Основні засади моніторингової оцінки соціальних процесів та проектів

Моніторингова оцінка соціальних проектів ґрунтується на певних загальних та спеціальних засадах.

До загальних засад відносять: принцип незалежності, принцип гласності, принцип авторства, принцип винагороди, принцип невтручання.

Спеціальні засади мають виходити з цілей та завдань того проекту, який необхідно оцінити, а також із специфіки соціальних суб’єктів проекту та сфери застосування проекту у майбутньому. Як спеціальні засади не можуть використовуватись ті з них, що не відповідають принципам соціальної політики держави чи специфіки на рівні регіону, області, району, міста тощо. З іншого боку, спеціальні засади можуть відображати специфіку регіону, міста, цільової групи, соціального середовища, часу впровадження проекту тощо.

Для моніторингу та оцінки доречно використовувати єдині методологічні підходи та технології, що дозволить проводити порівняльний аналіз у часі та просторі.

Зосередження моніторингу та оцінки в одній структурі дадуть можливість:

· виявити системні помилки, перешкоди, проблеми;

· оцінити досягнення на рівні суспільних змін;

· проаналізувати обмеження та недоліки не як окремі, а на рівні узагальнення;

· рекомендації соціальної дійсності; стосуватимуться не лише окремих проектів, а й необхідних кроків на національному рівні;

· виокремлювати загальне та особливе.

Виходячи з розглянутих вище складових моніторингу соціальної політики, визначаються відповідні складові моніторингу соціальних проектів:

1) Моніторинг законодавчих та нормативних актів передбачає аналіз нормативно-правового забезпечення конкретного соціального проекту, цого узгодженості з чинним законодавством України, оцінку необхідних рішень та розпоряджень на рівні областей, районів та окремих населених пунктів.

2) Моніторинг населення має за мету виявлення найбільш актуальних соціальних потреб представників цільових груп проекту, їх специфічності для окремих регіонів; оцінку ефективності заходів проекту; вивчення громадської думки широких верств населення щодо проекту.

3) Моніторинг системи як одна із складових забезпечує інформацією про діяльність організацій, які відповідають за реалізацію проекту чи його окремих складових, а також допомагає скоординувати зусилля на різних рівнях та серед різних відомств.

4) Моніторинг якості передбачає дослідження рівня задоволеності діяльністю проекту з боку представників цільових груп. Особливо це важливо на локальному (місцевому) рівні.

Основні джерела інформації, які доцільно використовувати під час проведення моніторингу конкретних соціальних проектів:

· документація проекту;

· документація з окремих складових проектів;

· результати досліджень (базових, поведінкових, цільових, підсумкових);

· матеріали “круглих столів”, презентацій, конференцій тощо;

· керівники та інші виконавці проекту;

· волонтери, які були залучені до реалізації проекту;

· представники цільових груп молоді, на які було спрямовано проект;

· представники соціального оточення цільових груп молоді;

· представники місцевих органів влади;

· інформаційно-освітні матеріали та інші видання в межах проекту;

· матеріали ЗМІ з висвітлення діяльності проектів.

Теоретичні складові проведення моніторингу конкретних соціальних програм та проектів:

(1) з’ясувати можливі негативні та позитивні наслідки реалізації проекту, в тому числі й специфічні для місцевості чи регіону;

(2) оцінити, наскільки реалізація проекту відповідає прийнятому рішенню про її проведення;

(3)передбачити та проаналізувати варіанти сценаріїв розвитку подій залежно від запланованих дій у межах проекту;

(4) проаналізувати сценарії розвитку подій у випадку, якщо б проект не було реалізовано або якщо було прийнято якийсь альтернативний проект чи інші шляхи його реалізації;

(5) виявити основних суб’єктів соціальних відносин, зацікавлених в реалізації чи, навпаки, у тому, щоб не допустити реалізації проекту, та найбільш вірогідні дії на підтримку проекту або за його відміну;

(6) дослідити адекватність сприйняття проекту громадською думкою, ставлення широкого загалу до його реалізації.

 

[1] Берданова О., Фишко Є. Оперативне планування реалізації стратегії територіального розвитку: Практичний посібник / [Берданова О., Фишко Є.]; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO». – К.: ТОВ «София-А». – 2012. – 48 с.