На основі електронних уявлень

Формування понять про типи хімічних зв'язків. На вивчення теми «Хімічний зв'язок. Будова речовини» за, програмою хіміко-біологічного профілю відводиться 12 год, з них 6 год на семінарські заняття, що дає можливість ретельно відпрацювати тему, ґрунтовніше засвоїти матеріал.

При початковому вивченні типів хімічного зв'язку можливі два методичні підходи. В одному з них розгляд починається з іонного зв'язку, при якому утворення заповнених електронних шарів відбувається за рахунок практично повного переходу електронів від одного атома до іншого. Потім розглядається ковалентний неполярний зв'язок, коли заповнені електронні шари утворюються за рахунок загальних електронних пар атомів, що поєднуються. Ковалентний полярний зв'язок розглядається як проміжний зв'язок між неполярним ковалентним і іонним.

Практика показала, що така послідовність у вивченні веде до того, що учні досить часто поширюють уявлення про іонний зв'язок на всі складні речовини і помилково вважають цей вид зв'язку домінуючим.

Методично більш виправданим є другий підхід, коли вивчення починається з ковалентного неполярного зв'язку, а іонний розглядається як крайній випадок ковалентного полярного зв'язку.

Перш ніж приступати до вивчення механізму утворення ковалентного неполярного зв'язку, учнів ознайомлюють з тим, як розв'язувалась в науці проблема утворення сполук елементів, які основні положення теорії хімічного зв'язку. Повідомляють, що вчення про хімічний зв'язок – одне з центральних сучасної хімії, розвиток якого відбувався від уявлень про існування у атомів «петельок» і «крючечків», з допомогою яких вони сполучаються, до знань про електронну природу хімічного зв'язку і моделей утворення різних його типів. Сучасні методи дослідження дають змогу експериментально визначати просторове розміщення атомних ядер у речовині, тобто виявляти відстань між ними (довжину зв'язку), визначати валентні кути, форму молекули або елементарну комірку кристала. Можна експериментально визначити енергію зв'язку, що стверджує реальне існування його. Учитель розповідає про те, що на основі експериментальних відомостей вчені створюють моделі, які відображають будову речовин, і висловлюють гіпотези про механізм утворення хімічного зв'язку, під час вивчення якого використовують моделі. Розкриваючи шляхи або механізм утворення хімічних зв'язків, учитель користується саме ідеалізованими моделями ковалентного та іонного зв'язків.

Починаючи розгляд ковалентного зв'язку, актуалізують знання учнів про будову атома, які вони здобули під час вивчення фізики та хімії. Учням пропонується відповісти на ряд запитань. З яких частинок побудований атом? Який заряд електрона? Які форми електронних хмар вам відомі? Чим відрізняється сферична електронна хмара від гантелеподібної? Які електрони називають спареними?

Після нього виконується лабораторна робота, що містить завдання диференційованого характеру. Одна група учнів визначає, моделі яких атомів хімічних елементів видані, обчислює кількість спарених і неспарених електронів у цих атомах. Друга група збирає моделі атомів літію, фтору, неону, використовуючи саморобні деталі до моделей, записує електронну схему будови атомів цих елементів. Наслідки обговорюються в процесі бесіди, під час якої зазначають, що електрони атомів усіх хімічних елементів виявляють схильність до утворення завершеного зовнішнього електронного шару.

За одним з варіантів вивчати природу хімічного зв'язку можна порівнянням відновних властивостей атомарного і молекулярного водню на основі результатів демонстраційного досліду. Учні повинні самі зробити висновок з досліду (взаємодія атомарного і молекулярного водню з заліза(III) хлоридом про різну хімічну активність атомарного і молекулярного водню; пояснити причини цього явища. Звертається увага на те, що у кожного атома водню на відміну від молекули є один неспарений електрон, який може брати участь в утворенні зв'язку з іншими атомами. Хімічний зв'язок утворюється за рахунок електростатичної взаємодії позитивно заряджених ядер і негативно заряджених електронів. Електронні хмари перекриваються, деформуються, утворюється загальна для двох атомних ядер електронна хмара, яку називають молекулярною. При цьому відбувається перерозподіл від'ємних зарядів, що призводить до більшої електронної густини між двома ядрами, які притягуються до неї (мал. 3).

