Про гонорар до того хворого говорити не буду. 1 страница

ПРОГРАМА КУРСУ

(1920–1930-тi рр.)

 

Вступ. Загальна характеристика курсу. Предмет вивчення історії літератури ХХ ст. Роль методології та методики. Своєрідність української літератури ХХ ст. Україна в ХХ ст.: історичні, соціально-політичні та соціально-культурні умови. Проблеми періодизації історії української літератури ХХ ст.

Українська література напередодні 1917 р. Вплив революції 1917 р. та національно-визвольних змагань на подальший розвиток літератури.

Особливості літературного процесу 1917–1934 рр. Поезія. Проза. Драматургія. Літературознавство і критика. Літературні угруповання 1920‑х рр. Літературна дискусія 1925–1928-х рр.: етапи та проблеми.

Українська література 1920-х рр. Провідні літературно-художні періодичні видання та їхня роль у літературному процесі. Ідейно-тематичні та жанрово-стильові пошуки української літератури 1920-х рр. Провідні художньо-стильові напрями й течії 1920-х рр: iмпресiонiзм, експресіонізм, символізм, неоромантизм, неореалізм та їхні представники. Своєрідність українського модернізму, традиції і новаторство, розвиток старих та поява нових жанрів і жанрових форм в літературі цього періоду.

Український “неокласицизм” (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт (Ю. Клен)): естетична програма та поетична творчість.

Своєрідність українського футуризму: теоретико-естетичнi засади та їхня практична реалізація у творчості М. Семенка, Ґ. Шкурупiя та ін. Конструктивний динамізм i творчість В. Поліщука.

Літературна дискусія 1925–1928-х рр.: основні учасники та їхні позиції, проблеми, етапи дискусії, її вплив на подальшу долю українського літературного процесу.

Основні літературні угруповання та організації 1920-х рр.: “Аспис”, “Комункульт”, “Плуг”, “Гарт”, “Жовтень”, “Ланка–МАРС, “ВАПЛІТЕ, ПРОЛІТФРОНТ, ВУСПП, “Молодняк”, “Авангард”, “Нова ґенерація”, “Західна Україна” та ін., їхня роль у розвитку літературного процесу.

Театр i драматургія. Роль театру Леся Курбаса “Березіль” у становленні та розвитку радянської драматургії.

Своєрідність українського літературознавства й критики цього періоду.

Лiквiдацiя літературних організацій i створення Спілки радянських письменників України. Перший з’їзд радянських письменників СРСР (1934 р.) та його наслідки для української літератури. Упровадження “соціалістичного реалізму” як єдиного методу радянської літератури. Репресії проти української iнтелiгенцiї 1930-х рр. та їхній вплив на стан літератури й культури.

М. Хвильовий. Біографія письменника. Світогляд письменника, проблемно-тематичні рівні творчого доробку митця, стильова своєрідність. М. Хвильовий в оцінці сучасних літературознавців. Революція й громадянська війна в новелах М. Хвильового. “Сентиментальна історія”: своєрідність проблематики, мотивна структура. Публіцистика М. Хвильового періоду Літературної дискусії 1925– 1928-х рр.

П. Тичина. Своєрідність художніх пошуків. Творчість П. Тичини в оцінці сучасної літературної критики. Особливості лірики раннього П. Тичини. Збірка “Сонячні кларнети”: ідеї, образи, стиль. Проблеми гуманізму, і доля культури в збірці “Замість сонетів і октав”. Ідейно-стильові пошуки поета в ліриці 1920-х рр. Роль збірки “Чернігів” у творчій еволюції поета.

М. Зеров. Біографія поета. Провідні мотиви й жанрова своєрідність лірики поета. Перекладна спадщина М. Зерова.

М. Рильський. Біографія поета. Збірки М. Рильського 1920-х – поч. 1930-х рр. Мотиви й образи поезії М. Рильського “неокласичного” періоду.

Є. Плужник. Біографія поета. Філософські мотиви та стильова своєрідність лірики.

