Логіка формальна, математична і діалектична та їх роль у науці.

Раціональне, нераціональне та ірраціональне в науці.

Раціональність

(Від лат. Ratio - розум) - що відноситься до розуму, обгрунтованість розумом, доступне розумного розумінню, на противагу ірраціональності як чогось нерозумному, недоступному розумного розумінню. У методології наукового пізнання Р. розуміється двояко. Найчастіше Р. тлумачиться як відповідність законам розуму - законам логіки, методологічним нормам і правилам. Те, що відповідає логіко-методологічним стандартам, - Р., те, що порушує ці стандарти, - нераціонально або навіть ірраціонально. Іноді під Р. розуміють доцільність. Те, що сприяє досягненню мети, - Р., те, що цьому перешкоджає, - нераціональність. До недавніх пір вважалося, що зразком Р. діяльності є наука і діяльність вченого. Всі інші сфери людської діяльності Р. лише в тій мірі, в якій вони спираються на наукові знання і методи. В даний час визнано, що кожна область діяльності має свої стандарти Р., які далеко не завжди збігаються з науковими, тому можна говорити про Р. в мистецтві, в політиці, в управлінні і т. д. Поезія настільки ж Р., як і наука, але в ній інші стандарти Р.

Нераціональний (лат. rationalis - розумний) - відноситься до того, що містить помилки в логіці і в уявленнях про причинно-наслідкових та інших істотних зв'язках і відносинах. Рекомендується розрізняти з терміном «ірраціональний», використовуваний для позначення ситуацій, в яких логічні і причинно-наслідкові категорії розумової діяльності втрачені або спочатку відсутні в силу домінування несвідомих тенденцій.

Ірраціональність

- Недоступність розуму. Ірраціональне (лат. irrationalis - нерозумне) - те, що не може бути осягнуте розумом, що явно не підкоряється законам логіки, що оцінюється як "надрозумне", "протирозумне";

Логіка формальна, математична і діалектична та їх роль у науці.

Формальна логіка є наука про закони й форми правильної побудови думки.

Формальна логіка вивчає закони і правила, яким підлягає мислення людини в процесі пізнання нею істини. До завдань формальної логіки не входять дослідження того, чому наше мислення набуває форми понять, суджень, умовиводів, як складалися ці логічні форми в процесі становлення людини та її мислення, чим вони були на ранньому ступені розвитку мислення, яку пізнавальну роль виконує кожна логічна форма, взаємозв'язок форми мислення і т. д. Ці й інші питання, що відносяться до логічної природи й сутності форми мислення, з'ясовує діалектична логіка. Формальна ж логіка досліджує лише одну сторону мислення - його структуру. Цим вона відрізняється від будь-якої іншої науки, що вивчає мислення людини.

Формальна логіка досліджує форми мислення як форми відтворення відносно постійних, якісно визначених предметів і явищ, стійких зв'язків і відносин. Вона вивчає структуру готових, що склалися, форм мислення, не розглядає процес їх формування й розвитку.

Формальна логіка, вивчаючи мислення з боку його логічної структури, відхиляється від конкретного змісту думки. Але формальна логіка не байдужа до змісту думки взагалі; вона вивчає логічні форми як змістовні, а не чисті форми.

Важливий крок у розвитку ідей математичної (символічної) логіки зробив Г. Лейбніц. Застосувавши до логіки математичний метод, він намагався побудувати логіку як математичне обчислення ("універсальна характеристика"). Лейбніц першим використав символи для позначення логічних постійних (символи для позначення змінних були введені Арістотелем), започаткувавши розробку принципів побудови дедуктивних теорій, першим дав чітке формулювання закону достатньої підстави.

У середині XIX ст. виникла математична (символічна) логіка. Як уже зазначалося, основи математичної логіки були закладені Лейбніцем, а ряд ідей математичної логіки виник іще в середньовічній схоластиці й навіть у логіці давніх стоїків. Але Лейбніц не залишив по собі школи, і його ідеї невдовзі були забуті2. Тому виникнення математичної логіки як науки пов'язують із працями англійського математика Дж. Буля (1815-1854), німецького математика й логіка Е. Шредера (1841-1902), астронома й логіка П. С. Порецького (1846- 1907) та ін. учених.

В історії математичної логіки виділяють такі періоди. Історично першою формою математичної логіки був період алгебри логіки (Дж. Буль, Е. Шредер, П. С. Порецький). Цей період характеризується пристосуванням методів математики до логіки. Другий період розпочинається з появою праці Г. Фреге (1848-1925) "Обчислення понять" (1870) і характеризується використанням логіки з метою обґрунтування самої математики. Третій період - це сучасний період розвитку математичної логіки. Він пов'язаний з появою тритомника Б. Рассела та А. Уайтхеди "Принципи математики" (1910-1913), німецького математика Д. Гільберта (1862- 1943) "Основні риси теоретичної логіки" (1928), працями К. Геделя, А. Тюрінга, Е. Поста, Р. Петер, А. М. Колмогорова, П. С. Новикова, А. А. Маркова, С. М. Яновської та ін.

Математична логіка виникла як гілка традиційної формальної логіки, що розвивалася відповідно до потреб математики. Порівняно з традиційною (аристотелівською) логікою математична логіка досягла вищого ступеня наукової абстракції й формалізації, унаслідок чого вона відображає досліджувану нею галузь точніше й адекватніше. На основі досягнень математичної логіки відкриваються ширші можливості для механізації окремих сторін розглянутої діяльності людини.

Діалектична логіка - вищий ступінь у розвитку логічної науки, але вона не відміняє й не поглинає формальну логіку, останню не слід розглядати як пройдений етап.

Діалектична логіка, як і формальна, вивчає мислення, але з іншого боку й іншими методами. Формальна логіка - це логіка, що вивчає структуру мислення, досліджує закони будови нашої думки. Вона покликана дати відповідь, якою має бути структура думки, щоб вона була істинною і правильно відтворювала дійсність. Діалектична логіка досліджує те, як у абстрактному мисленні, що пізнає істину, діють загальні закони діалектики. Діалектична логіка вивчає природу логічних форм, їхню пізнавальну суть, розкриває зв'язок форм і законів мислення з законами об'єктивного світу. Формальна логіка досліджує структуру готових, що склалися, логічних форм, не цікавлячись їхніми генетичними зв'язками і взаємопереходами, діалектична ж логіка вивчає форми мислення в їхніх зв'язках, переходах, у розвитку, русі.