Представництво в адміністративному процесі.

Стаття 55 Конституції України закріплює положення, згідно з яким кожному надається право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а у ст. 59 Конституції України передбачається право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав. В адміністративному судочинстві ці положення деталізуються в ст. 56 КАС України, де передбачається можливість сторін, а також третіх осіб брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. Таким чином, КАС України передбачає інститут процесуального представництва в адміністративному судовому процесі. Сторони ті треті особи в адміністративному судочинстві можуть брати участь в розгляді справи особисто, через представника або разом зі своїм представником. Представництво можливе у будь-якій адміністративній справі, що розглядається судом, на всіх стадіях адміністративного судочинства.

В юридичній літературі з цивільного процесу представництво визначається по-різному. По-перше, як процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з'ясуванні об'єктивної істини в справі, постановленні законного і обґрунтованого рішення. По-друге, як правовідносини, за якими одна особа (представник) здійснює в суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (яку представляють).

Треба зазначити, що в адміністративному судочинстві процесуальне представництво несе на собі відбиток правовідносин, що складаються при розгляді публічно-правового спору, тому діяльність представника спрямована на захист публічних суб'єктивних прав та інтересів іншої особи, публічних інтересів. Під адміністративно-процесуальним представництвом розуміють правовідносини, у яких одна особа (представник) на підставі повноважень, наданих їй договором або законом, вчиняє в адміністративному судовому процесі процесу-альні дії, спрямовані на захист прав і інтересів іншої особи, а також публічних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 56 КАС України, представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, тобто досягла повноліття і не визнана судом недієздатною або ще не досягла повноліття по спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вона відповідно до законодавства може самостійно брати участь. Таким чином, за загальним правилом, представником може бути особа, яка досягла повноліття, проте у деяких випадках представниками можуть виступати й неповнолітні, а саме тоді, коли вони виконують функції законних представників відносно своїх дітей. Законом встановлено, що за будь-яких умов не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок (ч. ст. 57 КАС України).

Судді, прокурори, слідчі також не можуть бути представниками в

суді. Проте КАС України встановлено два випадки, коли ці особи мають можливість виконувати в адміністративному судочинстві функції представника. По-перше, в разі, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі. По-друге, зазначені особи можуть вступати в процес як законні представники сторони чи третьої особи, тобто здійснювати представництво своїх неповнолітніх дітей або усиновлених, а також в інтересах осіб, що перебувають під їх опікою або піклуванням.

В юридичній літературі процесуальне представництво поділяють на різні види. Найбільш часто за підставами виникнення виділяють договірне та законне процесуальне представництво. Договірне процесуальне представництво ґрунтується на договорі, а законне, у свою чергу, — на законі. Законодавець також визначає дві підстави участі представників в адміністративному процесі — договір ті закон (ч. З ст. 56 КАС України)*Залежно від значення волевиявлення сторін або третіх осіб для виникнення правовідносин представництва виокремлюють два його види: обов'язкове і добровільне. Обов'язкове представництво зумовлене законом та не залежить від волі тієї особи, яку представляють. Це — представництво недієздатних та обмежено дієздатних. Учені відзначають, що добровільне представництво за своїм характером є практично завжди приватно-правовим та його підставою є така типова для приватного права категорія, як договір. Що ж стосується обов'язкового представництва, то воно може бути і приватно-правовим, але частіше є публічно-правовим та його підставами є категорії публічного права: адміністративний акт, прямий припис закону та ін.

У відповідності до ч. 4 ст. 56 КАС України, права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Мова йде про законне обов'язкове процесуальне представництво, яке спрямоване на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, тобто є недієздатними або частково дієздатними. В законодавстві також встановлюється положення згідно з яким права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Проте судові надається можливість залучати у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена (ч. 5 ст. 56 КАС України). В той же час в законодавстві визначено, що суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників (ч. 6 ст. 56 КАС України). Таким чином, мова йде про залучення процесуальних представників визначених вище осіб з ініціативи суду.

Згідно з законодавством, законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом (ч. 7 ст. 56 КАС України). Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 8 ст. 56 КАС України). Наприклад, законодавством передбачено право Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ч. 1 ст. 60 КАС України).

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суду надається право зупинити провадження у справі та ініціювати перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Цілями процесуального представництва обумовлено те, що представник повинен діяти в інтересах особи, яку він представляє. Про-законодавцем передбачена можливість адміністративного суду здійснювати контроль за діяльністю представника з точки зору її відповідності інтересам особи, яку представляють. Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Представник може здійснювати свої повноваження тільки на підставі документів, передбачених в законі (ст. 58 КАС України). В разі коли представник бере участь в адміністративному процесі на основі договору, такими документами є довіреність чи усна заява довірителя, занесена до журналу судового засідання. Оригінали до-віреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи. Законні представники підтверджують свої повноваження документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи. Якщо особа діє від імені органу, підприємства, установи, організації, то її повноваження підтверджуються довіреністю за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації. Фізична особа, яка є представником, також діє на основі довіреності, що посвідчується нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування). Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Важливим є питання про повноваження представника в адміністративному суді. Загальним положенням є те, що представник має право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителі представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього. Треба зазначити, що повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, є дещо обмеженими порівняно з законними представниками. Зокрема для них встановлені спеціальні повноваження, які стосуються виконання дій, націлених на розпорядження предметом спору та подальший розвиток адміністративного процесу. Таким чином, такі спеціальні повноваження, як право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, можуть бути здійснені договірними представниками у процесі тільки за умови того, що право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій їм довіреності. КАС України встановлює строки повноважень представника, який діє в адміністративному процесі на основі договору. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності. Існує також спеціальне обмеження строку дії довіреності, виданої в порядку передоручення: вона не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення. Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони. При визначенні підстав і порядку припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень КАС України містить посилання на ст. ст. 248—250 Цивільного кодексу України. Так, ст. 248 ЦК України встановлені підстави припинення представництва за довіреністю, наприклад закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності та ін.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Довіреність або передоручення може також припинятися у будь-який час при скасуванні її особою, яка видала довіреність. Відмова від цього права є нікчемною (ст. 249 ЦК України). Стаття 250 ЦК України передбачає також право представника відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Проте представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені до-віреністю. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, що висуваються до порядку відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю.

Законні представники мають право здійснювати усі процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку вони представляють, діючи в її інтересах. Таким чином, законні представники здійснюють свої повноваження за умови діяти в інтересах осіб, яких вони представляють. Адміністративний суд контролює здійснення повноважень законними представниками, та у разі якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.