Місто та середовище його існування

Лекція 1

1. Місто його ознаки та класифікація в залежності від кількості населення

2. Механізм утворення адміністративно – територіальних одиниць України.

3. Навколишнє середовище міста та екосистеми міст.

4. Урбоекологія - наука, що вивчає екологічні проблеми міст

Історичне місто — це територія компактного поселення людей, відгороджене кріпосною стіною або умовною межею від "зовнішнього" стосовно нього простору. Споконвічно огорожі були невід'ємною рисою міст, що служили їхнім жителям захистом від агресивних сусідів.

Сучасне місто — це досить великий населений пункт, жителі якого в основному зайняті в сферах промисловості, послуг, керування, науки, культури й ін.

До ознак міста відносять:

· перевага забудованої частини території над незабудованої, штучних і видозмінених природніх покриттів над природніми незміненими;

· наявність, а найчастіше й перевага багатоповерхової забудови;

· наявність промислових підприємств і підприємств сфери послуг;

· розвинена система суспільного транспорту, наземних і підземних комунікацій;

· розвинена торговельна мережа;

· високий рівень забруднення навколишнього середовища (на 1-2 порядку вище, чим на прилягаючій до міста території);

· так звані "хвороби урбанізації", у тому числі пов'язані зі швидким поширенням інфекцій при високій щільності населення й інтенсивних контактах один з одним;

· наявність спеціальна створених рекреаційних територій загального користування;

· висока щільність розміщення установ утвору, охорони здоров'я й культури;

· культові спорудження однієї або декількох конфесій;

· різноманітність соціального вибору (у порівнянні із сільською місцевістю);

· наявність однієї або декількох щоденних газет, розповсюджуваних не тільки в місті;

· наявність приміської зони — перехідний між містом і прилягаючої до нього території з перевагою сільськогосподарського виробництва; у цю зону з міста поступово переносяться найбільш шкідливі виробництва.

В 1949 р. Європейська конференція по статистиці, що проходила під егідою ООН у Празі, рекомендувала сучасну класифікацію міст в залежності від кількості мешканців:

· на малі (до 50 тис. жителів),

· середні (50-100 тис.),

· великі (100—250 тис.),

· надвеликі (250—500 тис.),

· найбільші (500 тис.—1 млн.)

· міста-мільйонери (понад 1 млн. жителів).

У 1980-х роках у світі налічувалося близько 220 міст-мільйонерів,у багатьох великих міст виникають міста-супутники. Часто міста і міста-супутники об'єднуються, утворюючи агломерації, які можуть бути об'єднані в мегаполіси. На цей час трійку найбільших мегаполісів у світі очолює Токіо (Японія), Сеул (Корея), Мехіко (Мексика).

Міська агломерація (від лат. agglomeratio — приєднання) — територіальне утворення, в основі якого лежить певне місто, а також певна сукупність селищ міського типу, сільських та інших поселень, які об'єктивно об'єднані в єдине ціле (складну багатокомпонентну динамічну систему) інтенсивними економічними, у тому числі трудовими та соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв’язками, а також екологічними інтересами.

Мегаполіс, (від грец.двох слів — великий та місто) — надто урбанізована форма міського поселення, що склалася стихійно, розповсюджена у кількох високо розвинених країнах та обумовлена високою концентрацією населення (щільність населення в мегалополісах США — 2,7 люд./га, в Японії, Великобританії, Німеччини — 8-10 люд./га). Мегалополіс не являє собою суцільну забудову, 90% його території — відкриті простори. Всі частини мегалополісу пов'язані економічно.

Зрештою, мегаполіс являю собою:

· найбільш компактну форму поселення, що утворюється при зростанні великої кількості сусідніх міських агломерацій. Термін утворився з назви давньогрецького міста Мегалополь, що утворилось внаслідок злиття більш ніж 35 поселень Аркадії.

· будь-яке місто з населенням більше мільйона мешканців.