В. Підмогильний. Роман “Місто”: проблематика, “новий герой”, своєрідність стилю. Мала проза В. Підмогильного. В. Підмогильний i психоаналіз. В. Підмогильний i зарубіжна література.

В. Петров (В. Домонтович). Своєрідність біографії та роль літературної творчості в життi науковця. Новаторство проблематики й поетики романів “Дівчина з ведмедиком” i “Доктор Серафікус” у контексті iдейно-стильових пошуків української літератури цього періоду. “Дівчина з ведмедиком” i “Доктор Серафікус” В. Домонтовича як українські фiлософсько-iнтелектуальнi романи. Своєрідність малої прози письменника.

 

(1940–1990-тi рр.)

 

Літературно-мистецьке життя та художній процес 1930–1950-х рр. Поезія. Проза. Публіцистика. Драматургія та кінодраматургія. Літературознавство й критика. Радянська та еміграційна літератури. МУР та його роль в українській літературі. Подальші шляхи розвитку української еміграційної літератури, своєрідність періодики “Слово”, “Нью-Йоркська група”. Особливості розвитку української літератури 1960–1980‑х рр. “Шістдесятники” та їхня роль у літературному процесі. Стильові пошуки української прози й “химерний роман”. Дисидентські рухи, репресії 1970-х рр.

Б.-І. Антонич. Філософські та міфологічні основи лірики поета. Синтез язичницьких, фольклорних і християнських мотивів у ліриці Б.-І. Антонича. Еволюція модерністських пошуків поета.

В. Свiдзінський. Провідні мотиви поетичної творчості, роль пейзажної лірики, філософсько-міфологічні мотиви.

Остап Вишня. Біографія сатирика. Творчість Остапа Вишні 1917–1933-х рр.: проблематика, своєрідність сатири. Автобіографічна проза Остапа Вишні. “Мисливські усмішки”: проблематика, жанрова специфіка, стиль.

Б. Антоненко-Давидович. Повість “Смерть”: проблема боротьби з “малоросіянством”. Антитоталітарна та загальнолюдська проблематика циклу “Сибірські новели”.

І. Багряний. Біографія письменника Роман “Тигролови”: тема, проблема, образи. Роман І. Багряного “Сад Гетсиманський”: проблематика та жанрово-стильова своєрідність.

Літературно-мистецьке життя та художній процес 1960–1980-х рр. “Шістдесятництво” як культурно-історичне явище. Поезія. Проза. Публіцистика. Драматургія. Літературознавство і критика.

Гр. Тютюнник. Новелістика письменника: проблематика, образи, стиль.

Л. Костенко. Провідні мотиви лірики поетеси. Романи “Маруся Чурай” i “Берестечко”: ідейно-художня своєрідність.

“Перебудова”. “Чорнобильська тема” в української літературі 1980‑х рр. Боротьба українських письменників за демократизацію, повернення культурної спадщини, рідну мову, незалежність України. Поява “Українського народного руху”. Проголошення Незалежності України 1991 р.

Провідні тенденції та перспективи розвитку української літератури 1990‑х рр.: проза, поезія, критика та літературознавство.

Ю. Андрухович. “Рекреації”, “Московіада”, Перверзія”, “12 обручів” як зразки української постмодерністської прози.

О. Забужко. Поезія i проза письменниці: новаторство проблематики, феміністичні мотиви, особливості мови й композиції творів.

 

Художні тексти

М. ХВИЛЬОВИЙ: Кіт у чоботях. Арабески. Я (Романтика). Сентиментальна історія. Із Вариної біографії. Мати.

В. ПІДМОГИЛЬНИЙ: Гайдамака. Старець. Іван Босий. Військовий літун. Третя революція.

Роман: Місто.

В. ДОМОНТОВИЧ (Віктор Петров): Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус. Новели (на вибір).

М. КУЛІШ: Мина Мазайло. Народний Малахій. Патетична соната.

