Визначення всіх наявних зовнішніх зв’язків, комунікацій системи з зовнішнім середовищем.

Для справді глибокого, всебічного вивчення системи недостатньо виявити її зв’язки з надсистемами, до яких вона належить. Необхідно ще вивчити такі системи у зовнішньому середовищі, яким належать компоненти досліджуваної системи. Наприклад, слід визначити системи, яким належать працівники підприємства: профспілки, політичні партії, родини, системи культурних цінностей та етичних норм, етнічні групи тощо. Необхідно також з’ясувати узгодженість зв’язків структурних підрозділів та працівників підприємства із системами інтересів і цілей споживачів, конкурентів, постачальників, закордонних партнерів тощо.

Потрібно також враховувати зв’язок між використовуваними на підприємстві технологіями та «простором» науково-техніч­ного прогресу і т. ін. Усвідомлення органічної, хоча і суперечливої єдності всіх систем, що оточують підприємство, дає змогу зрозуміти причини його цілісності та запобігати процесам, що ведуть до дезінтеграції.

10. Дослідження системи в динаміці, у розвитку.

Необхідно дослідити історію системи, джерело її виникнення, період становлення, тенденції і перспективи розвитку, переходи до якісно нових станів.

Необхідність динамічного підходу до дослідження систем можна легко проілюструвати зіставленням двох підприємств, у яких на деякий момент збіглися значення одного з параметрів, наприклад обсяги продажу чи прибуток. З цього збігу ще зовсім не випливає, що підприємства займають на ринку однакове положення: одне з них може набирати силу, а інше, навпаки, переживати спад. Тому судити про будь-яку систему, зокрема про підприємство, не можна лише за «моментальною фотографією», за одним значенням якого-небудь параметра; необхідно досліджувати зміни параметрів, зіставляючи їх у динаміці.

Для глибокого розуміння будь-якої системи недостатньо обмежуватися розглядом коротких проміжків часу її існування чи розвитку. Доцільно, за можливості, досліджувати її передісторію, виявляти причини, що спонукали до створення цієї системи, визначати інші системи, з яких вона утворилася і формувалася. Також важливо вивчати не тільки історію системи чи динаміку її нинішнього стану, а й спробувати, використовуючи спеціальні засоби, передбачити її майбутню поведінку, прогнозувати її майбутні стани, проблеми, можливості.

Перераховані вище процедури системного аналізу не повністю вичерпують арсенал прийомів дослідження систем. Тим більше, що ці процедури мають скоріше загальний, ніж конкретний характер. Адже тільки при дослідженні конкретної системи виникають спеціальні прийоми, формується особлива методологія, що дає можливість знання, отримані при дослідженні даної системи, використовувати у найкращий спосіб для подальшого пізнання. Інак­ше кажучи, конкретна система сама в ході її дослідження «допомагає» сформулювати метод її подальшого вивчення.

Необхідно зауважити, що викладена тут послідовність процедур системного аналізу не є обов’язковою. Бажаним є знання скоріше самого переліку процедур, ніж їх послідовності. За винятком кількох перших процедур переліку, за реалізації яких здійснюється синтез системи, інші необхідно виконувати виходячи з логіки та враховуючи зміст конкретної системи. Єдине обов’яз­кове правило полягає в доцільності багаторазового повернення в ході дослідження до кожної з описаних процедур. Тільки це є запорукою глибокого і всебічного вивчення будь-якої системи.

Слід зазначити, що на практиці далеко не завжди використовуються багато прийомів системного аналізу. Однак спроба досліджувати складні об’єкти простими засобами, прагнення пояснити багатокомпонентні системи, багатогранні взаємодії спроще­ними схемами призводить до викривленого уявлення про дійсний стан системи, до необґрунтованих та неадекватних рішень.

4.3. Національна економіка
з точки зору системного аналізу

В економічній літературі існує кілька підходів до визначення поняття «економічна система». Деякі автори під економічною системою розуміють систему виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Інші економічну систему розглядають як впорядковану систему взаємозв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ або як сукупність економічних процесів, що пов’язані з розподілом обмежених ресурсів.

З погляду системного підходу економічну систему країни можна визначити як функціональну підсистему суспільства, як сукупність ресурсів та економічних суб’єктів, взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання і утворюючих єдине ціле.

