Характеристика видів девіантної поведінки в бойовій обстановці

Загальна класифікація девіацій воєнного часу, побудована на підставі їх спрямованості, може мати такий вигляд, як на схемі1. З рисунка видно, що мають місце своєрідні групи девіантних вчинків, що переслідують різні цілі. Так, одні з них орієнтовані на отримання девіантами особистої вигоди у вигляді задоволення ідеологічних потреб, реалізації ідеологічних, етнічних і релігійних настанов, отримання матеріальної винагороди від супротивника, зміни в сприятливий бік умов свого існування, збереження життя і ін. До цієї групи девіацій можна віднести боязкість, зраду, добровільну здачу в полон, мародерство.

Схема1

Класифікація девіантної поведінки військовослужбовців

В бойовій обстановці

Іншу групу відхилень складають вчинки, спрямовані на ухилення від участі в бойових діях з метою збереження життя, здоров'я, за ідеологічними, релігійними та іншими міркуваннями. Це, перш за все, дезертирство, симуляція нездатності участі в бою, калічництвом членів, пияцтво, наркотизм і самогубство.

У третю групу включені девіації, пов'язані з агресивними проявами особи і спрямовані на вирішення тих або інших особистісних проблем за допомогою насильства над місцевим населенням, вбивства товаришів по службі і командирів тощо.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація має свої недоліки і обмеження, проте навіть просте перерахування цих психологічних феноменів відкриває командирам, військовим психологам цілий світ психологічного життя армії в бойовій обстановці, указує напрями профілактичної і психокорекційної роботи.

Розглянемо докладніше основні види девіантної поведінки.

Боягузтво – поведінка, в процесі якої під впливом страху зневажаються як етичні, так і моральні норми, створюється загроза життю, соціальному статусу суб'єкта, активності або безпеки інших людей.

Боягузтво є незалежною девіацією, що виявляється в самостійному припиненні бойової активності і занятті безпечного укриття або залишенні поля бою. При цьому одним із психологічних механізмів реалізації поведінки виступає самозаспокоєння за типом: «Будь що буде, головне – вижити». Боязкість може також бути причиною або фоном інших видів відхильної поведінки: дезертирства, самогубства, вбивства товаришів по службі і командирів тощо.

Боягузтво не тотожне страху. Страх на війні відчувають практично всі психічно здорові люди. Проте обставини бойової обстановки, бойове завдання, внутрішньогруповий розподіл бойових функцій, можливі трагічні наслідки й інше не дають учасникові бойових дій права підкорятися страху.

Боягуз же ігнорує решту всіх спонукань, своє минуле і майбутнє, долі товаришів по службі, результат бою і віддається страху до останку.

Дезертирство в більшості відомих визначень окреслюється як самовільне залишення військової служби або ухилення від призову в армію. З психологічної точки зору дезертирство є способом виходу з гострої внутрішньоособистісної кризи шляхом вкрай конфліктного розриву із звичним соціальним оточенням, його нормами, що припускає настання соціальних санкцій.

Причинами дезертирства можуть стати різні обставини — від боягузтва, психологічної і професійної непідготовленості до бойових дій, до гіпертрофованого бажання «допомогти мамі заготовити сіно».

Своєрідною формою дезертирства є невмотивована відмова військовослужбовця брати участь в бойових діях, у виконанні конкретного бойового завдання.

У разі «спрацьовування» в груповій поведінці військовослужбовців психологічних законів натовпу, можливе масове залишення ними поля бою. Особливо гостро і масово дезертирство виявляється в періоди загального зниження морально-психологічного стану військ, різкого падіння військової дисципліни, зниження популярності війни і зростання антиармійських настроїв у суспільстві, тривалих невдач (поразки, великі втрати) в збройному протиборстві з противником.

Наголошується, що як своєрідні каталізатори масового дезертирства виступають негативні явища в національних і соціальних відносинах, в області матеріально-побутового і бойового забезпечення і управління військами. Масові дезертирства мали місце в армії Наполеона в 1812 році після втечі французьких військ із Москви, в армії Росії після революційних подій 1917 року і практично у всіх воюючих арміях в роки Першої і Другої світових війн. З армії США за останні роки участі в бойових діях у В'єтнамі дезертирували майже 43 людини з кожної тисячі воїнів.

Враховуючи величезну шкоду, що спричиняється дезертирством навіть окремих військовослужбовців морально-психологічному стану військ, їх боєздатності, у всіх арміях світу вживаються найжорстокіші заходи щодо його попередження та припинення (аж до розстрілу).

Наприклад, аналіз випадків скоєння військовослужбовцями ЗС РФ дезертирств, проведений російськими фахівцями, дозволяє зробити висновок про те, що в структурі зареєстрованих злочинних військових відхилень на тимчасовому відрізку з 1991 по 2004 роки домінуючим є дезертирство (див. мал. 1).

Мал. 1.Співвідношення зареєстрованих злочинних військових відхилень, скоєних військовослужбовцями ЗС РФ за 1991-2004 рр. (у розрахунку на 10 тис. військовослужбовців).

 

Порівняльний аналіз числа зареєстрованих злочинних військових відхилень дозволяє відзначити, що частка випадків дезертирств залишається достатньо високої в загальній структурі злочинності у ЗС РФ. У 1993 році кожне друге злочинне відхилення, здійснене у Збройних Силах РФ, було пов'язане з дезертирством, скоєне військовослужбовцями за призовом. З графіка динаміки видно, що пік здійснення даного виду відхилення приходиться на 1994 – 1995 роки, який пов'язаний з початком першої чеченської війни. Прагнення реалізувати свою потребу до виживання, зберегти собі життя спонукало значну кількість військовослужбовців до здійснення даного виду відхилення.

Тільки в період 2004-2006 років у американській армії було відмічено близько 5 тис. випадків дезертирства і звернень до урядів інших країн з проханням надати їм статус біженців з метою уникнути кримінальної відповідальності у США.

Психологічними «пружинами» зради найчастіше виступають ідеологічні, релігійні розбіжності, різні образи, відчуття ненависті, презирства, помсти, а також прогнозування переходу до супротивника як вигіднішого в матеріальному, моральному та інших відносинах. Зрада може полягати в повідомленні супротивнику стратегічно і тактично важливої інформації, проведенні акцій саботажу, диверсій тощо.

