Основні напрямки мінімізації відхильної поведінки військовослужбовців в бою.

Психологічний аналіз відхильної поведінки військовослужбовців в бою, дозволяє зробити висновок про те, що це негативне явище постійне присутнє в бойовій обстановці. Тому оперативна діагностика, попередження, профілактика і мінімізація відхилень в поведінці військовослужбовців в бойовій обстановці є однією з головних завдань.

У сучасній військово-науковій літературі існують різні підходи, і підстави класифікації заходів і засобів запобігання та боротьби з відхиленнями в поведінці військовослужбовців. Такими підставами є: рівень, цілі і завдання їх застосування, масштаб розповсюдження, ступінь дії, суб'єкт і об'єкт управління тощо.

Управляти процесом мінімізації відхильної поведінки військовослужбовців в бою не означає поставити за мету формування ідеального типу військовослужбовця, який би за різних умов і за будь-яких обставин не здійснив відхилення. Здійснення управлінської дії на відхильну поведінку військовослужбовців має на увазі цілеспрямовану дію органів військового управління на умови життєдіяльності військовослужбовців, їх ціннісні орієнтації, а також діяльність і поведінку.

Як свідчать дані військово-психологічного дослідження, проведеного російськими фахівцями, необхідність управління мінімізацією відхиленнями в поведінці військовослужбовців викликана, по-перше, загрозливими наслідками відхилень військовослужбовців в бою (зрив виконання бойового завдання, агресія з боку мирного населення), і, по-друге, його складним характером розвитку.

Аналіз відхильної поведінки військовослужбовців в бою свідчить про те, що це явище має достатньо виражений і складний характер розвитку. Воно визначене значною кількістю різних причин, обставин і чинників, що у свою чергу припускає комплексну і системну управлінську дію.

Можливість управління процесом мінімізації відхилень в поведінці військовослужбовців в рамках військової організації обумовлена:

а) наявністю штатних управлінських структур у Збройних силах;

б) значним числом наукових розробок в області управління соціально-психологічними процесами і явищами у Збройних силах.

Збройні сили представляють складну, багаторівневу систему і володіють значним організаційно-адміністративним потенціалом, який припускає наявність управлінських структур і кадрів, що виконують функції управління військовою організацією.

Ефективність управління соціально-психологічними процесами і явищами в армії у свою чергу безпосередньо залежить від розвитку військово-психологічної науки, однією з функцій, якої є перетворення і корекція повсякденної діяльності органів військового управління.

Стратегічним напрямом в боротьбі з відхиленнями в поведінці військовослужбовців виступає основоположний принцип в цьому процесі – мінімізація. Чому ж все-таки не можна викоренити це негативне явище, що постійно присутнє в повсякденному житті діяльності військ? Обґрунтуванням зміни поглядів на проблему боротьби з явищем, що вивчається, повинні стати наступні наукові принципи:

по-перше, багато в чому соціально-психологічна природа цього явища до кінця не вивчена, і тому із сто відсотковою достовірністю припустити його розвиток неможливо;

по-друге, існуюча теорія гармонії соціально-психологічних систем дозволяє стверджувати, що в будь-якій соціально-психологічній системі є місце для 6-7% дисгармонії;

по-третє, загальним постулатом функціонування військової організації, є утилітарне відношення до дефектів: не їх заперечення, а використання для аналізу і виключення причин браку.

Аналіз ряду робіт військових вчених, присвячених проблемам управління негативними соціально-психологічними явищами і процесами у Збройних силах, дозволяє зробити висновок про те, що концепція управлінської діяльності з попередження відхилень в поведінці військовослужбовців до цих пір не сформувалася. Існуючі підходи визначення суті і змісту діяльності органів військового управління, спрямовані на мінімізацію соціально-психологічного явища, що вивчається, недостатньо повно враховують особливості його розвитку в бойовій обстановці.

Враховуючи ці обставини під управлінням процесом мінімізації відхильної поведінки військовослужбовців в бойовій обстановці розуміють - цілеспрямовану діяльність органів військового управління, направлену на активну психологічну дію на особу військовослужбовця в бойових умовах, яка б перешкоджала здійсненню відхилень в поведінці, з метою зменшення його кількісних показників на користь виконання бойового завдання.