Соціально-політичні фактори розглядаються як зовнішні відносно процесу матеріального виробництва, як фактори, що визначають його мету. За такого підходу економіка постає системою, що перетворює ресурси у матеріальні блага, які спожи­ваються суспільством.

З одного боку суспільство є споживачем, який висуває вимоги до матеріальних благ — результату діяльності економіки. Сукупність цих вимог формується суспільством у вигляді інформаційної підсистеми суспільних потреб. З іншого боку, суспільство безпосередньо бере участь у процесі виробництва матеріальних благ (рис. 13). Різниця між суспільними потребами та можливостями їх задоволення є тією рушійною силою, що обумовлює розвиток економічної системи.

Рис. 13. Спрощена схема економічної системи

Економіці, як системі, притаманна низка як загальносистемних, так і специфічних властивостей. До загальносистемних властивостей економіки можна віднести її цілісність та подільність, ієрархічність будови.

Цілісність економічної системи полягає в тому, що всі її елементи мають бути засобом досягнення загальних цілей, які стоять перед системою в цілому. Це досягається відповідним управлінням нею, оскільки, як зазначалося вище, цілі окремих підсистем можуть входити у суперечність між собою та із загальною метою системи.

Ієрархічність національної економіки полягає в тому, що вона, з одного боку, є підсистемою системи вищого порядку — світової економіки, а з другого — кожний її компонент (галузь, підприємство тощо) також може розглядатися як система. Окрім цього, враховуючи складність цієї системи, у ній можна виділити різні ієрархії.

Специфічні властивості національної економіки виникають у процесі взаємодії (кооперації) її підсистем. До найсуттєвішої специфічної особливості економічної системи слід віднести її складність.

Важливою властивістю складних систем є емерджентність, тобто наявність у них таких специфічних властивостей, що не випливають із властивостей, які спостерігаються в їх елементів або способів їх з’єднання. Саме емерджентні властивості економічних систем є найменш доступними для спостереження та вимірювання, що спричиняє суттєві труднощі при дослідженні та управлінні економічними системами. Загальні закономірності появи нових властивостей, що виникають при об’єднанні економічних об’єктів, явищ та процесів, можуть бути виявлені та кількісно описані лише на основі аналізу великого обсягу інформації.

Складність економічної системи полягає у тому, що зміни структури, зв’язків або поведінки довільного економічного суб’єкта впливають і на всі інші економічні суб’єкти та змінюють систему в цілому. З другого боку, будь-яка зміна у національній економіці спричиняє перетворення структури, зв’язків та поведінки економічних суб’єктів. Так, наприклад, бурхливий розвиток інформаційних технологій останнім часом суттєво вплинув не тільки на окремі галузі економіки, а й на все суспільство в цілому, змінивши певною мірою його культуру та світогляд.

Іншою ознакою складності економічної системи є наявність великої кількості як прямих, так і зворотних зв’язків між її елементами та підсистемами.

Суспільство в цілому та економічна система як його частина настільки складні, що потребують існування особливої підсистеми, що має забезпечувати їх єдність та цілісність, тобто підсистеми управління (законодавча, виконавча, судова влади, силові структури тощо).

До інших специфічних властивостей економіки можна віднести такі:

· економіка як складна система має здатність до самоорганізації;

· її підсистеми мають нечіткі межі: той самий елемент (економічний суб’єкт) може водночас брати участь у різних процесах самоорганізації економіки, може бути елементом багатьох підсистем;

· самоорганізація економіки виникає із кооперації не тільки економічних суб’єктів нижчого рівня між собою, а й із економічними інститутами, а також із кооперації економічних інститутів між собою;

· структура економіки часто прихована щодо відносин адміністративного підпорядкування;

· окрім цього, економіка є відкритою, динамічною та стохастичною системою, і тому вона не піддається точному детальному описуванню та прогнозуванню її поведінки.

Системне дослідження сутності національної економіки та закономірностей її розвитку потребує декомпозиції — виявлення її підсистем та елементів (табл. 4).

