Оптимізація навчальної діяльності.

В кінці 60-х на початку 70-х років XX століття група, вчених на чолі з Ю.Бабанським розпочала дослідження з проблеми оптимізації навчання.

Розробці ідей оптимізації в значній мірі сприяв розвиток у науці системного підходу до вивчення явищ і процесів. Тільки в тому випадку, коли під час прийняття рішення враховуються всі закономірні зв’язки між компонентами системи, можливий добір оптимального варіанту навчання. Безпосередній вплив на розвиток принципу оптимізації (термін Ю.Бабанського) мало створення загальної теорії управління, яка потребує враховування взаємодії суб’єкта і об’єкта управління, розгляд в єдності проектування, організацію, регулювання, зворотній зв’язок, корегування діяльності і аналіз результатів.

Автори теорії пояснюють, що оптимальний - це не найкращий взагалі, тобто не ідеальний процес навчання. Оптимум - це непроста середина між максимумом і мінімумом. Оптимальний - це найкращий для наявних сьогодні умов, для реальних можливостей учнів і вчителя у даний момент, з точки зору певних критеріїв.

До найважливіших критеріїв оптимальності Ю. Бабанський відносить:

1. Досягнення кожним учнем реально можливого для нього в даний період рівня успішності, вихованості і розвитку, але не нижче задовільного у відповідності з прийнятими нормами оцінок.

2. Додержання учнями і вчителями встановлених норм часу на урочну домашню роботу.

3. Мінімально необхідні зусилля, що витрачаються учасниками навчально-виховного процесу.

Оптимізація навчання передбачає в єдності оптимізацію викладання (діяльність учителя) і оптимізацію учня (діяльність учнів). Найбільшу увагу приділяють оптимізації діяльності вчителя і виділяють такі основні способи оптимізації.

Першим способом оптимізації є комплексне планування і конкретизація завдань освіти, виховання і розвитку школярів. З урахуванням принципів і закономірностей навчання вважається, що навчальна діяльність здійснюється більш успішно, якщо добре усвідомлений весь комплекс завдань, а не окремі з них. Комплексне визначення завдань дозволяє вирішувати й одночасно, не потребуючи додаткового часу.

Оптимальна будова навчання обумовлена конкретизацією завдань уроку на основі визначення місця даного уроку в системі уроків при вивченні конкретної теми, вивчення особливостей учнів даного класу і умов, в яких відбувається навчальний процес. Конкретизація завдань навчання обов’язково пов’язана з виділенням серед них найбільш важливих, основних. Сутність оптимізації, полягає в тому, щоб відібрати з великої кількості можливих завдань ті, які в даній ситуації повинні вирішуватися особливо активно.

Другий спосіб оптимізації викладання пов’язаний з обґрунтуванням відповідності змісту меті навчання, з виділенням у змісті уроку головного, суттєвого. Цей спосіб оптимізації спирається на методологічне положення про необхідність виділити головну ланку в кожній діяльності. Під час проектування змісту навчання з урахуванням конкретних завдань необхідно із змісту навчального матеріалу (підручники, збірники завдань, книги для вчителя, першоджерела та ін.) відібрати найбільш якісний, користуючись правилом «достатнього мінімуму». Критеріїв, які слід враховувати під час добору змісту освіти:

1. Критерій цілісності змісту освіти, що передбачає достатньо повне відбиття в ньому вимог сучасного суспільства до всебічного, гармонійного розвитку особистості і охоплення усіх основних напрямків сучасної науки, виробництва, суспільного життя і культури.

2. Критерій наукової і практичної вагомості елементів змісту освіти, який забезпечує виділення головних, найбільш суттєвих його компонентів.

3. Критерій відповідності віковим можливостям учнів.

4. Критерій відповідності наявному часу на вивчення даного навчального матеріалу.

5. Критерій відповідності міжнародному досвіду будови змісту шкільної освіти.

6. Критерій відповідності змісту навчально-методичній та матеріальній базі сучасної школи.

При виділенні в змісті головного, необхідно підкреслити важливість виділення з відібраного змісту найбільш суттєвого, щоб сконцентрувати на цьому увагу під час розкриття навчального матеріалу: виділення предмета думки, розподіл інформації на логічні частини та співставлення їх, сортування матеріалу (відокремлення головного від другорядного), відшукування ключових понять, законів, смислових опорних пунктів, групування матеріалу, висновок про головну думку, знакове оформлення цього висновку у вигляді плану, опорного конспекту, схеми, моделі, алгоритму тощо.

Третій спосіб оптимізаціі викладання передбачає добір найбільш вдалої структури уроку: послідовність опитування,вивчення нового, вправ, закріплення домашнього завдання, узагальнення та ін. Цей спосіб ґрунтується на принципі забезпечення оптимальної системи і послідовності в навчанні.

Поняття «структура уроку» передбачає логічну послідовність усіх етапів уроку, їх змістовій і функціональний взаємозв’язок. Тобто, кожен етап своїми цілями, змістом, методами і формами організації діяльності вчителів та учнів виконує певну функцію і приводить до конкретного результату, крім того, функціонально пов’язаний з іншими етапами, і від конкретного результату етапу залежить реальний результат уроку в цілому.

Четвертий спосіб оптимізацїі викладання полягає в усвідомленому підборі педагогом найбільш раціональних методів і засобів навчання для вирішення певних навчально-виховних завдань. Цей спосіб ґрунтується на принципі дидактики, що потребує оптимального поєднання методів навчання.

