Коли починається і завершується утворення мієлінових оболонок.

Предмет анатомія, основні його завдання та розділи.

Типи тканин.

Структурна і функціональна організація організму.

Нейрон, як основний структурно-функціональний елемент нервової системи.

Нейрони, або нейроцити, — основний структурний і функціональний компонент нервової тканини, а отже і нервової системи. Це складно побудована високодиференційована нервова клітина, яка сприймає подразнення, переробляє їх і передає до різних органів тіла. Нейрони досить різноманітні і за розмірами, і за формою.

Є маленькі клітини розміром лише 5–7 мкм, а є клітини-гіганти — до 120–150 мкм. За формою нейрони трапляються пірамідоподібні, зернисті, зірчасті, округлі та інші. Відрізняючись, як ми бачимо, розмірами і формою, усі нейрони мають однаковий план будови і обов’язково складаються із тіла і відростків. Кількість відростків у нейронах може бути різна, а їх довжина дорівнює від десятих часток міліметра до 1,5 м (у дорослої людини).

Тіло нейрона вкрите мембраною і містить, як і будь-яка клітина, цитоплазму (нейроплазму), ядро, загальні органели, включення, а також специфічні структури. У нейроплазмі нейронів добре виявляються мітохондрії, комплекс Гольджі, глікоген та ін. Характерною особливістю нервових клітин є наявність у них таких специфічних структур, як тигроїдна речовина (субстанція Нісля) і нейрофібрили. Тіла нейронів розташовані переважно в центральній нервовій системі (головному і спинному мозку), а також у нервових вузлах, розміщених на деяких периферичних нервах.

Структурні і функціональні відмінності аксонів і дендритів.

Відростки, що відходять від тіла нейронів, розрізняють довгі і короткі. Короткі, розгалужуючись нагадують крону дерева, і тому названі дендритами (від грецького слова “дендрон” — дерево), а довгі — аксонами (що в перекладі з грецької означає “вісь”). Довгі відростки ще називають нейритами. Такого роду відростки в основному утворюють білу речовину головного і спинного мозку, а також периферичні нерви. Аксони бувають дуже довгі, до одного і, навіть, півтора метра, і зовсім короткі, що розгалужуються навколо сусідніх клітин. Кінець аксона може бути дуже гіллястий, тому один аксон може вступати в контакти з багатьма сотнями клітин. Головна функція аксона полягає в проведенні нервових імпульсів від тіла нейрона до інших клітин — нервових, м’язових або секреторних. По дендритах імпульси передаються до тіла нервової клітини. Від однієї клітини може відходити від 1 до 1000 дендритів.

Різновидності нейронів.

За кількістю відростків нейрони розрізняють уніполярні (з одним відростком), біполярні (з двома відростками) та мультиполярні (з численними відростками).

Звичайно від кожної нервової клітини відходить лише один нейрит. Всі інші, скільки б їх не було, є дендритами. Мультиполярні нейрони є найпоширенішими в нервовій системі. Розповсюджені також, так звані, псевдоуніполярні нейрони, дендрит і аксон у яких наближені один до одного і відходять від тіла нейрона у вигляді одного відростка, що потім Т - подібно ділиться на дві гілки. Уніполярні нейрони зустрічаються в усіх вузлових нервових системах безхребетних, а у людини — лише в ембріональному періоді.

За функціональними особливостями розрізняють три типи нейронів. До першого типу відносять нейрони, що передають імпульси до центральної нервової системи. Вони називаються чутливими (рецепторними, аферентними) нейронами. Їхні тіла звичайно округлої форми, з одним відростком, який потім Т-подібно ділиться на два. При цьому одна гілка спрямована на периферію і утворює там чутливі закінчення, а інша йде в центральну нервову систему, де утворює синаптичні закінчення на інших нервових клітинах.

Другий тип складають нейрони, що передають збудження від центральних відділів нервової системи до робочих органів. Вони називаються руховими (ефекторними, еферентними) нейронами. Ефекторні нейрони мають довгі відростки, які виходять за межі центральної нервової системи і закінчуються в м’язах і залозах.

До третього типу відносяться нейрони, які забезпечують зв’язок між аферентними і еферентними нервовими клітинами. Вони знаходяться в складі центральної нервової системи і називаються вставними (проміжними), або асоціативними, нейронами.

Класифікація нейронів.

За кількістю відростків нейрони розрізняють уніполярні (з одним відростком), біполярні (з двома відростками) та мультиполярні (з численними відростками).

Звичайно від кожної нервової клітини відходить лише один нейрит. Всі інші, скільки б їх не було, є дендритами. Мультиполярні нейрони є найпоширенішими в нервовій системі. Розповсюджені також, так звані, псевдоуніполярні нейрони, дендрит і аксон у яких наближені один до одного і відходять від тіла нейрона у вигляді одного відростка, що потім Т - подібно ділиться на дві гілки. Уніполярні нейрони зустрічаються в усіх вузлових нервових системах безхребетних, а у людини — лише в ембріональному періоді.

