Особливості функціонування транспортної інфраструктури

На сучасному етапі розвитку економіки, коли спостерігається ускладнення й розрив міжгалузевих і територіальних виробничо-економічних зв’язків, загальний спад виробництва, коли виникла потреба організації нового ринкового механізму функціонування всіх ланок національної економіки, значення транспортної інфраструктури ще більше підвищується. У зв’язку з цим транспорт має цілком відповідати потребам основних галузей, причому його треба розглядати не тільки як самостійну галузь національної економіки України, але і як окремий функціональний комплекс міжнародної економіки. Тому дослідження питань розроблення прогнозу розвитку й розміщення транспортної інфраструктури потребує виявлення його особливостей функціонування в умовах України. Існуючі особливості транспорту істотно впливають на стратегію його розвитку на довгостроковий період. У вітчизняних умовах ці особливості переважно полягають у такому:

1. Залежність створення, формування, функціонування й розвитку транспортної інфраструктури від географічних та природно-кліматичних умов.

2. Залежність між розвитком транспортної інфраструктури й рівнем соціально-економічного зростання України.

Розроблені в минулому стратегія й тактика розвитку продуктивних сил передбачали першочергове формування базисних галузей національного господарства, а транспортна інфраструктура, як правило, формувалася «за залишковим принципом» і їй приділялася роль другорядної галузі. Утім нині першочерговість і пріоритетність створення транспортної інфраструктури не викликає жодних економічних і соціальних сумнівів. Через високу вартість і значні відстані перевезень, незадовільний стан шляхів сполучення і неможливість здійснення масових перевезень з найменшими втратами, що приводить в остаточному результаті до випуску неконкурентного на ринку товару, стає неефективним розміщення багатьох видів промислового виробництва. Неодмінно треба враховувати і вплив спеціалізації виробництва конкретного регіону України на формування й розвиток транспортної інфраструктури. Обслуговування різних галузей національної економіки висуває певні вимоги до транспорту. Так, розвиток таких галузей економіки, як видобувна промисловість, аграрний сектор, вимагають оснащення національного господарства необхідним спеціалізованим рухомим складом залізничного й автомобільного транспорту, а також організації й перевезення виробленої продукції в інші країни.

3. Взаємозв’язок функціональної часткової взаємозамінності різних елементів транспортної інфраструктури. Остання характеризується властивістю емерджентності, що передбачає постановку проблем розвитку окремих галузей у взаємозв'язку з іншими галузями. Так, ця властивість диктує першочерговість дослідження відносин між різними видами транспорту, транспортом і складським господарством, частково – між транспортом і зв’язком. Залежно від конкретних умов рівні розвитку галузей транспортної інфраструктури різняться. У таких ситуаціях послуги транспорту (тимчасово) можуть частково замінити відсутню кількість складських приміщень або відсутність надійних ліній зв’язку. У свою чергу, наявність складського господарства, що добре функціонує, забезпечує більш рівномірний процес відправлення й прибуття, скорочуючи тим самим потребу в рухомому складі та вантажно-розвантажувальних механізмах, і в цілому провізну і пропускну здатність. Властивість емерджентності набуває вкрай важливого значення в розв’язанні проблем збалансованого розвитку галузей транспортної інфраструктури, особливо за умов дефіцитності, браку й обмеженості інвестиційних ресурсів, виділених на її розвиток. Тому ця властивість вимагає врахування стартового стану транспорту і його окремих галузей для розроблення політики та концепції перспективного формування з погляду ефективності заходів як щодо розвитку транспортної інфраструктури в цілому в Україні, так і щодо її окремих елементів, ланок, галузей. Отже, урахування цієї особливості транспортної інфраструктури потребує, з одного боку, аналізу й визначення стану розвитку кожної її галузі, а з другого – розроблення стратегії розвитку окремих сфер з виявленням пріоритетних завдань.

4. Міжвідомчий характер використання транспортних об’єктів і послуг обумовлює координацію зусиль різних відомств для створення загальної транспортної інфраструктури. Дороги й комунікації транспорту, рухомий склад використовуються всіма без винятку галузями. Тому формування загальної та необхідної транспортної інфраструктури в Україні, як правило, є доцільним. А якщо ні, то відбуватиметься розпорошення коштів, що в остаточному результаті призведе до зниження ефективності вкладених державою коштів у розвиток транспортної інфраструктури. Тож міжвідомчий характер використання транспортної інфраструктури потребує розроблення програм її розвитку з урахуванням комплексного залучення як бюджетних коштів, так і коштів усіх користувачів транспортних послуг. Тільки таким способом можна вивести транспортну інфраструктуру в ряд високоефективних ланок національного господарства.