П. ТИЧИНА: поезії: Скорбна мати. “Ой, що в Софійському заграли дзвони...”. “Гей, вдарте в струни кобзарі...”. Пам’яти тридцяти. Голод. “Загупало в двері прикладом...”. “До кого говорить?...”

Збірки: Сонячні кларнети. Замість сонетів і октав. Плуг. Чернігів. В серці моїм.

М. ЗЕРОВ: Сонети, переклади.

М. РИЛЬСЬКИЙ: збірки: Під осінніми зорями. Синя далечінь. Крізь бурю й сніг. Тринадцята весна. Де сходяться дороги. Гомін і відгомін. Троянди й виноград. Далекі небосхили. Голосіївська осінь.

Є. ПЛУЖНИК: збірки: Дні. Рання осінь. Рівновага.

Б.-І. АНТОНИЧ: збірки: Три перстені. Книга лева. Зелена Євангелія. Ротації. Велика гармонія.

В. СВІДЗІНСЬКИЙ: збірки: Ліричні поезії. Вересень. Медобір.

ОСТАП ВИШНЯ: Моя автобіографія. Ярмарок. Перші кроки. Чукрен. Чухраїнці. Дещо з українознавства. Письменники. Мисливські усмішки.

Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ: Смерть. Сибірські новели.

І. БАГРЯНИЙ: Тигролови. Сад Гетсиманський.

ГРИГІР ТЮТЮННИК: новели:Дивак. У Кравчини обідають. Син приїхав. Оддавали Катрю. Три зозулі з поклоном. Зав’язь. Смерть кавалера. Климко.

Л. КОСТЕНКО: Лірика.

Поеми: Сніг у Флоренції. Дума про трьох братів неазовських.

Романи у віршах: Маруся Чурай. Берестечко.

АНДРУХОВИЧ Ю. Рекреації. Московіада. Перверзія. Дванадцять обручів (на вибір 1–2).

ЗАБУЖКО О. Поезії: Клiтемнестра. Автостоп. Новий закон Архімеда (та інші на вибір).

Проза: Польові дослідження з українського сексу. Казка про калинову сопілку.

ЖАДАН С. Збірки: Пепсi. Балади про війну та відбудову. Бiґ Мак. Депеш Мод. Anarchy in the UKR. Капітал.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПІДРУЧНИКИ

 

1. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В. Дончика. – Кн. 1. – К., 1993.

Кн. 2., Ч. 1. – К., 1994; (2-е видання – К., 1998)

2. Історія української літератури: У 2 т. – К., 1988. – Т. 2.

3. Голубєва З.С. Двадцяті роки ХХ ст. Зошит перший: Літературне життя доби як об’єкт наукових досліджень. – Х., 2000.

4. Голубєва З. С. Двадцяті роки ХХ ст. Зошит другий: Найвидатніші письменники доби. – Х., 2001.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917–1927). – Харків, 1928.– Т. 1, 2.

2. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 т. – К., 1993–1994.

3. 20-ті роки: Літературні дискусії. Полеміки. – К., 1992.

4. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. – К., 2003.

5. Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова‑Домонтовича. – К., 2006.

6. Балаклицький М. “Нова релігійність” Івана Багряного. – К., 2005.

7. Безхутрий Ю. Хвильовий: проблеми інтерпретації. – Х., 2003.

8. Біла А. Український літературний аванґард: Пошуки, стильові напрямки. – К., 2006.

9. Білецький О. Лiтературно-критичнi статті. – К., 1990.

10. Брюховецький В. Микола Зеров: Лiтературно-критичний нарис. – К., 1990.

11. Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості. – К., 1990.

12. Весни розспіваної князь: Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії. – Львів, 1989.

13. Голобородько Я. Артеґраунд. Український літературний істеблішмент: Збірка статей. – К., 2006.

14. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. – К., 1997.

15. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн. – К., 2005.

16. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1996.

17. Єфремов С. Щоденники (1923-1929). – К., 1997.

18. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). – К., 1990.

19. Жулинський М. Подих третього тисячоліття. – Луцьк, 2000.

20. Жулинський М. Слово i доля. – К., 2000.

21. Забужко О. Репортаж із 2000 року. – К., 2001.

22. Забужко О. Хроніки вiд Фортiнбраса. Вибрана есеїстика 90-х. – К., 1999.

23. Зборовська Н. Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури. – К., 2006.

24. Зборовська Н. Фемiнiстичнi роздуми. На карнавалі мертвих поцiлункiв. – Львiв, 1999.

25. Зеров М. Твори: У 2 т. – К., 1990. – Т. 2.

26. Зеров М. Українське письменство. – К., 2002.

27. Зуб І. Остап Вишня. – К., 1989.

28. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. – К., 1991.

29. Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття. – Львів, 1999.

30. Ільницький М. Література українського відродження: Напрями i течії в українській літературі 20-х – поч. 30-х рр. ХХ ст. – Львів, 1994.

31. Ільницький М. Людина в історії. Сучасний український історичний роман. – К., 1989.

32. Ільницький О. Український футуризм. – Львів, 2003.

33. Київські неокласики / Упор. В. Агеєва. – К., 2003.

34. Клочек Г. “Душа моя сонця намріяла…” Поетика “Сонячних кларнетів” П. Тичини. – К., 1986.

35. Ковалів Ю. Письменство “розстріляного відродження”: від літературних угруповань до Літературної дискусії. – К., 2004.

36. Колошук Н. Табірна проза в парадигмі постмодерну. – Луцьк, 2006.

37. Корогодський Р. І дороги. I правди. I життя. – К. 2002.

38. Костенко Н. Поетика Павла Тичини. – К., 1981.

39. Костенко Н. Українське віршування ХХ століття: Навчальний посібник. – 2-ге вид., К., 2006.

40. Костюк Г. У світі ідей і образів. – Б. м.: Сучасність, 1983.

41. Лаврiненко Ю. На шляхах синтези кларнетизму. – Торонто, 1977.

42. Лаврiненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. – К., 2003.

43. Ласло-Куцюк М. Ключ до белетристики. – Бухарест, 2000.

44. Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури ХХ століття. – Бухарест, 1980.

45. Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917–1934. – К., 2000.

46. Маланюк Є. Книга спостережень. – Торонто, 1962. – Т. 1.

47. Маланюк Є. Книга спостережень. – Торонто, 1963. – Т. 2.

48. Мельник В. Суворий аналітик доби: Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. – К., 1994.

49. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част. 1. Українська література. – Луцьк, 1999.

50. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна i Польща. – К., 2001.

51. Мороз Л. Григір Тютюнник. Нарис життя i творчості. – К., 1991.

52. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. Кн. 1. (1910–1941). – К., 1980.

53. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. Кн. 2. (1941–1964). – К., 1996.

54. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

55. Павлишин М. Канон та іконостас: Статті. – К., 1997.

56. Панченко В. Поезія Ліни Костенко. – Кіровоград, 1997.

57. Петров В. Діячі української культури (1920–1940 рр.) – жертви більшовицького терору. – К., 1992.

58. Плющ Л. Його таємниця, або “Прекрасна ложа” Хвильового. – К., 2006.

59. Повернення демiургiв. Мала Українська Енциклопедія Актуальної літератури. Плерома, 3’98. – Івано-Франківськ, 1998.

60. Скирда Л. Євген Плужник. – К., 1989.

61. Соловей Е. Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського. – К., 2006.

62. Соловей Е. Українська філософська лірика. – К., 1999.

63. Сподарець М. Іван Багряний – письменник i громадянин. – Харкiв, 1996.

64. Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10–30-х рр. ХХ ст. – К., 2000.

65. Стефанівська Л. Антонич. Антиномії. – К., 2006.

66. Стус В. Феномен доби. – К., 1993.

