Національна економіка як продукт економічного розвитку.

ЗМІСТ ТЕМИ

Національна економіка як продукт економічного розвитку. НТР і структурні зрушення в економіці.

Суспільний продукт. Натурально – речовий склад суспільного продукту. Проблема “повторного рахунку”. Додана вартість.

Валовий внутрішній продукт, його складові та різні способи обчислення. Номінальний та реальний ВНП. Система національних рахунків. Роль макроекономічних показників.

ПЛАН:

Національна економіка як продукт економічного розвитку.

2 Натурально – речовий склад суспільного продукту.

3 Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

4 Загальні показники СНР та методи їх обчислення

5 Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

6 Національне багатство: зміст, структура

Література:

1.Основна:

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471 с. (стр.425-428)

Основы экономической теории: Учебник./ Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знання», КОО, 2000. – 607 с. (стр.503-524)

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с. та 1994 р. видання. (стр.141-150)

2. Додаткова:

2.1 Е.М. Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким. Экономическая теория.-“Фортуна-пресс”, 2000.- 411 с. (стр.308-321)

2.2 О.Ю. Мамедов. Современная экономика.- Ростов н/Д.: “Феникс”, 1998.-672 с. (стр.490-502)

2.3 Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. Основи економічної теорії.- К.: Вища шк., 1994.- 559 с. (стр.450-469)

Запитання та завдання для перевірки якості засвоєння знань

1. У чому полягає натурально – речовий склад суспільного продукту?

2. Назвіть загальні показники СНР та методи їх обчислення.

3. У чому полягає зміст, структура національного багатства.

Питання для самостійної роботи.

1. Система національних рахунків [45] с. 431-442.

Як відомо, економічна теорія, по-перше, оперує значною кількістю найважливіших макроекономічних агрегатних (сукупних) показників, сутність та методи обчислення яких важливо засвоїти. По-друге, при вивченні даної теми слід звернути особливу увагу на місце і роль національного доходу у суспільному відтворювальному процесі.

Національна економіка як продукт економічного розвитку.

Результатом економічної діяльності є надзвичайно велика кількість товарів і послуг. У процесі їх створення беруть участь різні фактори виробництва, власниками яких виступають загальновідомі основні господарюючі суб’єкти, різноманітні за формами власності та організації.

Процес виробництва, взятий на національному рівні не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називають суспільним відтворенням. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг.

В економічній літературі відповідно до існуючої практики виокремлюють такі типи суспільного відтворення: просте, розширене та звужене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, де темпи зростання суспільного виробництва низькі, і як наслідок — уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва у кожному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-технологічних засадах. Для такого відтворення в кожному наступному проміжку часу потрібні додаткові або якісніші виробничі ресурси.

З огляду загальної тенденції розширеного відтворення за окремі періоди може мати місце і зменшення його масштабів, тобто звужене відтворення. Причинами такого стану є фізичне та моральне зношення основного капіталу, а також порушення (дестабілізація) зв’язків між господарюючими суб’єктами. У літературі це відомо як трансформаційний спад, що притаманний багатьом країнам з перехідною економікою.

Рис. 1. Кругообіг доходів і витрат у народному господарстві

Процес суспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг доходів і витрат у масштабах національної економіки (див. рис. 3).

З наведеної (абстрактної) схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці видно, що за годинниковою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). У свою чергу, через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годинниковою стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і кінцевої продукції опосередковується (сплачується) грошовими потоками. Тому проти годинникової стрілки пунктирною лінією показано зустрічний рух грошових коштів.

2. Натурально – речовий склад суспільного продукту.

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП). ССП — це виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, що створені протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим — споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві.

Донедавна (у СРСР) показник ССП статистично розрахову-
вався як результат матеріального виробництва, а сфера послуг (транспорту, зв’язку, торгівлі) враховувалась лише частково: до уваги брався їх безпосередньо продуктивно-створювальний результат (виробничий транспорт, упаковка та розфасовка товарів тощо).

