Описові твори як історичні джерела з історії України кінця ХVІІІ – 1 пол. ХІХ ст..

Опис Новгород-СІверського намісництва починається з опису Новгород-Сіверська. Характеризується географічне положення міста, його укріплення, церкви (з чого збудовані), називаються міські цехи та ремісничо-навчальні заклади при них, розповідається про заняття населення, його становий поділ на шляхетство, духовенство, купецтво, урядників, міщан, козаків, про ярмарки і торги.

Чимало точної інформації, наприклад, про ремісників Новгород-Сіверська,. Аналогічні статистичні дані про заняття населення наводяться практично з усіх міст і містечок намісництва. В описах повітів і сіл подані відомості про земельні відносини, вирощування тих чи інших землеробських культур, заробітчанство, розміри селянських податків грошима та натурою: коноплями, олією, медом. При описах поселень обов'язково повідомлялось про наявність у них різних підприємств: млинів, ґуралень, скляних заводів і гут, рудних гут, цегелень, машинобудівних, миловарних, шкіряних мануфактур. Кожного разу називаються власники таких підприємств, кількість зайнятих на них робітників, їх заробітки, умови праці та проживання. Зазначалося, що багато заробітників приходили з російських губерній. Але особливо поширений великоросійський елемент був серед купецького стану. Коли ж подавали дані про національну приналежність купців, росіяни значно переважали над "малоросіянами".

Описи, виконані під керівництвом А.Милорадовича, цінні тим, що вони відображали економічний і соціальний стан Лівобережної України з Києвом зразу ж після ліквідації української державної автономії на час заміни традиційного полкового устрою на загальноросійський з намісниці-вами і губерніями.

У 80-х роках XVIII ст. у напрямі так званого російського "государствоведения", а по суті, краєзнавства, шляхом своєрідного анкетування намісництв, міст, повітів, збирання відомостей на задані запитання від імені Російської академії наук, вищих навчальних закладів, а також адміністрацій намісництв написані численні описи різних адміністративних одиниць та міст, у тому числі українських. Найчастіше вони називалися топографічними описами. Здебільшого вони мали форму запитань і відповідей. Залежно від виконавців описів відповіді були різні — від формальної відписки на запитання до дуже повних і часто оригінальних за змістом.

З-поміж багатьох описів найвідомішим є " Черниговского наместничества топографическое описание ", написане Афанасієм Шафонським (Оланасом Филимоновичем Шафонським)... У 1782 р. став радником намісницького правління в Чернігові, де крім іншої роботи розпочав працювати над підготовкою топографічного опису намісництва. Він не задовольнився організацією відповідей на стандартні запитання, що рекомендувалися кабінетом Катерини II, який очолював статс-секретар П.Соймонов. А.Шафонський вважав за необхідне подати у своєму описі ширші відомості,. При підготовці опису Шафонсышй особисто виїздив у Борзну, Ніжин, Лохвицю, Гадяч, Зіньків, Ромни, Глинськ.

Праця була завершена 1786 p., але опублікована вперше лише 1851 р. у Києві. Щоправда, нею ще в рукописі користувалися Історики та письменники О.Рігельман, Д.Бантиш-Каменський, І.Срезневський та інші, а після опублікування — О.Лазаревський, В.Іконніков, М.Марчен-ко, О.Апанович.

"Черниговского наместничества топографическое описание" складається з двох частин: першої — "О Малой России вообще" і другої - "О Черниговском наместничестве особенно". Перша має 135 сторінок друкованого тексту, друга значно більша — 565 сторінок. Вся праця становить 700 сторінок.

У першій частині подано характеристику географічного положення російської України, описані ріки, озера, ґрунти, клімат, рослинний і тваринний світ; землеробські культури. Багато уваги приділено висвітленню економічного становища, товарного виробництва конопель, конопляної олії, тютюну, мануфактур, торгівлі, доходів населення. В описі згадується, що 11 більших міст України мали магістратське правління. Подані відомості про всі інші міста, містечка, села, кількість населення в них, поділ населення за станами, національною чи релігійною приналежністю, подані та зведені дані про населення намісництва. Достатньо повно описані способи обробітку грунту, вирощення врожаю, збереження та переробки зерна.. Своєрідними були міри орної землі та сінокосів. Землю обраховували на дні, упруги, четверики, чверті, луки — на скирди, стоги, копиці, вози. Подібно до описів А.Милорадовича, у всіх містах подані відомості про ремісників. Показано напрями торгівлі окремих міст.. Подібні матеріали подані з усіх інших міст.