Основні риси мегаполіса: лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей; спільна поліцентрична структура, зумовлена взаємодією відносно близько розташованих великих міст; порушення екологічної рівноваги між діяльністю людини і природним середовищем.

Виникнення й постійне збільшення площі й чисельності населення міст, придбання сільськими поселеннями міських ознак, підвищення ролі міст у соціально-економічному розвитку суспільства, формування міського населення, що веде специфічний спосіб життя, а також «міських» популяцій рослин і тварин становить сутність процесу, називаного урбанізацією (від лат. urbanus — міський).

Показник урбанізації країни або регіону — це частка населення, що проживає в містах. Порівняння рівнів урбанізації різних країн здійснюється з використанням даних національних переписів населення. У цей час найбільше урбанізованими (не вважаючи таких міст-держав, як Сінгапур і Гонконг) є Великобританія (92% населення проживає в містах), Кувейт (91%), Ізраїль (90%), Австралія (85%), Швеція (83%). Найменші показники урбанізованості (7—10%) характерні для країн Африки й Південної Азії. В Україні в цей час кожні два жителі із трьох проживають у містах.

2. На теперішній час в Україні проведена реформи адміністративно-територіального устрою України відповідно якої територія розподіляється на:

РЕГІОН. На даному рівні АТУ не пропонується проведення значних змін – зберігаються визначені Конституцією АТО, а саме:

• АР Крим, області,

• міста-регіони – міські громади зі спеціальним статусом: м. Київ, м. Севастополь, міські громади з населенням понад 750 тис. жителів.

Територія регіону складається з території районів та міст (обласних, республіканських АР Крим). Територія регіону також поділяється на департаменти (округи).

Територія міста-регіону поділяється на департаменти, а за рішенням міських рад і на райони. (Наприклад, м. Київ поділяється на даний час на 10 районів і на 12 виборчих округів, які отримають статус департаментів).

ДЕПАРТАМЕНТ. Крім конституційних адміністративно-територіальних одиниць (АР Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст, районів у містах) пропонується запровадити спеціальну адміністративно-територіальну одиницю – департамент (варіанти: державний округ, адміністративний округ тощо).

Ідея утворення департаментів виникла внаслідок дискусії стосовно необхідності укрупнення районів шляхом ліквідації інших районів. Підставою для утворення департаментів є і те, що фактично на практиці вже існують так звані міжрайонні округи. За територіальну основу департаментів пропонується взяти 225 виборчих округів, які діють по виборах до Верховної Ради України.

РАЙОН. Райони утворюються у складі областей, АР Крим. Територія району складається з громад. Райони з кількістю жителів близько 20 тис. жителів залишаються без змін. У разі доцільності, на базі районів з кількістю жителів понад 30 тис. жителів утворюється два або більше нових райони.

До складу районів входять сільські, селищні, міські громади, кількість жителів кожної з яких до 15 тис. чол.

МІСТО. Міські громади утворюються на базі одного чи декількох поселень, одне з яких є містом. За ієрархією пропонується, щоб міста (міські громади) в системі територіального устрою поділялися на три рівні:

Пропонується наступні критерії при утворенні міських громад:

• Районні міста, як громади первинного рівня, утворюються на базі міських поселень, селищ міського типу, кількість жителів яких менше 15 тис. чол. Районні міста перебувають у складі району.

• Обласні міста, як громади районного рівня утворюються на базі міських поселень, що сьогодні мають статус міст обласного та районного значення, а також на базі селищ міського типу, кількість жителів яких більше 15 тис. чол. Обласні міста перебувають у складі областей і не входять до складу районів.

• Міста-регіони, як громади регіонального рівня, утворюються на базі міських поселень, кількість жителів яких більше 750 тис. чол. Міста-регіони мають статус міст із спеціальним статусом і не входять до складу областей.