Таким чином, узагальнення електронів дає можливість атомам водню досягти стійкої електронної конфігурації інертного газу – гелію. Наголошують, що під час утворення хімічного зв'язку енергія завжди виділяється за рахунок зменшення потенціальної енергії взаємодіючих електронів і ядер. Тому потенціальна енергія частинки (молекули), що утворилася, завжди менша, ніж сумарна потенціальна енергія вихідних вільних атомів. Отже, умовою утворення хімічного зв'язку є зменшення потенціальної енергії системи взаємодіючих атомів.

Використовуючи кадр 12 діафільму «Хімічний зв'язок. Будова неорганічних сполук», схематично записують утворення молекули водню, електронну, структурну та молекулярну її формули. Працюючи з підручником, учні самостійно зображують утворення молекул хлору, кисню, азоту. На завершення дають характеристику ковалентного зв'язку.

Вивчення полярного ковалентного зв'язку починається із запитання до класу: Чи впливає природа атомів на їх взаємодію? Якщо так, то покажіть на прикладі розподілу загальної електронної густини в молекулах типу А₂, АВ, до складу яких входять атоми елементів-неметалів. Далі з'ясовують, який тип хімічного зв'язку у молекулах типу АВ. Конкретно розглядають утворення молекули хлороводню (мал. 4).

Увага учнів звертається на різну природу взаємодіючих атомів, яка впливає на зміщення електронної густини в бік більш неметалічного елемента. Дається визначення полярного ковалентного зв'язку. Учитель запитує: Чим пояснюється асиметричний розподіл загальної густини в молекулі води? Атом якого елемента – водню чи кисню – більш енергійно відтягує електронну густину? Що з цього приводу можна сказати про молекулу хлороводню? Для відповіді на ці запитання вводиться поняття «електронегативність». Розглядають зміну електронегативності у головних підгрупах і періодах, ознайомлюють учнів з таблицею електронегативності деяких елементів (за підручником). Учні порівнюють полярність зв'язку в молекулах хлороводню, фтороводню, води і сірководню.

На завершення учитель підкреслює, що коли елементи значно відрізняються за своїми властивостями, то електронні хмари можуть повністю зміститися до атомів одного з елементів. Тоді ковалентний зв'язок переходить в інший тип зв'язку. Цей висновок робить логічним перехід до ознайомлення учнів з природою іонного зв'язку. Традиційно його розглядають на прикладі утворення «молекули» хлориду натрію. Демонструють дослід взаємодії натрію з хлором і записують на дошці схему і електронне рівняння утворення іонної сполуки, зокрема хлориду нагрію:

Дають визначення іонного зв'язку і підкреслюють, що це крайній випадок полярного ковалентного зв'язку. Іонна сполука – хлорид натрію – за звичайних умов – тверді кристали. У цьому стані вона перебуває не в молекулярній формі, а у вигляді позитивних і негативних іонів. Лише при високих температурах (1500°С) газоподібний хлорид натрію можна розглядати у вигляді окремих молекул.

Підкреслюють, що в реальних речовинах названі типи хімічного зв'язку у «чистому вигляді» зустрічаються рідко. У більшості випадків один тип зв'язку накладається на інший.

Але такий варіант вивчення хімічного зв'язку не можна визнати найкращим, хоч він дуже розповсюджений у шкільній практиці.

Кращим у методичному плані є інший варіант, коли вивченню хімічного зв'язку передує розгляд електронегативності хімічних елементів. Тоді учні починають усвідомлювати належність елементів до металів і неметалів, яка визначається здатністю їхніх атомів віддавати або приєднувати електрони під час хімічних реакцій. Звертається увага на те, що в атомів одних елементів яскравіше виявлена властивість відтягувати на себе електрони від атомів інших елементів у сполуках. Така властивість називається електронегативністю.