Економісти, які займалися теорією суспільного відтворення, вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб розкрити структуру ССП у натурально-речовій і вартісній формах та обґрунтувати їх функціональне призначення. Так, Ф. Кене ще у XVIII ст. створив відому економічну таблицю, де виокремив у суспільному продукті продукцію сільського господарства і промисловості, в яких, у свою чергу, розмежував засоби виробництва і предмети споживання.

А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання. На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс обґрунтував поділ суспільного виробництва на два відповідних підрозділи: І — виробництво засобів виробництва; ІІ — виробництво предметів споживання.

Такого ж підходу до аналізу суспільного відтворення додержувався і Дж. М. Кейнс, проте лише стосовно сфери обігу. Особливість його підходу полягає в тому, що при визначенні обсягів споживання він відраховував з усієї сукупності продажів засоби виробництва (за визначенням Кейнса, це те, що підприємці купують один в одного), що дозволяє отримувати обсяг реалізації предметів споживання.

Нині в економічній теорії та практиці господарювання відповідно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі — для відтворення людського фактора виробництва.

Проблема співвідношення першого і другого підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (засоби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей групи «А», які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також ефективного функціонування багатьох добре оснащених підприємств підгалузей харчової та легкої промисловості.

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага — духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги — освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво мате-
ріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, у західній літературі існує також поділ виробництва на первинне, вторинне і третинне відповідно до характеру виробничих функцій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво і т. п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробництво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи). У розвинутих країнах сфера виробничих послуг постійно зростає і є високоефективною галуззю суспільної діяльності.

Вартісна структура суспільного продукту — це важлива проблема аналізу суспільного відтворення, і зокрема суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. Перше досить повне уявлення щодо даної економічної категорії наводить К. Маркс у другому томі «Капіталу». Він показав, що структура вартості суспільного продукту, як й окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новоствореної вартості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).

Вартісну структуру суспільного продукту розглядав також Дж. Кейнс. Але й тут, як і при аналізі натурально-речового складу суспільного продукту, Кейнс виходив не лише з процесу виробництва, а й із процесу обігу, де вартісна структура цього продукту мала більш повний вигляд.

В економічній літературі та господарський практиці мають
місце два підходи до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується на марксистській теорії, ССП — результат матеріального виробництва, а тому невиробничі послуги не включаються у вартість даного продукту. За такої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного обліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів. Під проміжною продукцією розуміють товари та послуги, які проходять подальшу переробку (наприклад, залізна руда, щоб матеріалізуватись у верстати, машини, проходить процеси збагачення (агломерації), виплавки чавуну, потім сталі та виробництва прокату і подальші виробничі операції аж до готового продукту (верстата).

3 Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

Світова господарська практика (при обчисленні суспільного продукту) виходить з того, що маса створених економічних благ включає не лише матеріальні блага, а й послуги банків чи держави, податкової служби тощо. Тому суспільний продукт та інші макроекономічні показники — це результат двох сфер народного господарства: матеріального виробництва і сфери послуг.

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називається системою національних рахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси — використані ресурси».

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон, В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню методики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах*. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім’ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. СНР — це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою системою нині користується понад 100 країн — членів ООН.

З початку 90-х років у постсоціалістичних країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється перехід від так званої системи балансу народного господарства (БНГ)*, яка була запроваджена у 20-х роках XX ст., до міжнародної системи національних рахунків. Даний перехід відкриває нові можливості для аналізу фактичного стану нашої економіки, оскільки дає змогу робити зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Проте впровадження СНР в Україні — досить тривалий процес. Значною мірою він пов’язаний не тільки з узагальненням статистичної інформації (рахівництвом), а й з формуванням реальних (економічно дійових) ринкових структур у вітчизняній економіці.

4 Загальні показники СНР та методи їх обчислення

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод — за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод — за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій — це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість — це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вартості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1) як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту; 3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов’язано з особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозволяє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу картину функціонування економіки. Слід пам’ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Тіньова економіка

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка — це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об’єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини вклю-
чають усі невраховані, нерегламентовані види економічної
діяльності.