РАЙОН У МІСТІ. Райони у містах утворюється в міських громадах з населенням громади понад 400 тис. жителів. Кількість жителів у районі в місті – біля 200 тис. чол. Райони у містах є територіальними одиницями для створення та діяльності органів місцевого самоврядування району у місті і утворюються за рішенням відповідних рад міських громад. Поряд з районами у великих містах утворюються департаменти, які є територіальною основою для організації діяльності органів виконавчої, судової влади та інших державних інституцій. Доцільно, щоб у містах з районним поділом межі (територія) департаментів і районів співпадали.

ГРОМАДА. В залежності від поселень, на базі яких утворюється громада, можуть бути сільські, селищні або міські громади.

Сільські громади утворюються на базі одного чи декількох сільських поселень.

Селищні громади утворюються на базі одного чи декількох поселень, одне з яких є селищем.

Міські громади утворюються на базі одного чи декількох поселень, одне з яких є містом.

В залежності від кількості жителів, громади за своїм статусом можуть бути віднесені до одного з рівнів адміністративно-територіального устрою, зокрема:

• громади з кількістю жителів до 15 тис. чол. – до первинного рівня,

• громади з кількістю жителів від 15 до 750 тис. чол. – до районного рівня,

• громади з кількістю жителів понад 750 тис. чол. – до регіонального рівня.

Якщо до параметрів громад районного та регіонального рівнів не виникає суттєвих зауважень, то при визначенні параметрів громади первинного рівня можливі декілька варіантів, зокрема:

Перший варіант: встановити, що всі територіальні громади сіл, селищ, міст, у яких на даний час діють власні органи місцевого самоврядування, набувають статусу районної громади.

Другий варіант передбачає, що громади утворюються, якщо кількість жителів більше 500 чол.

Третій варіант передбачає, що громади утворюються, якщо кількість жителів більше 1000 чол.

Кожен із трьох варіантів менш конфліктний на тлі варіанту, який запропонований проектом закону, коли громада утворюється, якщо кількість жителів не менше 5 тис. чол.

Залишення цього рівня територіального устрою майже незмінним не означає, що на цьому рівні не передбачається ніяких змін. Слід підкреслити, що найбільше на цьому рівні буде сільських громад. З огляду на це, необхідно суттєво оптимізувати повноваження органів місцевого самоврядування, які будуть закріплені на даному рівні в сторону їх зменшення.

З метою стимулювання до добровільного об’єднання громад первинного рівня, доцільно передбачити певні критерії, у разі досягнення яких громади чи їх об’єднання можуть отримати статус громади районного рівня із виходом із складу району.

ПОСЕЛЕННЯ. Всім населеним пунктам надається статус поселення. Кількість поселень залишається незмінною – понад 29950. Будь-яке поселення є основою або складовою частиною відповідної громади.

3. Місто, як феномен соціально-економічної активності людину, є разом з тим і специфічним середовищем його існування. Термін " навколишнє середовище" (англ. environment, ньому. Umwelt, тобто зовнішній мир, укр. довкілля) прийнято застосовувати тільки стосовно людини або людського суспільства. Стосовно до інших організмів використовуються поняття "зовнішнє середовище"або " середовище існування".

Навколишнє середовище міста (синоніми — міське середовище, урбанізоване середовище) — це частина географічної оболонки (глобального середовища існування людини й усіх інших живих організмів), обмежена територією, на якої розташоване містом, з його пригородами й пов'язаними з ними інженерними й транспортними спорудженнями. Міське середовище містить у собі природні й штучні компоненти, а також людей і їх соціальні групи. До природних компонентів відносять екологічні фактори біотичні та абіотичні.

· Абіотичними називаються фактори неживої природи з їх хімічними і фізичними властивостями (температура, світло, вологість повітря, вітер, атмосферний тиск, іонізуюче випромінювання, рельєф місцевості, сольо­вий склад води, склад ґрунту тощо).

· Біотичні фактори створюються сукупністю організмів у результаті їх взаємодії. Кожен організм відчуває на собі вплив інших живих істот, сам впливає на них, вступає у взаємозв'язки з представниками свого та інших видівживими організмами, що є об'єктами біотичного середовища існування.