На основі поняття про електронегативність розглядаються три випадки утворення хімічного зв'язку:

1. Між атомами елементів, електронегативність яких однакова: при утворенні простих речовин – неметалів (Н₂, F₂, O₂) і простих речовин – металів.

2. Між атомами елементів, електронегативність яких різна, але не дуже відрізняється (Н₂О, НСl, NH₃, СН₄).

3. Між атомами елементів, електронегативність яких відрізняється дуже сильно (наприклад, між атомами лужних металів і атомами галогенів, тобто типових металів і типових неметалів).

Учні усвідомлюють, що електронегативність елементів впливає на розподіл електронів між атомами, які взаємодіють.

Звідси логічно випливає висновок про те, що залежно від характеру розподілу електронів у речовині розрізняють три типи хімічного зв'язку: ковалентний, іонний, металічний. Відомі ще й інші типи, які до основних не належать, а являють собою певні різновиди. Так, водневий зв'язок, наприклад, є різновидом ковалентного. З металічним і водневим зв'язками учні ознайомляться пізніше.

Розвиток уявлень про валентність та розміри атомів. На основі знань учнів про хімічний зв'язок легко перейти до з'ясування електронної суті валентності як властивості атомів утворювати хімічний зв'язок, а також до обчислення значення валентності, яке дорівнює кількості зв'язків, що утворює атом, або кількості електронів, що беруть участь в його утворенні. Користуючись поняттям електронегативності, учнів підводять до розуміння формального, але необхідного поняття, яким є ступінь окиснення. Учитель розмежовує поняття валентності і ступеня окислення, навчає учнів визначати ступінь окиснення елементів. Потім учні виконують вправи на складання формул бінарних сполук. На уроках у більшості випадків використовують групову форму навчання, здійснюючи під час організації самостійної роботи диференційований підхід з урахуванням ступеня підготовленості учнів.

Поглиблення знань про валентні можливості атомів, розкриття фізичного змісту валентності передбачає насамперед врахування раніше набутих знань про природу хімічного зв'язку. Нагадують, що валентність елемента належить до основних понять хімії. Учні пригадують відомі для них визначення валентності. Зокрема, з позиції вчення про хімічний зв'язок валентність визначається кількістю ковалентних зв'язків, за допомогою яких один атом сполучається з іншими атомами. Поглиблюючи знання про закономірності, що випливають з періодичної системи, наголошують, що в утворенні хімічних зв'язків в основному беруть участь електрони зовнішнього енергетичного рівня, а тому в більшості випадків максимальна валентність елемента визначається саме цією кількістю електронів.

Типи кристалічних решіток. Вивчення кристалічних решіток повинно спиратися на міжпредметні зв'язки. З'ясовують, що кристали – це макротіла, їх властивості (твердість, температура плавлення, кипіння та ін.) залежать від будови, що обумовлена особливостями частинок, з яких складається кристал. Повторюють матеріал про молекули й атоми і розглядають кристалічні й аморфні речовини. З'ясовують, як пояснити існування твердих речовин, чому вони виявляють надто різноманітні властивості. Розкривають поняття «кристалічна решітка», звертають увагу на закономірне розміщення частинок (атомів, молекул, іонів) у кристалах. Залежно від того, які частинки містяться у вузлах решітки, розрізняють іонні, атомні, молекулярні решітки (пізніше учні вивчатимуть металічні кристалічні решітки). На даному етапі з'ясовують структуру зазначених типів решіток на підставі демонстрації вчителем моделей просторових решіток хлориду натрію, алмазу, твердого оксиду вуглецю (IV). На конкретних прикладах показують залежність деяких фізичних властивостей речовин від типів кристалічних решіток. Важливо, щоб учні засвоїли таку закономірність: якщо відома будова речовини, то можна передбачати її властивості, а якщо відомі властивості речовини, то можна визначити її будову.

