Поняття, види суб’єктів адміністративного процесу. Правове становище суддів в адміністративному процесі.

Административный процесс Тема 4

Тема 4. АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ЯК СУБ'ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН. УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Поняття, види суб’єктів адміністративного процесу. Правове становище суддів в адміністративному процесі.

Суб'єктами адміністративного процесу виступають державні органи, адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, об'єднання громадян, їхні органи й посадові особи, власники, їхні представники й уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.

Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу займають суди (судді) і органи прокуратури.

Поняття «суб'єкт процесу» є більше широким, чим поняття «учасник процесу».

Учасники процесу - це громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій в особі їхніх представників, наділені правами й несучі певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

КпАП визначає таких учасників процесу: особа, яка притягується до адм.відпов (ст.268), потерпілий (ст.269), законні представики (ст.270), захисик (ст.271), свідок (ст.272), експерт (ст.273), перекладач (ст.274).

Поняття суб'єктів процесу містить у собі учасників процесу, а також осіб і органи, які діють із метою ведення процесу й здатні на державно-владних підставах ухвалювати рішення щодо справи останніх.

Суб'єктів адміністративного процесу поділяють п'ять груп: 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату; 3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність; 4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками; 5) інші державні органи та їх посадові особи.Доступный комфорт

За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи:

1) суб'єкти, що вирішують справу;

2) суб'єкти, відносно яких вирішується справа;

3) допоміжні учасники процесу.

До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи. До другої групи можуть входити практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи. До третьої належать свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати.

Конкретний перелік учасників адміністративно-проце-суальних відносин залежить від виду адміністративного провадження.

1. У відповідності з ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Це означає, що правосуддя неможливе без забезпечення учасникам адміністративного судочинства рівних можливостей щодо встановлення своїх інтересів. Отже, рівність учасників адміністративного процесу перед законом є нічим іншим, як наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі в процесі та відстоюванні своєї позиції. Сутність цього положення полягає в тому, що Кодекс адміністративного судочинства України гарантує сторонам рівні процесуальні можливості (наділення сторін правами та покладення на них обов'язків) з метою захисту їх порушених прав, свобод та інтересів. Причому поняття «рівні права», «рівні обов'язки» не потрібно ототожнювати з такими поняттями як «однакові права», «однакові обов'язки». Права чи обов'язки можуть бути різними залежно від того, в якій ролі бере участь особа в адміністративному процесі. Отже, рівність учасників процесу перед законом означає те, що кожен із учасників цього процесу наділений

правами і несе обов'язки, що рівноцінні його процесуальному становищу.

Отже, рівність прав означає їх взаємну відповідність, пропорційність, тобто право позивача подати адміністративний позов - право відповідача заперечувати проти позову, право позивача відмовитися від адміністративного позову - право відповідача визнати позов тощо. Змагальні права в осіб, які беруть участь у справі, - однакові, що регламентовано ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України. Цей принцип закріплений у Конституції України. Правове положення будь-якого учасника адміністративного процесу визначається лише його процесуальним статусом (позивач, відповідач, третя особа, експерт та ін.) і ніяк не залежить від того, хто є учасником процесу - організація чи громадянин, а також від їх ознак. Особи, що займають однакове процесуальне становище, завжди наділяються однаковими правами. Це є свого роду акумуляція їх взаємної відповідності, пропорційності права позивача подати адміністративний позов (вимогу) - право відповідача заперечувати проти позову, право позивача відмовитися від своїх вимог - право відповідача визнати позов тощо. Іншими словами, змагальні права осіб, які беруть участь у справі, є однакові.