Штучні компоненти — предмети, засоби й результати діяльності людину. Сюди відносять житлові, виробничі, ділові й культові будинки, спорудження, системи комунікацій і життєзабезпечення, знаряддя виробництва й предмети домашнього побуту, технічні засоби пересування, енергоносії й харчові продукти, а також відходи виробництва й життєдіяльності (об'єкти штучного техногенного середовища), але й об'єкти духовно-культурного середовища — результати прояву людського духу, як виражені в матеріальній формі (книги, добутку живопису, музики, скульптури, архітектури, драматургії, фото-, кінематографії й т.п.), що так і не існують у речовинній формі (ідеї, знаки). Усі об'єкти штучного середовища людину, що існують у речовинній формі, є результатами перетворення об'єктів природного середовища. Останні, у свою чергу, також взаємодіють із об'єктами штучного середовища проживання людину. Та нарешті, люди, поєднаються і в статевовікові, психологічні, соціальні, професійні й етнокультурні групи, також є компонентами міського середовища й становлять соціально-психологічне середовище проживання.

Таким чином, міське середовище підрозділяється на (1) фізичну (абіотичну), (2) біотичну, (3) штучну технічну, (4) штучну духовно-культурну й (5) соціально-психологічне середовище (мал. 1.1).

Урбогеосоциосистема. Місто представляють унікальну комбінацію території, яка заселена людьми і своїм походженням і розвитком зобов'язані соціально-економічної активності людини. Місто займає певну частину земної поверхні, має в складі популяцію людину з високим показником щільності, виробничий комплекс, інфраструктуру й специфічне природне, штучне й соціально-культурне середовище проживання й, таким чином, являє собою урбогеосоциосистему, або, скорочено, урбосистему Соціальний блок у такій системі виконує системотворчу й керуючу функції.

Міста є відкритими системами, елементи яких зв'язані між собою й зі своїм зовнішнім середовищем потоками енергії, речовини й інформації. Місто споживає ресурси енергії у вигляді викопного палива і їжі, води, використовує вступників ззовні інформаційні ресурси, "убирає" у себе нових мешканців. Результат функціонування міської системи виражається не тільки у виробництві матеріальних і духовних благ, нової інформації, але й значної кількості твердих, рідких і газоподібних відходів, що є забруднювачами навколишнього природного середовища, і різного роду впливів, що змінюють місцевий клімат.

Природна підсистема міста яка зберігає зв'язки з біосферою, називається урбоекосистемою.

Стан і стійкість урбоекосистеми, включаючи її здатність до самоочищення, залежить від розмірів міської території і її особливостей (характер ландшафту й міської забудови, наявність відкритих просторів, водойм, зелених насаджень), кліматичних умов, кількості вступників забруднень.

Місто формується на основі природної екосистеми, яка змінюється й функціонує під впливом техногенних і соціальних факторів. До техногенних факторів ставляться архітектурно-планувальний розв'язок міст, промислове виробництво, транспортні потоки й інші види господарської діяльності. До соціальних — керування функціонуванням міського комплексу через органі влади й засобу масової інформації, демографічні процеси і т.д.

Таким чином, місто представляється як комплексна система, до складу якої входить:

· урбоекосистема, т.е видозмінена під впливом людини природна екосистема міської території;

· соціальна підсистема, т.е функціонально диференційована сукупність людей, або соціосфера міста;

· промисловий комплекс, або техносфера міста.

Причому від соціосфери залежить стан природної екосистеми міста та вплив на неї техносфери.

Екосистеми міст і промислових підприємств, як і сільськогосподарські екосистеми, - антропогенні.

Міські екосистеми гетеротрофні, частка сонячної енергії, фіксована міськими рослинами чи сонячними батареями, розташованими на дахах будинків, незначна. Основні джерела енергії для підприємств міста, опалення і освітлення квартир городян (за винятком теплоелектроцентралей) розташовані за його межами. Це - родовища газу, нафти, вугілля, гідро- і атомні електростанції. Крім того, щоб нагодувати одного городянина, потрібно не менш 1 га сільськогосподарських угідь В Україні на одного городянина приходиться близько 2 га сільгоспугідь. Власне виробництво продуктів харчування (теплиці, приміські сади) у місті незначно.

