Клінічна мікробіологія. Об'єкт досліджень. Предмет, завдання, методи. Критерії етіологічної ролі умовно-патогенних мікробів, виділених з патологічного осередку.

Клінічна мікробіологія – розділ медичної мікробіології, який вивчає інфекційні процеси,викликані УПМ в неінфекційній клініці. Перед клінічною мікробіологією, яка здійснює діагностику гнійно-септичних процесів стоїть широке коло завдань, які направлені на надання допомогу клініцистам у діагностиці, лікуванні та профілактиці інфекційних ускладнень. Об’єктами дослідження є головним чином умовно-патогенні для людини мікроби і опортуністичні інфекції. В окремих випадках вона вивчає вільноіснуючі та облігатно-патогенні види мікробів. М. клінічна досліджує мікробні захворювання, що зустрічаються в усіх клінічних спеціальностях (терапія, хірургія, акушерство, гінекологія, педіатрія, травматологія, ортопедія, невропатологія, офтальмологія, урологія, нефрологія, хвороби шкіри, оториноларингологія та ін.). Крім того, до її компетенції входять такі загальні для всіх клінічних дисциплін питання, як ятрогенні інфекції, нормальна мікрофлора, дисбактеріоз, чутливість мікроорганізмів до хіміопрепаратів, антисептиків та дезінфектантів, методи клініко-мікробіологічних досліджень.

див пит 133

 

САНІТАРНА МБ.

Нормальна мікрофлора тіла людини, її роль у фізіологічних процесах і виникненні патології людини. Вікові особливості нормальної мікрофлори носа, шкіри, ротової порожнини, статевих органів, кишечника. Гнотобіологія. Дисбактеріоз і причини його виникнення.

Мікрофлора організму людини є результатом взаємного пристосування мікроорганізмів і макроорганізму в процесі еволюції. Більша частина бактерій постійної мікрофлори організму людини пристосувалась до життя у певних його відділах. Крім того, є мікроорганізми, що становлять непостійну (випадкову) мікрофлору. Постійна (резидентна) – мікрофлора специфічна для даного біотопу (автохтонна). Тимчасова – мікрофлора занесена з інших біотопів хазяїна (алохтонна), мікрофлора занесена з інших біотопів довкілля (заносна). Загальна кількість мікроорганізмів досягає 10^{14 Основу нормальної мікрофлори людини складають облігатні анаеробні бактерії.}

Значення нормальної мікрофлори людини: Колонізаційна резистентність, Антагоністична роль, Імуностимулююча, Участь у всіх видах обміну речовин, Синтез вітамінів, гормонів, ферментів, Травна роль.

Постійна мікрофлора шкіри: стафілококи, пропіонібактерії, коринебактерії. Рідше зустрічаються: мікрококи, сарцини, актиноміцети, цвілеві гриби, мікобактерії.

Постійна мікрофлора носа (ВДП): стрептококи (пневмококи), дифтероїди, стафілококи, нейсерії, пептококи, мораксели, псевдомонади. Дрібні бронхи, альвеоли, тканина легенів стерильні.

Мікрофлора сечостатевих органів. У дистальних відділах уретри: Пептококи, Бактероїди, Коринебактерії, Грамнегативні бактерії фекального походження (кишкові палички).Паренхіма нирок, сечовий міхур і сечоводи у здорових людей вільні від мікробів.У чоловіків на зовнішніх статевих органах виявляють мікобактерії смегми.У жінок мікрофлора піхви залежить від етапу статевого дозрівання. У перші місяці життя у дівчаток переважають коринебактерії, молочнокислі стрептококи, ентерококи. У наступні 10 - 12 років вагінальний вміст містить дуже мало бактерій. У піхві здорових жінок переважають: Молочнокислі палички Додерлейна (різні види роду Lactobacillus), Дифтероїди, значно рідше зустрічаються: стрептококи, стафилококи, пептострептококи, клостридії та грамнегативні палички. Порожнина матки, фалопієві труби вільні від мікробів.