Щоб навчити учнів використовувати цю закономірність, корисно організувати самостійну роботу, під час якої вони змушені були б передбачати окремі властивості речовин (наприклад, орієнтовні температури плавлення NaF, F₂, НF) і мотивувати свої погляди з цього приводу. Виконання системи тренувальних вправ сприятиме закріпленню знань, кращому їх засвоєнню.

Узагальнення і поглиблення знань про хімічний зв'язок і будову речовин. В 11-му класі при вивченні основ загальної хімії важливо розкрити валентні можливості атомів хімічних елементів. Під час розгляду саме цього питання повторюються, поглиблюються, набувають дальшого розвитку знання про періодичний закон і періодичну систему елементів, електронну будову їх атомів, валентність, хімічний зв'язок тощо.

Починають з доведення, що валентні можливості атомів визначаються їх електронною будовою.

Цікава проблемна ситуація створюється під час розгляду за періодичною таблицею таких хімічних елементів, як азот, кисень, фтор, на зовнішньому шарі яких міститься відповідно 5, 6 і 7 електронів. Проте учням відомо, що такої валентності вони не виявляють. При цьому знання, які засвоїли учні, суперечать виявленому факту. Адже найвища валентність азоту, кисню, фтору не відповідає кількості валентних електронів у їх атомах.

Щоб розв'язати проблему, вчитель спочатку розбирає з учнями для прикладу хімічний елемент сірку, валентність якої дорівнює 2, 4, 6. Як це пояснити з позиції будови атома? Записують електронну формулу сірки: 1s²2s²2р⁶3s²3р⁴3d⁰. Вчитель пропонує показати, як саме електрони зовнішнього рівня розміщуються за енергетичними комірками. Виникає такий
запис:

На підставі обговорення даного прикладу учні приходять до висновку, що валентність елемента визначається кількістю неспарених електронів, які містить атом, або кількістю електронів, які утворилися внаслідок розпарювання електронних пар, і тепер можуть брати участь в утворенні хімічного зв'язку.

За аналогією складають, електронну формулу азоту; 1s²2s²2р³ і показують, як електрони розміщуються за енергетичними комірками:

Аналізуючи таке графічне зображення, вони помічають, що в атома азоту на зовнішньому рівні електрони розпаровуватися не можуть, бо немає вільної орбіталі. Тому азот, як правило, тривалентний. Учитель доповнює, що найвища валентність азоту може дорівнювати 4. Спільними зусиллями пригадують утворення іона амонію за донорно-акцепторним механізмом ковалентного зв'язку.

записують таку схему

Учні переконуються, що за рахунок неподіленої. електронної пари утворився четвертий хімічний зв'язок. Всі хімічні зв'язки азоту з воднем рівноцінні, але походження їх різне. Отже, вища валентність азоту може бути лише чотири.

Аналогічно учні самостійно розглядають електронну будову атомів кисню і фтору і доходять висновку, що вільної орбіталі немає, спарені електрони роз'єднуватися не можуть. Отже, валентність кисню і фтору також не відповідає кількості валентних електронів.

Робиться загальний висновок: валентні можливості атомів хімічних елементів визначаються електронною будовою атомів, а саме: кількістю рухомих електронів, що містяться на зовнішніх енергетичних рівнях, точніше – кількістю неспарених електронів і неподільних електронних пар, які здатні розпаровуватися з переходом електронів на вільні орбіталі атомів інших елементів (певний вплив має також співвідношення між розмірами реагуючих атомів і утворюваних іонів, а також тип хімічного зв'язку, що розглядатиметься далі).

Важливо обговорити з учнями і той випадок, коли в утворенні хімічних зв'язків можуть брати участь також електрони передостаннього рівня. Наводиться приклад зі скандієм, у якого в утворенні зв'язків беруть участь не лише два зовнішні електрони, але й один з передостаннього рівня, тобто d-підрівня. Тому елемент скандій у відповідних сполуках тривалентний. Це стосується й інших d-елементів.