Місто споживає величезну кількість води, лише незначну частину якої людина використовує для безпосереднього вживання. Основна частина йде на виробниче і побутове споживання. Особисте споживання води в містах складає на одного городянина до 1000 л на добу.

Вода яка вже використана містами повертається в природу в забрудненому стані - вона насичена важкими металами, залишками нафтопродуктів, складними органічними речовинами, подібними до фенолу, і т.д. У ній можуть міститися хвороботворні мікроорганізми. Місто викидає в атмосферу отрутні гази, пил, концентрує на смітниках токсичні відходи, що з потоками весняної води попадають у водяні екосистеми.

Рослини (продуценти) у складі міських екосистем ростуть у лісопарках, парках, садах, на газонах, але їхнє головне призначення - не виробництво органічної речовини (деревини, сіна, їстівних плодів і т.д.), а регулювання газового складу атмосфери. Вони виділяють кисень, поглинають диоксид вуглецю й очищають атмосферу від шкідливих газів і пилу, що попадають у неї при роботі промислових підприємств і транспорту. Рослини мають також велике естетичне і декоративне значення.

Тварини в місті представлені не тільки звичайними в природних екосистемах видами але й особливою групою міських тварин - супутників людини. У її складі - птахи (горобці, шпаки, ластівки, ворони, галки, голуби) гризуни (пацюки і миші) і комахи (таргани, клопи, моль, мухи й ін.). Багато тварин, пов'язаних з людиною, харчуються покидьками на смітниках (галки, горобці, ворони). Це - санітари міста. Розкладання органічних відходів прискорюють личинки мух і інших тварин і мікроорганізми.

Городяни розводять домашніх тварин - собак і кішок, декоративних тварин (папуг, голубів, хом'ячків, акваріумних рибок), у стайнях іподромів - коней. Спираючись на ці дані, можна зробити висновок, що місто – є відкритою екосистемою.

Головна особливість екосистем міст у тім, що в них неможлива екологічна рівновага. Усі процеси регулювання потоків речовини й енергії людині приходиться брати на себе. Людина повинна регулювати як споживання містом енергії і ресурсів - сировини для промисловості і їжі для людей, так і кількість отрутних відходів, що надходять в атмосферу, воду і ґрунт у результаті діяльності промисловості і транспорту. Нарешті, він визначає і розміри цих екосистем, що у розвинутих країнах, а в останні роки й в Україні, швидко "розповзаються" за рахунок заміського коттеджного будівництва. Райони низько поверхневої забудови зменшують площу лісів і сільськогосподарських угідь, їх "розповзання" вимагає будівництва нових шосейних доріг, що зменшує частку екосистем, здатних виробляти продукти і здійснювати круговорот кисню. А це значить, що така екосистема не є врівноваженою.

4. Прикладна наука яка вивчає екологічні проблеми міст і формує оптимальні шляхи їх розв'язку називається у рбоекология.

Об'єктами вивчення урбоекології є урбогеосоциосистеми в їхній сукупності, а також окремі біотичні й абіотичні компоненти міського середовища.

Предмет досліджень — стан і прогнозування шляхів розвитку урбогеосоциосистеми в цілому й взаємний вплив її окремих компонентів, а також вплив міського середовища на прилягаючі до міста території і їх біогеосистеми.

Основними завданнями урбоекології як науки є вивчення масштабу й інтенсивності антропогенного й технічного впливу на урбо геосоциосистему, визначення припустимого рівня такого впливу, розробка заходів, що забезпечують стабільну підтримку припустимого рівня впливу, прогнозування можливих віддалених наслідків цього впливу й відповідне коректування системи середовища захисних заходів.

Мал. 1.1. Навколишнє середовище міста