Проблеми, пов'язані з мінімізацією відхилень військовослужбовців в бою диктують необхідність врахування органами військового управління мотиваційних критеріїв, направлених на формування позитивних мотивів військовослужбовців відносно виконання своїх службово-професійних обов'язків в бойовій обстановці. Як показують результати соціально-психологічних досліджень в області професійної мотивації, порушення військової дисципліни, здійснення злочинних відхилень багато в чому пов'язані з її несприятливою динамікою і спрямованістю.

Формування професійно направленої мотивації військовослужбовців проводиться за двома напрямами:

- вдосконалення знань, навичок і умінь військовослужбовців відповідно до вимог, що пред'являються бойовою діяльністю;

- створення психологічних умов для підвищення самооцінки військовослужбовцями професійної (бойової) компетентності.

Здійснення першого напряму проводилося за допомогою методу професійного тренінгу. Основними його завданнями є наступні:

- формування окремих видів бойової діяльності;

- стимулювання умінь взаємодіяти з іншими людьми в ході бойової діяльності;

- формування прийомів володіння емоційними станами в бойовій обстановці.

Основними методами підвищення самооцінки військовослужбовцем професійних можливостей були, по-перше, демонстрація зразків для наслідування. Такими зразками є досвідчені, авторитеті, такі, що показують високі успіхи в бою військовослужбовці. Причому, чим більше спільного у військовослужбовця і моделі, чим сильніше ідентифікація (ототожнення) з моделлю, тим сильніше діє цей механізм. Спостерігаючи за «моделлю», військовослужбовець бачив, що «модель» демонструє певний рівень бойової компетентності, певні знання, навички і уміння і це забезпечує успіх в бою. Переконання військовослужбовця в тому, що і він володіє подібними якостями і не гірше підготовлений, збільшує його упевненість в своїх здібностях і є мотивуючим чинником.

По-друге, моделювання бойових ситуацій, показ військовослужбовцям прикладів наполегливості і стратегій подолання труднощів в бойовій обстановці. Цей метод припускав демонстрацію військовослужбовцям конкретних шляхів подолання професійних утруднень, стратегій професійного вдосконалення. Дієвим способом є розповідь досвідченого офіцера (учасника бойових дій) або досвідченого фахівця, що має бойовий досвід про труднощі бойової обстановки і конкретні шляхи щодо їх подолання. Практика показує, що моделювання бойових ситуацій здійснює сильніший вплив на мотивацію бойової діяльності, чим звичайна демонстрація професійних знань, умінь і навичок.

Однією з психологічних умов вдосконалення мотивації бойової діяльності військовослужбовців є розвиток мотивації професійного самовдосконалення. Ця робота була направлена на розвиток у військовослужбовців потреб в самовдосконаленні, свідомого зацікавленого відношення до поглиблення своїх військово-професійних знань, вироблення навичок, умінь ведення бою.

У основі спонуки військовослужбовців до професійного самовдосконалення лежить усвідомлення суперечності між професійно-значущими якостями, що є у військовослужбовця, і вимогами військово-професійної діяльності. Тому доцільним представляється дати можливість військовослужбовцям переконатися в наявності розузгодження рівня їх підготовленості до бою і нових вимог бойової обстановки, а потім надати допомогу в усвідомленні своїх можливостей і виробити індивідуальну стратегію самовдосконалення в процесі професійно-бойової діяльності.

Всі перераховані методи припускають наявність зворотного зв'язку про успіхи у виконанні військовослужбовцем своїх професійних обов'язків. Під впливом такого зворотного зв'язку військовослужбовці надалі будуть схильні докладати зусилля і багато працювати заради досягнення професійних успіхів. Оцінка старшого начальника бойових дій підлеглих значно впливає на самооцінку не тільки офіцера, але і солдата і сержанта, під її впливом формувалося відчуття упевненості, що у свою чергу позитивно відбивається на боєздатності військовослужбовця і підвищує його професійні домагання. Крім того, подібна оцінка професійних успіхів військовослужбовця сприяла формуванню його авторитету в колективі, створюючи сприятливу соціально-психологічну атмосферу для бойової діяльності. Оцінка повинна бути, перш за все, об'єктивною і відповідати заслугам, старанності військовослужбовця, адекватно відображати результати його бойової діяльності.

Психологічні дослідження дозволили визначити найбільш ефективні стратегії самовдосконалення військовослужбовців в процесі бойової діяльності.