До структури тіньової економіки входять:

· кримінальна економіка — розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

· фіктивна економіка — економіка, що надає недостовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

· неформальна економіка — система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків;

· нелегалізована економіка — приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

За сучасних умов до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Зокрема, за 90-ті роки, як вважають фахівці, з України було вивезено від 20 до 40 млрд дол., які здебільшого легалізовані в офшорних зонах.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р. за межами банківської системи знаходилося 52 % грошової маси в національній валюті. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб’єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, — тобто реального ВВП, необхідно «очистити» номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП — це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв’язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП — чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП — це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже, ЧНП = ВНП – А.

5 Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

Ще одним важливим макроекономічним показником є НД — національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підпри-
ємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі,
мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв’язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва*.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах понад половини працівників зайнята у сфері послуг, тобто велика частина доходів надходить саме від їх надання.
У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину саль-
до зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податки на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу й виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважити, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Слід зазначити, що для конкретнішої об’єктивної оцінки соціальної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розраховувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реально характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.

6 Національне багатство: зміст, структура

Кожна людина має бути зацікавлена в зростанні суспільного продукту, оскільки саме від нього залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (збільшення масштабів виробництва), рівень добробуту населення та національного багатства країни.

Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшується передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація. За такого трактування до нього відносяться не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак усе це досить складно підрахувати через ряд об’єктивних причин.

У практиці економічного аналізу використовується показник національного багатства у вузькому розумінні його змісту. До нього входить все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни — це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

· основних виробничих і невиробничих фондів;

· оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

· природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Водночас цей класичний підхід до трактування національного багатства потребує доповнення. Справа в тому, що представники класичної школи свої висновки робили, виходячи з реальних потреб життя. Ці потреби диктувались періодом, який називають індустріальним. Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

З економічної точки зору інформація — це не просто відомості (знання), а «сировина» і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше ніж у 4 рази (до 1200 млрд дол.) і становив понад 13 % національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинутих країнах.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

Таким чином, статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.

Література

1. Е.М. Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким. Экономическая теория.-“Фортуна-пресс”, 2000.- 411 с.

2. О.Ю. Мамедов. Современная экономика.- Ростов н/Д.: “Феникс”, 1998.-672 с.

3. В.Д. Камаев. Экономическая теория: Учебник.- М.: “ВЛАДОС”, 1998.- 640 с.

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., прероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с., та 1994 р. видання.

6. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. Основи економічної теорії.- К.: Вища шк., 1994.- 559 с.

7. Основы экономической теории: Учебник./ Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знання», КОО, 2000. – 607 с.

8. Медведев В.А. Политическая экономия, М.: Политиздат, 1990. – 735 с.

9. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998. – 478 с.

10. В.В.Селезнев. Основи рыночной экономики.- К.: А.С.К.2000.- 544 с.

11. О.Ю. Мамедов. Политическая экономия. - Ростов н/Д.: “Феникс”, 1999.-160 с.

12. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. – 320 с.

13. Пруссова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. Учебно-методическое пособие. – К.: ООО «УИПК «ЭксОб», 1999. – 320 с.

14. Пруссова Л.Г. Экономика. Тренінг-курс. Учебно-методическое пособие. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 1999. – 632 с.

15. Райзберг Б.А. Основы экономики: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 408 с.

16. Рузавин Г.Н., Мартынов В.Т. Курс рыночной экономики. – М.: изд-во “Банки и биржи”, 1995.

17. Шило Д.Д., Михайлов А.П. Основы рыночной экономики: Экономическая теория: Учеб. пособие [для студентов высш. учебн. заведений]. – К.: Европ. ун-т финансов, информац. систем, менеджмента и бизнеса, 2000. – 248 с.

18. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с. та 1994 р. видання.

