Еволюція грошей та кредиту Німеччини

Лекція 6. (Тема 6.) Фінансова та кредитна система Німеччини

План лекції:

1. Еволюція грошей та кредиту Німеччини.

2. Органи грошово-кредитного регулювання Німеччини.

3. Основні завдання, функції Бундесбанку.

4.Федеральне управління фінансового нагляду Німеччини.

5. Універсальні та спеціалізовані фінансові установи кредитної системи.

 

Еволюція грошей та кредиту Німеччини

 

У 1750 р. в Пруссії було проведено грошову реформу, яка вводила нову монетну стопу. її ініціатором став генеральний директор Монетного управління Иоганн-Філіпп Грауман. Нововведений талер містив 16,704 г щирого срібла.

У 1753 р. було прийнято Австрійсько-Баварську монетну конвенцію, за якою нова монета у два гульдени дістала назву талера. Згодом до неї приєднались інші південні та західні німецькі землі. Новий конвенційний талер важив 23,386 г (21,047 г срібла). Крім нього, в обіг надійшли чверть, половина і два талери.

Формування кредитної системи Німеччини сучасного типу розпочалося зі створення державних та іпотечних банків. Так, 17 червня 1765 р. у відповідності з розпорядженням короля Пруссії Фрідріха II був заснований «Королівський жиро- і позичковий банк» в Берліні й аналогічний банк у Бреслау (Вроцлаві). Основним заняттям берлінського банку було сприяння торгівлі, жирообіг, а також емісія банкнот. У 1778 р. у Пруссії був створений «Королівський банк для морської торгівлі». Крім того, 1778 р. став роком заснування першої німецької ощадної каси в Гамбурзі.

Поряд з монетами в обігу були паперові гроші і банкноти 33 емісійних банків. У більшості з означених держав необмежений випуск паперових грошей приводив до їх знецінення. Характерним є приклад паперової емісії в найбільшій з них - Пруссії. Тут у період війни з Наполеоном (1806-1814 рр.) були випущені перші державні грошові знаки, так звані, казначейські гроші. Вони були оголошені законним платіжним засобом і мали примусовий курс. Однак, поступово вартість цих знаків впала до 12% в порівнянні з металевими грішми і емісія цих знаків була припинена. У період 1824-1871 рр. у ролі паперових грошей використовувалися касові чеки.

У другій половині ХVІІІ ст. в Німеччині почали виникати іпотечні банки. І перший такий банк був заснований в Сілезії у 1770 р. та у Пруссії - у 1785 р. У кінці ХУШ - на початку ХІХ ст. в німецьких землях почали створюватися емісійні банки і у 1837 р. їх налічувалося 9, а у 1872 р. - 40. Одним із найбільший емісійних банків був «Королівський баварський банк», заснований у Баварії в 1780 р.

У 1818 р. в Берліні була заснована перша комунальна ощадна каса і у 1900 р. в Німеччині їх було вже 2685. Акумульовані ощадкасами кошти вкладалися переважно в довгострокові позики. Для кращого використання коштів ощадних кас у німецьких землях були створені розрахункові палати - жироцентралі -«Крайовий банк для вестфальської жироцентралі» (1832 р.), «Рейнська жироцентраль» (1908 р.).

В 20-х роках ХІХ ст. в Пруссії були засновані перші депозитні банки: «Берлінське касове об'єднання» і «Померанський приватбанк» у м. Штеттін (Щецин). У 1846 р. «Королівський жиро- і позичковий банк» отримав назву «Прусський банк» і почав виконувати функції Центрального банку Пруссії. Закон зафіксував максимальні обсяги емісії і визначив обов'язків рівень металічних резервів, який повинен був складати не менш як третину від маси банкнот у обігу.

Швидкому розвитку кредитних спілок сприяло те, що в кінці ХІХ ст. у країні існувала потужна соціал-демократична партія, ідеологія якої мала сильний вплив на маси. За допомогою кредитних спілок діячі соціал-демократії намагалися створити альтернативу капіталістичним кредитним установам. Так, перша кредитна спілка була заснована в м. Ейленбург у 1851 р. Основним завданням кредитних спілок проголошувалося не досягнення прибутку, а задоволення потреб членів спілки в кредиті і в інших банківських послугах шляхом взаємодопомоги її членів. Для координації зусиль окремих спілок створювалися центральні земельні каси, які розподіляли загальний фонд позичкового капіталу в залежності від конкретних потреб низових ланок, а також розміщували ресурси, що з'являлися внаслідок цього перерозподілу. Першою такою касою була «Прусська центральна каса кредитних спілок» (1895 р.).

З середини XIX ст. у Німеччині почали виникати страхові товариства («Страховий альянс» (1890 р.), «Мюнхенське товариство перестрахування» (1880 р.)), а в останній третині ХІХ ст. почали створюватися міжнародні страхові картелі (наприклад, «Міжнародний союз транспортного страхування» (м. Берлін, 1874 Р-).

