Загальна характеристика екологічного права

Тема 5. Основи екологічного права

Мета заняття. Ознайомити студентів із екологічним правом, його джерелами та відносинами, що ним регулюються.

План лекції і семінару

1. Загальна характеристика екологічного права.

2. Екологічні права та обов’язки громадян.

3. Права та обов’язки власників природних ресурсів та природокористувачів.

 

Загальна характеристика екологічного права

 

Взаємодія людини і природи є закономірним явищем. Вони не можуть існувати відособлено один від одного. Перш за все, людина за рахунок корисних властивостей природи забезпечує свою життєдіяльність. Втручаючись у природу, людина повинна враховувати її об'єктивні процеси розвитку, сприяти раціональному використанню природних ресурсів, їх збереженню та відновленню, здійснювати охорону довкілля. Все це породжує відносини, які потребують врегулювання. Саме таке завдання і покладено на екологічне право.

Екологічне право розглядають у різних іпостасях - як галузь права, як систему законодавства, як юридичну науку та як навчальну дисципліну.

Екологічне право як галузь права має власний предмет і метод, свою систему законодавства. Предмет екологічного права становлять суспільні відносини, які можна поділити на три групи: використання природних ресурсів; охорони навколишнього природного середовища; забезпечення екологічної безпеки.

Кожна з груп суспільних відносин є багатогранною і охоплює декілька видів.

Суспільні відносини з використання природних ресурсів складають відносини з використання окремих об'єктів навколишнього природного середовища - водні, гірничі, земельні, лісові, фауністичні відносини, відносини з використання атмосферного повітря тощо.

Сукупність норм, що регулюють відносини з використання природних ресурсів, утворюють інститут екологічного права. Ці норми визначають підстави, суб'єкти та об'єкти використання природних ресурсів, їх права та обов'язки тощо. Використання природних ресурсів здійснюється на основі права власності та права користування, у т.ч. оренди.
Право власності на природні ресурси - це сукупність норм права, що встановлюють володіння, користування та розпорядження цими ресурсами. Власність на природні ресурси виступає у публічній і приватній формі. Публічна ж власність є двох видів -державна та комунальна.

У державній власності можуть перебувати будь-які природні ресурси. Конституція України встановила, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Отже, абсолютне право власності народу зумовлене його природним правом на природні ресурси. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Так, у приватній власності можуть знаходитися об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом. Аналогічне правове регулювання встановлено і для об'єктів рослинного світу.

Використання природних ресурсів здійснюється також і на основі права користування. Реалізуючи право користування, як і право власності, фізичні та юридичні особи повинні дотримуватися вимог раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища, відтворення відновлюваних природних ресурсів тощо.

Відносини з охорони навколишнього природного середовища охоплюють відносини з охорони:
1) навколишнього природного середовища як сукупності природних і природно-соціальних умов та процесів;
2) природних ресурсів (землі, надр, води, атмосферного повітря, лісів, рослинного і тваринного світів);
3) територій та об'єктів природно-заповідного фонду України й інших територій та об'єктів, визначених законодавством України (наприклад, лікувально-оздоровчнх та рекреаційних зон і територій).

З метою забезпечення збереження і охорони навколишнього природного середовища необхідною є реалізація усієї системи заходів і засобів - екологічних, економічних, організаційних, технологічних, правових тощо. Як показує досвід, надання абсолютної переваги одному з них спричиняє негативні наслідки для довкілля. Варто згадати адміністративно-управлінську політику радянської держави чи недавні події раптового переходу до ринкової економіки, що призвело до варварського та нищівного використання природних ресурсів. Саме застосування сукупності всіх механізмів та їх поєднання дозволяє досягнути раціонального природокористування, збереження та охорони навколишнього природного середовища. Тому позитивною рисою є встановлення основних принципів охорони довкілля на законодавчому рівні.

Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності визнано законодавцем одним із принципів охорони довкілля. За допомогою цього принципу попереджується погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для життя і здоров'я людини.

Екологічна безпека забезпечується шляхом:

- встановлення екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів; охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;
охорони навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу; акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення; забруднення відходами;
- встановлення екологічної безпеки транспортних засобів;

- додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

- встановлення вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності;

-встановлення екологічних вимог при розміщенні та розвитку населених пунктів.

З метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки встановлюються екологічна стандартизація (комплекс обов'язкових до виконання вимог) і нормування (гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище).
Принцип гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей по суті є принципом екологічної безпеки людини, що спрямований на збереження життя і здоров'я людини, попередження або зниження негативного впливу факторів довкілля на життя людини.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають здоров'я і життя людей. Тому відносини щодо забезпечення екологічної безпеки є складовою частиною екологічних відносин.
Отже, екологічне право як галузь права є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

2. Екологічні права та обов’язки громадян

Визнання актуальності екологічних проблем та наявності екологічних прав громадян відбувалося порівняно недавно. Усвідомлення світовою спільною того, що реалізація основних прав людини, в тому числі і права на життя, залежить від стану навколишнього середовища, прийшло лише в останні десятиліття ХХ століття.[1]В цей час приймалися основні міжнародно-правові документи у сфері охорони довкілля, в яких почали визнавати основні екологічні права громадян та зв’язок між можливістю забезпечення основоположних прав громадян із охороною довкілля (Стокгольмська декларація (1972), Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (1991), Декларація Ріо-де-Женейро з навколишнього середовища і розвитку (1992), Конвенція про біологічне різноманіття (1992), Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992), Конвенція про цивільну відповідальність за екологічну шкоду (1993), Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція) (1998) тощо).

Із прийняттям міжнародних угод в даній сфері відповідні принципи з охорони довкілля та певні екологічні права почали знаходити своє відображення і в національних правових системах.

Так, ст. 50 Конституції України (1996) встановлює, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачені екологічні права громадян України (ст. 9). А саме, кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Даною статтею також встановлено, що законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян. Таким чином перелік екологічних прав, встановлений ст. 9 цього закону не є вичерпним.

Із переліку законодавчо закріплених екологічних прав громадян видно, що частина з них є матеріальними, а частина - процесуальними. До важливих процесуальних прав, без забезпечення яких неможливою є реалізація матеріальних прав, є право на доступ до екологічної інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя із питань, що стосуються довкілля. Крім того, що дані права закріплені на національному законодавчому рівні, їх забезпеченню, захисту та реалізації присвячується і міжнародні домовленості між державами – серед яких і Оргуська конвенція.

У чинному законодавстві також встановлені гарантії екологічних прав громадян (ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»), а саме екологічні права громадян забезпечуються:

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;

в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Стаття 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює й обов'язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища. А саме, громадяни України зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.

Важливим в аспекті розвитку концепції екологічних прав громадян є рішення міжнародних судових інстанцій, які часто є поштовхом для забезпечення та реалізації екологічних прав на національному рівні. Так, відомі та прогресивні в даному аспекті є деякі рішення Європейського суду з прав людини. Відомо, що Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як права на життя, на повагу до приватного та сімейного життя. Так само право на доступ до екологічної інформації пов’язане із правом на свободу вираження поглядів (ст. 10 Європейської конвенції), яка включає у себе право на свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Тому, відповідно, порушення права на доступ до екологічної інформації, як і інших екологічних прав, веде до порушення Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є обов’язковою до виконання і в Україні, будучи ратифікованою ще у 1997 році.

 

3.Права та обов’язки власників природних ресурсів та природокористувачів.

 

Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом і т. ін.Право природокористування - процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства і т. д. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно та безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, якраз право загального природокористування закріплене у ст. 13 Конституції України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача е коштовною і такою, що визначена в часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів - державних актів на право постійного користування, наприклад, землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток і т. ін.Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра - для видобутку корисних копалин; вода - для пиття і побутових потреб населення та виробництва.Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» на громадян і підприємства, установи та організації, як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, покладає спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Вказані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, яка встановлюється за викиди в атмосферу забруднювальних речовин; скидання забруднювальних речовин на поверхню води, в територіальні та морські води, а також під землю і т. д.Контроль у сфері природокористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на ради народних депутатів, державні адміністрації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях.Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством охорони навколишнього природного середовища.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статті). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямований на створення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої: а) збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища; б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища; в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів; г) створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.