Добровільна здача в полон є одним із різновидів зради. Психологічними чинниками здачі в полон супротивникові виступають різні фактори, наприклад: особисті переконання, релігійна віра, впевненість в перемозі супротивника, ненависть, відчай, боягузтво, конфлікти з командирами і товаришами по службі, неприйняття норм і цінностей, незадоволеність соціальним статусом, психічне захворювання і ін.

Самокалічення полягає в нанесенні військовослужбовцем собі травм, поранень і каліцтв, що дозволяють уникнути або припинити участь у бойових діях.

Найчастіше головною причиною нанесення собі ушкодження є боязкість, хворобливе переживання за свою долю. При цьому обираються такі способи нанесення собі шкоди, щоб вони значною мірою не перешкоджали життю і діяльності в мирних умовах. У цих девіаціях часто виявляється логіка «меншого із зол», тобто врятування життя за рахунок каліцтва. Основні різновиди нанесення собі каліцтв: самоотруєння, самозараження, самообмороження тощо.

Нанесення собі каліцтв військовослужбовцем здійснюється шляхом поранень себе самим або товаришем по службі в ті частини тіла, пошкодження яких призводить до обов'язкової демобілізації, але дозволяє більш-менш соціально і професійно функціонувати в мирних умовах. Цей спосіб уникнення участі у війні досить давній.

Відомі дані про те, що ще в II ст. до н.е. уримській армії були випадки нанесення воїнами собі поранень з метою ухилення від участі в бою. Щоб уникнути поголовного ухилення в такий спосіб від участі у війнах, було ухвалено рішення про застосування за такі дії страти.

Р. Габріель описує технологію здійснення цього відхилення під час в'єтнамської війни США. «В роки війни у В'єтнамі, - відзначає він, - в деяких портах, звідки відбувалася відправка людей і техніки до В'єтнаму, була виявлена і арештована ціла група хірургів за розповсюдження і продаж інструкцій для новобранців, де рекомендувалося як можна уникнути відправки в район бойових дій. Один із способів полягав в тому, щоб «випадково» прострілити собі ногу». Він же приводить відомості про те, що під час другої Світової війни виявився феномен, названий «пораненням на мільйон доларів». Його суть зводилася до бажання солдата отримати незначне, безпечне для життя поранення, що дозволяє йому демобілізуватися або евакуюватися в тил і при цьому не вважатися боягузом, що не виконав свій військовий обов’язок.

В одній із частин радянських військ, що діяли в Афганістані, швидко виявилася тактика симуляції офіцера А.: перед кожним виходом на бойову операцію він «випадково» ламав один із пальців правої руки. Причому ці «нещастя» так і не дозволили А. за весь термін служби брати участь у серйозній бойовій операції.

Не менш витонченим способом нанесення собі пошкоджень є самоотруєння. Його суть зводиться до замаскованої під бойову поразку отруйними речовинами, свідоме нанесення на власне тіло або прийом усередину не летальних доз бойових хімічних рецептур, що дозволяють отримати травму, пов'язану з подальшою евакуацією з поля бою. Приклади таких девіацій зазначалися ще в роки Першої світової війни, коли солдати різних армій наносили на своє тіло за допомогою спеціальних паличок невеликі дози іприту, що викликали утворення виразок і всю симптоматику бойової поразки ОР. За деякими даними, таким чином бойові лави покинули тисячі військовослужбовців.

Самозараження полягає в добровільному зараженні себе вірусами хвороб, що вимагають тимчасової евакуації з поля бою або повної демобілізації. Таке зараження здійснюється шляхом навмисного контакту з інфекційними хворими без дотримання заходів особистої гігієни. Існують і витонченіші способи самозараження. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відзначали, що окремі військовослужбовці, хворі на гепатит, зуміли зробити на цьому своєрідний «навар». Вони продавали свою сечу охочим заразитися цією інфекцією.

Не менше винахідливості, терпіння і, як не дивно, волі, вимагає такий спосіб нанесення собі шкоди, як самообмороження. Суть його полягає в тому, що солдат виставляє на лютий мороз, найчастіше вночі, одну із своїх кінцівок і чекає доти, поки процес обмороження набуде характеру травми. При цьому доводиться долати жорстокі муки, проте мета, поставлена девіантом, виправдовує засоби.

Широке коло способів ухилення об'єднане під назвою «симуляція неможливості участі в бойових діях». Можна виділити наступні різновиди симуляції:

– симуляція соматичних захворювань;

– симуляція психічних захворювань;

– симуляція виходу з ладу бойової техніки і зброї;

– псевдосанітарія;

– псевдоманевр і ін.

Стисло зупинимося на їх характеристиках.

Симуляція соматичних захворювань полягає в постійному відтворенні вивчених симптомів захворювання, що дає можливість симулянтові на якийсь час або назавжди припинити свою участь в бойових діях або у виконанні найбільш небезпечних бойових завдань. Такі військовослужбовці регулярно скаржаться на різні болі, на неймовірну слабкість, на запаморочення і ін. Вони практично «прописуються» в медичних пунктах, вимагають глибокого обстеження, направлення в госпіталь тощо. У товаришів по службі створюється образ такого воїна як хронічно хворої людини. Йому поступово перестають довіряти відповідальну і складну роботу і поступово виключають з числа учасників активних бойових дій.

Факти симуляції психічних захворювань наголошувалися ще в стародавні часи, а в роки Першої і Другої світових воєн набули масового характеру. Зокрема, багатьма дослідниками наголошувався той факт, що симулянти швидко «вираховували», які симптоми вважалися лікарем конкретного полку показниками психічного розладу, і навчалися переконливо демонструвати їх. Таким чином, виходило, що залежно від теоретичної орієнтації лікаря полку з його частини демобілізовували на психічних підставах осіб, які демонстрували однакові симптоми.

Не менш стародавнім видом симуляції неможливості брати участь в бою є імітація виходу з ладу бойової техніки і зброї. Так, ще в далекому Середньовіччі наголошувалися факти «перерізання тятиви на арбалетах», в пізніший час виводилися з ладу особиста зброя, гарматні системи і бойова техніка. Досвід показує, що багато учасників бойових дій в Афганістані і Чечні особисто зустрічалися з цим явищем.

