Газета Л.Глібова «Черніговский листок».

Лекція № 8

Видання щоденної газети «Черниговский листок» можна розглядати як вплив журналу «Основа» на українське громадянство й журналістику. У свідомості активних українофілів зародилася ідея заснувати власну пресу не лише у столиці.

На початку 1961 року полтавська громада подала до цензурного комітету прохання про дозвіл видавати універсальну газету «Нива». Але всі заходи були марними, відхилялися всі кандидатури, запропоновані на посаду редактора. Тоді видавати газету вирішили у Чернігові, подавши до Київського цензурного комітету ще одне прохання. На посаду редактора пропонувався Л.Глібов – на той час уже відомий письменник-байкар, учитель Чернігівської гімназії, автор «Основи». Він уклав проспект майбутнього видання, де планувалося друкувати повідомлення з Чернігова та невеликих повітових міст, статті з сільського господарства, економіки, медицини, торгівлі, освіти, літературні твори, бібліографічні повідомлення, приватні та офіційні об’яви.

Л.Глібов (1827-1893) народився на Полтавщині в родині управителя поміщицького маєтку. Закінчив місцеву гімназію і розпочав свою творчість російською мовою. У 1846 році видав їх окремою книгою, за що отримав догану від директора гімназії за видання без дозволу. Через хворобу у 1847 році він залишив гімназію. У 1849 році вступив до Ніжинського ліцею, який закінчив у 1855 році. Тут почав писати українською свої байки. Пізніше працював вчителем у Чернігівській чоловічій гімназії. Л.Глібов був прихильником мирного і спокійного життя як ідеалу життєвої гармонії, і лише велика любов до України й покликання журналіста спонукали його до редакторської діяльності – видання щотижневої газети.

«Черниговский листок» почав виходити 12 липня 1861 року. У серпні 1863 року його видання було припинене у зв’язку з політичним процесом над народовольцями, один з яких (І.Андрушенко) був у дружніх стосунках з редактором. Ніякого компромату на редактора не знайшлося, але попри те Глібову було заборонено видавати газету, його звільнили з посади вчителя і заслали у Ніжин. Лише через 4 роки йому дозволили повернутися до Чернігова. Тут йому запропонували організувати місцеву друкарню і стати її директором. На цій посаді він і пропрацював усе життя. Друкувався також у пізнішому народовському журналі «Дзвінок» як дитячий письменник.

Видання газети було журналістським подвигом Л.Глібова. Чернігів був тоді провінцією, у якій газета пробуджувала національну свідомість. Тут жили також Павло Чубинський та Опанас Маркович. Українська інтелігенція навіть створила товариство шанувальників української мови. На це коло і спирався Л.Глібов у своїй діяльності. До участі у газеті йому вдалося залучити П.Куліша, О.Кониського, М.Вербицького, О.Лазаревського та ін. Але вони писали невеликі матеріали. Через брак коштів і невелику кількість читачів так і не вдалося налагодити більш-менш тривалий випуск газети. У її виданні траплялися тривалі перерви. Вичерпувалися кошти від передплати – і газета призупиняла вихід. У 1863 році Л.Глібов з гіркотою скаржився на пасивність публіки до своєї преси. Перший рік вийшло лише 11 номерів, надалі – 36, а останнього року – тільки 14. Через це відомі співробітники виступали тут лише принагідно. З цих же причин не вдалося створити і кореспондентську мережу, хоч з газетою листувалися представники місцевої інтелігенції. Переважну більшість матеріалів доводилося писати Л.Глібову, який і був єдиним співробітником газети, кореспондентом, коректором і навіть кур’єром.

Журналістика настільки захопила Л.Глібова, що він майже полишив писати художні твори: за час виходу газети тут було опубліковано лише дві його байки та пару російських віршів. Весь час поглинала газетна діяльність. У кожному номері друкувались редакторські замітки, статті, нариси, хроніка культурного життя міста. Найбільше він писав про освіту, культуру, політичні події. Редактор звертався до читачів підтримувати власними дописами українську газету, допомагати у загальній справі. Він змушений був виправдовувати за нерегулярний вихід. Наголошував на малій потребі в читанні, писав, що рідне життя людей майже не цікавить, а тому й погано розходиться газета. Передплата не покривала навіть витрат на друкування і папір. Коли газету закрили, то Л.Глібов ще виявився винним друкарні 144 крб. і, не маючи такої суми, змушений був писати боргові розписки, апелювати до передплатників. Заробітку йому газета не принесла, лише численні збитки, які він покривав з власних коштів.

У статті «Не всі передбачення здійснюються…» (1863) редактор коментував другу річницю скасування кріпацтва. Він писав, що реформа була потрібна, вона дала людям волю вирішувати власне життя, але народ ще не скористався нею сповна, це питання не одного часу, а тривалого періоду. Зміни прийдуть не одразу, а поступово, бо такий закон прогресу. Л.Глібов опирався на конкретні статистичні дані, на факти, добре аргументував. Як демократ вважав події 1861 року видатними на шляху до здобуття свободи і просвіти.

