Джерела фінансування дефіциту бюджету. Гарантії виконання боргових зобов’язань.

Джерела фінансування дефіциту:

– державні внутрішні та зовнішні запозичення;

– внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

– внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов,визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо джерелом їх повернення передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету.

Забороняється реструктуризація заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між суб'єктом господарювання, інвестором та органом ДПС.

Забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, кредитами з бюджету, крім заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв'язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, а також крім заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним.

 

8. Поняття бюджетного устрою і бюджетної системи.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Вертикальна структура бюджету за рівнями влади характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджетна система — відображає складові бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.

Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.

Виділення видів бюджетів ґрунтується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів — центральні та місцеві.

В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) — обласні, районні, міські та бюджети базового рівня — сіл, селищ, міст, районів у містах.

Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

— єдності всіх бюджетів;

— автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно. Бюджетна система, що побудована на засадах автономності кожного бюджету, значно ефективніша, ніж заснована на принципі єдності.

Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Воно починається з розмежування видатків, яке ґрунтується на розмежуванні функцій держави між різними рівнями влади і, відповідно, на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцезнаходженням об’єкта фінансування), та розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому підпорядкований даний об’єкт фінансування).

Розмежування доходів є похідним відносно розмежування видатків і може проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі.

 

9. Принципи побудови бюджетної системи.

Бюджетна система України базується на ряді принципів. 1. Принцип єдності. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою одиницею, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю кордону виконання бюджетів, єдністю ведення бухгалтерського обліку і складання звітності за вимогами діючих стандартів. 2. Принцип збалансованості. Його сутність зумовлена тим, що фінансування витрат бюджетів кожної ланки бюджетної системи забезпечується відповідними надходженнями до кожного такого бюджету за визначений період.
3. Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава не несе відповідальності за бюджетними зобов’язаннями органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування грошовими коштами Державного бюджету. Аналогічно органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності коштами за бюджетними зобов’язаннями між собою та бюджетними зобов’язаннями держави. Самостійність кожного із бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України. Крім того, самостійність бюджетів забезпечується правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати окремі бюджети.
4. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження відповідних бюджетів та витрати бюджетів, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування.
5. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реальних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходження коштів до бюджету і витрат бюджету, які здійснюються за діючими правилами та методиками.
6. Принцип ефективності. При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають спрямовувати своюдіяльність на досягнення запланованих цілей за допомогою залучення мінімальних обсягів бюджетних коштів та досягнення максимального результату при їх використанні.
7. Принцип субсидіарності. Розподіл видатків між Державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.
8. Принцип цільового використання бюджетних коштів. Усі бюджетні кошти використовуються лише на заходи, які визначаються виключно бюджетними призначеннями. 9. Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
10. Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами. Аналогічно приймаються рішення щодо звіту про їх виконання. Показники державного бюджету публікуються у пресі.
11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу (орган державної влади та управління) несе відповідальність за свою діяльність або бездіяльність у процесі здійснення бюджетного процесу.
Усі принципи побудови бюджетної системи взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного і у цілому сприяють виконанню завдань, передбачених бюджетною політикою суспільства.

 

10. Завдання, принципи і методи бюджетного планування.

Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес виз­начення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у гро­шових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-еко­номічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої части­ни новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюд­жету суб´єктами господарювання.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюд­жетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.

По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення про­порційного й динамічного розвитку суспільства. За­вдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб´єктів господарювання з метою дотри­мання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження по­датків і зборів до бюджету.

По-п´яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюдже­ту виявляються не виконаними.

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першо­чергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ре­сурсів через бюджетний механізм;

- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюд­жетної системи;

- наукова обґрунтованість бюджетного планування з викорис­танням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат

До методів бюджетного планування належать:

1) метод прямого розрахунку, який передбачає обчислення показників бюджету, ґрунтуючись на реальних потребах у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, організації, установі чи фізичній особі;

2) нормативний метод, сутність якого полягає у тому, що за основу беруться нормативи, що регламентують види надходжень і видатків (при цьому враховується економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб), і він дає можливість повністю виявити бюджетні резерви та сприяє їх економії;

3) балансовий метод, за допомогою якого вдається досягти узгодженості між джерелами доходів і видатків за видами та регіонами;

4) аналітичний метод, що передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних факторів і базується на моделюванні бюджетних показників;

5) предметно-цільовий метод, який використовується за фінансування окремих державних програм економічного і соціального розвитку.

 

11. Бюджетний процес, його складові.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що належать до бюджетної системи України.

У бюджетному процесі України бере участь велика кількість наукових установ, державних органів усіх рівнів, політичних партій та громадських організацій. Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом України, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність.

