Проблема закономірності історичної зміни теорії.

Розвиток науки являє собою нелінійний процес, детермінований:

• зовнішніми по відношенню до науки факторами (тенденції розвитку різних сфер культури - філософії, релігії, політико-правової сфери, ідеології, економіки і т. п.)

• внутрішніми (фундаментальні наукові факти, теорії, проблеми, наукова картина світу і ін)

6 концепцій про закономірності розвитку науки:

1) Концепція кумулятивізму, згідно з якою історія науки являє собою лінійний поступальний процес накопичення знань про світ. Наукове знання можна уподібнити сніжного кому, який у міру свого кочення поступово збільшується в своїх раз заходи.

2) Концепція парадигм Куна (60-ті роки XX століття), згідно з якою історія розвитку наукового знання розглядається як процес зміни парадигм («дисциплінарних матриць»).

Парадигма - це зразок, матриця, модель науково-дослідної діяльності, елементами якої є світоглядні принципи, методологічні норми, певна система критеріїв та ідеалів науковості. Стадія панування певної парадигми називається «нормальної стадією» розвитку науки, яка закінчується, коли настає криза, тобто ця парадигма руйнується зсередини під дією «аномалій» - внутрішніх нерозв'язних проблем. Настає «ненормальний», революційний етап розвитку науки, який характеризується створенням нових конкуруючих між собою парадигм. З перемогою однієї з них закінчується наукова революція і знову наступає «нормальна стадія» наукового пізнання і т. д. У концепції Куна не знайшли свого вирішення питання наступності парадигм, рушійних сил і спрямованості процесу наукового пізнання. У результаті єдиний історичний процес розвитку науки розпадається на ряд дискретних фрагментів («нормальних стадій»), закономірно не пов'язаних між собою.

3) Концепція росту наукового знання Карла Поппера

Він заперечував можливість логічної реконструкції історичного процесу наукового пізнання, так як, на його думку, розвиток, науки відбувається методом проб, і помилок, отже неможливо виділити вузлові пункти цього процесу, визначити його спрямованість і перспективи. Сам же ріст наукового знання являє собою висунення сміливих гіпотез та їх подальше спростування (принцип фальсифікації).

4) Концепція науково-дослідних програм (НІП) І. Лакатоса, яка являє собою спробу пояснення зростання розвиненою («зрілої») науки як

безперервного процесу зміни зв'язаних між собою теорій. Згідно Лакатоса, НІП - послідовна зміна наукових теорій, пов'язаних загальною ідейною основою. Зв'язність теорій детермінована методологічними нормами НІП, які дозволяють визначити перспективи подальшого дослідження («позитивна евристика»), а також тупикові гілки розгортання НІП («негативна евристика»).

Постійний елемент НІП, являє собою сукупність умовно не фальсифицируемостью фундаментальних допущень програм («жорстке ядро»), змінний елемент - сукупність допоміжних гіпотез («захисний пояс»), що забезпечує співвіднесеність теорій з емпіричною базою, при цьому досягається збереження «жорсткого ядра» від спростувань шляхом модифікації, повної або часткової заміни «захисного пояса» при зіткненні з контраргументами.

НІП можуть розвиватися за двома сценаріями: прогресивному, і виродженого (регресивному). У прогресивному полі «позитивна евристика» стимулює висування гіпотез, що розширюють емпіричну і теоретичну базу НІП. Однак, згідно Лакатоса, з часом неминуче відбувається перехід до виродженої стадії розвитку НІП, ознакою якої є помітне зростання гіпотез в «захисному поясі».

5) Концепція «кейс стадіс», згідно з якою історія науки розчленовується на окремі події, характеризує неповторністю, унікальністю. Наукова подія порівнюється з краплею води, в якій відбивається вся складність наукового пошуку: в ньому, як у фокусі, сходяться, переплітаються різні особливості розвитку науки, причому «тут» і «зараз».

6) Діалектична концепція, згідно з якою розвиток науки - складний нелінійний процес виробництва і організації об'єктивних, знань про світ. В якості джерела розвитку науки розглядаються різні типи суперечностей, як внутрішні (суперечності між теорією і фактами, між протилежними гіпотезами, концепціями, між різними системами ідеалів і критеріїв науковості і т. д.), так і зовнішні, які виникають і вирішуються в ході взаємодії науки з іншими сферами культури. Домінуючими є внутрішні протиріччя. Саме вони лежать в основі закономірностей історичного розвитку науки, визначають зміну теорій, парадигм, науково-дослідних програм, наукових картин світу, задають магістральні напрямки наукового пошуку. У діалектичної моделі еволюційні і революційні фази розвитку науки закономірним чином взаємопов'язані.

 

Методи побудови теорій.

Особливе місце в методології науки займають методи побудови і обгрунтування теорії. Серед них важливе місце займає пояснення використання більш конкретних, зокрема, емпіричних знань для з'ясування знань більш загальних. Пояснення може бути:

а) структурним, наприклад, як влаштований мотор;

б) функціональним: як діє мотор;

в) причинним: чому і як він працює.

