Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 19

тивну спрямованість. Така позиція не є новою для теорії права. Вона мала своїх прихильників ще у 1957 p., коли С. Курильов справедливо зауважив, що процесуальна форма не є надбанням тільки правосуддя; притаманні їй ознаки спостерігаються також у діяльності несудових органів¹.

Попри звужене розуміння предмета конституційно-проце­суального права, О. Г. Лук'янова не відкидає можливості його перетворення із часом на самостійну галузь².

Ми повністю поділяємо думку М. С. Салікова і вважаємо, що при вирішенні питання про визначення предмета консти­туційно-процесуального права доцільно спиратися на широке трактування аналізованої категорії. У цьому випадку у межах предмета нової галузі зосереджуються всі необхідні і достатні (у тому числі для відповідної навчальної дисципліни) суспіль­ні відносини. В усіх інших випадках за межами предмета ли­шаються найважливіші конституційно-процесуальні інститути. Скажімо, якщо брати до уваги вузьке розуміння предмета, то поза конституційно-процесуальним регулюванням виявляться виборчий, референдний, конституційно-судовий процеси тощо, а це навряд чи допустимо. Якщо ж зупинитися на позиції кон­ституційно-судового трактування, то предмет конституційно-процесуального права звузиться до правовідносин, що опосеред­ковують конституційне судочинство.

Об'єктом дискусії може стати обсяг відносин, «запозичених» із предметів інших галузей права. Наприклад, цілком логічним було б включення до предмета конституційно-процесуального права відносин, що виникають у ході реалізації конституційних прав та свобод. Подібний підхід до системи прав та свобод уже склався. Так, процедурні питання реалізації права на громадян­ство, виборчих прав, права на участь у референдумі тощо давно вважаються власне конституційними і регламентуються джере­лами конституційного права, які, по суті, виступають у ролі кон­ституційно-процесуальних інструментів.

Звичайно, детальна регламентація низки основних прав і сво­бод (порядок реалізації права на володіння, користування і роз-

¹ Курильов С. Цит. за Євсєєв О. Проблеми процесуальної форми в кон­ституційному праві України / О. Євсєєв // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 10. - С 37. -,„ ² Лукьянова Е. Г. Зазнач, праця. — С 232.

Тема 1

порядження землею та іншими природними ресурсами або права на соціальне забезпечення тощо) шляхом конституційно-проце­суальних норм навряд чи доцільна. Існує небезпека «узурпації» правовідносин, що формують предмети інших галузей права (зе­мельного, трудового, адміністративного тощо). У цьому випадку необхідно залишатися в руслі предмета матеріального консти­туційного права, оскільки щодо нього конституційно-процесу­альне право виступає прикладною галуззю. Якщо матеріальне конституційне право регламентує, наприклад, основи правового положення особи (без зайвого вторгнення до предмета інших галузей права), то і конституційно-процесуальне право у зазна­чених межах повинно регулювати конституційно-процесуальні основи реалізації прав та свобод, не деформуючи кардинально предмети цивільної, процесуальної, кримінально-процесуальної, адміністративно-процесуальної та інших процесуальних галу­зей права.

Таким чином, предмет конституційно-процесуального пра­ва утворюють конституційно-процесуальні відносини, врегульо­вані конституційно-процесуальними нормами. Зазначені відно­сини М. С. Саліков пропонує поділяти на такі блоки¹:

1. Конституційний процес² (процес прийняття Конституції та внесення до неї змін). Так, чинна Конституція України перед­бачає можливість зміни її змісту. Порядок внесення змін опосе­редковується низкою процесуальних норм, що містяться як у Конституції України (розділ ХНІ) та поточному законодавстві (наприклад, у Законі України «Про Конституційний Суд Украї­ни», Регламенті Верховної Ради України від 19.09.2008 р.), так і в рішеннях Конституційного Суду України (наприклад, Рішен­ня Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № 6-рп — справа про прийняття Конституції та законів України на рефе­рендумі).

2. Конституційно-процесуальні основи правового станови­ща особи. Практично всі нормативно-правові акти, що існують у зазначеній сфері, прийняті в недалекому минулому і містять

¹ Саликов М. С. Предмет конституционно-процессуального права Рос­
сийской Федерации / М. С. Саликов // Российский юридический журнал. —
2000. - № 1 (25). - С. 23-27.

² Так називає зазначений блок відносин М. С Саліков, однак, з нашої
точки зору, точніше, з метою уникнення плутанини, його слід іменувати
процесом прийняття Конституції та внесення до неї змін.