5. Використання послуг транспорту всіма підрозділами національного господарства для розв’язання як продуктивних, так і непродуктивних (соціальних) завдань. У цьому зв’язку теза про крайню потребу створення загальної транспортної інфраструктури для всіх регіонів є як ніколи актуальною. Разом з тим урахування цього фактора обумовлює розроблення стратегії розвитку транспорту на основі соціально орієнтовного підходу, коли програма формування об’єктів і їх будівництва ґрунтується на соціальних, економічних, виробничих і господарських потребах території й населення. Підходом до розв’язання цього завдання є використання таких ринкових методів і механізмів, які передбачають як економічну, так і соціальну ефективність транспортної інфраструктури.

6. Висока капітало- і фондомісткість транспортних об’єктів, тривалі строки їх створення й функціонування. Забезпечуючи потреби національного господарства в послугах, транспорт одночасно споживає значні обсяги матеріальних і фінансових коштів для свого функціонування й розвитку. Тому врахування ресурсного аспекту набуває важливого значення й вимагає координації дій державних і місцевих органів з формування магістральної (її основної частини), регіональної й місцевої мереж. Відповідно, формування регіональної й локальної мереж транспорту потребує координації дій державних і місцевих органів, окремих підприємств. Нарешті, ця особливість найяскравіше виявляється в умовах ринку, коли окремі підприємства й компанії прямо не зацікавлені у виділенні коштів для розвитку транспортної інфраструктури і її окремих галузей і ланок (наприклад, доріг). Тому розв’язання цієї проблеми полягає в державному й водночас ринковому регулюванні інвестицій і банківських відсотків, збільшених розмірах амортизаційних відрахувань, зниженні або ліквідації на деякий час податків на кошти, що спрямовуються на розвиток транспортної інфраструктури та її підрозділів. Реалізація такого підходу, як свідчить світовий досвід, дозволить транспортній інфраструктурі та її галузям подолати той розрив, який існує в Україні між нею та основним виробництвом, і розв’язати проблему збалансованості попиту та пропонування на послуги транспорту.

7. Етапність розвитку транспортної інфраструктури. Об’єкти транспортної інфраструктури, як правило, розбудовуються стрибкоподібно, з різким одночасним збільшенням пропускної здатності, а потреби національної економіки в послугах, наприклад, перевезення, зростають поступово за наявності сезонних коливань. Тому об’єкти транспортної інфраструктури повинні мати резерв пропускної і провізної здатностей для своєчасного задоволення мінливих обсягів послуг. А якщо ні, то транспорт буде гальмівним фактором у розвитку національної економіки. Така особливість транспортної інфраструктури ще раз доводить необхідність розроблення й наявності довгострокових прогнозів розвитку та розміщення як усього національного господарства, так і його окремих галузей для обґрунтованого визначення варіантів перспективних потреб у послугах транспорту в кожному часовому розрізі розглянутого періоду.

Висновки

Транспортна інфраструктура має мережний характер формування й розвитку. Кожний регіон має свою власну характерну мережу, що різко відрізняється від інших. Вона формується під впливом як природно-економічних, кліматичних і рельєфних факторів, так і соціальних і економічних, а також рівня розвитку й розміщення продуктивних сил. Наявні взаємозв'язки між транспортом, розвитком і розміщенням продуктивних сил слід ураховувати за допомогою транспортного фактора розміщення виробництва, тому що мережний характер впливає на розміщення як його власних об’єктів (дороги, станції тощо) так і промислових, сільськогосподарських та інших підприємств. Вплив транспортного фактора на розвиток і розміщення виробництва в Україні є істотним, а часто стає вирішальним з-поміж інших факторів. Тому в ряді регіонів України подальший розвиток і розміщення виробництва, залучення в обіг природно економічних і трудових ресурсів цілком залежить від рівня розвитку транспорту, його комунікацій і елементів. І, нарешті, формування й розвиток елементів і галузей транспортної інфраструктури залежить від визначеної довгострокової стратегії соціальноекономічного розвитку України та ієрархії національно-господарських, регіональних і місцевих інтересів, оскільки, по-перше, дають можливість сформулювати першочергові завдання розвитку транспортної інфраструктури як у цілому в Україні, так і в розрізі окремих регіонів і, по-друге, ранжирувати проблеми для з’ясування їх пріоритетів.

Отже, взяття до уваги особливостей самого транспорту в процесі прогнозування розвитку й розміщення, а також особливостей, взаємозалежних з економікою та національним господарством, дає можливість розробити науково обґрунтований концептуальний курс його стратегічного розвитку, який буде збалансованим і ефективним як з погляду самої транспортної інфраструктури, так і з погляду користувачів її послуг, що найбільш ефективний і прийнятний за умов функціонуванні економіки на основі ринкових відносин.