Порожнина рота ембріона зазвичай стерильна. Первинне інфікування відбувається при проходженні через родові шляхи. Спочатку порожнину рота колонізують біфідобактерії, кишкова паличка, ентерококи, зеленящі стрептококи, Staphylococcus epidermidis, Corynebacterium pseudodifhtericum і Candidа spp. Через кілька тижнів порожнину рота колонізують анаеробні бактерії, спірохети, гемофільні бактерії і нейсерії. У немовлят, на спинці язика найбільш часто виділяють стафілококи та стрептококи (особливо Streptococcus salivarius). На слизовій оболонці щік переважають стрептококи. На твердому небі близько сагітальній лінії у немовлят переважають грампозитивні коки. При формуванні молочних зубів з'являються умови для колонізації порожнини рота іншими мікроорганізмами, в тому числі анаеробами.З віком підвищується вміст анаеробних бактерій, лактобацил, стафілококів, кандид і найпростіших. Втрата зубів у літньому віці призводить до значного зменшення вмісту облігатних анаеробів. Наявність знімних протезів призводить до розвитку хронічного запалення під основою (базисом) протеза з порушенням слиновиділення і зрошення слизової оболонки. У подібних ситуаціях різко зростає колонізація грибами Candida, а також бактеріями, що відбуваються з ШКТ, - ешеріхіями, ентерококами, та ін. Мікробний пейзаж порожнини рота здорових осіб: стрептококи, лактобактерії, стафілококи, актинрміцети, гриби роду Кандіда, бактероїди, спірохети, лептоспіри, мікоплазми.

Мікрофлора верхніх відділів кишечника: біфідобактерії, лактобактерії, ентерококи.

Мікрофлора нижніх відділів кишечника: біфідобактерії, лактобактерії, клостридії, бактероїди, вейлонели.

Тепер розвивається нова галузь біології — гнотобіологія, яка вивчає життя макроорганізмів, вільних від мікрофлори. У спеціальних камерах вигодовуванням стерильною їжею вирощеногнотобіотних курчат, пацюків, морських свинок та інших тварин. Гнотобіоти привернули увагу вчених у зв'язку з потребою глибшого вивчення ролі нормальної мікрофлори в механізмах інфекційної патології та імунітету.

Дисбактеріоз – кількісні та якісні порушення екологічного балансу між мікробними популяціями в складі мікрофлори. Його причини різні - нераціональне тривале вживання антибіотиків, пригнічення імунітету, вплив радіації, хронічні захворювання, перебування людей в екстремальних умовах тощо. Карієс зубів вже давно пояснюють дефектом нормальної ротової мікрофлори. Дисбактеріози майже завжди супроводжуються значним наростанням кількості антибіотикорезистентних бактерій, із якими боротися дуже важко.

. 2, 137.Пробіотики та еубіотики, їх характеристика, механізм дії.

Пробіо́тики, еубіотики — живі мікроорганізми, які можуть позитивно впливати на здоров'я людини, нормалізувати склад і функції мікрофлори шлунково-кишкового тракту (найчастіше це біфідобактерії і лактобацили, здатні проявляти антагонізм проти патогенних й умовно-патогенних мікробів). Це також речовини мікробного або немікробного походження, які при природному способі введення сприяють гомеостазу за рахунок нормалізації мікрофлори у організмі; засоби підтримки балансу кишкової мікрофлори на оптимальному рівні та її корекції.

Пробіотики містять потенційно корисні бактерії або дріжджі, частіше за все молочнокислі бактерії.

Молочнокислі бактерії використовуються в харчовій промисловості протягом багатьох років, тому що вони можуть перетворюватицукор (зокрема лактозу) та інші вуглеводи на молочну кислоту. Це не тільки забезпечує характерний кислий смак молочнокислих продуктів, таких як кефір, але і служить консервантом, знижуючи pH і створюючи менше можливостей для росту інших організмів.

Нове покоління пробіотиків має в основі генетично модифіковані (рекомбінантні) штами мікроорганізмів із заданими властивостями

Для цих препаратів характерна здатність виживати в кислому середовищі, ефективно прикріплюватися до епітеліоцитів, здійснювати колонізацію слизової, продукувати антимікробні субстанції, стимулювати імунну систему, попереджати надлишковий ріст і розмноження патогенних мікроорганізмів, відновлювати нормальну мікрофлору.