19. Чухно А.А., П.С.Єщенко, Г.Н. Климко та ін. Основи економічної теорії.- К.: Вища шк., 2001.-606 с.

20. Роднікова Т.В. Основи економічної теорії. Навчальний посібник.- К.: 1995.-144с.

21. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Тести. Задачі. Кроссворди.-К.: 1998,-256 с.

22. Мочерний С.В. Основи економічних знань: запитання і відповіді.-К.: 1996,-272 с.

23. Башнянин Г.І. Політична економія.-К.:Ніка-центр, 2000.-527 с.

24. А.С.Філіпченко, О.І.Рогач, І Шнирков та ін. Світова економіка: Підручник.- К.: Либідь, 2000.- 582 с.

25. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації.-К.: КНЕУ, 2001.-340 с.

26. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Тести, ситуаційні завдання, практикум розв’язання.- К.: Четверта хвиля, 1997.- 144с.

27. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень.- К.: Знання –Пресс, 2000.- 514 с.

28. Фальцман В.К. Основы микроэкономики. - М.: ТЕИС, 1999.- 81с.

29. И.П.Николаева. Основы микроэкономики.- М.: ЮНИТИ-ДАНА,2000 – 169 с.

30. Чечевицина Л.Н. Микроэкономика. Экономика предприятия.- Ростов – на- Дону: Феник, 2000.-382 с.

31. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики.- М.: НОРМА 2002.- 572 с.

32. А.Г.Савченко. Макроекономіка.- К: Либідь, 1995.- 208 с.

33. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економічної теорії: вправи для студентів. Навчальний посібник.-К.: Знання,1998.-117 с.

34. А.Н.Румянцев. Политическая экономия.- М., Политиздат, 1977.-608 с.

35. А.Н.Румянцев. Политическая экономия.- М., Политиздат, 1982.-591 с.

36. А.Н. Малафеев, В.А. Прокофьева, Н.Ф.Иванова. политическая экономия - М.: Политиздат, 1987.-287 с.

37. М.И.Волков. Политическая экономия.Словарь.-М.: Политиздат, 1981.-493 с.

38. М.А. Павловський. Суспільство та економіка перехідного періоду: Шлях України.-К.: Техніка, 1997.- 152с.

39. Е.Ф. Авдокушин. Международные экономические отношения.- М.: Маркетинг, 2000.-320 с.

40. А.С. Філипенко, В.А.Вергун, І.В. Бураківський та ін. Економіка зарубіжних країн-К.: Либідь, 1996.- 416 с.

41. Э.А. Кузнєцов. Экономика: Учебное пособие.- Х.: Одисей, 2003.- 408 с.

42. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 2001.-328 с.

43. Ніколенко Ю.В. Політекономія.- К.:ЦУЛ, 2003. - 412 с.

44. Г.А.Оганан, В.О. Паламарчук, А.П.Румянцев та ін. Політична економія.- К.: МАКП, 2003.- 520 с.

45. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – К: Знання, 2006. – 631 с.

46. Мочерний С.В. Політекономія. – К: Вікар, 2003. – 386 с.

* Стандартна СНР, розроблена Статистичною комісією ООН, застосовувалась з 1953 р. У 1968 р. була введена нова модель міжнародного стандарту СНР, яка проіснувала до 1993 р. і включала такі основні рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва; споживання та використання капіталу; рахунки доходів і витрат; рахунки фінансування капітальних затрат.

* Система БНГ мала істотні обмеження при аналізі процесів суспільного відтворення, основними з яких були:

· недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;

· наявність подвійного рахунку (включення проміжного продукту до суспільного продукту);

· неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо.

* Ряд вітчизняних економістів, спираючись на марксистську політекономію, заперечують проти «економічно недоцільного», на їх думку, включення до НД доходів від діяльності юриста, працівника масової інформації, спортсмена, державного чиновника тощо, оскільки представники таких професій надають специфічні послуги, які не мають відношення до процесу суспільного виробництва і збільшують показник НД приблизно на 1/5.