67. Тарнавський М. Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер’яна Підмогильного. – К., 2004.

68. Тельнюк С. “Молодий я, молодий...”: Поетичний світ Павла Тичини. (1906–1924). – К., 1990.

69. Ткачук М. Наративні моделі українського письменства. – Тернопіль, 2007

70. Токмань Г. Жар думок Євгена Плужника. Лірика як художньо-фiлософський феномен. – К., 1999.

71. Харчук Р. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К, 2008.

72. Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології: У 3 т. –Харків, 1998. – Т. 1–3.

73. Шестопалова Т. Міфологеми поезії Павла Тичини: спроба інтерпретації. – Луганськ, 2003.

74. Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і українська літератури новітньої доби. – К., 2004.

75. Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років. – К., 2006.

 

ЗАЛІКОВІ ПИТАННЯ

1. Провідні тенденції художнього розвитку української літератури ХХ ст.

2. Проблеми періодизації історії української літератури ХХ ст.

3. Особливості літературного процесу 1917–1934 рр.

4. Літературні угрупування та течії в українській літературі 1920-х рр.

5. Літературна дискусія 1925-1928 рр.: головні питання.

6. Памфлети М. Хвильового і літературна дискусія 1925–1928-х рр.

7. Революція та громадянська війна у новелах М. Хвильового “Я” (Романтика)”, “Кіт у чоботях” та ін.

8. Проблематика та своєрідність образу головної героїні повісті М. Хвильового “Сентиментальна історія”.

9. Провідні мотиви повісті М. Хвильового “Сентиментальна історія”.

10. Особливості новелістики В. Підмогильного (на прикладі аналізу одного з творів).

11. Роман В. Підмогильного “Місто”: проблематика, тип героя, стильові особливості.

12. Головний персонаж роману В. Підмогильного “Місто”: ідейний та психологічний аспекти.

13. Біографія та своєрідність художньої спадщини В. Петрова (В. Домонтовича).

14. Проблематика й особливості композиції роману В. Домонтовича “Дівчина з ведмедиком”.

15. Роль вставних епізодів у розкритті проблематики роману В. Домонтовича “Дівчина з ведмедиком”.

16. Роман В. Домонтовича “Доктор Серафікус”: своєрідність проблематики, композиції, система персонажів

17. Своєрідність новелістики В. Домонтовича (на прикладi аналізу одного з творів).

18. Збірка П. Тичини “Сонячні кларнети”: ідеї, образи, стиль.

19. Особливості лірики раннього П. Тичини.

20. Проблеми гуманізму, доля культури в збірці П. Тичини “Замість сонетів і октав”.

21. Мотиви й образи поезії М. Рильського “неокласичного” періоду.

22. Тема митця й творчості в ліриці М. Рильського 1920-х рр.

23. Тема природи у поетичних збірках М. Рильського 1920-х рр.

24. Провідні мотиви та жанрова своєрідність лірики М. Зерова.

25. Роль i місце сонета у творчому доробку М. Зерова.

26. Філософські мотиви та стильова своєрідність поезій Є. Плужника.

27. Особливості літературного процесу 1930-1950-х рр.

28. Міфологічний всесвіт поезії Б.-І. Антонича.

29. Поєднання язичницьких і християнських мотивів у творчості Б.‑І. Антонича.

30. Своєрідність стильової еволюції Б.-І. Антонича

31. Філософсько-міфологічні мотиви лірики В. Свiдзинського.

32. Сатирико-гумористична спрямованість творів Остапа Вишні1920-х рр.

33. “Мисливські усмішки” Остапа Вишні: проблематика, жанрова специфіка, стиль.

34. Проблема “малоросіянства” в повісті Б. Антоненка-Давидовича “Смерть”.

35. Особливості проблематики й поетики циклу Б. Антоненка-Давидовича “Сибірські новели”.

36. Роман І. Багряного “Тигролови”: своєрідність проблематики й поетики.