Свого часу ще Наполеон звернув увагу і жорстоко викорінював такий вид симуляційної поведінки, як псевдосанітарія. Суть його полягає в тому, що симулянти використовують для залишення поля бою факт поранення товариша по службі. Як правило, знаходиться декілька чоловік, охочих евакуювати постраждалого товариша в тил. Свідки стверджують, що іноді деякі з них вважають необхідним винести з поля бою і речі пораненого. Кількість таких «санітарів» може досягати десяти і більше чоловік.

Нерідко в бойовій обстановці можна зустріти симулянтів, що використовують такий прийом ухилення від колективних дій в бою, як псевдоманевр. Як правило, коли після бою починається уточнення, де був у процесі виконання бойового завдання такий симулянт, він малює картину його тактично грамотного розташування на вигідній позиції, ефективного бойового контакту з супротивником, по суті, врятування бойових товаришів від смерті. Насправді в бою він не брав участь, а відсиджувався в безпечному місці. Досвід Афганістану і Чечні свідчить про те, що нерідко такі симулянти повертаються з поля бою з повним комплектом боєприпасів, тобто не витративши жодного патрона.

Жорстоке відношення до населення, особливо нелояльного по відношенню до військ, є питанням вкрай складним для етичної оцінки. Якщо використовувати критерії мирного часу, то, безумовно, неадекватну, не викликану конкретними діями мирного населення жорстокість слід віднести до девіантної поведінки. Проте змінена система цінностей і моральних критеріїв, що формується в учасників війни, ніби виводить агресію до нелояльного населення з переліку девіацій. Особливо це характерно для випадків, коли населення веде активну партизанську, диверсійну боротьбу, здійснює терористичні акти проти військ. Як правило, вдень бойовики є мирними жителями, а вночі — диверсантами, терористами, партизанами, підпільниками.

Жорстокі розправи над населенням, яке так або інакше сприяє ворогові, мали місце у всі історичні епохи. Так, якщо вірити переказам, при узятті Трої, греки-тріумфатори страчували всіх осіб чоловічої статі старших десяти років, а ті, хто залишився в живих, тобто жінки і діти, були продані в рабство. Аналізуючи причини жорстокості по відношенню до мирного населення на війні, фахівці відзначають, що однією з основних причин цього є ірреальність, невловимість образу противника-некомбатанта – снайпера, терориста. Вони стверджують, що страх під прицілом снайпера створює психічний зсув, перенесення образу ворога з неусвідомлюваного снайпера на реальні несприятливі чинники. Проти них мимоволі випліскується дратівливість, агресивність, злість.

Нерідко як об'єкт такої агресії виступає той, хто найбільш асоціюється з образом невидимого супротивника. При цьому важливу роль відіграють ситуативні чинники. Наприклад, якщо перед бойовим рейдом або «зачисткою» мав місце випадок упіймання снайпера-жінки, від рук якої загинули декілька військовослужбовців, то агресія мимоволі орієнтується на жіноче населення. Якщо ж у замаху на воїнів брали участь підлітки, то агресія може адресуватися цій групі цивільного населення.

Безумовно, важливу роль у формуванні жорстокого відношення до населення має і загальне озлоблення людей на війні.

От як про це каже Е. М. Ремарк словами одного із своїх героїв. «Ми перетворилися на небезпечних звірів... тепер ми можемо руйнувати і вбивати, щоб врятуватися самим, щоб врятуватися і помститися за себе» ("На західному фронті без перемін")

Дана форма відхилення на війні дозволила російським фахівцям провести типологію, військовослужбовців, учасників бойових дій в Чечні. У основу типології були покладені такі підстави як: «відношення до мирного населення» і «відношення до бойовиків». За виділеними підставами була проведена типологія військовослужбовців, учасників бойових дій в Чечні.

Вибір даної підстави для типології дозволить відповісти на питання наукового припущення, що ж є генератором виникнення відхилень військовослужбовців в бойовій обстановці.

Дана підстава дозволила виділити три типи військовослужбовців, один з яких – жорстоке відношення до мирного населення є відхильним:

перший тип – «агресивні», військовослужбовці, пристосовані до бойової обстановки, жорстоко відносяться і до бойовиків і до мирних жителів;

другий тип – «професіонали», даний тип військовослужбовців характеризується жорстким відношенням до супротивника, в бою спрямовані на перемогу і лояльні до мирних жителів;

третій тип –«пацифісти», військовослужбовці, що доброзичливо ставляться і до бойовиків і до мирного населення.

Типологія військовослужбовців, що мали відхилення в поведінці, представляється умовною внаслідок того, що можливі і проміжні типи особистості військовослужбовців цієї категорії. Проте, отримані результати в ході проведеного психологічного дослідження підтверджують наявність розподілу військовослужбовців, по відношенню до супротивника і мирного населення.

Статистичний аналіз типів військовослужбовців дозволив російським фахівцям зробити висновок, що їх значна частина (67%) однаково жорстоко відноситься як до бойовиків, так і до мирного населення, тобто дві третини опитаних військовослужбовців висловили думку про те, що вони в принципі готові застосовувати насильство до мирного населення. Ці військовослужбовці націлені на досягнення успіху в бою, проте при цьому вестимуть бойові дії, не зважаючи на те, що в зоні бойового конфлікту знаходиться мирне населення (вони його просто не бачать). Майже всіх мирних жителів вони вважають посібниками бойовиків і, часто не маючи можливості віддати належне «невловимому» супротивникові вони зганяють свою агресію на мирному населенні. Їм властиві допити мирних жителів із застосуванням методів приниження і насильства, привласнення чужого майна, викрадання людей тощо.

Додаткові бесіди з цим типом військовослужбовців дозволив з'ясувати, що вони випробовували певний страх перед тим, що мирні жителі їх можуть зрадити, вистрілити в спину. Хоча з більшістю з них таких ситуацій не траплялося, вони вірять в такі випадки з чуток, які поширюють їх товариші по службі.

Певна частина військовослужбовців (28%) здатна розділяти бойовиків і мирних жителів. Дана категорія відноситься до такого типу військовослужбовців як «професіонали», вони непримиренні до супротивника і мотивовані на перемогу.