П’ятим способом оптимізацїі викладання є диференційований та індивідуальний підхід до учнів, який передбачає оптимальне сполучення фронтальних, групових та індивідуальних форм навчання. Необхідність диференційованого підходу ґрунтується на індивідуальних особливостях учнів: задатки, типи пам’яті,

особливості сприйняття оточуючого, домінуючі якості мислення, попередній досвід навчання. В основному розподіл здійснюється на три групи: сильні, середні, слабкі учні. Основним принципом диференціації, вважає Ю. Бабанський, повинно бути не постійне спрощення змісту освіти (одним легше, іншим складніше), а диференціація допомоги учням з боку вчителя. Такий підхід не виключає можливості на деякий час знижувати і саму складність завдань, поки учні не адаптуються до видів допомоги вчителя. У подальшому дози допомоги повинні поступово зменшуватися з метою розвитку самостійності учнів у навчанні.

Шостим способом оптимізацїі викладання слід вважати створення належних навчально-матеріальних, санітарно гігієнічних, морально-психологічних та естетичних умов для навчання.

Сьомим способом оптимізацїі викладання Ю.Бабанський вважає спеціальні заходи для економії часу вчителя та учнів, добір оптимального темпу навчання. За теорією оптимізації, найважливіший засіб економії часу є застосування в навчальному процесі всіх раніше розкритих способів оптимізації. Чітка постановка завдань навчання, їх конкретизація, оптимальний добір змісту, виділення головного, відповідна структура уроку, диференційований підхід під час добору методів, засобів і форм навчання - все це підвищує якість навчання, звільняє вчителів від додаткових витрат часу та зусиль.

Восьмим способом оптимізації викладання є аналіз результатів навчання і витрат часу учнів та вчителів у відповідності з критеріями їх оптимальності. Мета цього аналізу - визначити відповідність підсумкових результатів, отриманих у процесі навчання (підвищення рівня освіченості, вихованості, розвитку), реальним можливостям школярів за нормативами витрат часу учителем та учнями.

Ми розглянули тільки способи оптимізації викладання, але навчання є двостороннім процесом і обумовлено наявністю нерозривного зв’язку способів оптимізації викладання і способів оптимізації учіння. Діяльність учителя повинна впливати на діяльність учня, школярам необхідно усвідомити все коло поставлених перед ними основних завдань, прийняти їх як керівництво до дії, постійно концентрувати свою увагу на головних питаннях теми, шукати найкращі, найбільш раціональні варіанти вирішення навчальних завдань, економно витрачати час, регулювати темп і ритм роботи, здійснювати самоаналіз та самоконтроль тощо. Тільки органічне поєднання оптимізації викладання з оптимізацією учіння забезпечує цілісний процес оптимізації навчання.

У теорії оптимізації значну увагу приділяють методам вивчення школярів, а саме їх навчальним можливостям. Ю.Бабанський пропонує використовувати для вивчення школярів комплекс методів, які мають відповідати таким вимогам:

1. використовувати комплекс різноманітних методів констатуючого і навчального характеру, які дозволяють отримати різнобічну інформацію про основні компоненти їх реальних навчальних можливостей, а також співставити отримані результати;

2. вивчати в єдності внутрішні і зовнішні сторони навчальних ^[ можливостей учня;

3. поєднувати всебічне вивчення реальних навчальних можливостей з виділенням у них домінуючих сторін і якостей, які найбільш повно характеризують міцні, перспективні і слабкі їх сторони;

4. вивчати в єдності діяльність, свідомість і відносини особистості, в яких проявляються її навчальні можливості;

5. розглядати взаємозв’язки, взаємозалежність виучуваних якостей особистості;

6. отримувати інформацію з максимально можливої кількості компетентних взаємоперевіряючих джерел;

7. динамічно підходити до вивчення особистості.

На основі теоретичних і експериментальних досліджень автори оптимізації розробили програму вивчення учнів, де враховувалась наявність класів, навантаження вчителів, рівень їх психолого-педагогічної готовності тощо.

Вважається доцільним складання характеристики учнів не одним учителем або класним керівником, а колективом, на «малій педраді», на своєрідному «педагогічному консиліумі».

Для проведення «педагогічного консиліуму» було визначено основні ознаки, за якими необхідно оцінювати певні елементи навчальних можливостей. На консиліумі пропонувалось розглядати такі складові: ідейно-моральна вихованість, відношення до навчання, провідні інтереси та нахили, інтелектуальний розвиток, навички навчальної праці, вольові якості, культурний кругозір та естетичний розвиток, фізичний розвиток, поведінка і свідомість дисципліни, виховний вплив сім’ї, виховний вплив однолітків за місцем проживання. Окрім провідних складових навчальних можливостей учнів, що оцінювались на трьох рівнях: високому, середньому, низькому - до цих якостей відносились: працездатність, уміння виділяти суттєве у виучуваному, самостійність мислення, уміння працювати у потрібному темпі, самоконтроль під час вивчення навчального матеріалу, свідомість навчальної дисципліни, рівень попередньої освітньої підготовленості.

На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що оволодіння способами оптимізації, буде сприяти розвитку творчої індивідуальності вчителів, росту їх майстерності, що називають мистецтвом педагогічної діяльності.

 

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте суть процесу проблемного навчання.

2. Назвіть основні та спеціальні функції проблемного навчання.

3. Охарактеризуйте рівні проблемного навчання.

4. Опишіть технологію організації проблемного навчання.