А.Шафонський з ворожістю ставиться до запорожців, відносить їх до "тунеядцев и разбойников,...скопище всякого сброда,... погруженного в совершенную праздность, гнуснейшее пьянство и презрительное невежество". Причину бідняцького стану мужицьких господарств вбачає у "ленивом нерадительном нраве мужиков" та Ін,

Водночас розділом "О малорусских чинах" автор ніби хотів обґрунтувати право нащадків української старшини зрівнятися зі становищем російських дворян і насмілився написати, що за вдачею українці більше подібні до німців, аніж до росіян, що в українській мові дуже багато запозичень з німецької.

Важливе джерелознавче значення, зокрема до Історії Слобідської України, мають два описи Харківського намісництва. Одне з них — "Топографическое описание Харьковского наместничества" 1788 р. було надруковане у Москві. В науці довго точилася дискусія про те, хто був автором цього опису: директор Харківського училища Переверзєв чи капітан Загоровський. Здається, що крапку над дискусією поставила харківська дослідниця Марія Литвиненко, котра довела, що надрукованому 1788 р. описові передувало "Топографическое описание Харьковского наместничества" 1785 р. Останнє поділялося на три розділи:

1. "О наместничестве вообще";

2. "О губернском и уездных городах";

3. "Об уездах Харьковского наместничества"

Порівняння описів 1785-1788рр. засвідчило, що це різні твори, хоч в основі останнього міститься перший. Топографічний опис 1785 р. — це відповіді на запитання, розіслані у всі губернії. Його, можливо, виконував капітан Загоровський. Принаймні, з опису простежуємо, що його автором не був українець. Це засвідчують його вирази "малороссияне", "они", "у них, малороссиян

Автор опису 1788 р. замість слова малороссияне вживає слова українці, а також Україна, наголошує на позитивному впливі українців на великоросіян, які живуть в Україні І по сусідству.

Серед багатьох нових відомостей, які містяться в описі 1788 p., але їх немає в опису 1785 p., — грамоти про заснування Харківського училища, цікаві дані про стан справ в училищі. Це наштовхує на думку, що опис 1788 р робила людина, котра добре знала училище (тобто Іван Афанасійович Переверзєв, директор училища). А капітан Загоровський робив опис 1785 р. Переверзєв вніс у варіант матеріали з багатьма офіційними даними, архівними документами, власними спостереженнями, навіть жалувані грамоти слобідським полкам, багато відомостей про землеробство, ґрунти, обробіток ґрунту, врожаї. Автор повідомляє, що середня врожайність.В описі чимало етнографічних матеріалів.Чи не вперше звернуто увагу на перехідний нестійкий характер великої сім'ї в українців, її швидкий поділ

Сучасне видання "Описів Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст.", здійснене Археографічною комісією України 1989 р. У ньому вміщено шість описів із 17 виявлених за намісництвом. Серед опублікованих — " Географическое описание города Киева...", виконане поручиком Василем Новгородцев им. У ньому подаються різні відомості про київські монастирі та церкви, даються географічні описи всього Київського намісництва з усіма повітами. Опубліковані " Описание Киевского наместничества по разделению оного на одинадцать уездов... ", " Описание Киевской губернии вообще и по уездам рек, озер, болот и гор 1785-го года ", " Историческое и топографическое описание Киевской губернии... 1787 года...", "Книга Киевского наместничества с поименованием всех селений и с показанием в оных числа душ и фамилии владельцев...", "Сокращенное особенное географическое описание Киевской губернии..."з 1787р.

В описах містяться часто унікальні відомості про Київ кінця XVIII ст. і про намісництво.

