Реалізація постаті лідера у його взаємодії з послідовниками

Однією з визначальних характеристик постаті лідера є його взаємодія з послідовниками. Мета, поставлена лідером, так і залишиться потенційною, якщо він не створить команду найбільш відданих учнів і послідовників, які зможуть вивільнити свій творчий потенціал та через отримані повноваження будуть втілювати ідеї на практиці. Лідерство – це не дії одинака, а робота у команді, це взаємодія між тими, хто хоче вести, і тими, хто бажає слідувати уторованим шляхом. Стратегія, тактика, навички і методи втрачають свій сенс, якщо не брати до уваги фундаментальні людські стремління, які пов’язують лідерів і послідовників.

Лідер передає своєму оточенню знання, моральні цінності, а особисті достоїнства лідера постають як зразок для наслідування та предмет пошани. Зокрема, аналізуючи глибинні причини людських вчинків, можливо зазначити, що те чи інше рішення людини залежить від її сформованої системи ідеалів і цінностей. У кожного індивіда окрім самосвідомості є так званий «ідеал – Его», що формується із усталених у індивіда свідомих та несвідомих образів того, чим би він хотів стати; ці образи сформовані за зразком деяких людей, якими він захоплюється і кого хотів би наслідувати, оскільки приписує їм ідеальні якості. Окрім того, у індивіда є ще свідомий образ того, що є добрим, а що – поганим, отриманий, головним чином, від його наставників, шкільних вчителів та інших авторитетів; ці авторитети і формують те, що називається совістю.

Є.Холландер в своїх дослідженнях висував на перший план в лідерстві власне послідовників, і підкреслював необхідність знання про те, яким чином сприймається лідер, якої поведінки від нього очікують. Тобто спрацьовував ефект так званого аспекту «очікування-взаємодії», під яким мали на увазі необхідність відповідності діяльності лідера очікуванням послідовників і навпаки.

Дж. Бернс, досліджуючи процеси взаємодії лідерів і послідовників, висунув поняття «трансформаційного» лідера, який здатний на радикальні перетворення поглядів та дій послідовників у тих ситуаціях, коли це особливо важливо, наприклад, в кризових, критичних ситуаціях, коли можливо вирішити проблему лише шляхом виходу із звичного перебігу подій, змінивши традиційне мислення, установки та поведінку послідовників.[10]

Можемо стверджувати, що лідер, що намагається завоювати і зберегти своїх послідовників і офіційну шану, приречений на безперервну роботу з метою утвердження своєї влади. Усе мистецтво управління зводиться до двох речей: обдаровувати і карати. У психологічному плані влада нагороди і покарання - це найпростіший тип впливу, тому що у цьому випадку людина підкоряється від бажання досягнути своєї мети - отримати гроші, підтримку тощо. Такий тип відносин для лідера має ряд істотних недоліків, тому що поведінка, основана на розрахунку, змінюється при першій же нагоді. Тому той, хто впливає, повинен постійно стежити за тим, на кого впливає, крім того, вплив, заснований на насильстві, з часом викликає хвилю незгоди. Відомий філософ епохи Відродження Н. Макіавеллі указував, що потрібно вибирати між двома гранями: або щоб правителя любили, або щоб його боялися. Краще за усе, коли бояться і люблять одночасно. Правитель повинен насаджувати страх так, щоб якщо і не здобувати любові, то однак б уникнути ненависті, а якщо можливо, то уселяти страх без ненависті. Цієї ж думки дотримується відомий сучасний дослідник у галузі керування людськими ресурсами А. Маслоу, який виступає за ідею так званого сильного лідера.

З даною концепцією не погоджується А. Менегетті, зазначає, що лідер - це той, хто вміє служити, здатний створити гармонію відносин між усіма, оскільки забезпечує щонайвищий рівень досягнень як на матеріальному, так і на духовному рівні. Адже «керувати може тільки той, хто краще уміє служити. Він - лідер саме тому, що уміє робити більше і краще інших. Він висунутий Буттям для служіння життю»[11].

