завдань, досягнення якої мети наймається працівник).

3. Обов'язки підприємства: організація необхідних умов трудової діяльності, розмір, порядок і термін виплати зарплати, інші складові компенсаційного пакета, визначення режиму праці й відпочинку, соціального обслуговування, соціального страхуван­ня та ін.

4. Відповідальність сторін за невиконання обов'язків за контрак­том; матеріальна відповідальність працівника за завдані підприєм­ству збитки; матеріальна відповідальність підприємства за шкоду, завдану працівникові та ін.

5. Підстави і порядок розірвання і продовження контракту.

6. Порядок розгляду трудових спорів.

Реквізити сторін.

Найважливішими позиціями в контракті є обов'язки працівни­ка, обов'язки підприємства та відповідальність сторін. Чим чіткіше вони обумовлені, тим менше непорозумінь виникатиме в ході вико­нання контракту. В контракті потрібно конкретно зазначити все, про що домовляються сторони: місце, вид та термін роботи; режим праці та відпочинку; технічне забезпечення праці; зобов'язання ад­міністрації щодо оплати праці та соціальних пільг; можливості пе­репідготовки та підвищення кваліфікації; відповідальність за неви­конання посадових обов'язків; підстави для розірвання контракту обома сторонами; порядок розгляду спорів; умови суміщення чи виконання обов'язків іншої особи на час її відсутності; випробуваль­ний термін; дотримання комерційної таємниці тощо