При побудові теорії складних об'єктів важливу роль відіграє метод сходження від абстрактного до конкретного.

На початковому етапі пізнання йде від реального, предметного, конкретного до вироблення абстракцій, що відображають окремі сторони досліджуваного об'єкта. Розсікаючи об'єкт, мислення як би побиває його, представляючи об'єкт розчленованим, раз'ятим скальпелем думки.

Тепер встає на чергу наступне завдання - відтворити об'єкт, його цілісну картину в системі понять, спираючись на вироблені на першому етапі абстрактні визначення, тобто. перейти від абстрактного до конкретного, але вже відтворене в мисленні або до духовно-конкретному. Саме такий шлях від загальних абстракцій товару, грошей і т. д. до цілісної, багатою картини капіталізму проробляє Маркс у "Капіталі". При цьому сама побудова теорії може бути здійснено або логічним, або історичним методами, які тісно пов'язані між собою.

При історичному методі теорія відтворює реальний процес виникнення і розвитку об'єкта аж до теперішнього часу, при логічному вона обмежується відтворенням сторін об'єкта, як вони існують в предметі в розвиненому його стані. Вибір методу, природно, не довільний, а диктується цілями дослідження.

Історичний і логічний методи тісно взаємопов'язані. Адже в результаті, у результаті розвитку зберігається все позитивне, що накопичуються у процесі розвитку об'єкта. Не випадково організм в своєму індивідуальному розвитку повторює еволюцію живого від рівня клітини до сучасного стану.

Тому можна сказати, що логічний метод є той самий історичний, але очищений від історичної форми. Так, учень починає вивчати математику з того, з чого починалася її історія - з арифметики, а Маркс малює логічним методом картину капіталізму, починаючи з того, звідки капіталізм бере свій початок історично - з товару.

У свою чергу історичний метод у кінцевому рахунку дає ту ж, що і логічний метод, реальну картину об'єкта, але логічний метод при цьому обтяжений історичної формою. У побудові теорії, як і ідеальних об'єктів, важлива роль належить аксіоматізаціі - способом побудови наукової теорії, при якому в основу його кладуться деякі вихідні положення - аксіоми або постулати, з яких всі інші твердження теорії виводяться дедуктивно чисто логічним шляхом, за допомогою докази.

 