Учитель пояснює учням, що оскільки під час руху електрони утворюють електронні хмари-орбіталі, а загальну електронну пару слід розуміти як перекривання двох електронних орбіталей, то в узагальненому вигляді валентності можна дати таке визначення: валентність елемента дорівнює кількості орбіталей його атома, які беруть участь в утворенні хімічного зв'язку. Підкреслюють, що таке визначення стосується лише сполук з ковалентним зв'язком.

Валентні ж можливості атомів у випадку іонного зв'язку визначаються кількістю валентних електронів у металу і вільних орбіталей (не заповнених електронами) у неметалу. Наприклад, утворення фториду літію можна зобразити у вигляді такої схеми:

Учням відомі причини періодичної зміни валентностей елементів, а відповідно і їх властивостей. Зазначають, що в періодичній послідовності зростають і атомні радіуси хімічних елементів. Пояснюють це на прикладі елементів 2-го періоду і підводять учнів до висновку про те, що розміри атомів впливають на їх здатність віддавати чи приєднувати електрони і разом з будовою зовнішнього електронного шару визначають хімічні властивості атомів елементів. Учні спроможні пояснити, чому елементи літій, натрій, калій, у яких розмір атомів найбільший порівняно з атомами інших елементів тих самих періодів, є донорами електронів, а при переході від лужних металів до галогенів відновні властивості атомів зменшуються, а окислювальні – зростають.

7, Формування хімічного мови під час навчання хімії.

Як у хімічної науці, і у хімічному освіті неможливо спілкування, навчання й передача хімічної інформації без використання хімічного мови.

Хімічний мову включає три важливих розділу: символіку, термінологію і номенклатуру, з допомогою яких обучаемый пізнає, навчається і передає своїх поглядів.

Термінологія було запроваджено хімію відомим французьким ученим О.Л. Лавуазьє. Термінологія – це сукупність термінів, вживаних як і- або галузі. У хімії вона не має дуже велике значення і ознайомлення з ній ввозяться шкільному курсі хімії вже у першому розділі підручника 8 ^го класу [1,2,3]. Наприклад, терміни: відстоювання, декантация, фільтрування, фільтрат, центрифугування, випарювання, дистиляція тощо.

У цьому ж главі закладаються самі основи другої складової частини мови – символіки, основоположником якої є Я. Берцелиус. Символіка – це система умовних знаків науки, умовно які позначають об'єкти, явища, закономірності хімії. Обзорно котрі розкривають їх суттєві ознаки, зв'язку, взаємини спікера та які надають їм якісну характеристику.

Завдяки символіці хімічний мову придбав ряд достоїнств: стислість, однозначність, точність, великі евристичні можливості. Він був активним засобом пізнання хімії, описи її результатів, висловлювання найважливіших і характерних ознак свідків і об'єктивних зв'язків в хімії [4].

Поява мови хімічних знаків, формул і рівнянь викликано впровадженням у хімію атомістики, яка з допомогою хімічного мови дозволяє реєструвати і закріплювати результати пізнання складу, структури та хімічних перетворень речовин.

Шкільний хімічний мову – це мову хімії, дидактично перероблений відповідно до цілями і змістом навчання, з урахуванням вікових особливостей учнів і психологічних основ її переробки [4].

Він спрямовано освоєння курсу хімії середньої школи, в розвитку і учнів.

Менделєєв писав, говорячи про хімічному мові, що «хімічні формули кажуть хіміку цілу історію речовини», що хімічні знаки, формули, рівняння – це «міжнародний мову, що надає хімії, крім точності розуміння, простоту і ясність, засновані на дослідженні законів природи» [5].

Упорядкування методики формування хімічного мови у шкільництві, пов'язані з іменами таких учених, як Г.І. Гесс, Д.І. Менделєєв, А.М. Бутлеров. Подальше його розвитку здійснено В.М. Верховским, Л.М. Сморгонским, С.Г. Шаковаленко, Д.М. Кирюшкиным і сучасними вченими.

Учитель у своїй практиці повинен приділяти особливу увагу формуванню хімічного мови. Якщо хімічний мову освоєно школярами, то хімія нічого очікувати цікавити них складності. Не освоєно, то предмет буде важким. Тому формуванню хімічного мови слід приділяти особливу увагу.