Пробіотики повинні відповідати наступним вимогам:

-позитивно впливати на організм господаря;

-не викликати побічних ефектів при тривалому застосуванні;

-мати колонізаційний потенціал, тобто зберігатися у травному тракті до досягнення максимального позитивного ефекту (бути стійкими до низької рН, жовчним кислотам, антимікробним субстанціям, що продукуються патогенною мікрофлорою);

-мати стабільну клінічну ефективність.

Пробіотичні бактеріальні культури призначені допомогти тілу відновити порушену флору кишечника. Їх іноді рекомендують лікарі і, частіше, дієтологи після курсу антибіотиків, або як частину лікування таких хвороб як кандидоз. Багато пробіотиків присутні в природних джерелах, наприклад Lactobacillus в йогурті/кефірі та квашеній капусті.

Для пояснення причин використання пробіотиків, слід уявляти, що здоровий організм містить мініатюрну мікробну екосистему, колективно відому як флора кишечника. Вона може бути виведена із рівноваги широким рядом обставин, зокрема використанням антибіотиків та інших ліків, надлишком алкоголю, стресом, хворобами, отруйними речовинами та навіть використанням антибактеріального мила. У таких випадках корисні бактерії можуть бути знищені або значно зменшені у числі, що дозволяє шкідливим бактеріям вільно рости, здійснюючи шкідливий вплив на здоров'я людини.

Принципи санітарно мікробіологічних досліджень об'єктів навколишнього середовища, їх оцінка. Санітарно-бактеріологічний контроль за якістю питної води. Вимоги Державного стандарту до питної води.Мікрофлора води.

Розробка методів мікробіологічних досліджень зовнішнього середовища, мікробіологічних нормативів і заходів по оздоровленню об'єктів навколишнього середовища.

Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень

На результати аналізів можуть істотно вплинути різні чинники. На сучасному етапі завдання санітарної мікробіології значно ускладнює інтенсивне забруднення навколишнього середовища, що впливає не тільки на аутохтонно (нормальну), а й алло-Хтон (санітарно-показову і патогенну) мікрофлору. Тому при проведенні санітарно-мікробіологічних досліджень слід пам'ятати про наступні основні принципи.

• Проби слід відбирати з дотриманням усіх необхідних умов, регламентованих для кожного досліджуваного об'єкта. Дослідження необхідно проводити швидко, при неможливості негайного проведення аналізу матеріал зберігають у холодильнику не довше 6-8 ч.

• Для отримання об'єктивних результатів слід відбирати декілька проб з різних ділянок об'єкта.

• Більше адекватні результати можна отримати проведенням повторних відборів і аналізів проб.

• При проведенні аналізів слід використовувати тільки стандартні і уніфіковані методи дослідження.

• У роботі необхідно використовувати комплекс тестів - Прямих (виявлятимуть патогени) і непрямих (вказують на забруднення об'єктів навколишнього середовища виділеннями людини і тварин і його ступеня).

• Інтерпретацію результатів санітарно-мікробіологічних досліджень слід проводити з урахуванням інших гігієнічних показників (органолептичних, хімічних, фізичних і т.д.).

1. автохтонна – актиноміцети, мікрококи, псевдомонади, спірохети, непатогенні вібріони;

2. заносна, при забрудненні водоймищ стічними водами – кишкові палички, ентерококи, клостридії, спірили, вібріони, ентеровіруси, ротавіруси.

Мікрофлора води річок залежить від ступеня їх біологічного забруднення та якості очистки стічних вод, які спускають у русла річок.

Мікроорганізми дуже поширені також у водах морів і океанів, де їх виявляли на різних глибинах (3700—10 000 м). До них належать галобактерії (рід Halobacterium) і галококи (рід Halococcus), які адаптувались до існування в умовах високих концентрацій солей. Галобактерії і галококи — хеморганотрофи, аероби, плеоморфні мік роорганізми, утворюють пігменти різного кольору, індол, сірководень, оксидазу, каталазу, розріджують желатину.

Із морської води прибережної зони систематично висіваються галофільні вібріони — V. parahaemolyticus, V. angilolyticus, які спричинють у людей гострий гастроентерит, що виникає в результаті вживання у їжу малосольної риби, а також недостатньо термічно оброблених креветок і мідій.

