Лекція 6. Уявлення про природні і формальні мови

Вище підкреслювалося, що комп'ютеризація своєю ефективністю зобов'язана сим­во­ль­­ним позначенням, символьному обробленню. Поняття символу, що визначило появу алге­бр­аїч­ного підходу, складає основу операційних моделей дискретної математики. Сутність цього підходу полягає в розробці засобів формування об'єктів, у яких полягає інтерес дослід­ника, у вигляді послідовності операцій, виконуваних над іншими, наявними в розпорядженні дослід­ника об'єктами.

Природна мова як універсальний засіб комунікації, нагромадження знань також ста­но­вить собою певну символьну систему. Розглядаючи її як попередника символьних систем і досліджуючи її властивості, можна виділити властивості і принципи, корисні в плані роз­робки і дослідження нових символьних систем.

У даній темі будуть розглянуті деякі знання з лінгвістики, сформоване уявлення про формальні мови і запропоновані засоби визначення формальних мов, побудовані на раніше розглянутих нами моделях.

 

Лекція 6. Уявлення про природні і формальні мови

1. Знаки і символи. Мова – знакова система будь-якої фізичної природи, що виконує піз­навальні і комунікативні функції в процесі людської діяльності. Мови поділяються на при­род­ні (мови повсякденного життя, що служать формою вираження думок і засобом спілку­ван­ня між людьми) і штучні (мови, створені людьми для вузьких потреб).

Знак – матеріальний чуттєво сприйманий предмет, подія чи дія, що виступає в піз­нан­ні як покажчик, позначення чи зображення іншого предмета, події чи дії, суб'єктивного утво­рен­ня. Знаки поділяються на мовні і не мовні, а останні, у свою чергу, - на копії, ознаки, сигнали тощо.

Власне наукою про мову є лінгвістика, що вивчає функції, універсальні характерис­ти­ки, структуру, історію мови. Варто зазначити, що окремі аспекти мови досліджуються й ін­ши­ми науками. З розвитком штучного інтелекту виникла нова наука про мову як знакову систему – семіотика, яка включає наступні складові: синтаксис, семантику і прагматику.

З мовними знаками (словами, виразами) пов'язана функція позначення предметів (ре­чей, процесів, властивостей, явищ тощо). Предмети позначаються іменами, що можуть бути: 1) простими (“книга”) і складними (“комп’ютеризована система керування”); 2) власними (“Дніпро”) і загальними (“комп'ютер”).

З іменами пов'язані: значення (предмет, що позначається) і зміст (спосіб, яким ім'я по­значає предмет, наприклад “Тарас Шевченко” і “Автор “Кобзаря” мають те ж значення, але різний зміст. Звичайно говорять про семантичний трикутник

значення

 

 

ім'я зміст

Людині властиво формулювати думки реченнями (розповідними (далі висловлю­ван­ня), наказовими, запитальними). Речення мають складну структуру, зокрема включають де­скрип­тивні (імена предметів (позначають предмети), предикатори (позначають властивості чи відношення предметів)) і логічні (і, чи, якщо... то, рівносильно, кожен тощо) терміни.

Синтаксис досліджує правила утворення речень.

Наприклад, “Студенти вивчають іноземну мову” – правильне речення;

“Глокая куздра штеко будланула бокр і курдячит бокренк” - не речення;

“Студентами вивчаючи іноземну мову” – неправильне речення.

Семантика досліджує співвідношення між словами й об'єктами і поняттями реального світу. Таке зв'язування дає можливість зрозуміти висловлювання. Якщо при цьому те, що стало зрозумілим, відповідає дійсності, то висловлювання - істинне, інакше – хибне.

Наприклад, висловлювання “НТУУ “КПІ” знаходиться в Лондоні” – хибне, хоча має значення;

висловлювання “НТУУ “КПІ” знаходиться в Києві” – істинне;

речення “Круглий квадрат солодко наспівує” – абсурдне, не має значення.