Розглянемо, які вимоги мають пред'являтися до оволодіння учнями хімічним мовою:

1. Засвоєння якісного і кількісного значення хімічних знаків елементів й уміння правильно застосовувати їх.

2. Засвоєння якісного і кількісного значення хімічних формул, придбання вміння складати формули речовин по валентності, їхнім виокремленням їх елементів. Формування вміння читати формули, проговорювати їх у слух, і застосовувати їх при тлумаченні складу речовин і хімічних процесів з погляду теорії будівлі речовини. Уміння виробляти по формулам найпростіші розрахунки.

3. Упорядкування іонних і найпростіших електронних формул, читання із розумінням їхнього.

4. Упорядкування структурних формул органічних та деяких менших неорганічних речовин, читання із розумінням їхнього. Застосування структурних формул при викладі питань склад, отриманні і хімічних властивості речовини.

5. Засвоєння якісного і кількісного значення рівнянь хімічних реакцій, вміння складати і їх, виробляти стехиометрические розрахунки.

Основу хімічного мови становить термінологія, введена до науки французьким ученим А. Лавуазьє. Терміни вводяться, формуються та розвиваються протягом усього шкільного курсу. Для успішного засвоєння термінології доцільно вчити школярів вмінню працювати з термінами, використовувати складений ними на процесі навчання термінологічна словник. Школярі мають знати значення сенс хімічних і наукових термінів; вміти пов'язувати його з основними хімічними поняттями, розкривати етимологічне і значеннєве значення терміна, вміти його проаналізувати.

Поруч із, школяра слід вчити вимову і запис терміна, розкривати зміст терміна; заміняти, за необхідності, його іншим, близьким за змістом та значенням (наприклад: «сублімація» – «сублімація»); здійснювати аналіз політики та взаимопереходы між термінами і символами.

Як відзначалося вище, основоположником символіки є

Я. Берцелиус. Символіка – це найбільш специфічна частина мови хімії, це система умовних знаків науки, які узагальнено, умовно позначають об'єкти, явища, закономірності хімії, розкривають їх суттєві ознаки, зв'язку, відносини, дають їм якісну і кількісну характеристику. Символіка включає хімічні знаки елементів, хімічні формули і хімічні рівняння.

Хімічний знак – це стисле назва атома, а й позначення відносної атомної маси, отже й молярной маси. Хімічний знак має і дуже якісне і кількісне значення.

Розглянемо, які знання повідомляються школяреві про хімічному знаку: історичні інформацію про створенні хімічної символіки, назви і позначення знаків, їх значення й сенс.

Після вивчення знаків школярі повинні вміти вимовляти, записувати і використовувати знаки; здійснювати переходи від назви до знаку і навпаки.

Після вивчення хімічних знаків настає етап формування знання хімічних формулах, є відображенням молекули речовини; вагових відносин елементів речовини; вказує з яких елементів полягає речовина; скільки атомів кожного елемента входить до складу молекули і яким їх кількісне ставлення.

Під час вивчення хімічних формул слід розкрити їх значення в хімічному пізнанні. Показати види хімічних формул (емпіричні, електронні, іонні, структурні, проекційні тощо.), їхній смисл, якісне і кількісне вираз формули, зв'язку з законом сталості складу, правила складання формул.

Школярі мають вміти складати, читати, аналізувати формули. Визначати із них валентність і рівень окислення елементів, прогнозувати реакційну здатність хімічних зв'язків і сполук. Встановлювати закономірність між складом і властивістю речовини, його складом і будовою, виконувати розрахунки, використовувати загальні формули водневих і кисневих сполук, їх класів та гомологічних рядів для узагальнення і систематизації знань.

Вивченню хімічних знаків і хімічних формул вчитель має приділити особливу увагу, оскільки знання про неї є ключем для успішного засвоєння хімічних рівнянь. Відомо, що найбільше фактичних помилок, школярі допускають під час складання хімічних рівнянь.