Дослідження показала наявність військовослужбовців (3%), які не розцінюють бойовиків як супротивника і відносяться до мирного населення лояльно. Група даних військовослужбовців відносяться до такого типу як «пацифісти» - це потенційні зрадники, перебіжчики тощо (див. мал. 2.).

1. «агресивні»; 2. «професіонали»; 3. «пацифісти»

 

Мал. 2. Розподіл типів військовослужбовців, учасників бойових дій по відношенню до бойовиків і мирних жителів (у %).

 

Серед соціально-психологічних особливостей спілкування з мирним населенням особливе місце займає яскраво виражене емоційне забарвлення цієї взаємодії. Стислість за часом, напруженість взаємодії, відповідальність і можлива небезпека негативних наслідків, а також загальний фон збройного конфлікту роблять контакти з мирним населенням емоційно насиченими. У більшості ситуацій, пов'язаних із спілкуванням з мирним населенням, фіксується прояв відкритих негативних емоцій з боку опонентів, що часто спричиняє за собою таку ж у відповідь реакцію. Окрім, того, це і результат початкової установки на негативне сприйняття протистоячими сторонами один одного.

Суб'єктивно оцінюючи свій емоційний стан, військовослужбовці, учасники бойових дій в Чечні, в ході спілкування з мирним населенням, більш ніж 70% опитаних відзначають негативні емоції різного ступеня глибини по відношенню до мирних жителів, серед яких присутні нервозність, образа, ненависть і бажання мстити, тобто емоції, що практично виключають саму можливість позитивного спілкування.

Власний емоційний стан як рівний і спокійний оцінили 20% військовослужбовців. На хвилювання і нервозність різної сили вказали 46% учасників опитування. Ще 14% воїнів відзначили глибокий негативний емоційний настрій, відзначаючи ненависть, бажання мстити тощо. 2/3 військовослужбовці при спілкуванні з мирним населенням випробовували виражені емоційні переживання, які, безумовно, впливають і на спотворення сприйняття опонентів і, кінець кінцем, на хід спілкування.

Окрім емоційних реакцій в ході дослідження фіксувалися переживання і думки військовослужбовців. Проявами, що найбільш часто зустрічаються, були:

– страх, тривога, побоювання з приводу можливих негативних наслідків спілкування з мирним населенням для життя і здоров'я військовослужбовців – 40%;

– недовіра до мирного населення, його слів і обіцянок – 20%;

Аналіз представлених даних дозволяє підтвердити припущення про високе емоційне напруження більшості контактів і існуючої психологічної установки вираженого обопільного неприйняття у сторін.

Особливостю спілкування з мирним населенням, є те, що контакти з ним, з одного боку, інструментально необхідні, а з іншого – психологічно малопривабливі для військовослужбовців, в яких закладено одразу декілька суперечностей:

– суперечність між необхідністю виконати бойове завдання і не перевищити при цьому «силовий мінімум». Міркування про адекватність використання сили не раз піднімалися і на суд громадськості, і ставали предметом вивчення різними контролюючими органами правомірності дії військ;

– суперечність між самоідентифікацією військовослужбовцями себе, як представника суто силової структури і необхідністю виконувати функції, визначені вимогами гуманізації взаємин з мирним населенням;

– суперечність між виниклою необхідністю спілкування з мирним населенням і недостатністю знань про звичаї, традиції народу.

У зв'язку з цим, 71% учасників опитування указують на невизначеність ситуації (дилема «воювати-спілкуватися», а якщо спілкуватися, то як, оскільки неясні питання технології).

На небезпеку ситуації, пов'язаної із спілкуванням з мирним населенням вказали 22% військовослужбовців. Наявність вказаних нижче позицій доповнює загальну картину спілкування військовослужбовців з мирним населенням: недолік інформації, необхідний для повного розуміння ситуації, – 39%; інтелектуальна (соціокультурна) складність – 17%; дефіцит часу на ухвалення правильного рішення – 17%.

Представляється важливим розподіл відповідей воїнів, отриманих в результаті дослідження, що відображають особливості сприйняття військовослужбовцями чинників досягнення успіху в ході спілкування з мирним населенням. Учасниками дослідження відмічено, що їм вдалося добитися позитивних результатів в ході спілкування з мирним населенням завдяки наступним умовам:

- наявності особистого досвіду позитивного спілкування – 88%;

- знанню національних і психологічних особливостей мирного населення – 51%;

- інтуїції військовослужбовця – 37%;

- попередньому аналізу ситуації – 29%;

- досвіду інших військовослужбовців – 11%; (див. мал. 3.3.).

1. наявність особистого досвіду позитивного спілкування; 2. знання національних і психологічних особливостей мирного населення; 3. інтуіція військовослужбовця; 4. попередній аналіз ситуації; 5. досвід інших військовослужбовців; 6. інші умови.

 

 

Мал. 3. Розподіл умов досягнення успіху позитивного спілкування з мирним населенням (у %).

Мародерство є девіацією, що полягає в пограбуванні трупів.

В основі мародерства можуть бути різні причини. Однією з них є прагнення заволодіти давно і гостро бажаною річчю. Іншою причиною є загальна тенденція особистості девіанта до наживи. Третя причина пов'язана з цікавістю щодо володіння «річчю з війни». Четверта причина криється в прагненні девіанта психологічно зафіксувати перемогу, перевагу над поверженим супротивником. П'ята причина обумовлена такими соціально-психологічними явищами, як традиція і мода накопичення особистих «трофеїв». Загальною умовою, що сприяє розвитку цього відхилення, є відсутність дисципліни у військах, що перетворює війну на грабіж.

Пияцтво — надмірне вживання спиртних напоїв, що не досягло рівня фізичної залежності організму від алкоголю. З психологічної точки зору є явищем своєрідної компенсації, спробою психологічно вимкнутися з ситуації смертельної небезпеки, подолати страх, забути про втрати.

Вже в період Російсько-японської війни алкоголізм і алкогольні психози зайняли провідне місце в структурі психічної захворюваності солдатів і офіцерів, відтіснивши на другий план неврози, що переважали в мирний час, і прогресивний параліч. Відмічено зростання числа хворих з алкогольною патологією у мірі того, як війська все більше угрузали в затяжній, не популярній серед населення війні.