Ступінь обсіменіння води організмами прийнято виражати сапробністю, під якою розуміють сукупність живих істот, які живуть у водах з великим скупченням тварин або рослинних решток. Розрізняють чотири зони сапробності.

Полісапробна зона— дуже забруднена вода, бідна на кисень і багата на органічні сполуки. Кількість бактерій в 1 мл доі сягає 1 млн і більше, переважають Е. соїі та анаеробні бактерії, які спричинюють процеси гниття і бродіння.

Санітарно-мікробіологічне дослідження води, перш за все, повинно вирішувати питання про наявність або відсутність у ній патогенних бактерій, вірусів і грибів. Але їх безпосереднє виявлення має ряд методичних труднощів. У звязку з цим широкого розповсюдження набули методи непрямої оцінки її епідеміологічного благополуччя шляхом виявлення так званих санітарно-показових мікроорганізмів і визначення загального мікробного числа (ЗМЧ).

Основним джерелом збудників заразних хвороб є люди й теплокровні тварини, які виділяють їх в оточуюче середовище фекальним або повітряно-краплинним шляхом разом з численними представниками нормальної мікрофлори кишечника й верхніх дихальних шляхів. Тому санітарно-показові мікроорганізми для різних обєктів довкілля відібрані саме з представників автохтонної мікрофлори. Для води такими санітарно-показовими мікроорганізмами в усіх лабораторіях світу прийняті бактерії групи кишкової палички (БГКП)

До категорії БГКП належать бактерії родини Enterobacteriaceaе, що обєднує роди Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella. Це грамнегативні, безспорові, оксидазонегативні палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37°С. Вони виділяються в зовнішнє середовище з випорожненнями людей і теплокровних тварин і є кількісним показником ступеня фекального забруднення води. Тому чим більше її фекальне забруднення, тим вища ймовірність контамінації води відповідними патогенними мікроорганізмами.

Вимоги:

Основна вимога до органолептичних властивостей води — відсутність неприємного запаху, смаку, кольору[1].

Мінералізація води (сухий залишок) згідно нормативних вимог[2] не повинна перевищувати 1 г/дм3, але може бути 1,5 г/дм3 - за погодженням з головним санітарним лікарем відповідної адміністративної території України. В той же час, за показником фізіологічної повноцінності мінерального складу води - оптимальною є мінералізація 0,2-0,5 г/дм3. Для посушливих районів світу вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм3, задовільною — від 1 до 2 г/дм3, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм3, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм3.

Твердість води (вміст йонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм3 кількості речовини еквівалента,

Значення рН повинні бути в межах 6,5-8,5,

Концентрація нітратного йону не повинна перевищувати 45-50 мг/дм3 (у перерахунку на азот — бл. 10 мг/дм3).

Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми - показники процесу самоочищення води.

Всю мікрофлору водоймищ із екологічних пози цій можна поділити на дві групи: аутохтонна (вод на, власна мікрофлора екосистеми) І алохтонна, яка іззовні потрапляв при забрудненні із різних джерел. Кількість бактерій становить від десятків і сотень до десятків мільйонів мікробів в 1 см залежно від типу водоймища,, метрологічних умов і пори року. Особливо багато м/0 у морській воді і мулі прісних водоймищ ь ^(від100 до 3 млрд. в 1 см'). Не глибині до 1000 м зу стрічаються лише поодинокі м/о. Крім того, у підземних водах, океанах зустрічаються "ультрамікроби* (розмір біля 0,3 мкм), що пере бувають в анабіотичному стан. При достатньому вмісті поживних речовин вони швидко відновлюються до розмірів нормальних бактерій. Скями мікрофлори води відкритих водоймив різноманітний, виділено і визначено сотні видів м/о але й це не відображає всього їх різноманіття. Сучасні м/б методи діагностики підтверджують присутіст у морях 1 озерах великої кількості форм бактерій, що не культивуються. Звичайними методами визначють пігментні, флуоресцентні, протеолітичну спо-роугворюючі бактерії.Різноманітні анаеробні мі кроорганізми, присутні у воді та водоймищах беруть участь у кругообігу біогенних процесів амоніфікаціі і бродінню