Перша стратегія - вироблення чіткої системи вимог, що пред'являються до військовослужбовця як військового професіонала. Вона, по-перше, дозволила військовослужбовцям уникати виконання не властивих для службово-бойової діяльності обов'язків, що припиняє їх професійне і особове зростання; по-друге, дає можливість скоректувати військовослужбовцям професійну самооцінку; по-третє, конкретні і чіткі вимоги у вигляді деякої еталонної моделі, ролевого очікування сприяли активізації роботи з самовдосконалення.

Друга стратегія припускає формування необхідних знань, умінь і навичок роботи з професійно-бойового самовдосконалення. Вибір цієї стратегії було обумовлено тим, що значна кількість військовослужбовців не знає психологічних механізмів рефлексивного мислення, змісту і логіки процесу професійного самовдосконалення, основних його методів і прийомів, а також не володіють досвідом вирішення завдань, що виникають в бойовій обстановці.

Третя стратегія - постійне визначення військовослужбовцям перспективних завдань, що ведуть до подальшого вдосконалення службово-бойової діяльності.

Четверта стратегія є створенням умов для розвитку у військовослужбовців самостійності і творчості в ході бойової діяльності. Прагнення військовослужбовців до професійного самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу при вирішенні бойових завдань часто стикається з обмеженою мірою свободи в професійній діяльності, однотипністю вирішуваних завдань. У даному ключі представлялося доцільним створення для військовослужбовців ситуацій вільного вибору, можливості відчути самостійність в професійній діяльності, оскільки відчуття постійної регламентації і контролю значно ослабляє інтерес військовослужбовців до процесу професійно-бойового самовдосконалення і з часом приводить до уникнення відповідальності і самостійного ухвалення рішень.

Система зовнішньої мотивації і стимулювання активності військовослужбовців складається з різних аспектів непрямої і прямої дії на суб'єкт управління і припускає:

а) створення оптимальних умов проходження військової служби;

б) цілеспрямована виховна дія;

в) систему заходів морального і матеріального стимулювання.

Процес мотивації поведінки військовослужбовців припускає використання органами військового управління системи різних стимулів як матеріальних, так і моральних. За достатньо складних сучасних матеріально-економічних умов функціонування військової організації забезпечити своєчасну і достатньо високу оплату військової праці військовослужбовця (особливо це стосується військовослужбовців, що проходять службу за призовом) не представляється можливим. Тому велике значення для не матеріального стимулювання набуває гнучка система пільг і заохочень військовослужбовців. Практика показує, що основними мотивуючими пільгами для військовослужбовців є:

а) навчання за рахунок військової організації;

б) надання короткострокових відпусток з виїздом на батьківщину;

в) заохочення військової праці і визнання його цінності для військової організації;

г) дружелюбність і довірче відношення до військовослужбовців з боку командирів;

д) надання творчої свободи при виконанні військово-службових завдань.

Перераховані вище стимули дозволяють зробити висновок, що через мотивацію військовослужбовців можна добитися значного зниження відхилень військовослужбовців в бою. При цьому необхідно враховувати наступні рекомендації:

по-перше, в умовах низького ступеня задоволення потреб за допомогою оплати військової праці для військовослужбовця природно виконувати свої військово-службові обов'язки заради задоволення вищих (психологічних) потреб: у визнанні, пошані, в успіху тощо. Унаслідок чого домінуючими стимулами в цьому випадку виступатимуть стимули моральні;

по-друге, не слід удаватися до силового управління за допомогою страху і погроз. За наявності загальних цілей в управління діяльністю військовослужбовців включаються внутрішні його стимули, які значно сильніше зовнішніх. Проте це не знімає можливості застосування санкціонуючих методів для зміцнення військової дисципліни і правопорядку в підрозділах і частинах;

по-третє, військовослужбовець зацікавиться загальними цілями тільки в тому випадку, якщо він в процесі досягнення загальних цілей зможе реалізувати свої особисті, вибравши їх як спосіб задоволення своїх потреб.

 

Іншим напрямом, мінімізації відхилень в поведінці військовослужбовців в бойовій обстановці є розвиток особистісно-психологічного потенціалу у військовослужбовців.

Оскільки виконання бойового завдання припускає вибір конкретної стратегії поведінки (нормативної або відхильної), тому реалізація особистісно-психологічного потенціалу у військовослужбовців дозволить робити цей вибір у бік нормативної поведінки і тим самим мінімізувати відхилення.