Таблиця 4

Компоненти національної економіки
та відповідні суб’єкти господарювання

Компоненти	Суб’єкти господарювання
Держава	Уряд Центральний (національний) банк Податкова служба Інші органи державного управління
Регіони та інші територіальні утворення	Уряди автономних республік, обласні та міські адміністрації
Галузі	Підприємства, фірми, некомерційні організації
Домогосподарства	Людина, що бере участь у соціально-економічних взаємодіях

Можна виділити дві сфери економіки: управління та контролю і реальну сферу. Перша сфера охоплює державу та її територіальні утворення, а друга — підприємства, фірми, організації, домогосподарства та людину, що бере участь у соціально-економічних зв’язках. Всередині кожної сфери та між ними циркулюють потоки інформації.

Положення суб’єктів господарювання у конкретній національній економіці та їхня роль відносно один одного визначаються відносинами власності. Взаємодія компонентів здійснюється завдяки наявності у них різних потреб та цінностей. Взаємозв’язок компонентів реальної сфери економіки забезпечує ринок.

Для описування економічної системи необхідно передусім виділити її компоненти, тобто здійснити аналіз її структури (дезагрегацію), визначити її складові (підсистеми, елементи, входи, виходи), а також зв’язки між ними і зовнішнім середовищем.

Залежно від мети дослідження економіки можна обрати різні її «первинні» елементи, якими можуть бути індивід з його потребами, домогосподарство, елементарна технологічна операція, підприємство, галузь.

Елементи економіки мають між собою багато різних як безпосередніх, так і опосередкованих, прямих та зворотних, функціональних, лінійних, причинних та інших зв’язків.

Можна виділити такі найпоширеніші типи зв’язків між економічними суб’єктами:

· бюрократичні зв’язки мають регламентований, вертикальний характер, здійснюються між усіма рівнями ієрархії економічної системи. Вони базуються на субординації;

· ринкові зв’язки мають, як правило, горизонтальний характер, здійснюються між юридично рівноправними суб’єктами, одним із головних мотивів яких є одержання прибутку; базуються на добровільних, взаємовигідних домовленостях між економічними суб’єктами;

· «етичні» зв’язки ґрунтуються на очікуванні взаємної допомоги, або альтруїзмі, можуть бути закріплені національними традиціями;

· «агресивні» зв’язки, які мають вертикальний характер та здійснюються з позиції сили, що не регламентована ні юридично, ні морально.

Найуніверсальнішою формою зв’язків між економічними суб’єктами як носіями попиту та пропозиції є ринкові відносини. Ринкові зв’язки між компонентами економічної системи служать не тільки для передання матеріальних цінностей, а й мають інформативний характер: через механізм цін виробники та споживачі одержують інформацію про зміни в попиті та пропозиції, про сфери найбільш прибуткового вкладання капіталу. Окрім цього, ринкові зв’язки виконують регулюючу, адаптивну функцію, встановлюючи певний баланс між потребами суспільства та можливостями їх задоволення, між попитом та пропозицією.

Сукупність елементів економіки та зв’язків між ними утворюють структуру економіки. Вона ієрархічна, у відносно стабільний період розвитку економіки, згідно з принципами концепції самоорганізації [44], структура забезпечує стабільність функціонування та стійкість розвитку системи, компенсуючи певною мірою завдяки зворотним зв’язкам внутрішні та зовнішні (спричинені, наприклад, природним середовищем, кон’юнктурою зов­нішніх ринків тощо) шоки.

Але в критичні періоди, наприклад у період фінансових криз та депресій, воєнних, соціальних конфліктів тощо, відбувається зміна зв’язків між елементами системи, функціонування та поведінки економічної системи в цілому. У термінах синергетики такі критичні точки називаються точками біфуркації. Особливістю складних, нелінійних, динамічних систем є те, що поблизу точок біфуркації невеликі зовнішні збурення можуть призвести до суттєвих змін у поведінці (динаміки, руху, стану, структури) системи (див. розділ 4.4).

Дослідження економіки як системи потребує також аналізу її середовища. Можна виділити такі типи середовища економічної системи:

· зовнішнє економічне середовище, тобто економічні системи інших країн та світова економіка в цілому;

· зовнішнє суспільне середовище (державний устрій, політика, ідеологія, культура, освіта, право, релігія, система цінностей інших країн);

· природне середовище.

Окрім цього, необхідне також дослідження внутрішнього середовища економічної системи: соціального, природного тощо (табл. 5)

Таблиця 5