У 1857 р. у зв'язку з не дотримання Австрією умов Австрійсько-Баварської монетної конвенції, що проявилось у збільшенні випуску паперових і мідних грошей, було утворено Віденський монетний союз, який ввів у дію Німецько-Австрійську монетну конвенцію. В результаті її підписання кельнську марку (204 г) витрутив митний фунт (500 г). Зі срібла карбувалися союзні талери, які важили 18,518 г, з яких коштовного металу - 16,666 г. Союзний талер та його фракції вважались єдиними повноцінними монетами, що перебували в обігу. Розмінні монети кожна країна-учасниця союзу карбувала свої.

Після революції 1848 р. і до початку економічної кризи 1857 р. розпочалося масове заснування комерційних депозитних банків. Внаслідок перемоги у франко-прусській війні німецькі держави у 1871 р. об'єдналися і створили нову державу — Германську імперію. В обіг була введена нова монета - золота марка, яка містила 0,358423 г золота. Були випущені золоті монети в 5, 10, 20 марок. Зі створення Германської імперії розпочався і новий етап банківського будівництва: була заснована значна кількість великих німецьких банків.

Грошову реформу, яка тривала два роки, розпочав Імперський монетний закон, прийнятий 4 грудня 1871 р. І на підставі відповідного Закону (від 9 липня 1873 р.) у Німеччині було введено золотомонетний стандарт. Цій грошовій реформі сприяли прискорений розвиток економіки Німеччини та 5 млрд франків контрибуції від Франції. Як результат грошової реформи, срібний талер був замінений золотою маркою (0,358 г щирого золота), яка переділялася на 100 пфенігів;вільне карбування і сила єдиного законного платіжного засобу надавалася лише золоту;карбування срібла було зроблене закритим, а платіжна сила розмінної монети обмежена сумою в 20 марок. Поряд з монетами в обігу перебували державні банкноти в 20, 50, 100 і 1000 марок, а також казначейські білети менших номіналів.

У 1874 р. Державним борговим управлінням було випущено державні кредитні білети номінальною вартістю 5, 20 і 50 марок на загальну суму 120 млн марок. Вони заступили касові чеки, що емітувалися країнами-членами Німецького союзу. Кожна з них отримувала рівно стільки нових паперових грошей, скільки було вилучено з обігу попередніх. Обмін проводився до 1 січня 1876 р.

14 березня 1875 р. був створений центральний емісійний банк - Рейхсбанк як абсолютно відособлена від імперського керівництва юридична особа із завданням регулювати в імперії грошовий обіг, полегшувати вирівнювання платежів і піклуватися про ефективне використання вільних капіталів. Рейхсбанк був організований на основі Прусського банку і відразу ж придбав монопольне право. Таким чином, був створений Центральний банк країни. Тимчасово визнавалося існування в кордонах імперії ще 33 емісійних банків і заборонялося заснування нових.

З 1883 р. у Німеччині розпочалось медичне страхування. Почали формуватися, так звані, лікарські каси: фабричні, будівельні, місцеві тощо. В обов'язки лікарських кас входило: надання безкоштовного лікування; виплата грошової допомоги під час хвороби; матеріальна допомога й утримання вагітних; грошова допомога на поховання. Кошти лікарських кас на 2/3 формувалися з внесків самих робітників і на 1/3 з внесків підприємців.

У 1908 р., крім Рейхсбанку, лишилося лише 5 емісійних банків: Баварський банкнотний банк, Саксонський банк, Вюртемберзький банкнотний банк, Баденський банк і Брауншвейзький банк, однак існування цих емісійних банків було даниною традиції, а не нагальною потребою, бо кожен із цих банків до об'єднання Німеччини був емісійним банком в одній з німецьких земель (Баварії, Саксонії, Вюртемберзі, Бадені чи Брауншвейгу).

Також у 1908 р. у Німеччині функціонувало 393 акціонерних депозитних банки. Вісім найбільших з них носили назву «гросбанків» («Шаффгаузенське банківське товариство», «Дисконтне товариство», «Банк для торгівлі й індустрії», «Берлінське торгове товариство», «Німецький банк», «Комерційний дисконтний банк», «Дрезденський банк» та «Німецький національний банк») і займали пануюче становище в кредитній системі Німеччини. Майже кожен із цих банків мав філії, дочірні компанії, суттєво впливав на діяльність не лише кредитних, але й промислових підприємств. Нижче наведений перелік і коротка характеристика грос банків.

У 1908 р. у Німеччині діяло 39 іпотечних банків. Однак, за своїми капіталами навіть найбільші з них поступалися гросбанкам. Серед найбільших іпотечних банків можна відзначити «Баварський іпотечний і вексельний банк», «Прусське центральне акціонерне товариство земельного кредиту» та «Франкфуртський іпотечний банк».

Досить значні кошти були зосереджені в розпорядженні довірчих товариств. Грошові кошти довірчих товариств складала довірча власність приватних осіб, передана ними на відповідальне збереження довірчому товариству. У 1908 р. налічувалося шість таких товариств, найбільшим з яких було «Німецьке довірче товариство».

