Рушійні сили процесу виховання.

Діалектика виховного процесу розкривається в його суперечностях. Уже той факт, що в процесі виховання є суперечності, проблема перевиховання дітей, говоре про те, що цей процес не проходить гладко, рівно. Виховання – це розвиток особистості, а розвиток – діалектичний процес, в якому є протиріччя.

У виховному процесі тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) протиріччя.

Внутрішні протиріччя процесу виховання - це джерело розвитку. Вони породжують ту силу, яка і є рушійною силою розвитку самого процесу виховання.

Основним змістом такого типу протиріч є протиріччя між потребами особистості і можливостями їх задовольнити. Така невідповідність спонукає людину діяти, заставляє її рухатись вперед - вона збільшує свої знання і досвід у відповідній галузі, розвиває потреби в одержані нового досвіду, змінює свою поведінку і т.п. А оскільки призначення виховання правильно зорієнтувати особистість в її розвитку, то зрозуміло, що це можливо лише за умови виявлення потреб особистості, її запитів, прагнень, життєвих цілей і особистих планів. Тільки в такому випадку вчитель буде допомагати, а не перешкоджати розвитку особистості учня. Саме внутрішні протиріччя і є основою для управління процесом виховання.

Другим прикладом внутрішнього протиріччя є протиріччя між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення.

Третій тип суперечностей – суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця ( вимагає такої побудови виховного процесу, щоб зміст і форми його реалізації не викликали спротиву в учня)

Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:

- виховними впливами школи і сім’ї.

- організованим виховним впливом школи і стихійним впливом на дітей оточення.

- різними вимогами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі.

- набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.

Зовнішні суперечності не є універсальними, обов’язковими для всіх ситуацій, применшувати їх дизиорганізуючий вплив не варто. Тому важливо передбачати їх, вживати запобіжних заходів, а за необхідності протидіяти їм.

 

Діагностика вихованості

 

Вихованість – це властивість особистості, яка характеризується сукупністю достатньо сформованих соціально значущих якостей, які в узагальненій формі відбивають ставлення людини до суспільства і оточуючих людей, до праці, до створених людьми матеріальних благ, до самої себе.

Діагностика вихованості учнів необхідна вихователю на різних етапах розвитку вихованця.

 

Діагностика вихованості – це вивчення ознак вихованості, їх комбінацій з метою визначення шляхів удосконалення виховного процесу в цілому і роботи з конкретним учнем. Доособливостей діагностики вихованості школярів відносять врахування вікових можливостей вихованців, прогностичний характер діагнозу, прагнення до виявлення інтегральних характеристик особистості учня, таких, як суспільна спрямованість, здатність включатися у різні види діяльності, виявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність¹.

 

Наприклад, можна визначити сформованість основних якостей особистості, які відображають ціннісне ставлення школяра:

а) до суспільства:

- національна самосвідомість;

- патріотизм

- суспільна активність;

- почуття обов'язку і відповідальності;

- громадянськість, правосвідомість;

б) до праці:

– працьовитість;

– акуратність;

– наполегливість, цілеспрямованість в дорученій справі;

– відповідальне ставлення до навчання та інших видів діяльності;

– інтерес до певних видів діяльності;

в) до оточуючих людей:

– толерантність, тактовність;

– доброзичливість, чуйність, милосердя, готовність допомогти іншим;

– справедливість, чесність, правдивість;

– вміння працювати з іншими;

– протистояти виявам несправедливості, жорстокості.

г) до себе:

– гідність;

– самоповага;

– вимогливість;

– цілеспрямованість;

– прагнення до самовдосконалення.

До методів діагностики вихованості можна віднести спостереження, компетентну оцінку, самооцінку, складання незалежних характеристик, бесіду, інтерв'ю, творчі роботи, створення виховних ситуацій. Використані у сукупності,вони дадуть можливість вихователеві всебічнопроаналізувати ступінь сформованості всього комплексу якостей особистості, її спрямованість, здатність до зовнішньої регуляції та самовиховання.

Рівень сформованості кожної якості можна визначити орієнтовно так:

І рівень (0) незадовільний –характеризується негативною спрямованістю,якості непроявляються, а навпаки, виявляються протилежні їм;

II рівень (1) низький –характеризується позитивною спрямованістю,якості проявляються

рідко, самоорганізація і самоконтроль відсутні, поведінка залежить від випадкових обставин; такі учні потребують постійного контролю з боку дорослих і підвищеної педагогічної уваги (як і попередня група), легко можуть піддатися негативним впливам;II рівень (2) середній –характеризується позитивною спрямованістю особистості,якостіпроявляються часто, але переважно при нагадуванні з боку дорослих, поведінка нестабільна, прагнення до самовдосконалення не виражене;

 

IV рівень (3) достатній – характеризується позитивною спрямованістю,сталоюповедінкою, якості достатньо виражені, нагадування не потребує, прагнення до самовдосконалення виявляє, але рівень активності, ініціативи недостатній;

V рівень (4) високий –характеризується активно-позитивною спрямованістю особистості,розвиненістю вказаних вище якостей, самостійністю і нормативністю поведінки, ініціативністю і творчістю у діяльності, високим рівнем саморегуляції, здатності до самовиховання.

Таким чином, ми бачимо, що виховання тільки тоді дієве, результативне, коли воно стимулює роботу вихованця над собою.

В.О.Сухомлинський стверджував (на основі великого життєвого і педагогічного досвіду), що "... найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати про саму себе. Задумалася над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші методи і прийоми виховання залишаться пустими, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилась на саму себе, задумалася над власною долею"¹.