Кирило-Мефодіївське братство як перша українська політична організація: програмні цілі, діяльність, роль у національно-визвольному русі

Семінарське заняття 3 Тема 7. Еволюція, закономірність, ефективність розвитку

Тема 8. Етнополітика та її особливості в різних періодах життя народу

План

1. Початки відродження національної свідомості українського народу на Західній Україні: Клерикальне товариство у Перемишлі, Руська трійця, Головна руська рада, Галицько-руська матиця

2. Кирило-Мефодіївське братство як перша українська політична організація: програмні цілі, діяльність, роль у національно-визвольному русі

3. Характер першої світової війни та ставлення до неї українських політичних сил та громадських організацій

4. Воєнні дії на території України. Бойовий шлях УСС (Українських січових стрільців)

Початки відродження національної свідомості українського народу на Західній Україні: Клерикальне товариство у Перемишлі, Руська трійця, Головна руська рада, Галицько-руська матиця

Перша хвиля національного відродження в Гали­чині була пов'язана з діяльністю перемишльського культурно-освітнього осередку, що сформувався нав­коло єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського у 20—30-х рр. XIX ст. До цього осередку входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосиф Левицький та ін. У 1816 року єпископ греко-католицької церкви у Перемишлі Михайло Левицький та його помічник у шкільних справах Іван Могильницький організували "Това-риство галицьких греко-католицьких священиків …” або “Клерикальне товариство”. Його метою було розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І .Могильницький створив „Граматику ” української мови у якій доводив, що наша мова є рівноправною серед інших. Михайло Левицький був автором науково-публіцистичної розвідки "Відомість о руськом язиці", у якій обстоював думку, що "руська" мова за­початкована ще в Київській Русі. Австрійський уряд задо-вольнив прохання Івана Могильницького про заснуван­ня у Східній Галичині широкої мережі громадських початкових шкіл з українською мовою викладання.

Розгорнувся громадський рух і в Закарпатті. Тут видавалися книжки і підручники українською мовою для широких народних мас, публікувались різними мовами наукові праці про українську мову. Так, 1830 р. було надруковано граматику української мови, її написав латинською мовою український греко-католицький священик із Закарпаття Ми­хайло Лучкай. А його земляки священики Іван Кутка та Василь Довгович опублікували українською мовою головний збірник християнської моралі "Катехізис".Та найбільшої популярності в українському національному відрод­женні на Закарпатті здобув священик Олександр Духнович. Він попіклувався, щоб закарпатські українці мали молитовник рідною мовою і початкові школи були забезпечені українськими підручниками. Сам О.Духнович написав і видав буквар, підручники граматики, географії, посібник з педагогіки для вчителів.

У 30-ті рр. 19-го століття у Львові діяв культурно-освітній гурток „Руська трійця”, його засновниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. Це напівлегальне демократично-просвітительське та літературне угруповання діяло у Львові у 1833-1834 роках. Учасниками його були студенти духовної семінарії та університету. "Руська трійця" згур­тувала навколо себе однодумців, котрі поставили собі за мету поширення масової української національної свідомості та запровадження української мови і культури в усі сфери громадського життя.Для цього "трійчани" почали "ходити в народ", записувати народні пісні й перекази, слова й вирази, вжи­вані простими людьми. У 1837 році гурток видав альманах „Русалка Дністровая”, у якому проголошувалася ідея єдності всіх українських земель українського народу, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого Влада наклали арешт на небезпечне для них видання. Лише 250 примірників з тисячного тиражу упорядники встигли розпродати, подарувати друзям і зберегти для себе. Всіх трьох упорядників і авторів альманаху — Шашкевича, Вагилевича і Головацького — притягли до відповідальності як державних злочинців. Під час слідства вони з гідністю захищали своє право писати будь-які твори українською мовою. Підсумком патріотичної діяльності "Руської трійці" стало формальне визначення основних про­грамних засад українського національного руху в публіцистичній статті Я.Головацького "Становище ру­синів в Галичині”, опублікованій німецькою мовою під псевдонімом Гаврило Русин у німецькомовному "Щорічнику з слов'янської літератури, мистецтва і науки" (Лейпциг, 1846 р.). Цими програмними по­ложеннями передбачалось піднесення українців Австрійської імперії до рівня інших національно відроджуваних слов'янських народів: звільнення на­родних мас, передусім селянства, від гніту дідичів(панів), бюрократії і лихварів, насамперед шляхом скасуван­ня панщини або заміни її чиншем(грошовою рентою); підняття середнього стану; піднесення промисловості, культури і законності шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою; запровадження шкільної освіти рідною мовою; викладання української мови у вищих школах з ме­тою підготовки кадрів інтелігенції, здатної працювати в українськомовному середовищі; розвитку літерату­ри, культивування історичних традицій, заснування журналів.

Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848–1849р., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій на Західній Україні був Львів. Тут у травні 1848 року була створена українська політична організація Головна Руська Рада (ГРР) на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії у Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, була відроджена українська національна символіка – жовто-блакитний прапор. Для сприяння розвитку української культури ГРР утворила культурно-освітню організацію „Галицько-Руська матиця”, у жовтні 1848р. У Львові відбувся з’їзд письменників і прихильників народної просвіти, на якому пролунав заклик запроваджувати українську мову. У кінці 1848р. У Львівському університеті була відкрита кафедра української мови та літератури, її очолив Яків Головацький. Почалося видання газети „Зоря Галицька”. У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття, але повстання було придушене. У 1849 році дарована монархом конституція проголошувала конституційне правління та громадянські права. Таким чином, було покладено початок в політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Кирило-Мефодіївське братство як перша українська політична організація: програмні цілі, діяльність, роль у національно-визвольному русі

На початку 1846 року було утворено не­легальну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія, які створили слов’янську абетку. Його засновниками були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії київського генерал-губернатора Микола Гулак і про­фесор Київського університету Микола Костомаров. У засіданнях товариства активну участь брали поет і художник Тарас Шевченко; письменник і педагог, автор «Ук­раїнської граматики» та української абетки, яка увійшла в історію під назвою «кулішівка» і якою й до­нині друкують книжки, Пантелеймон Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст, який здо­був вищу освіту в Парижі, де й сформувався як непохитний прихильник ідеї Великої французької революції, Микола Савич; поет і перекладач Олек­сандр Навроцький; етнограф і фольклорист Панас Маркович; педагог Іван Посяда; поет і публіцист, ав­тор правознавчого трактату "Ідеали держави" Георгій Андрузький; педагог Олександр Тулуб; педагог Дмитро Пильчиков. До основного складу Кирило-Мефодіївського товарис­тва увійшли 12 чоловік. За родом фахових занять більшість з них — вик­ладачі або студенти віком від 19 до 30 років. За походженням — переважно діти дрібномаєткових дворян.

Головною метою Товариство вважало досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом на зразок США або Французької Республіки. Виникла ідея утвердження державної незалежності України у фе­деративній спілці таких же незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити окремий штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Київ повинен був стати центральним містом усієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили, упорядковані постійними міліцейськими формуваннями. Всі громадяни чоловічої статі повинні були ово­лодіти військовою справою, аби в разі війни вступити до загального ополчен­ня. Щодо громадянських прав населення усієї всеслов'янської федерації та України в ній, то передбачалися відміна смертної кари і тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобода віросповідання, заборона "будь-якої пропаганди як марної при свободі". Всі "братчики" виступали за повалення царського самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Отже, основними цілями братства були:

Ø ліквідація самодержавства і кріпацтва,

Ø національне визволення України,

Ø утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Києві.