У нарисі «Ніжин» (1861) Л.Глібов розповідав про цікавих людей міста, важливі новели з містечкового провінційного життя. Він виступав тут під маскою мандрівника, який вперше проїздить через місто і бачить його особливості. Зокрема розповідалося, як місцевий мисливець Василь обдурив хитрого жида-лихваря Янкеля, заставивши того ніби в борг нести впольовану ним дичину. Нарис «Киев, 1860», підписаний псевдонімом І.Кенер, продовжив подібну публіцистичну містифікацію.

Л.Глібов друкував і сатиричні твори, звичайно, не на конкретних людей Чернігова, а на явища тодішнього життя. У № 4 1861 року він започаткував цикл нарисів «Нотатки Простодушного». Тут з’явився образ пристава, який надзвичайно любив різні презенти, тож конфісковував у купців тканину, щоб пошити собі костюм. Йшлося про грабіж урядового чиновника. Подавалися й ін. подібні випадки. Розповідалося про лікаря, який за довідки про звільнення від військової служби вимагав хабарі, про жалюгідне утримання хворих у лікарні. Висновок: у нашому Чернігові зовсім не те, тут всі службовці чесно виконують свої обов’язки. Цикл був цікавим і викривально дошкульним. Але друкувався недовго, оскільки редактор отримав зауваження з приводу таких публікацій, які цензура цілком розсекретила. В умовах провінційного містечка такий матеріал довго не проіснував.

Помітно політизувалася навіть освітня проблематика. У статті «Про стан жіночої освіти» (1861) згадувалося ім’я видатного лікаря М.Пирогова, який як попечитель Київської навчальної округи розробив перелік предметів для жіночої освіти, де пропонувалися французька мова, музика і танці. Л.Глібов поставив проблему вивчення і природничих наук. Наводив приклади з життя Петербурзького університету, де навчалося тоді кілька жінок. Автор доводив, що в правах на освіту жінка має бути зрівняна з чоловіком.

Редактор охоче відгукувався на події місцевого культурного життя. У газеті повідомлялося про вистави, зіграні товариством шанувальників рідного слова, одна з них – «Наталка Полтавка», кошти від яких ішли на допомогу бідним студентам. У виставах звучала народна музика, вірші Т.Шевченка. Стаття про твір І.Котляревського є блискучою театральною рецензією. Вимогливість Л.Глібова працювала на вдосконалення акторської майстерності виконавців. Театральні рецензії відзначалися професійністю, глибоким розумінням специфіки театрального мистецтва.

Матеріали Л.Глібова розмаїті, вони охоплюють життя у всіх сферах, він спостережливий автор, політичний аналітик, вимогливий рецензент, глибокий оглядач місцевого життя. Виявив себе Л.Глібов і як добрий організатор.

Орієнтуючись на «Основу», він запровадив у газеті рубрику «Из уст народа», де друкував фольклорні матеріали. З історико-етнографічними матеріалами тут виступали П.Чубинський, О.Маркович та ін. Друкувалася помітна кількість художніх творів – здебільшого фактів бібліографії: вірші П.Куліша, О.Кониського. Вірші останнього редактору доводилося правити задля художньої якості, водночас у листах до нього виправдовуючись і намагаючись зберегти одного з нечисленних своїх співробітників.

З інформаційних повідомлень дописувачів Л.Глібов обирав суголосні своїм демократичним уподобанням. Так, нарис М.Александровича про м. Острог нагадував нарис редактора про Чернігів, нарис І.Андрущенка про поміщицю-здирницю, яка, як Плюшкін, тягла в комору все, що бачила у селян, нагадував рубрику Л.Глібова «Нотатки Простодушного». Проблеми народної освіти українською мовою піднімав О.Лазаревський (1863). Ця стаття, з’явившись після Валуєвського циркуляра і заборони діяльності недільних шкіл, доводила неможливість заборони живої мови. Автор вважав, що вживання народної мови в освіті, розвиток нею літератури не несуть загрози, не мають нічого осудливого. У газеті також повідомлялося про розвиток такого ж питання в Австрії, де чеська населення має власні школи і навіть педагогічний інститут.

Глібов-редактор був таким обережним і поміркованим, вів свою газету так обережно, що вона продовжувала виходити й після Валуєвського циркуляра. Лише арешт І.Андрущенка змінив ситуацію. Міністр внутрішніх справ Валуєв у власному розпорядженні від 10.08.1863 р. категорично вимагав від губернського начальства відібрати в Л.Глібова право на видання газети. 23.08. редактор дав підписку про її невидання. 30.08. впродовж шести годин в його квартирі тривав обшук. І хоч він нічого не дав, 1 жовтня Л.Глібова звільнили з посади викладача гімназії. Далі був Ніжин і висилка. Після цього факту ні самому Л.Глібову, ні комусь з українських діячів більше не вдавалося заснувати українську пресу.

«Черниговский листок» завершив перший період історії української журналістики. Газета була видатним явищем української провінційної преси свого часу, гідним супутником столичної «Основи». Тижневик будив провінцію, виносив на суд читачів важливі проблеми суспільного життя, був дзеркалом життя цієї провінції.