Визнання та виконання іноземних судових рішень

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Визнання рішення іноземного суду – це процес надання законної сили рішенню іноземного суду державним судом на території України в порядку, передбаченому законодавством України. Виконання рішення іноземного суду – це процес застосування примусових заходів для виконання рішення постановленого іноземним судом та визнаним державним судом на території України в порядку, передбаченому законодавством України.

До понять визнання та виконання рішення іноземного суду у науці застосовують термін «екзекватурування».

Екзекватура (еxequatur) – це процес визнання та видачі судами дозволів на примусове виконання арбітражних рішень, постановлених в іншій державі. Державний суд визнає за іноземними судовими рішеннями юридичну силу, поширює її дію на всю територію держави. При чому в різних державах процес екзекватурування відрізняється і залежить від внутрішнього законодавства.

Рішення визнаються та виконуються відповідно до положень Розділу VIII «Про визнання та виконання рішень іноземних судів» ЦПК України. Відповідно до ст. 390 ЦПК, рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника. До суду подається клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду. До клопотання додаються такі документи:1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, булла належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України (ст. 394 ЦПК).При чому іноземне рішення повинно належним чином легалізоване в Україні шляхом консульської легалізації або проставляння апостилю (див. питання 5 лекції 3 «Умови здійснення ЗЕД»).

Апостиль – спеціальний штамп, що проставляється на офіційних документах, виданих в установах і організаціях країни-учасниці Гаазької конвенції, і не вимагає подальшого завірення чи легалізації та визнається офіційними органами всіх держав-учасниць Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 р. (набрання чинності для України 22.12.2003 р.). Апостиль засвідчує дійсність підпису та компетенцію особи, що підписала (видала) офіційний документ, а також, в окремих випадках, дійсність штампа або печатки, що скріплює документ. Апостиль може не використовуватися, якщо існують правові підстави, що скасовують або спрощують легалізацію документа виданого окремою державою. Повноваження на проставляння апостилю надано: Міністерству юстиції України – на документах, що видаються органами юстиції, судами та оформляються нотаріусами України; Міністерству освіти і науки України – на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; Міністерству закордонних справ України – на всіх інших видах документів.

Консульська легалізація полягає в установленні і засвідченні справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ чи акт або засвідчила попередній підпис на них, справжності відбитків штампа, печатки, зразки яких отримано консулом офіційним шляхом від компетентних органів держави перебування (ч. 3 ст. 54 Консульського статуту України). Такий порядок визначено в Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. № 113.