Хімічні рівняння показують, які молекули вступив у реакцію і які нові молекули (речовини) вийшли внаслідок реакції, що не ваговому співвідношенні реагували молекули у якому ваговому співвідношенні утворилися нові молекули (речовини). Хімічні рівняння показують сутність хімічної реакції з погляду атомно-молекулярной теорії.

Хімічні рівняння показують, зміна складу молекул вихідних речовин й освіту молекул нового складу, при хімічної реакції, стало наслідком руху атомів, їх взаємної перегрупування в молекулах.

Поруч із слід показати, що хімічні рівняння мають «якісне і кількісне» зміст. Ними можна робити різноманітні обчислення.

Під час вивчення хімічних рівнянь вчитель розкриває учням значення рівнянь розуміння хімії, види рівнянь, їхній смисл і зв'язку з законом збереження маси речовин, свій відбиток у них якісної боку реакцій і кількісних відносин, способи складання різних рівнянь і обгрунтованість розрахунків із них. У цьому формуються такі вміння: складати, читати, аналізувати, тлумачити рівняння, розкривати сенс коефіцієнтів, визначати по рівнянню тип реакції і навіть її опис. Виробляти розрахунки з рівнянням реакцій і здійснювати переходи від однієї виду рівняння до іншого.

Термінологію і символіку доповнює хімічна номенклатура. За її вивченні слід розкрити його значення розуміння, показати види номенклатурних систем щодо навчання, розкрити роль номінальних назв розуміння хімії, співвідношень між номенклатурної термінологією і символікою. Слід навчити школярів читати, вимовляти, витлумачувати назви іонів, речовин неорганічної і органічного походження. Извлекать з назв інформацію про класі сполук, про конкретних речовинах, їх якісний склад і характері, складати назви речовин з питань міжнародної номенклатурі, здійснювати перехід від назви речовини і навпаки. Соотносить міжнародні, росіяни й тривіальні назви, складати раціональні і систематичні назви ізомерів по формулам органічних сполук і навпаки. Використовувати номенклатуру в описах і поясненні речовин [4].

Хімічна номенклатура, як і хімічний язик у цілому, є засобом і методом передачі вчителем історії та засвоєння учнями хімічних знань. З їхньою допомогою реєструються і закріплюються хімічні знання про якісному і кількісним складі речовин, будову молекул тощо. Хімічні знаки, формули і рівняння використовуються під час спостереження хімічних реакцій, їх аналізі та поясненні.

Хімічний язик, і номенклатура є засобом і методом застосування добутих знань практично; рішення кількісних, експериментальних та інших завдань. У процесі навчання хімічний язик, і номенклатура виступають як, з допомогою якого учні осмислюють хімічні процеси, передбачають нові хімічні факти, планують практичні дії виконують їх. Користуючись хімічними знаннями й хімічним мовою, школярі в змозі знайти шлях отримання речовини, демонструючи у своїй здатність, дати раду конкретної історичної ситуації, передбачити хімічні факти і що планувати практичні дії.

Поруч із, хімічний язик, і номенклатура є засобом обліку знань учнів і вивчення розвитку з їх мислення.

З допомогою хімічного мови та номенклатури, учні викладають знання складу, хімічних властивості і застосування речовин, пояснюють реакції з погляду теорії будівлі речовини. У процесі навчання хімії, слід подолати вільний перехід учнів від хімічного мови хімічним термінам, общенаучным словами, і пропозицій, від нього до самостійної постановці експерименту, тобто. до практичним діям.

Отже, роль хімічного мови в оволодінні школярами хімічними знаннями, умінням і навички надзвичайно велика. У процесі послідовного оволодіння предметом, хімічний мову вдосконалюється у зв'язку з недостатнім розвитком теоретичних знань, з накопиченням хімічних фактів і ускладненням хімічних понять.

Для успішного формування хімічного мови необхідно впроваджувати до шкільної практику проблемні і ігрові ситуації, елементи цікавості й історичні відомості, а головне дидактичні кошти навчання, зокрема – фланеле, магнитографию і хімічний експеримент.