За функціональними особливостями розрізняють три типи нейронів. До першого типу відносять нейрони, що передають імпульси до центральної нервової системи. Вони називаються чутливими (рецепторними, аферентними) нейронами. Їхні тіла звичайно округлої форми, з одним відростком, який потім Т-подібно ділиться на два. При цьому одна гілка спрямована на периферію і утворює там чутливі закінчення, а інша йде в центральну нервову систему, де утворює синаптичні закінчення на інших нервових клітинах.

Другий тип складають нейрони, що передають збудження від центральних відділів нервової системи до робочих органів. Вони називаються руховими (ефекторними, еферентними) нейронами. Ефекторні нейрони мають довгі відростки, які виходять за межі центральної нервової системи і закінчуються в м’язах і залозах.

До третього типу відносяться нейрони, які забезпечують зв’язок між аферентними і еферентними нервовими клітинами. Вони знаходяться в складі центральної нервової системи і називаються вставними (проміжними), або асоціативними, нейронами.

Нервові волокна.

Нервові волокна — це відростки нейронів оточені оболонками. Нервове волокно складається із двох частин: відростка нервової клітини, що називається осьовим циліндром, і оболонки, яка утворена шванівськими клітинами. Залежно від структури оболонки нервові волокна розрізняють — мієлінові (м’якушеві) та безмієлінові (безм’якушеві). За межами центральної нервової системи нервові волокна утворюють нервові стовбури, або нерви.

Нерв — сукупність нервових волокон, що зовні вкриті спільною сполучнотканинною оболонкою, які з’єднують головний і спинний мозок з органами і тканинами тіла. Нервові волокна тут розміщені пучками, що обмежені прошарками сполучної тканини. Нерви у своєму складі містять кровоносні та лімфатичні судини і тисячі нервових волокон.

Залежно від характеру нервових волокон, що входять до складу нервів, розрізняють рухові (відцентрові, еферентні), чутливі (доцентрові, аферентні) і змішані нерви. У більшості випадків у складі нервів є чутливі і рухові волокна. Такі нерви називаються змішаними. Нерви, що складаються лише з чутливих волокон, називаються чутливими, а ті, що складаються з рухових, — руховими. Чутливі нервові волокна здійснюють передачу подразнення від рецепторів у центральну нервову систему, де відбувається їхній синтез та аналіз. У відповідь на подразнення в центральній нервовій системі формуються імпульси, які поширюються на рухові волокна та викликають скорочення м’язів, виділення секрету та ін.

Нервові закінчення — кінцеві утвори нервових клітин, що служать для передавання збудження або сприйняття подразнення. Залежно від виконуваної функції розрізняють три типи нервових закінчень: чутливі, або рецептори, рухові (ефектори) та синаптичні (міжнейрональні).

Чутливі нервові закінчення утворюються кінцевими розгалуженнями дендритів чутливих нейронів. Вони є в усіх тканинах організму. Залежно від того де вони розміщені і які сприймають імпульси, розрізняють екстерорецептори і інтерорецептори. Екстерорецептори сприймають подразнення з навколишнього середовища (рецептори шкіри, сітківки ока, слизової оболонки носа, порожнини рота та ін.). Інтерорецептори збуджуються подразненнями, що надходять із внутрішнього середовища організму (рецептори внутрішніх органів, судин і різних тканин). Пропріорецептори — окрема група інтерорецепторів, що реагують на зміни положення тіла, або його частин, у просторі (рецептори м’язів, сухожилків, зв’язок, суглобів). Вони виділені в окрему групу, завдяки їх особливій важливості. Рецептори сприймають найрізноманітніші подразники. Рецептори, адекватним подразником яких є механічний чинник, називаються механорецепторами, температурний — терморецепторами, хімічний — хеморецепторами, звуковий — фонорецепторами, світловий — фоторецепторами. Рецептори трансформують енергію подразника у нервовий імпульс.

Рухові нервові закінчення в скелетних м’язах — це кінцеві розгалуження волокон — нейритів мотонейронів спинного мозку, довгастого мозку тощо. Через них нервові імпульси із центру передаються на робочі органи (м’язи, залози).

Синаптичні нервові закінчення утворюються кінцевими розгалуженнями аксона попереднього нейрона на тілі та дендритах наступного. Завдяки синаптичним закінченням нейрони сполучаються в рефлекторні дуги. Кожний нейрон може мати велику кількість (декілька тисяч) зв’язків з іншими нервовими клітинами. Нейрони контактують через синапси.

Коли починається і завершується утворення мієлінових оболонок.