Аналіз наукової літератури показав, що таку категорію як «особистісно-психологічний потенціал» відносять до внутрішнього потенціалу особистості. Особистісно-психологічний потенціал повинен дозволити військовослужбовцеві утримати свою поведінку в нормативних рамках, за допомогою розвитку розумового процесу і особистого досвіду.

Найбільш поширеним методом формування нормативної поведінки військовослужбовців є позитивне підкріплення. Слід зазначити, що як позитивне, так і негативне підкріплення підсилюють вірогідність виникнення реакції. Позитивні підкріплюючі стимули припускають пред'явлення чогось, а негативні підкріплюючі стимули – видалення чогось в даній ситуації. Позитивне підкріплення – основний метод зміни поведінки військовослужбовців, умови його застосування полягають в наступному:

- підкріплення повинне бути індивідуально значущим;

- підкріплення повинне застосовуватися систематично і негайно, услід за нормативною стратегією поведінки військовослужбовця;

- зв'язок між нормативною стратегією поведінки військовослужбовця і використовуваному при цьому підкріпленні повинний бути достатньо чітким.

Підкріплення нормативної стратегії поведінки військовослужбовця в бою необхідно здійснювати безпосередньо (за допомогою реальних підкріплюючих стимулів – подяка, короткострокова відпустка, матеріальна винагорода тощо) або побічно (за допомогою символів, жестів). Крім того, підкріплення може бути опосередкованим, коли військовослужбовці спостерігають за ситуаціями, коли воїни, що вибрали нормативну стратегію поведінки отримують за це винагороду. Проте методом позитивного підкріплення слід користуватися дуже обережно, оскільки в окремих випадках це може привести до небажаних ефектів. Наприклад, військовослужбовець у відповідь на суїциїдальну спробу може отримати нагороду – підвищену увагу і турботу з боку командування, усунення від несення служби тощо.

Багато підкріплюючих стимулів, таких, як похвала або вияв цікавості, командири мимоволі використовують в ході повсякденного життя. Разом з тим метод підкріплення припускає цілеспрямоване його застосування з метою вибору військовослужбовцем нормативної поведінки і ослаблення або усунення ненормативних її форм.

Застосування методу позитивного підкріплення припускає декілька етапів.

Перший етап полягає в проведенні ідентифікації підкріплюючих стимулів. Для цього необхідно з'ясувати, що саме є підкріплюючими стимулами для конкретного військовослужбовця. Також можна запропонувати військовослужбовцеві скласти шкалу «приємних подій» або список умов, що поліпшують настрій.

Соціально-психологічні дослідження показали, що підкріплюючі стимули військовослужбовців співвідносяться з трьома життєво важливими сферами:

- взаємодія (відносини);

- переживання, несумісні з депресією (агресією);

- дії, що підвищують самооцінку за допомогою відчуттів адекватності і компетентності (успіх, визнання найближчим оточенням, улюблене заняття тощо).

Другий етап пов'язаний із спонукою військовослужбовців використовувати підкріплюючі стимули кожного разу при діях, що відповідають його цілям.

З метою формування нормативної стратегії поведінки доцільно використовувати накопичувальну систему балів, які після накопиченої певної кількості переростали б в нову якість. Позитивні балу можуть нараховуватися за: добросовісне виконання обов'язків в караулі, внутрішньому наряді, проявлену ініціативу в бою, високі результати в навчанні тощо.

Експериментальна робота показала, що при застосуванні накопичувальної системи балів відхилення в поведінці військовослужбовців експериментальної групи істотно зменшилася. Проте услід за відміною накопичувальної системи бального підкріплення було виявлено збільшення відхилень в поведінці. У зв'язку з цим доцільно поступово зводити нанівець бальне підкріплення, замінюючи його похвалою і самоподкреплением.

Програма позитивного підкріплення нормативної поведінки військовослужбовців повинна включати роботу з об'єктами військового управління, наприклад навчання командування, офіцерів виховних структур процедурам підкріплення.

Формування стратегії нормативної поведінки так само може здійснюватися у формі активного соціального навчання до адаптивних у формальній військовій організації поведінкових реакцій. В ході експериментальної роботи було виявлено, що у військовослужбовців існує дефіцит провідних соціальних навичок. Учасники експерименту не уміють вислуховувати співбесідника, надавати зворотний зв'язок і саморозкриватися, демонструвати упевненість, вирішувати конфлікти, чинити опір негативному впливу бойової обстановки або ухвалювати рішення. Одним з методів активного соціального навчання є метод «репетиції поведінки». Даний метод може мати форму тренінгу, групових ігор, моделювання і розігрування ситуацій. Репетицію поведінки військовослужбовців доцільно проводити у декілька етапів.