37. Роман І. Багряного ”Сад Гетсиманський”: тема, проблеми, образи.

38. Особливості літературного процесу 1960–1980-х рр.

39. “Шістдесятництво” та його роль у розвитку української літератури.

40. Новелістика Григора Тютюнника: проблематика, образи, стиль.

41. Образи митця й народу в романі Л. Костенко “Маруся Чурай”.

42. Провідні мотиви лірики Л. Костенко.

43. Своєрідність розвитку сучасної української літератури.

44. Основні сюжетні лінії та iнтертекстуальнi кореляції в романi Ю. Андруховича “Рекреації”.

45. Провідні мотиви лірики О. Забужко.

46. Аналіз проблематики та особливостей поетики одного з творів сучасного українського прозаїка.

 

ПАВЛО ТИЧИНА

(1891 – 1967)

 

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі, згодом – Чернігівській семінарії. Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичина співав спочатку у семінарському, а пізніше – міському хорі. У 1913 році він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, підробляв у редакціях журналу “Світло” і газети “Рада”, а також помічником хормейстера в театрі М. Садовского. У 1918 році П. Тичина став членом редколегії газети “Нова рада”. Того ж року в Києві вийшла перша збірка поета “Сонячні кларнети”. У 1923 р. П. Тичина переїхав до Харкова і став членом редколегії журналу “Червоний шлях”. Належав до “Гарту” потім до ВАПЛІТЕ. У цей період поет був неодноразово критикований за націоналістичні ухили. Аби уникнути фізичного знищення, йому довелося поступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії.

З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української радянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний чи не всіх нагород і почесних звань: з 1929 р. він – академік АН УРСР, член-кореспондент Білоруської АН, пізніше був лауреатом Сталінської премії (1941) та Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1962), міністром освіти УРСР, депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР, Головою Президії Верховної Ради УРСР (1953 – 1959). Остання збірка поета “Осінні зорі” вийшла в 1964 р. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві.

П. Тичина – один з найобдарованіших та найконтроверсійніших українських митців ХХ ст. Перші поезії П. Тичини з’являються у 1906 –1907 рр. На зацікавлення юнака літературою мав вплив М. Коцюбинський. Друкуватися П. Тичина почав 1912 р. в київському журналі “Українська хата”. Від перших поетичних спроб, позначених впливом Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки та ін., поет швидко еволюціонував, і вже дебютна збірка “Сонячні кларнети” (1918) стала подією в українській літературі. П. Тичина зміг синтезувати принципи імпресіоністичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, поєднати найкращі здобутки українського та світового модернізму.

“Сонячні кларнети”, особливо друга частина збірки, просякнуті почуттям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, породженими надією на відродження української нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства. Ставлення поета до національної революції розкривають поема “Золотий гомін” і твори, друковані в періодиці: “Гей, вдарте в струни кобзарі…”, “Ой що в Софійському заграли дзвони…”.

Але вже у грудні 1917 р. більшовики розв’язали війну з Центральною Радою. У пам’ять про загиблих під Крутами юнаків П. Тичина написав поезію “Пам’яті тридцяти”. Жорстокість більшовицького терору вжахнула поета, тому й у поезіях збірки, позначених 1918 р., відчутне засудження жорстокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України, за майбутнє людської душі (“Одчиняйте двері…”, “Війна”, “По блакитному степу…”, поема “Скорбна мати” та “Дума про трьох вітрів”).

Розпач і страх назавжди полонили душу поета. Філософські роздуми з цього приводу лягли в основу збірки “Замість сонетів і октав” (1920). П. Тичина зрозумів неминучість нової доби і схилився перед нею. Наступні збірки “Плуг” (1920) та “Вітер з України” (1924) мали засвідчити упокорення поета перед нелюдською, непоборною силою революції. Однак поряд із вітанням нової влади у збірці багато творів, які відбивають тодішній стан душі поета, його розгубленість і страх.: “І Бєлий, і Блок…”, “26-ІІ (11-ІІІ) (на день Шевченка)”. Щиро прагнучи бути на боці нової влади, П. Тичина протягом 1920-х рр. все ж таки пише такі поезії, як “Голод”, “Загупало в двері прикладом”, “Хто ж це так із тебе насміятись смів?”, уривки з поеми “Чистила мати картоплю…”, в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людини, за що й був неодноразово критикований.