В першому з названих описів зроблений детальний аналіз Старокиї-вської фортеці, названі її відділи та споруди у них; церкви і монастирі, державні кам'яні та дерев'яні будинки, дерев'яні двори міщан. Окремі собори І церкви описані дуже уважно. Про кафедральний монастир при церкві св. Софії з 18 престолами сказано, що він огороджений кам'яною стіною, а в ньому містяться мощі митрополита Макарія; про церкву св.Андрея Первозванного написано: вона "строенная по повелению ее императорского величества блаженной памяти государыни императрицы Елисаветы Петровны казенным коштом по новой архитектуре, с отменным украшением, под низом оной для священно- и церковнослужителей упокой".

Про Києво-Печерську фортецю, збудовану за повелінням Петра І "множеством великорусских и малорусских войск", розповідається як про головну фортецю наприкінці XVIII ст. У ній перебувала "губернская канцелярия, живут генерал-губернатор, обер-комендант, также артиллерии инженерного корпуса, генералитет и штаб-офицеры".

Автор часто звертається до історичних повідомлень, зокрема про багаторазове зруйнування Києва: 1008 р. — Болеславом Хоробрим, 1019р. — ним же, 1096 р. — Половецьким князем Боняком, 1124 р. — дводенною пожежею, 1203 р. — київським князем Рюриком Ростисла-вичем, 1240 р. — Батиєм, 1321 р. — Гедиміном, 1480 і в 1483 pp. — кримським ханом Мінгіреєм. Є й малоймовірні свідчення, наприклад, про заселення Києва аж до 1660 р. вірменами, євреями і поляками. Тільки після повеління Алексея Михайловича Київ почали заселяти руські люди.

Інтерес викликають повідомлення про те, що київські міщани торгують німецькими і московськими товарами: шовковими, паперовими, вовняними, хутром та іншими; їх везли в Польщу, Сілезію, Гданськ, Цеса-рію. Подано характеристику ремесел і промислів. Цікаві розповіді про печери "святых обретающихся", друкарський дім Києво-Печерської лаври, Голосіївську і Китаєвську пустині, про речі, що зберігаються у великій ризниці Києво-Печерської лаври: реєстр грамот, відомості про монастирі Києва, церкви, опис намісництва. Подано соціальний склад населення намісництва.

Опис 1781 р. за формою становить велику статистичну таблицю соціального складу населення всіх міст, містечок, сіл, хуторів, слобід, слобідок, дворців, хуторів, монастирів.

Суто географічний характер має опис рік, озер, боліт та гір намісництва з 1785 р. Описані Дніпро, Десна, Ірпінь, Трубеж, Сула, Супой, Пєре-вад, Остер, Унава, Стугна, Золотоноша, Кропива, Ірклія, Груня, Сулиця, Оржиця та ін.

Особливо багатим на різні повідомлення соціального характеру є "Історичний та географічний опис Київського намісництва 1787 р.". У ньому подаються соціальні характеристики Києва І повітів Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського, Пирятинського, Лубенського, Миргородського, Хорольського, Голтвянського, Городищенського, Золотоношського. Цікаві історичні екскурси про те, як Гедимін 1321 р. прогнав татар і київського князя з Києва, підкоривши місто собі, або як 1471 р. Київське князівство було перетворене у воєводство. Розповідається про сільськогосподарське виробництво, зокрема розведення волів, овець, коней. Зроблено опис поштових станцій.

Так і не видрукуваним залишився опис Волинської губернії 1798 p. (" Географическое и экономическое описание Волынской губернии"). Він зберігається в ЦДІА ДА Росії.

Можна дійти висновку, що описані твори 80-90-х років XVIII ст. про Україну, що перебувала під владою Росії, містять дуже багату Інформацію насамперед з тих питань, яких державні документи (законодавчі акти, діловодні папери) не відображали. Це відомості про природу, населення і поселення, культурні пам'ятки, спосіб господарювання, заняття людей і торгівлю, побутові умови життя, звичаї й традиції народу, тобто вони, як Історичні джерела, дуже важливі для дослідження українського суспільства останньої чверті XVIII ст. у всіх його параметрах.