Роджер Л. Мартин у праці «Вірус відповідальності» [425] виступає проти класичної антитези: активний лідер – пасивні послідовники, у результаті якої лідер – герой падає об’ємом тієї відповідальності, якою себе зобов’язав. Автор пропонує застосовувати принцип співробітництва, що складається з таких етапів: «Перший із них — «процес формування рішення» — метод, який допомагає членам групи ефективно співробітничати один з одним, а не вдаватися до героїчного лідерства або пасивної прихильності. При цьому розвивається здатність групи ухвалювати якісніші та більш обдумані рішення, а також з'являється бажання їх реалізувати. Другий інструмент — «рамковий експеримент» — допомагає людям, які застрягли у становищі надмірної або недостатньої відповідальності, поліпшити свої взаємостосунки і підвищити здатність співробітничати з партнером. Третій інструмент — «сходи відповідальності» — розвивальний, який допомагає підлеглим спільно з керівником удосконалювати свої здібності і поступово підвищувати долю покладених на них повноважень. Четвертий інструмент — більш ефективне «нове визначення лідерства і прихильності» — допомагає як лідерам, так і послідовникам не впадати у крайнощі при розподілі відповідальності»[12]. Можемо зазначити, що відношення послідовників до лідера будується на визнанні його авторитету, поваги до його точки зору, та до його здатності досягнути поставленої мети. Наявність лише формальної влади без вищеназваних складових не зможе забезпечити спільну діяльність лідера та його послідовників.

Ще один механізм, який використовують лідери для впливу на послідовників, спирається на рольові відносини. Вони можуть бути наявними і зберігатися, якщо учасники взаємодії мають взаємно роздільні уявлення про поведінку один одного, тому «при дослідженні внутрішньо особистісних процесів поняття «роль» визначають як певний аспект, частину, сторону діяльності особистості, яку вона сприймає на підсвідомому рівні. Увагу тут акцентують, насамперед, на тому, як сам індивід сприймає, усвідомлює і оцінює ту чи іншу свою функцію, яке місце займає вона у його "образі Я", який особистісний сенс вона в нього вкладає»[13].

Розвиток ролі відбувається за такими стадіями:

- зразок ролі (у процесі соціалізації людина засвоює певні зразки поведінки, що виступають як щось зовнішнє стосовно індивіда, як певний стандарт для людини; зразок ролі виконує функцію орієнтира і регулятора поведінки, поступово перетворюючись на норму поведінки);

- моделі ролі (зіставляючи зразки поведінки один із одним та з власними здібностями, індивід виробляє свою модель соціальної поведінки, що є результатом поєднання індивідуального і соціального у структурі особистості);

- рольова поведінка (це реальні вчинки людей, опосередковані вимогами та очікуваннями оточення, індивідуальними властивостями людини; вона формується у процесі міжособистісного спілкування).

Тривале виконання певної ролі можна співвіднести з маскою, яка з часом стає самим обличчям. Як стверджує Л.Орбан-Лембрик, «оточення у ставленні до особистості має рольові сподівання - систему уявлень про те, як людина повинна поводитися у певній ситуації, чого від неї можна очікувати. Серед багатьох ролей розрізняють, насамперед, соціальні ролі - нормативно схвалений спосіб поведінки, очікуваний від кожного, хто займає певну позицію»[14].

Особистість не може визначати себе безвідносно до своїх соціальних ролей; вона може зливатися, ідентифікуватися з ними, чи дистанціюватися від них, навіть протиставляти себе ним, але у усіх випадках при визначенні свого «я» вони слугують для особистості точкою відліку. І, що багатша структура життєдіяльності індивіда, що ширшою є коло його соціальних застосувань, то більш складною і диференційованою буде його самосвідомість.

Саме тому, що рольовий вплив не піддається довільному посиленню і контролю, особисті устремління лідера повинні бути направленими, швидше, на те, щоб не втратити контроль, а не на те, щоб його посилити. Інакше кажучи, лідер повинен поводитися по-лідерськи, особливо враховуючи неформальні вимоги послідовників. Послідовники, які бачать, що лідер поводиться відповідно до їхніх очікувань, також схильні здійснювати ролеву поведінку. Таким чином взаємно-ролеві відносини зберігаються і підтримуються. Дуже часто необхідність змін у суспільстві вступає у суперечність з необхідністю підтримувати ці відносини. Тому всілякі зміни зберігають у собі небезпеку нестабільності.