У 1930 р. вийшла збірка “Чернігів”, у якій, з одного боку, було пряме оспівування колективізації, В. Леніна, політичних статей Й. Сталіна тощо. З іншого боку, ця збірка була позначена крайньою формальною ускладненістю, використанням бурлескних і простонародних форм, багатством авторських поетичних новотворів, грою різними змістовими площинами тощо. Внаслідок взаємодії “високої” ідеологічної тематики та “низької” бурлескної форми текст набув відверто іронічного забарвлення, що, імовірно, відбивало справжнє ставлення поета до відтворюваних подій. У 1934 р. П. Тичина видав збірку “Партія веде”, яка стала етапною на шляху до офіційного визнання його класиком соцреалізму та, водночас, творчої деградації. З того часу і до 1964 р. П. Тичина видав багато книжок – проте митецька вартість переважної більшості з них не є високою. Виняток становить хіба що написана під час Вітчизняної війни поема ”Похорон друга” (1942), в який поет зумів щиро й талановито передати почуття, які виникають у людини під час смерті.

 

Зі збірки “Сонячні кларнети”

(1918)

* * *

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,-

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім – всі планети.

 

Я був – не Я. Лиш мрія, сон.

Навколо – дзвонні згуки,

І пітьми творчої хітон,

І благовісні руки.

 

Прокинусь я – і я вже Ти:

Над мною, підо мною

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою.

 

І стежив я, і я веснів:

Акордились планети.

Навік я взнав, що Ти не Гнів, –

Лиш Сонячні Кларнети.

1918

 

* * *

Гаї шумлять –

Я слухаю.

Хмарки біжать –

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

 

Гей, дзвін гуде –

Іздалеку.

Думки пряде –

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

мов ластівку.

 

Я йду, іду –

Зворушений.

Когось все жду –

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

 

Щось мріє гай –

Над річкою.

Ген неба край –

Як золото.

Мов золото – поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

1913

 

* * *

Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

 

Думами, думами –

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

 

Стану я, гляну я –

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

як золотий

3 переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

 

Любая, милая,–

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

1914

 

 

* * *

 

Подивилась ясно,– заспівали скрипки!–

Обняла востаннє,– у моїй душі.–

Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.

Заспівали скрипки у моїй душі!

 

Знав я, знав: навіки,– промені як вії! –

Більше не побачу,– сонячних очей.–

Буду вічно сам я, в чорному акорді.

Промені як вії соняшних очей!

1918.

 

 

* * *

З кохання плакав я, ридав.

(Над бором хмари муром!)

Той плач між нею, мною став –

(Мармуровим муром...)

 

Пливуть молитви угорі.

(Вернися з сміхом-дзвоном!)

Спадає лист на вівтарі –

(Кучерявим дзвоном...)

 

Уже десь випали сніги.

(Над бором хмари муром!)

Розбиті ніжні вороги –

(Мармуровим муром...)

 

Самотна ти, самотний я.

(Весна! – світанок! – вишня!)

Обсипалась душа твоя –

(Вранішняя вишня...)

1917

 

 

* * *

О, панно Інно, панно Інно!

Я – сам. Вікно. Сніги...

Сестру я Вашу так любив –

Дитинно, злотоцінно.

Любив? –Давно. Цвіли луги...

О, панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги...

 

Я Ваші очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий -- я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом – небо... шепіт гаю...

О ні, то очі Ваші.– Я ридаю.

Сестра чи Ви? – Любив...

1915

 

СКОРБНА МАТИ

Пам'яті моєї матері

 

І

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучнми ножами!