Основними етапами бюджетного процесу є:

1) складання проекту бюджету;

2) розгляд бюджету;

3) затвердження бюджету;

4) виконання бюджету;

5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету;

6) контроль за виконанням бюджету.

Увесь бюджетний процес повинен регламентуватися відповідним документом, що має назву бюджетний регламент.

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, до якого належать включає перші три стадії бюджетного процесу, а саме порядок складання проекту бюджету, розгляду та його затвердження, оскільки від правильності визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання.

З одного боку, бюджетне планування займає центральне місце у фінансовому плануванні, оскільки воно пов'язане а показниками фінансових планів підприємств, організацій та установ різних форм власності. З іншого — бюджетне планування має тісний зв'язок з економічним і соціальним плануванням в Україні. Низка показників бюджету базується на показниках плану економічного і соціального розвитку. Водночас, окремі його показники також неможливо визначити без показників бюджету.

Кожен етап бюджетного процесу має свої особливості, які характеризуються переліком органів, залучених до нього, та їх функціями. Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає:

1) розроблення основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

2) розроблення і затвердження Постанови Верховної Ради України "Про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік" (бюджетної резолюції);

3) аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікування виконання бюджету в поточному році;

4) підготовлення інструктивних листів про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

 

 

12. Бюджетні права.

Бюджетні права — це систематизована форма відображення юридичних норм, що визначають бюджетний устрій, склад доходів і видатків бюджетів, повноваження органів державної влади й управління щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету, а також порядок затвердження звітів про його виконання. Бюджетні права розмежовані між законодавчою і виконавчою владами загальнодержавного і місцевого рівня. Основний зміст бюд­жетних повноважень полягає у праві одержувати доходи, розподіляти бюджетні кошти та використовувати їх за цільовим призначенням.

Особливість бюджетних прав, порівняно з іншими галузями права (адміністративним, господарським, кримінальним та ін.), полягає тому, що у більшості випадків бюджетне право відповідних органів лади і їх обов´язок об´єднані в одному повноваженні. Основу бюд­жетно-правових положень (статусу) державних органів влади та їх територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет. Бюджетно-правові положення державних і місцевих органів вла­ди узагальнені і становлять сукупність таких прав:

а) право на власний бюджет; б) право на отримання власних доходів і залучення їх до бюджету;

в) право використання бюджетних коштів на потреби державних та місцевих органів влади за призначенням;

г) право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

д) право утворення і використання у межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного суб´єкта у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.

Зміст бюджетних прав України зумовлений такими характеристиками:

Суверенітет. Незалежність бюд­жетних прав суверенної держави надає їм особливих ознак, які відрізняють їх від прав інших суб´єктів. На основі цих прав у розпорядження відповідного державного органу влади входить утворення бюджетів різних рівнів, які необхідні для функціонування України як незалежної держави, для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань.

Регулювання міжбюджетних відносин пов´язане з розподілом до­ходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи. Його сутність полягає у передачі частини коштів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня для їх збалансування у формі міжбюджетних трансфертів.

Розміщення та групування доходів і видатків відбувається за бюд­жетною класифікацією. Вона дає можливість отримати уявлення про структуру бюджету, джерела його доходів, склад платників. Бюджетна класифікація має відповідати вимогам здійснення контролю за фінан­совою діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування та забезпечення порівнювальності бюджетних показників на загальнодержавному і міжнародному рівнях, а також забезпечувати умови для аналізу окремих доходів та видатків.

 

 

13. Характер і форми взаємовідносин між бюджетами. Види міжбюджетних трансфертів.

Форми взаємовідносин:

Субсидіювання - передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою фінансової допомоги. Існують три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Дотація – кошти, що передаються з ДБ до МБ або з місцевого бюджету вищого рівня до МБ нижчого рівня безповоротно для збалансування їх доходів та видатків.

Субвенція - кошти, які надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.

Субсидія - кошти, які надаються з ДБ місцевим бюджетам, або з місцевого бюджету вищого рівня до місцевого бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків.

Вилучення коштів – явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички – отримання коштів у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасового касового розриву.(незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Бюджетним кодексом визначено, що термін отримання цієї позички до трьох місяців, але у межах поточного року. Порядок отримання позички визначає МФУ. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється

Бюджетні позички мають такі ознаки:

Безпроцентний характер;

Мають бути погашені до закінчення бюджетного року;

Видаються органами влади чи управління тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам.

Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому перерозподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі) в іншому.

За характером взаємовідносини між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковим.
Існують такі форми взаємовідносин.
Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.
Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії. яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.