Розвитку пияцтва на війні певною мірою сприяє офіційна позиція військового керівництва з цього питання, наприклад систематична видача особовому складу спиртного «для сміливості», «для зняття напруженості» і ін. У роки Російсько-японської війни Г. Є. Шумков дуже ретельно і сумлінно досліджував вплив алкоголю на бойову ефективність і встановив вкрай згубні наслідки вживання спиртного перед боєм. Зокрема, ним наголошувалося, що вже в перші хвилини бою в осіб, що вжили алкоголь, виникає почастішання дихання, з'являється загальна слабкість, тремтіння кінцівок, порушення основних якостей уваги, сприйняття, емоційних процесів і ін. Такий боєць бачить лише малу частину поля бою, не може вести прицільний вогонь по супротивникові, не здатний точно регулювати свої дії тощо. Тому проти пияцтва в бойовій обстановці ведуть активну боротьбу практично у всіх арміях світу.

Настрій у сп'янілих украй не нестійкий. Безмежна любов до всього людства і кожного його представника окремо, несподівано і часто без видимих для тверезої людини причин змінюється на люту ненависть і садистську жорстокість навіть по відношенню до найближчого друга або однополчанина.

У мирний час ця безпричинна злість вкладає в руки простого обивателя найчастіше кухонний ніж, іноді сокира або щось більш екзотичне типу сковорідки або консервного ножа. Серед військовослужбовців конфлікти, що виникли під час спільних вживань, іноді закінчуються стрільбою.

Відомий випадок трагічної загибелі групи радянських офіцерів, що поверталися з фронту у вересні 1945 року. Ситуація була звичною до банальності і нічим не провіщала кривавих подій, що послідували. Після розпивання пляшки горілки на шість чоловік один з офіцерів несподівано став щось бурмотіти, мов би «пішов в себе». Через декілька хвилин він вихопив пістолет і майже впритул розстріляв тих, що сиділи в купе, після чого затихнув і не чинив ніякого опору патрулю. На допитах і при проведенні військово-медичної експертизи ця людина, що пройшла у прямому розумінні вогонь і воду, не тільки не могла пояснити свою поведінку, але і взагалі не могла нічого пригадати з того, що відбулося. Він украй важко переживав загибель товаришів по службі, в числі яких був і його кращий друг. Комісія за участю психіатрів розцінила цей випадок як патологічне сп'яніння.

Реакція на алкоголь різна не тільки у різних людей, але навіть у однієї і тієї ж людини. Залежить вона від того, що, коли, з ким випито і чим закушано. Окрім дози впливають характер суміші різних напоїв, послідовність їх прийому (від пива до спирту або навпаки), тип закуски, зокрема її консистенція. Важливий навіть настрій, в якому починається прийом спиртного, оскільки від нього залежить формування тимчасових зв'язків в корі головного мозку і рівень ряду гормонів і ферментів в крові, що впливають на швидкість руйнування алкоголю.

Що ж відбувається з людиною, після того, як вона «прийняла на груди», «заклала за комір», «промочила горло», «цюкнула», «смикнула» тощо? Про порушення розумових процесів вже говорилось.

При концентрації алкоголю в крові 1 грам на літр (позначається 1%о і називається «промілле», тобто 1/10 відсотка) час реакції на слуховий подразник збільшується в 4 рази і складає замість 0,19 секунди майже 0,8 секунд. Дуже сильно знижується слух, чим, зокрема, пояснюються надмірно гучна розмова захмілілих, гучна музика в святковій компанії.

Вже при невеликих концентраціях алкоголю в крові погіршувалися окомір і відчуття простору із-за порушення бінокулярного зору. Сповільнювалися відповіді про взаєморозташування окремих предметів, що знаходяться на одному рівні з оптичною віссю ока, але на різній відстані. Чим більше кількість випитого, тим всі ці явища виявляються різкіше, в очах починає двоїтися. Про влучну стрільбу в такому стані, звичайно, і мови бути не може.

Вважається, що спиртне покращує апетит. Після стопки горілки з'їсти можна значно більше і за кількостю, і за асортиментом, часом навіть таке, що без горілки не з'їси. На справді не в апетиті справа. Алкоголь знижує смакову і нюхову чутливість, гальмує відчуття насичення із-за придушення імпульсації від розтягнутого шлунку, що нерідко приводить до дуже небажаних наслідків у вигляді блювоти.

Більшість перерахованих змін відбуваються у здорових, помірно звичних до алкоголю чоловіків після прийому близько 100 мл спирту, що відповідає 250 г горілки, або еквівалентної кількості іншого спиртного напою. Суміш напоїв різних класів (наприклад, горілки з пивом, портвейну з коньяком) діє на організм набагато гірше, оскільки блокується відразу декілька зон кори головного мозку, кожна з яких вибірково чутлива до певного напою.

Найпростіший спосіб зменшити вплив алкоголю на організм – більше цукру у будь-якому вигляді (аж до торта і цукерок) і більше води (будь-якою солодкої, але не газованої). Фанти, тоніки, спрайти, що містять вуглекислий газ, так різко прискорюють всмоктування алкоголю, що зводять нанівець «витверезну» здатність і води, і цукру. Саме наявність вуглекислоти пояснює швидке захмеління від шампанського.

Схоже на цукор діє поварена сіль. Саме тому обов'язковою прикрасою столу служать солоні огірочки, квашена капуста, кілька, оселедець, червона риба, ікра (залежно від смаків і доходів).

Існує помилка, що, для того, щоб не сп'яніти ще в самому початку застілля, треба незадовго до нього зїсти шматок вершкового масла або випити декілька ковтків рослинного. Є люди, які із задоволенням проробляють ці профілактичні процедури і навіть з деяким позитивним ефектом. На жаль, широкій публіці невідомо, що найбільш сильним засобом, що зв'язує алкоголь, є крохмаль, простіше кажучи, звичайна варена або смажена картопля. На другому місці — м'ясо (тобто білки), а жири, зокрема вершкове масло і сало, тільки на третьому.