Так, згідно з ч.ч. З, 4 ст. 49 цього Кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право: 1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; 2) знайомитися з матеріалами справи; 3) заявляти клопотання і відводи; 4) давати усні та письмові пояснення, доводи та ааперечення; 5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; 6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; 7) подавати ивперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; Ь) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і

. подавати письмові зауваження до них; 9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; 10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх

інтересів; 11) користуватися іншими процесуальними правами, і наданими їм цим Кодексом; 12) можуть за власний рахунок додатково повити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них. Говорячи про запровадження принципу рівності учасників (МІністративного процесу перед законом і судом, слід зазначити

активну роль суду у судовому розгляді, враховуючу певну нерівність позивача і відповідача у публічних матеріально-правових відносинах. В адміністративному судочинстві суддя не просто грає роль арбітра, але й має здійснити всі заходи щодо вирівнювання процесуальних позицій сторін з метою забезпечення їх реальної рівності перед законом і судом. При цьому функція доказування має бути покладена на відповідача, що означає звільнення позивача від доказування протиправності, незаконності акту, що оскаржується. Обов'язком позивача є доказування факту порушення його права або інтересу, настання реальної загрози для його права або інтересу, зазначення реальної або можливої шкоди.

Вважається, що засада рівності перед законом і судом не порушується при наданні учасникам адміністративного процесу визначених Кодексом адміністративного судочинства України пільг, які одночасно є гарантіями прав певних категорій осіб (малозабезпечених, немічних тощо). Ці пільги можуть бути встановлені законом (наприклад, звільнення окремих категорій фізичних осіб від сплати судового збору) або судом у випадках, визначених законом (відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати; допит немічного свідка судом у місці його перебування тощо). Надання таких гарантій слугує забезпеченню рівності в адміністративному процесі.

Крім того, щоб компенсувати нерівні можливості, що є у матеріальних правовідносинах, та забезпечити сторонам рівні можливості в суді, на суб'єктів владних повноважень покладено деякі додаткові обов'язки (наприклад, обов'язок доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність цих рішень, дій чи бездіяльність; обов'язок подати суду всі наявні у суб'єкта владних повноважень документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі). Ці положення передбачені ч.ч. 2, 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Також виходячи з того, що є вина суб'єкта владних повноважень у тому, що він не зміг запобігти виникненню спору, передбачено, що суб'єкт владних повноважень не може претендувати на компенсацію внесених ним судових витрат (навіть якщо виграє справу). Виняток з цього положення становлять лише судові витрати на доказування (витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експерти;! тощо). Ці витрати суб'єкту владних повноважень компенсує сторона, яка «програла» справу (ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України). В адміністративних справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, які поніс позивач, суд не стягує з відповідача за жодних умов (ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

2. У відповідності з ч. 2 ст. 10 Кодексу адміністративного судочинства України зазначається, що не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Це означає, що на суд покладено обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників адміністративного процесу. Отже, положення ч. 2 цієї статті формулює положення щодо рівності учасників адміністративного процесу перед судом. У відповідності з означеним, як ми вже зазначали, на суд покладається обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників адміністративного процесу. В цьому контексті слід зазначити, що недопустимою вважається будь-яка дискримінація, тобто незаконне позбавлення або обмеження судом прав учасників адміністративного процесу. Тому становище конкретного учасника адміністративного процесу не може бути покращено чи погіршено залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Порушення судом цих вимог буде свідченням упередженості суду, а це є підставою для відводу судді.

Таким чином, цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у судовому адміністративному процесі, мати пдміністративно-процесуальний статус, визначений Кодексом адміністративного судочинства України, здійснювати закріплені процесуальним законом права та обов'язки. Адміністративний суд попов'язаний охороняти права учасників судового адміністративного Процесу, пояснювати сторонам та іншим суб'єктам їхні процесуальні Права та обов'язки, попереджати про наслідки їх неналежного Виконання чи зловживання цими правами. За обмеження у процесуальних правах в залежності від расової і національної ознак встановлена кримінальна відповідальність (ст. 161КК України). Крім того, порушення судом цих вимог є свідченням упередженості суду.

Щоб запобігти цьому та усунути таку ситуацію, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено правила відводу судді.

Правове закріплення принципу рівності всіх перед законом і судом міститься в Законі України «Про судоустрій України», у ст. 7 цього закону наголошується, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин