Форми реалізації норм екологічного права. Виконання суб’єктами екологічних відносин своїх зобов’язань і здійснення повноважень.

Екологічне право

Тема № 5: Механізм реалізації екологічного права.

Мета: дати студентам чітке поняття форми реалізації норм екологічного права. Студенти повинні знати виконання суб’єктами екологічних відносин своїх зобов’язань і здійснення повноважень. Студенти повинні орієнтуватись в понятті санкцій в екологічному праві.

План заняття:

1. Форми реалізації норм екологічного права. Виконання суб’єктами екологічних відносин своїх зобов’язань і здійснення повноважень.

2. Поняття санкцій в екологічному праві.

 

Питання для самостійного вивчення.

1. Економічний механізм реалізації економічного права.

2. Застосування норм права в екологічному праві.

Рекомендована література до теми:

1№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28. 06. 96р.
	Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.
	Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21.06.01 р.
	Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92 р.
	Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р.
	Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.95 р.
	Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 02.03.95 р.
	Закон України “Про тваринний світ” від 21.05.02 р.
	Закон України “Про курорти ” від 05.10.2000 р.
	Закон України “Про рослинний світ” від 09.04.99 р.
	Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” від 16.05.95 р.
	Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 13.10.92 р.
	Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р.
	Закон України “Про ратифікацію Конференції про допуск до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішення та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 р.
	Земельний кодекс України від 25.10.01 р.
	Кодекс України про надра від 27.02.94 р.
	Лісовий кодекс України від 21.01.96 р.
	Водний кодекс України від 06.06. 95 р.
	Кодекс України про адміністративні порушення
	Кримінальний кодекс від 05.04.01 р.
		Постанова ВР України “Про Червону книгу України” від 29.10.92 р. № 2750.
		Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26.01.90 р. №1.
	Допоміжна	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996.
	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.:Істина, 2001.
	Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2001.
	Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К.,1997.
	Малишко М.І. Основи екологічного законодавства і права України. – К.,1997.
	Петров В.В. Экологическое право России: Учебник для вузов. – М., 1995.
	Шульга М. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків,1996.

 

ЛЕКЦІЯ

Форми реалізації норм екологічного права. Виконання суб’єктами екологічних відносин своїх зобов’язань і здійснення повноважень.

Екологічна безпека — це сприятливий для життя і здоров'я людини, продуктивного розвитку всього живого на землі стан навколишнього природного середовища, який означає еко­логічну рівновагу, збалансованість всіх екологічних систем, гармонійну взаємодію суспільства і природи, яка виключає небезпечний і шкідливий вплив на організм людини.

На жаль, за умови інтенсивого технічного розвитку сус­пільства навколишнє природне середовище і саме суспіль­ство зазнає негативного впливу не тільки від стихійного про­яву природних сил. Загроза екологічній безпеці виникає вна­слідок техногенної діяльності людини, що може призвести до негативного біологічного, радіаційного, хімічного впливу на навколишнє природне середовище, який є супровідною складовою технічного прогресу. Бездумне і безвідповідальне господарювання, неекономне використання природних ре­сурсів обумовлюють підвищений ризик екологічної небезпе­ки, можуть спричинити негативні наслідки для людей, фло­ри і фауни, фунту, повітря, води, взаємозв'язків між цими об'єктами природного середовища, призвести до несприят­ливої санітарно-епідеміологічної ситуації і, врешті решт, слугувати зафозою існуванню нинішнього та майбутніх по­колінь, збереженню генофонду народу.

Саме тому, екологічна безпека, нарівні з політичною, військовою, економічною та іншими видами безпеки, є не­від'ємною складовою національної безпеки, і, мабуть, най­важливішою, для будь-якої країни.

Саме тому захист життя і здоров'я населення від негатив­ного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього при­родного середовища в результаті господарської та інших видів діяльності, охорона, раціональне використання і відтворен­ня природних ресурсів — забезпечення екологічної безпеки — е обов'язком держави.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політич­них, економічних, технічних організаційних, державно-пра­вових та інших заходів. Це положення міститься в статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» — основному нормативно-правовому акті, який присвячений питанням забезпечення екологічної безпеки в Україні.

Основними засадами забезпечення екологічної безпеки є охорона навколишнього природного середовища, безпечно­го для життя і здоров'я громадян, шляхом:

а) регулювання режиму використання природних ресурсів;

б) забезпечення відтворення їх потенціалу;

в) регулювання господарської діяльності з метою досягнення екологічного благополуччя, попередження погіршення екологічного стану навколишньо­го природного середовища і виникнення екологічної небезпеки, в тому числі регулювання екологічно небезпечної діяльності.

Залежно від рівня, на якому виникають проблеми забезпе­чення здорового навколишнього природного середовища та життєдіяльності людини, розрізняють декілька видів еколо­гічної безпеки:

— екологічна безпека локального рівня;

— екологічна безпека регіонального рівня;

— державна екологічна безпека;

— глобальна екологічна безпека (міжнародного рівня).

Щодо об'єктного спрямування розрізняють:

а) екологічну безпеку навколишнього природного середо­вища, природних систем;

б) екологічну безпеку суспільства і людини, хоча фактич­но вони складають одне ціле, оскільки друга є опосередко­ваним проявом першої.

Основні напрямки забезпечення екологічної безпеки визначені законодавстом України, зокрема Законом «Про охорону навколишнього природного середовища»:

1. При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, впровадженні нових та удосконаленні вже існуючих процесів з метою забезпечення екологічної безпеки людей, додержання нормативів шкідливого впливу на навколишнє природне середовище виконавцями повинні передбачатися і здійснюватися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин, відходів або повна їх ліквідація.

Підприємства, установи і організації, діяльність яких по­в'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне се­редовище, незалежно від часу введення в дію повинні бути обладнані устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і скла­дом забруднених речовин, характеристиками інших шкідли­вих факторів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержан­ня всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію.

2. При застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних препаратів та інших речовин підприємства, установи, організації та громадяни зобов'я­зані додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування їх з тим, щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища або продуктів харчування.

При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного се­редовища субстанцій повинні розроблятися та затверджува­тися в установленому законом порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середо­вища та продуктах харчування, методи визначення їх залиш­кової кількості та утилізації після використання.

Вміст природних та штучних домішок, які можуть негатив­но впливати на стан навколишнього природного середови­ща або здоров'я людей у таких препаратах, а також сиро­вині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно До вимог законодавства.

3. Підприємства, установи, організації зобов'язані забезпе­чувати охорону навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (мікроорганізмів, біологічно активних речовин, предметів біотехнології).

Створення нових штаммів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства охо­рони навколишнього природного середовища та ядерної без­пеки України за наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей.

При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколиш­ньому природному середовищі та продуктах харчування.

Виробництво та використання нових штаммів та інших біо­логічно активних речовин здійснюється тільки після прове­дення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище лише після отримання дозволу Міністерства охорони здоров'я України та Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки України.

4. Місцеві ради народних депутатів, підприємства, устано­ви, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустично­го, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини у населених пунктах, рекреаційних і запо­відних зонах, а також місцях масового скупчення і розмно­ження диких тварин.

Підприємства, установи, організації, господарська чи інша діяльність яких пов'язана з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов'язані забезпечувати охорону навколишнього природного середо­вища від радіоактивного забруднення і здоров'я людей від його негативного впливу у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин.

5. Підприємства, установи, організації та громадяни по­винні вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та щодо знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових, інших відходів.

Складування, зберігання та розміщення відходів дозволяєть­ся лише за наявності спеціального дозволу місцевої ради народних депутатів і лише на визначених ними територіях в межах встановлених лімітів та способом, що забезпечував би можливість їх подальшого використання та безпеку для нав­колишнього природного середовища і здоров'я людей.

6. Підприємства, установи, організації, що здійснюють про­ектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів та ус­тановок, а також виробництво пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах і скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії і пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на зменшення викидів і скидів у навколишнє природне се­редовище забруднюючих речовин.

Виробництво та експлуатація транспортних засобів, у ви­кидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

7. При проведенні фундаментальних та прикладних науко­вих, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової тех­ніки, імпортного устаткування, технологій і систем обов'яз­ково повинні враховуватися вимоги охорони навколишньо­го природного середовища і тим самим — забезпечення еко­логічної безпеки.

Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, засто­сування нової техніки та іншого устаткування і технологій, якщо вони не відповідають вимогам безпеки.

8. Вимоги екологічної безпеки щодо розміщення, проекту­вання, будівництва, реконструкції, введення в дію та експ­луатації об'єктів повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ та служби безпеки.

Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ та військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України.

9. При розробці планів розміщення, забудови і розвитку населених пунктів виконавці повинні враховувати екологічні ємкості територій, вимоги режиму використання природних ресурсів та екологічної безпеки у приміських та зелених зо­нах, встановлені місцевими радами народних депутатів.

Всебічне охоплення вимогами екологічної безпеки різних видів підприємницької та господарської діяльності (науко­вої, промислової, сільськогосподарської та ін.) свідчить про усвідомлення державою надзвичайно важливого значення екологічної безпеки і необхідності її абсолютного забезпе­чення.

Досягнення цієї мети гарантується відповідно до ст. 50 За­кону України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» комплексом «взаємопов'язаних політичних, еко­номічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів», які в сукупності складають механізм право­вого забезпечення екологічної безпеки.

2. Поняття санкцій в екологічному праві.

Особливою формою реалізації екологічного права є застосування правових норм за невиконання або порушення вимог екологічного законодавства.

Застосування норм права необхідно якщо є факт правопорушення, який вимагає відновлення порушеного права і призначення відповідної санкції за його порушення. Необхідно також, щоб встановленим фактам, що мають юридичне значення, була дана правильна кваліфікація і на цій підставі були вірно визначені юридичні наслідки.

Зрозуміло, що сама правова норма повинна бути ефективною. Передбачена в законі мета - не допустити екологічних правопорушень - часто не досягається.

Санкція - це частина правової норми, в якій міститься вказівка про юридичні наслідки за порушення вимог цієї норми права.

Мета санкції - створення несприятливих наслідків для правопорушника.

До цього часу в юридичній літературі немає єдиної думки щодо структури правової норми. Так, М.Д. Шаргородський і деякі інші автори дійшли висновку, що правова норма обмежується двома елементами - гіпотезою і диспозицією.

С.Н. Братусь у своїй змістовній монографії "Юридическая ответственность й законность" переконливо довів, що норма права повинна бути наділена санкцією, інакше без неї стираються межі можливого чи належного поводження.

Ефективність охорони навколишнього природного середовища багато в чому залежить від дієвості норм права, які регулюють охорону екологічних суспільних відносин. Одним із шляхів удосконалення еколого-правових норм є забезпечення їх санкціями, які передбачали б юридичні наслідки за екологічні правопорушення. Це надає нормам права більше дієвості.