Всі ці продукти, прийняті обов'язково до спиртного, зв'язують алкоголь, утворюючи так звані «алкоголяти» (тому відвіку культура пиття припускає запивати їжу, а не заїдати пиття), чим створюється так званий дефіцит алкоголю, який складається з непоправного і тимчасового.

Хороша щільна закуска здатна зв'язати до 40% випитого спиртного. Легко збільшити непоправний дефіцит, якщо до цього ще додати яку-небудь слабку кислоту на зразок лимонної або яблучної (можна навіть столовий оцет), які утворюють із спиртом нешкідливі в усіх відношеннях харчові ефіри. У житті це утілюється у вигляді шматочка лимона після чарки коньяку, маринованого огірочка або шматочка оселедця під оцтом після стопки горілки. За бажання можна добитися того, що від випитого стакана в організмі залишиться не більше чарки.

Майже кожен випробував або чув про те, як у разі несподіваної небезпеки відбувається миттєве протверезіння. Пояснюється це просто. У стресовій ситуації викид великої дози гормонів (зокрема, адреналіну) приводить до різкого руйнування алкоголю, що бродить по судинах, і дійсного протверезіння. Проте воно, як правило, короткострокове, а після вирішення конфліктної (екстремальної) ситуації наступає новий виток сп'яніння, не слабкіше попереднього.

Так що ж отримає боєць, прийнявши «100 грамів» перед атакою? Та, по суті, нічого! Мала доза буде зруйнована або ще до атаки норадреналіном («гормоном тривожного очікування») або адреналіном («гормоном активної дії») відразу після початку бою. Велика доза (250 — 300 мл) викличе звичайне сп'яніння.

Пити доведеться натщесерце. Адже їсти перед атакою не можна, оскільки поранення в живіт при повному шлунку – гарантована смерть або відразу від шоку, або через пару днів від перитоніту (запалення очеревини). Горілка натщесерце всмоктується швидко, перші ознаки сп'яніння з'являться хвилин через 10—15, максимум, через годину-півтори. Відбудуться вищеописані зміни – від нестійкості настрою до порушень зору, слуху і координації рухів.

Вважаєть, що сп'яніння може послужити профілактикою шоку, оскільки спирт, як наркотик, дійсно входить до складу протишокової рідини. Слід тільки пам'ятати, що в даному випадку «профілактика» може більше нашкодити, чим допомогти.

Абсолютно інша справа — прийом алкоголю після закінчення стресової ситуації, зокрема після бою. Для людини дуже небажане тривале збереження внутрішньої напруженості без можливості виплеснути емоції і спалити енергію дією. Люди емоційні, які покричать і заспокояться, зберігають своє здоров'я за рахунок руйнування чужого. Стриманий же гнів, невисловлені начальникові емоції завдають удару в першу чергу по серцю, залишаючи на ньому кожного разу маленький, але цілком реальний рубчик. У такій ситуації зміна настрою, властива алкоголю, неможливість логічно мислити, навіть безпричинна смішливість захищають нас зсередини. Алкоголь допомагає розслабитися. Саме тому «бойові 100 грам» видавалися після бою і діставалися тим, хто залишився живий.

У невеликих дозах спиртне сприяє боротьбі організму з інфекцією, але не тому, що вбиває мікроби, як при митті рук хірургом перед операцією. Алкоголь — це неспецифічний адаптоген, тобто речовина, що допомагає пристосуватися до несприятливих умов середовища, впливаючи на центральну нервову систему і гормональний обмін.

Багато існує хибних думок щодо зігріваючої спроможності спиртного. Насправді відбувається черговий обман організму. Людині здається, що їй жарко із-за розширення периферичних судин. Збільшення тепловіддачі без необхідного енергетичного підживлення приводить до швидкого спалювання «на спирту» глюкози крові, виведенню її з тканин і органів, зокрема з серцевого м'яза, поступовому зниженню обміну речовин, засипанню і загибелі.

Узагальнення і виводи кожен вільний зробити сам. Треба лише пам'ятати, що, по-перше, «все — ліки і все — отрута, вся справа в дозі», по-друге, «всьому свій час і своє місце» і, по-третє, як говорив А.В. Суворов, «до бою пити — убиту бути».

Наркотизм (аддиктивна поведінка) — поведінка, що характеризується психічною залежністю від психоактивних речовин. Тобто це той рівень вживання наркотичних препаратів і речовин, при якому у людини ще не сформувалася фізична залежність від них.

У дослідженнях фахівців показано, що аддиктивна поведінка складала близько 50% всіх психічних дисгармоній, що фіксувалися в радянських військах, які діяли в Афганістані. Істотне місце в загальній картині психічних порушень вони займали і в період бойових дій в Чечні.

Проведене опитування учасників бойових дій в Чечні показало, що однією з основних причин поширеності цього виду відхилень є прагнення учасників бойових дій понизити рівень тривоги (52% військовослужбовців) (див. мал. 4).

 

1. мотиви знизити рівень тревоги; 3. мотиви гіперактивації; 2. мотиви отримати задоволення; 4. інші мотиви.

 

 

Мал. 4. Розподіл мотивів військовослужбовців щодо вживання наркотичних речовин в бойовій обстановці (у %).

 

Друге місце серед мотивів вживання наркотичних речовин за ступенем вираженості займає мотив гіперактивації (24%), тобто важкі бойові умови, постійні переживання примушують військовослужбовців шукати додатковий прилив сил і енергії в наркотичних речовинах. Третє місце серед мотивів вживання наркотичних речовин займає мотив – отримання задоволення (20%).

Підтвердженням розподілу мотивів вживання наркотичних речовин є результати клінічних досліджень, проведених російськими фахівцями. Досліджуючи чинники, що сприяють вживанню наркотичних речовин, вони відзначають, що найпоширенішим є чинник легкості придбання наркотичних речовин (50%); відрив від рідної домівки (20%), напружена бойова обстановка (22%).

Підтвердженням цьому є результати опитування військовослужбовців, учасників бойових дій в Афганістані і Чечні. Так, на їх думку найпоширенішим джерелом надходження наркотичних речовин є через місцеве населення - 51% (див. таб. 2).