Стиль наукового мислення

СТИЛЬ НАУКОВОГО МИСЛЕННЯ - історично сформована сукупність методологічних регулятивів, ідеалів і норм науки, філософських принципів, що визначають зміст і спрямованість змін науки на історично-конкретному етапі її розвитку. Спочатку поняття СНМ було пов'язане з питанням про особливості фундаментальних досліджень: передбачалося, що пануюча наука чи лідируюча фундаментальна теорія певної епохи повністю визначали СНМ цієї епохи (а саме: категоріальний склад знання, певний тип логічної організації знання). У ході дослідження феномена СНМ були уточнені уявлення про його складної гетерогенної природи. СНМ є і соціокультурним, і внутрінаучних феноменом і формується під їх впливом. Основний механізм соціокультурної детермінації СНМ пов'язаний з системою конкретно-історичних норм та ідеалів науки, що йдуть корінням в культуру епохи. Норми і ідеали науки, втілюючись у фундаментальну лідируючу теорію, задають спрямованість іншим теоріям даної наукової дисципліни, ряду дисциплін, науки в цілому. Наприклад, в період становлення досвідченого природознавства класична механіка визначала "бачення", пояснення, опис, структуру будови теорії не тільки всієї механіки, а й фізики, хімії, біології, соціальної філософії. Філософські уявлення, ідеї в структурі СНМ беруть участь в процесі осмислення меж евристичності старих ідеалів науковості та формуванні нових. Через філософську складову СНМ відбувається співвіднесення ідеалів і норм науки, методологічних установок з особливостями досліджуваного даною наукою об'єкта. Так було в період переходу в другій половині 19 ст. ряду наук - біології, фізики, психології, соціології - до вивчення системних статистичних об'єктів. Вивчення масовидових об'єктів - газів, демографічних і соціальних систем і процесів, складних органічних об'єктів і т.д. - Зажадало переосмислення старих і вироблення нових філософських понять: випадковість, ймовірність, можливість, історизм, еволюція та ін З одного боку, в цих філософських категоріях відбилося нове розуміння будови матеріального світу і його об'єктів. З іншого боку, в них в отрефлектирован-ном, об'єктивувати вигляді висловилися основні ціннісні переваги цього історичного періоду. Основу філософських уявлень СНМ складають детерминистские категорії: обумовленість, зв'язок, причина, наслідок, необхідність, випадковість, можливість, дійсність та ін Саме через них з найбільшою повнотою "просвічує" характер організації об'єктів науки і особливості взаємодії між феноменами матеріального світу. Аналіз об'єктної детермінації СНМ виявляє найтісніший зв'язок СНМ з науковою картиною світу (НКМ), оскільки саме НКМ формує базові знання про системно-структурних особливостях досліджуваних наукою об'єктів, про їх просторово-часових характеристиках, особливостях взаємодії матеріальних об'єктів. Взаємна узгодженість СНМ і НКМ особливо виразно виявляється в переломні моменти розвитку науки: при зміні лідируючих теорій, наукової революції і т.д. В кінці 19 - початку 20 ст. вихід на арену біології популяційної генетики, виникнення системного та кібернетичного підходів виявили обмеженість дарвінівської картини біологічної реальності та її операціональної складової - імовірнісного стилю мислення в біології. Становлення синтетичної теорії еволюції орієнтувалося на нову картину світу і нове розуміння біооб'єкту. Біооб'єктів став представлятися як складна самокерована і саморозвивається система. Сформувалися адекватні філософські та методологічні пізнавальні поняття і принципи: інформація, саморегуляція, саморозвиток, доцільність, прямий і зворотній зв'язок, автономність, еволюція та ін, які об'єктивувати новий кібернетичний СНМ в біології. СНМ має складну структуру. У ній можна, як базові, виділити декілька рівнів. Перший включає ідеали і норми, що виражають специфіку наукової діяльності в цілому: спрямованість на об'єктивне знання, суб'єкт-об'єктна розчленованість пізнавальної структури та ін. Інший рівень містить філософські уявлення, методологічні приписи, норми пізнання, загальні для всіх конкретних наук. Наприклад, вимоги лапласовського детермінізму для наук кінця 18 - першої половини 19 ст. Наступний рівень конкретизує перші два стосовно специфіки предметної галузі науки і особливостям історичного розвитку даної науки. Наприклад, французький біолог 18 в. Ламарк, реалізуючи Лапласовскій механістичні принципи, прийняв образ "сходи істот" в якості пояснювальної схеми взаємодії живих об'єктів. Це було відносно прямолінійний зображення ряду або ланцюга незалежних груп організмів (біовидів). На цьому рівні норми і ідеали пояснення, описи, докази, обгрунтування, будови наукового теорії, що становлять основу структури СНМ, набувають адекватне конкретно наукове звучання і оформлення. СНМ виконує по відношенню до формирующемуся науковому знанню різноманітні функції. СНМ виконує інтегруючу роль по відношенню до різнорідних компонентів науково-теоретичного знання: НКМ, філософським підставах науки, масиву конкретно-теоретичного знання. СНМ регулює і орієнтує наукове дослідження в певному, заданому соціумом і внутрінаучних реаліями, напрямку. СНМ виступає також як механізм, що забезпечує діалог, зв'язок між цілями та потребами науки і вимогами та можливостями соціокультурного цілого, запитами історичного часу. Наприклад, особливістю сучасного, тільки формувався екологічного СНМ можна вважати визнання принципової неусувними ціннісної основи пізнання. В екологічному стилі мислення в біології знаходять теоретичний статус моральні екологічні імперативи, принцип коеволюції світу людини і світу природи. Людський вимір в сучасній фізиці, хімії відображено в активній розробці та освоєнні антропного космологічного принципу, ідей нерівноважності, концепції глобального еволюціонізму. Перспектива сучасних досліджень феномена СНМ визначається не тільки когнітивно-методологічної, але і соціологічної та психологічної спрямованістю його розробки.

 

Наука як теорія і метод

Наука як сфера духовно-практичного освоєння світу є сукупністю систематизованих знань про те, що нас оточує, про природу, суспільство, людину, і разом з тим це сукупність методів, засобів і способів отримання цих знань. Методи, як органічна частина науки, виконують у ній в одночас самостійні, особливі функції. На певних етапах розвитку науки метод може стати стимулом або, навпаки, перепоною для розвитку окремих галузей наукового пізнання. Сьогодні нема потреби доводити, що успіх будь-якого дослідження значною мірою залежить від досконалості методу, який в ньому застосовується. В цьому розумінні метод пізнання слід розглядати як вирішальний аргумент для оцінки об'єктивності дослідження в цілому.

Теорія і метод виникають одночасно, вони пов'язані генетично, до них пред'являються схожі вимоги: не тільки результат, але і шлях до нього повинен бути істинним. Зміна змісту теорії вимагає вдосконалення методів. Однак, будучи взаємозалежними і взаємообумовленими, теорія і метод не тотожні один одному, не можуть і не повинні заміняти один одного.

Філософські методи становлять методологічну основу науки, охоплюють всю область наукового пізнання і використовуються всіма науками без винятку. Вони говорять про те, на яких світоглядних, ідейних позиціях базується дана наука.

До основних філософських методів, виділеним наукою, відносяться діалектико-матеріалістичний і ідеалістичний.