Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять

В окремих випадках промову читати недоцільно, але необхідно зберегти її зміст. Зокрема, під час вшанування ювіляра. Такі промови не бувають довгими, тому спочатку слід написати виступ (обсяг – одна сторінка) і вивчити його напам’ять. Досконале володіння текстом дозволить краще зосередитися на ораторських прийомах.

На такому принципі ґрунтується і політичне красномовство. Неможливо уявити промовця на мітингу, який читає з папірця. Однак політичне красномовство неможливе без проголошення актуальних думок, важливої інформації. Тому добрий політик ретельно готується до виступу, але подає його як новотвір у конкретній ситуації, адресованій конкретній особі. За таких умов доречними будуть з стислі тези – короткий стислий план виступу, можливо з певними цифрами, цитатами тощо.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба нібито мимохідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не може.

Можна також поєднувати повність написані важливі частини тексту зі стислими нотатками до менш важливих частин виступу.

Вчать напам’ять промови, які виголошують на дипломатичних прийомах.

Незважаючи на офіційність цих видів промов, вони вимагають щирості і відкритості.

На думку Сопера цей спосіб слід використовувати при читання лекцій, виголошенні проповіді, при обставинах, що мають офіційний характер, а також у тих випадках, коли (Сопер, 27). необачливе слововживання може дорого коштувати промовцеві. Промова, яку вивчають напам’ять, зобов’язує до старанної підготовки тексту. Але написана промова може не зовсім підходити для виступу. Вона не настільки не на стільки проста й виразна, як усний виступ. Вивчену промову легше повторити. Однак, застерігає Сопер, запам’ятовування не завжди буває бездоганним, і існує небезпека «застопоритися» більше, ніж у промовах, що читають. Точний словесний текст важче відтворити, аніж самі ідеї, і порушення плавного ходу вивченої (завченої) промови особливо розсіює увагу.

Особливості промови, яку вивчають напам’ять – вимагає чимало зусиль для оратора; сприймається біль позитивно ніж та, яку читають; однак існує небезпека «забути щось», адже відтворити текст важко, особливо, якщо він великий)

4) Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, за різних обставин, зокрема під час дискусій, різноманітних зібрань, засідань, комісій. Однак не варто забувати, що найкращий експромт – той, що заздалегідь підготовлений.

Отже, ніколи не виступайте перед слухачами, доки не буде зібрано значний обсяг матеріалу, цікавого для слухача. Той, хто хоче частіше виступати перед аудиторією, повинен систематично стежити за новинами в галузі своєї професійної діяльності, записувати важливі дані, тексти, яскраві приклади, щоб навести їх у своїх виступах.

Приказка твердить: «З посудини не можна вилити більше, ніж було в налито». Людина теж не може дати більше, ніж знає. Тому говорити слід лише тоді, коли якщо сказати. Навіть досвідчений промовець втратить авторитет, якщо не розширюватиме свій світогляд.

Недоліком такої промови, за Сопером, є те, що непідготовленість під час виступу перетворюється часто у пусту балаканину, однак, вона привчає промовця самостійно думати, а оскільки більшості пропонують виступити без підготовки, це допомагає виробити впевненість у собі.

Існує 4 типи підготовки до виголошення промови:

· ті, що написані і читаються за конспектом;

· ті, що готують заздалегідь, але не вчать напам'ять;

· ті, що готують заздалегідь і вчать напам'ять;

· імпровізовані (експромти).

У певних випадках «по писаному» говорити просто необхідно, і не завжди тому, що промовець сам не може сказати кілька живих та яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання.

Першим прикладом читаної за рукописом промови є офіційна політична промова, бо те, про що говорять політичні діячі, є занадто важливим, і найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть дипломатичних конфліктів.

Наступним видом промови, яка читається, може бути наукова доповідь на конференції чи хоча б студентський реферат. Науковий текст, викладений на папері, дає змогу логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки.

Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо. Виступ по каналах масової комунікації також найчастіше готують заздалегідь і читають за конспектом.

В усіх наведених випадках можна порадити оратору, щоб він мав перед собою рукопис, бажано в надрукованому вигляді, щоб легко і впевнено читати текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі, на підвищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторінка машинопису (ЗО рядків) читається приблизно 2 хвилини, отже, можна легко вкластися у відведений регламент часу.

Виступи тривалістю 1-2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин оратор ґрунтовно готується до виступу, опановує значний науково-інформаційний матеріал, але, як правило, не «засушує» його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг матеріалу, він викладає його перед аудиторією «з нам яті», часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимохідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе.

Отож, коли передбачається тривалий за часом виступ, оратору необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу. Коли є що сказати, то промовця «несе» сам матеріал, йому хочеться поділитися зі слухачами тим, що його зацікавило, що він добре знає.

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно. Але одночасно потрібно точно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, під час вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнівається, що промовець добре знає особу, якій присвячує свій виступ. Оскільки подібні промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати текст, а потім вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитись на власне ораторських прийомах.

Імпровізовані промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин, наприклад, під час дискусії, різноманітних зборів, засідань комісій.

Але варто пам’ятати старий жарт: найкращий експромт — той, що заздалегідь підготовлений. Знаючи наперед програму зборів, проблеми, якими займається та чи інша комісія, уявляючи собі, нарешті, людей, у яких ви в гостях, ви можете буквально «на ходу» продумати, що саме скажете й що люди бажали б від вас почути.

Кожен тип промов мас свої переваги і свої недоліки. Читання писаного справляє враження несміливості або скутості; імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже — викликати певну недовіру до них; проголошення завченого тексту інколи теж справляє ефект, протилежний сподіваному. Промовець завжди мас бути готовий перейти з одного типу промови на інший. Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторії змінилася і відповідно слід змінити тип виступу порівняно з тим, на який настроював себе промовець, — годі сподіватися на успіх. Найчастіше успіху досягають промовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони ставлять і перед якою аудиторією виступають.