 

Таблиця № 2

Канали надходження наркотиків у військову частину (у %)

№	Канали придбання наркотиків	Відсоток
	Пересилаються поштою	4%
	Викрадаються з сан. частини	10%
	Виготовляються кустарно	22%
	Дістаються у цивільних	51%
	Привозяться родичами в/сл.	8%
	Інші канали	5%

 

Необхідно відзначити, що самостійне виготовлення наркотичних речовин теж припускає спілкування з тими, що збувають первинну сировину, яка так само знаходиться, як правило, у місцевих жителів.

Вже на етапі комплектування військ виникає проблема раннього виявлення осіб, схильних до зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів, лікарських препаратів, токсичних речовин, оскільки перебування їх в лавах Збройних Сил, особливо в період участі в бойових діях (миротворчих операціях) представляє потенційну загрозу боєздатності підрозділів, є джерелом провокацій для решти військовослужбовців. Окрім чисто соціальних і медичних аспектів, наркоманія у військах створює серйозні передумови для надзвичайних подій і створення аварійних ситуацій із непередбачуваними наслідками. Так, водій, що накурився анаші, тільки через порушення зорово-просторового сприйняття представляє більшу небезпеку, ніж горезвісний "п'яний за кермом".

При цьому причинними чинниками зловживання можуть виступати: легкість придбання наркотиків, приклад товаришів по службі, напружена бойова обстановка.

Аналіз характерологічних особливостей осіб із аддиктивною поведінкою показує, що на відміну від підлітків чоловічої статі, що зловживають препаратами опію і гашишем в умовах мирного життя, серед військовослужбовців виявляється:

- чималий відсоток неакцентуйованих осіб;

- серед акцентуйованих осіб менша частота нестійких та істероїдних типів акцентуації і велика – емоційно-лабільних, сенситивних, астеноневротичного і психоастеничного типів.

Найбільш загальними рисами для останніх чотирьох вказаних типів є підвищена вразливість і чутливість. При цьому слід підкреслити, що особам із сенситивним, психоастеничним і астеноневротичним типами акцентуації характеру в звичайних умовах властива підвищена стійкість відносно спокуси наркотизації. Викладене дозволяє зробити висновок про те, що стресовий вплив бойової обстановки відіграє провідну роль у формуванні аддиктивних розладів, а особистісна схильність до них значною мірою визначається чинником низької толерантності до стресу.

Підтвердженням даного висновку є результати дослідження аддиктивної поведінки військовослужбовців у ході бойових дій в Чечні, де серед них виявлялися випадки ситуативного зловживання алкоголем і гашишем, вживання промедолу з індивідуальних аптечок, а також наявних в них антидотів. Прийом останніх іноді призводив до розвитку психозів інтоксикацій. Практично всі аддикти мотивували прийом одурманюючих засобів прагненням зняти внутрішню напругу, "на якийсь час забутися", відзначаючи при цьому відсутність на фоні наркотичної інтоксикації власне ейфоричного ефекту і переважання симптомів оглушеності. У районі інтенсивних бойових дій до прийняття алкоголю як "стреспротектора" вдавалися 92-98% військовослужбовців, тоді як в частинах, виведених на відпочинок або тих, що чекали введення в бій, цей показник складав 12-24%.

Таким чином, аддиктивні розлади, що формуються в умовах театру бойових дій, в значній частині випадків мають виразну стресогенну природу. Інтенсивний стресогенний вплив бойової обстановки призводить до розвитку в осіб з підвищеною стрес-вразливістю афективних (головним чином, тривожно-депресивних) порушень, по відношенню до яких аддиктивна поведінка є вторинною і виконує до певного моменту захисно-пристосовну функцію, блокуючи на якийсь час стресову симптоматику і попереджаючи запуск важчих регістрів.

Проте стратегія захисту від стресу в цих умовах спочатку є неконструктивною, такою, що знижує боєздатність, збільшує ризик кримінальних дій, швидко приводить аддикта до дезадаптації в мікросоціальному середовищі, духовного і фізичного саморуйнування.

Не менш актуальна дана проблема аддиктивних розладів серед військовослужбовців при поверненні їх до умов мирного часу. Трудність адаптації до мирного життя, що має місце одразу після повернення із зони воєнного конфлікту, глибока розбіжність між уявленнями про мирне життя і реальностями, з якими доводиться стикатися, стають причиною масивної алкоголізації, яка, у свою чергу, часто передує зловживанню наркотиками. При цьому колишні учасники бойових дій прогресивно втрачають соціальний статус.

Після проведеного стаціонарного лікування, у випадках нетривалих ремісій по відношенню до вживання наркотиків у військовослужбовців наголошується наявність амбівалентних тенденцій, або, точніше, "боротьба мотивів". При огляді аддикти повідомляють про відсутність інтересу до навколишнього світу, відчутті "порожнечі", "вакууму", власної "непотрібності", "нудного життя", про "нерозуміння" з боку оточуючих. Настрій, як правило, характеризується як понижений, тужливий. Посилення "тяги" супроводжується дратівливістю, тривогою, імпульсивними діями. Наркомани цей стан найчастіше характеризують як "депресію".

Одужання при наркоманії – це процес реадаптації особи з якісно новим рівнем функціонування на основі взаємодії соціобіологічних механізмів. Цілеспрямована поведінка є і психологічним захистом від повернення до наркотизації. Таким чином, для формування ремісії необхідна наявність біологічних і соціальних передумов або чинників.

На жаль, через складні економічні умови в країні масові лабораторні обстеження військовослужбовців, що застосовуються в арміях інших країн, неможливі, тому основними методами виявлення аддиктів залишаються: оцінка психофізіологічного стану, бесіда, огляд і спостереження, вивчення анамнезу і документів.

Медико-психологічне обстеження військовослужбовців, що переслідує завдання виявлення контингенту військовослужбовців із аддиктивною поведінкою, відрізняється від традиційного медичного. Воно доцільне в період проходження загального медичного обстеження в тісному контакті представників медичної служби з лікарями-психофізіологами, психіатрами і психологами. Це диктується проблематичністю самостійного проведення останніми деяких обстежень (наприклад, повний тілесний огляд), а медична служба частин, поліклінік і госпіталів, вирішуючи свої завдання – виявлення хворих, може ігнорувати важливі для медико-психологічної діагностики ознаки.