У 1908 р. у Німеччині нараховувалося 16000 кредитних спілок, які охоплювали як кредитні спілки сільськогосподарських виробників («Райфайзенські каси»), так і об'єднання найманих робітників та інших категорій населення. Також на початку XX ст. кредитною справою займалися приватні банкіри. їх налічувалося 6000, однак економічне значення та стійкість цієї групи постійно знижувалися.

На початок І світової війни нараховувалося 8 гросбанків, які розпоряджалися половиною активів банківської системи. 4 серпня 1914 р. у Німеччині було прийнято Закон, за яким було заборонено розмін банкнот на золото. Упродовж Першої світової війни і після неї активно використовувалася паперово-грошова емісія, що викликало небувалу гіперінфляцію в країні - восени 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу досяг астрономічної цифри - 496 квінтильйонів марок, що майже в 75 млрд. разів перевищувало довоєнний рівень. Рейхсмарка знецінилася в 1,6 трлн разів. У кінці 1923 р. у розпал гіперінфляції була здійснена спроба стабілізації грошового обігу шляхом створення Рентного банку з правом емісії рентних марок. Одна рентна марка прирівнювалася до одного трильйона старих марок. Далі, у відповідності із законом від ЗО серпня 1924 р. основною грошовою одиницею знову стала рейхсмарка, прирівняна до рентної марки.

Позбавившись за роки інфляції значної частини золотого запасу (він зменшився за період 1918-1923 рр. з 2,3 до 0,5 млрд марок) Німеччина не змогла відновити розміну банкнот на золото і ввела золотодевізний стандарт, за якого безпосереднє перетворення банкнот в золото стало неможливим, бо у якості посередника між банкнотами і золотом виступала іноземна валюта. Для проведення грошової реформи Німеччина залучила 800 млн. доларів зовнішніх позик.

Влітку 1931 р. у Німеччині вибухнула грошово-кредитна криза. Із грудня 1930 р. по липень 1931 р. з німецьких банків було вилучено 2,1 млрд марок іноземних капіталів, а золоті і валютні резерви Рейхсбанку лише за півтора місяці (з 30 травня по липень 1931 р.) зменшились на 1,1 млрд марок, або майже на 42%. Це призвело до краху великої кількості банків. Уряд різко збільшив позичковий процент, припинив платежі за зовнішніми позиками, було заборонено вільне вивезення золота, що означало крах золотодевізного стандарту. Законом 1933 р. Рейхсбанку дозволялося здійснювати емісію банкнот під забезпечення казначейських векселів.

Внаслідок кризи 1929-1933 рр. лишилися три найбільших грос банки - «велика трійка» комерційних банків: «Німецький», «Комерційний» і «Дрезденський».

Поразка у Другій світовій війні завдала нищівного удару економіці країни. Так за воєнні роки готівкова маса в обігу збільшилася майже в сім разів, що призвело до нового сплеску інфляції. Після війни територію Німеччини, як і Берлін, було розділено на чотири окупаційні зони і в обіг були випущені так звані «окупаційні марки». Гросбанки підлягали розукрупненню. В 1948 р. у ФРН проведено сепаратну грошову реформу. Випущені в обіг нові марки обмінювалися у співвідношенні 10:1. У такому ж співвідношенні обмінювалися й внески в кредитних інститутах.

У травні 1949 р., після прийняття Конституції, яка узаконила утворення ФРН, у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено курс марки — 3,33 марки за 1 долар СІЛА. Проте, 28 вересня 1949 р. марка девальвувала на 20,7%, що призвело до зниження курсу марки - 4,2 марки за 1 дол. Це була єдина офіційна повоєнна девальвація марки.

У 50-х та в першій половині 60-х років XX ст. марка була однією з найстабільніших валют, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золотовалютні резерви. Це привело до неодноразової ревальвації марки (у 1961, 1969, 1971, 1973 рр.). Грошово-кредитна і фінансова політика держави орієнтувалася на стабілізацію грошового обігу, збалансування державного бюджету і вирівнювання платіжного балансу.

У 1953 р. ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд (МВФ), де був зафіксований золотий вміст марки в 0,211588 г чистого золота. Однак золоте забезпечення та обмін банкнот на золото не передбачалися. У 1956 р. відповідно із законом три великі гросбанки «Німецький», «Комерційний» і «Дрезденський» відновили свою діяльність.

10 липня 1961 року прийнято спеціальний Закон «Про кредитну справу», який має першочергове значення для діяльності кредитних установ.

Важливою рисою діяльності фінансово-кредитних установ Німеччини була висока ступінь концентрації. Так, у 1985 р. на 4 найбільших німецьких банки припадало близько 10% вкладів та 20% кредитів країни. У 2005 р. частка п'яти найбільших банків в сумарних активах складала 19,4%, а дохідність капіталу становила 9,5%.

Після об'єднання двох німецьких держав у 1990 р. марки НДР були анульовані і в обігу залишилися марки ФРН.

До 2002 р. в обігу в Німеччині перебували купюри номінальною вартістю 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 і 1000 марок; монети 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів; 1, 2, 5, 10 марок, аз 1 січня 2002 р. єдиною валютою в Німеччині стало євро.