Перший етап проведення методу «репетиції поведінки» припускає виявлення області, в якій військовослужбовці зазнають труднощі, і стимулюється мотивація до професійного вдосконалення. Формуючи мотивацію військовослужбовців на співпрацю, необхідно вивчити погляди і переконання військовослужбовців, щоб спиратися на них згодом. На другому етапі репетиції поведінки визначаються стратегія нормативної поведінки в бойовій обстановці (ненависть до ворога, націленість на перемогу, товариство, наставництво, емпатія до товаришів по службі, мужність тощо), найбільш адекватного в різних ситуаціях бою. Визначається, який вид альтернативної поведінки може бути відповідним в конкретних ситуаціях бойової обстановки, наприклад, полонення супротивника. Тут військовослужбовцям можна порекомендувати спостерігати за товаришами по службі, які діють в цих випадках ефективно. При цьому слід брати до уваги індивідуальні стилі поведінки військовослужбовців і допомагати їм формувати таку поведінку, яка буде якомога «природнішою» для них.

Третій етап полягає в наданні військовослужбовцям можливості потренуватися у виборі конкретної стратегії поведінки в бойовій обстановці, реагуючи на певні ситуації в процесі ролевої гри (консультанти, як правило, грають роль опонентів). Важливо фокусувати увагу військовослужбовців не тільки на вербальних складових поведінки, але і на інших її компонентах, таких, як контакт очей, пози, жести, вираз обличчя, тон і гучність голосу, інтонації, плавність мовлення. На четвертому етапі військовослужбовців спонукають застосовувати репетирувану поведінку в реальних ситуаціях бойовій обстановці, схвалюючи їх у разі успіху і підкріплюючи нормативну поведінку.

У контексті застосування методу «репетиції поведінки» для мінімізації відхилень в поведінці військовослужбовців використовується метод «формування стратегії самоконтролю».Основним завданням даного методу є навчання військовослужбовців самоспостереженню за власною поведінкою (постановка особистих цілей, планування поступових кроків до досягнення мети, знаходження значущих підкріплень нормативної стратегії поведінки). Самоспостереження виступає першим етапом методу «стратегії самоконтролю». Після розвитку навичок самоспостереження слідує перехід до другого етапу – формування самоконтролю.Існують дві основні стратегії самоконтролю. По-перше, військовослужбовці можуть спробувати змінити навколишнє середовище відповідно до своїх цілей щодо здійснення дій. Наприклад, військовослужбовцем, схильним до вживання спиртних напоїв, пропонується: стежити за тим, щоб алкоголь знаходився поза увагою, до нього було нелегко добратися.

По-друге, військовослужбовці можуть нагороджувати себе після здійснення дій, що сприяють досягненню мети, використовуючи позитивне самопідкріплення. Самопідкріплення може бути як матеріальним, так і моральним (від покупки нового предмету до самозаяви наприклад, «я кращий» «я все зробив правильно» тощо).

 

Психологічна реабілітація осіб із початковими проявами стреспровокаційних аддиктивних розладів повинна носити комплексний поетапний характер і ґрунтуватися на усуненні стресогенних афектних порушень шляхом нетривалого застосування психофармакологічних препаратів і формуванням конструктивної стратегії подолання стресу. Необхідне навчання релаксації, упевненості в собі, мистецтву володіти собою, способів зниження тривожності і адаптації до нових умов професійної діяльності, зокрема, і бойової обстановки.

Особлива увага повинна приділятися профілактиці аддиктивних розладів серед учасників бойових дій. Для цього разом із продуманою системою бойової і психологічної підготовки, необхідні невідкладна розробка і законодавче впровадження критеріїв психологічної придатності до військової служби, а також методів своєчасної діагностики і корекції станів дістреса в бойових умовах.

Недоцільно евакуйовувати військовослужбовців з аддиктивною поведінкою до тилових лікувальних установ, зважаючи на небезпеку епідемії наркоспрямованого "синдрому евакуації", а також передчасно діагностувати наявність наркологічної патології. Після курсу лікарської і поведінкової терапії поблизу від передового району ці особи підлягають поверненню в частину, де їм за допомогою військових психологів і військових лікарів повинна бути забезпечена система підтримки з метою подальшої стабілізації ремісії.

Реалізація перерахованих основних медико-реабілітаційних заходів можлива лише за умов істотної реорганізації штатних структур психіатричної допомоги, посилення її медичними психологами, психофізіологами і психотерапевтами, з максимальним наближенням її до передових районів.

Приклад роботи в Чечні психолого-психіатричної бригади, що використала комплекс психокоректувальних методів, показала відчутний ефект при виробленні конструктивних способів зняття психоемоційної напруги, ніж вживання алкоголю і наркотичних речовин, проте забезпечити допомогою весь бойовий контингент одна, нечисленна за складом, бригада була не в змозі.

Інтенсивний стресогенний вплив бойової обстановки призводить до розвитку в осіб із підвищеною стрес-уразливістю афектних (головним чином, тривожно-депресивних) порушень, по відношенню до яких аддиктивна поведінка є вторинною і виконує до певного моменту захисно-пристосовну функцію, блокуючи на якийсь час стресову симптоматику і попереджаючи запуск важчих розладів. Проте стратегія захисту від стресу в цьому випадку спочатку є неконструктивною, такою, що знижує боєздатність, збільшує ризик кримінальних дій, швидко приводить аддикта до дезадаптації в мікросоціальному середовищі, до духовного і фізичного саморуйнування.

Припинення наркотизації і алкоголізації у військовослужбовців, що особисто беруть участь у бойових діях, можливо лише тоді, коли усувається стресогенна ситуація або змінюється відношення до неї самого аддикта. В умовах бойової обстановки реальним, зазвичай, є останній із названих варіантів. Саме цей напрям, достатньо складний і трудомісткий, повинен складати суть психокоректувальних заходів.

Разом з тим у військовослужбовців можливе припинення і попередження хронізації наркоманичного процесу суто медичними методами при застосуванні доступної, своєчасної і ефективної детоксикації і психопрофілактичної роботи з особами, що потребують наркологічної допомоги. Детоксикація повинна бути забезпечена безпосередньо в бойових умовах наркологами "першого контакту" і в спеціалізованих лікувальних установах в умовах планової навчально-бойової діяльності. Психопрофілактіку доцільно проводити при виведенні контингенту з вогнища конфлікту в рамках широкої реабілітаційної програми (наркологи "другого контакту"). Добровільне звернення військовослужбовців по наркологічну допомогу не повинне супроводжуватися організаційними висновками. Хворих наркоманією з вираженими психічними порушеннями необхідно виділити в самостійну групу пацієнтів, що потребують поглибленого обстеження і спеціалізованого лікування.

При цьому психокоректувальні заходи проводяться у напрямі актуалізації переживань, пов'язаних із втратою соціального статусу і раціоналізації особистих позитивних перспектив.

 

Психологічна підтримка спрямовується на актуалізацію тих, що є і створення додаткових психологічних ресурсів, що забезпечують активні дії військовослужбовців на полі бою. Вона надається в профілактичному плані (з метою попередження розвитку негативних психологічних явищ) всім військовослужбовцям, а з метою психологічної корекції застосовується по відношенню до осіб з симптомами непатологічних і патологічних психогенних реакцій.

Своєрідною експрес-методикою, що дозволяють в бойовій обстановці виявляти осіб, що потребують підтримки, може служити класифікаційна сітка, запропонована російськими фахівцями. Відповідно до неї до непатологічних (фізіологічним) невротичних явищ відносяться реакції на бойовий стрес (адаптаційні реакції). Вони виявляються в підвищеній емоційній напруженості і психомоторних змінах, викликаних страхом (паніка, відхід з поля бою, безліч недоцільних рухів; безладне, безцільне метання; ступорозное знерухомлення; уривиста, незв'язна мова). До названих симптомів додаються такі вегетативні реакції, як прискорене сечовипускання, дисфункція шлунку і кишечника; нудота, запаморочення, ознобоподібний тремор; зміна пігментації шкіри; відчуття браку повітря, відчуття задухи; відчуття сильної фізичної слабкості, жару або холоду тощо.

Психогенні патологічні реакції виявляються в симптомах астенічного, депресивного, істеричного і інших синдромів. Основним показником того, що спостережувана симптоматика відображає непсихотичний рівень травматизации військовослужбовця, є збереження ним достатньою мірою критичної оцінки того, що відбувається і здатності до цілеспрямованої діяльності.

Таблиця 2