Так, загальний фізичний стан, різні шкірні дефекти, шрами, особливо рубці на передпліччях, стан вен, сліди ін’єкцій, хронічна нежить і ін., а також пояснення обстежуваного з приводу їх появи можуть дати вичерпну інформацію про соціально-побутове неблагополуччя, деякі звички, специфічне коло спілкування, неадекватні типи реагування, наявності у минулому суїцидних спроб або демонстративних реакцій, вживання токсичних або наркотичних засобів (наприклад, сліди опіків між пальцями на руках можуть свідчити про куріння обстежуваним анаші; характерні яскраво-червоні губи на блідому обличчі – "маска клоуна" – зустрічаються в опіоманів; язик, обкладений коричневим нальотом, буває в осіб, що зловживають димедролом, або після поїдання сухого меленого маку тощо).

Особливий інтерес представляють татуювання і, звичайно, роз'яснення, частіше нещирі, обстежуваним з приводу обставин їх появи і значення. Вони можуть дати уявлення про пристрасті: "наркологичні" – стрілки, що вказують у вену, квіти маку, півмісяці і зірочки, павуки і шприци; "персні" з білим "каменем" і розділеними на три сектори довкруги, білим лапчастим хрестом на чорному полі; абревіатури "Л.О.Н.", "шахти" – кружечки із стрілками у верхній третині згинальної поверхні передпліччя, "траси" – крапки по ходу вен; татуювання з малюнками або написами в області ліктьового згину можуть мати функціональну спрямованість – приховувати сліди ін'єкцій.

Слід також звертати увагу на характерні мовні звороти і специфічні жаргонні вирази (анаша – "план", "дичка", "драп", "плекс", "травичка", "дурь", "грудочка", "сторчок", "кізяк", "сіно", "афганка", "індичка"; технічно чистий опій – "беляшка"; молочний сік опійного маку – "апіїн"; макова соломка – "опеха", "ханка"; кокаін "зоряний пил", "біла леді" тощо; шприц – "машина", "баян"; різні стадії і стани при наркотичному сп'янінні – "хвиля", "прихід", "волокуша", "кайф", "прочухан" і ін.

Вбивство командирів і товаришів по службі — крайній спосіб усунення перешкоди на шляху збереження або піднесення особового статусу девіанта.

Такі вбивства найчастіше відбуваються тоді, коли командир або товариш по службі виступає для девіанта як своєрідна зовнішня інстанція совісті провини, моральний суддя, що заважає реалізувати будь-які аморальні або такі, що відхиляються від соціальної норми цілі.

Самогубство на війні – явище особливе і важко пояснювальне. По суті, воно є формою інфантильної втечі з психотравмуючої ситуації.

Сам факт того, що за ситуації, коли при бажанні можна практично у будь-який час розлучитися з життям героїчно, «на миру», залишивши по собі добру пам'ять, людина вибирає інший варіант смерті — засуджуваної по вірі і по моралі, – складний, суперечливий і важкий для осмислення. Адже нерідко людина зводить рахунки з життям саме через страх смерті. Тобто, боячись бути вбитою, людина кінчає життя самогубством. Безумовно, є безліч інших причин, через які людина на війні здійснює самогубство. І їх коло вельми широке: від боязні бути викритим в боязкості, зраді, некомпетентності, скоєному злочині до страждань, викликаних подіями, що відбулися із значущими людьми за тисячі кілометрів від лінії фронту. Але практично завжди пусковим механізмом суїциду є наявність такої внутрішньоособистісної кризи, яку людина не може вирішити всіма наявними в її розпорядженні засобами і яка переживається як могутня емоційна драма. Конфліктна ситуація стає суїцидонебезпечною, коли військовослужбовець усвідомлює її як високозначущу, гранично складну, а свої можливості щодо її вирішення недостатніми. Слід мати на увазі, що однією з причин суїциду на війні є психічне захворювання військовослужбовця, що створює помилкову суб'єктивну картину кризової ситуації. Прийнято виділяти наступні різновиди суїциду:

- істинний (усвідомлений, «твердий», запланований, цілеспрямований);

- афективний (що виник під впливом раптової гострої психотравмуючої події);

- демонстративний (помилковий, розрахований «на переляк» значущих осіб, що не передбачає зведення рахунків із життям).

Цей поділ доволі умовний, адже на війні будь-яка суїцидальна поведінка містить у собі деякий демонстративний аспект, розрахований на підкреслення причини, що викликала його. Не випадково тут особливо чітко виділяються фази, що передують самому суїциду, — суїцидальні думки, суїцидальні настрої, суїцидальні наміри і ін., за якими суїцидальна поведінка може бути своєчасно виявлена командирами, військовими психологами і товаришами по службі.

Братання з супротивником є досить екзотичною формою відхилень бойової поведінки, що полягає в одиночному або масовому входженні в мирний контакт із супротивником. У явищі братання виявляються такі психологічні феномени, як:

- непомірна втома від війни і прагнення, хоч би на короткий час, розслабитися;

- інтуїтивні дії протестного характеру, спрямовані проти непопулярної в солдатських масах війни;

- соціально-психологічне розшарування між командним і рядовим складом;

- вирішення побутових проблем (обмін предметами побуту, речами, сувенірами тощо, що отримати іншим способом солдатові украй скрутно);

- результати розкладаючої інформаційно-психологічної дії органів психологічної війни супротивника або внутрішніх політичних релігійних і інших сил, що знаходяться в активній опозиції до війни, і ін. Особливо широке розповсюдження братання мало в роки Першої світової війни 1914-1918 рр.

Сексуальне питання на війні здатне набувати особливо гострих рис і породжувати девіації у вигляді насильства над жіночою частиною населення (особливо на території супротивника), а також мужолозтво. Мужолозтво може застосовуватися у вигляді насильницького зниження статусу військовослужбовця (опускання) за дійсну або уявну провину (наприклад, відмова від участі в бойових діях).

Таким чином, поведінка людини на війні характеризується не тільки героїчними вчинками, що прославляють воїна, і самопожертвуванням, але і негативними проявами людської природи, проявами пороків виховання, деструктивним впливом соціальних і бойових ситуацій.

Знання видів і форм прояву девіацій дозволяє вести їх цілеспрямовану профілактику і викорінення.