Лідерство – це завжди динамічний процес, тому підтримка лідера у певній соціальній системі — це не якесь застигле явище, воно передбачає формування думки, яке може проходити кілька стадій, починаючи, наприклад, із заперечення психологічного пливу особистості, яка претендує на роль лідера й опору йому і закінчуючи повним його ухваленням. Тому є ще один аспект, який необхідно брати до уваги, аналізуючи проблему взаємодії лідера та послідовників. Необхідно знати не лише те, хто займає позицію лідера і хто слідує за ним у той чи інший момент, але й динаміку зміни вимог до лідера та його ціннісних характеристик.

Лідер відображає цілі групи і діє від її імені. Тут припускається, що для розуміння лідерства необхідно мати уявлення про очікування і цілі послідовників, причому активність послідовників може бути визначена тими їхніми діями, які вказують на користь ухвалення впливу, здійснюваного лідером. Лідер повинен відповідати системі цінностей, що поділяється членами спільноти, але водночас він також повинен продукувати нові цінності, що будуть актуальними і необхідними власне у даний історичний період. У лідерстві визначення стратегічного курсу стає найважливішим завданням, адже лідер має об’єднати велику кількість людей, які мають різні наміри, різне сприйняття реальності, різні рівні довіри і власне «его». І це ще раз пояснює, чому формування системи цінностей, досягнення якої потребує відповідної суспільної поведінки, є найголовнішим завданням лідера.

В кожному суспільному середовищі існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявляється активно, здійснює стимулювання зміни поведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його домінування різне, залежно від типу буття. Важливу роль тут відіграє система ціннісних орієнтацій, серед яких: цінність людського життя (своїй і іншої людини), патріотизм, свобода, віра, мистецтво, професійна діяльність, сім’я, матеріальні цінності, совість, відповідальність.

Лідер – це індивід, що володіє яскраво виражені, корисні (з точки зору внутрішньо групового інтересу) якостями, завдяки яким його діяльність виявляється найбільш продуктивною. Такий лідер служить зразком для наслідування, своєрідним «еталоном», до якого повинні, з точки зору групових цінностей, примикати інші члени групи. Вплив такого лідера засновано на психологічному феномені відображеної суб’єктивності (тобто ідеальному уявленні інших членів групи). Таким чином, лідер постає як особистість, за якою громада визнає право на ухвалення рішень найбільш значущих з точки зору групового інтересу.

Можна вказати на чітку взаємозалежність між лідером і послідовниками – їх прагненнями, моральними ідеалами та переконаннями. Через своїх учнів і послідовників лідер нескінченно посилює власні зусилля на шляху досягнення поставленої мети. Процес навчання у лідерстві - це процес трансформації, що відбувається у свідомості однієї людини, але через інших людей. Адже щоб утвердитися самому, необхідно допомогти самоствердитися іншим. Віра лідера у правильність обраного курсу та довіра до своїх послідовників зможе стати надійним фундаментом для формування шляхів досягнення поставленої мети. Інакше кажучи, шлях до лідерства – це не індивідуальна стежина, яку людина має пройти наодинці, а дорога, що існує у просторі взаємодії з іншими людьми.

Х.Оуен зазначає, що «людина, яка здатна найкращим чином проявляти себе через свої лідерські якості, заохочуватиме і стимулюватиме інших поступати так само. Якщо лідер - добра людина, то, швидше за усе, його послідовники теж будуть добрими людьми. Якщо лідер егоїстичний, то і його послідовники – егоїсти…»[15].

Аналізуючи взаємодію лідера і його послідовників у аспекті утвердження суспільних цінностей, ми можемо виокремити такі основні параметри взаємодії:

- лідер та послідовник взаємодіють у визначеному контексті, який повинен бути зрозумілим та інтерпретованим;

- лідери та послідовники є взаємозалежними як за змістом, так і за процесом реалізації їх дій;

- кожна перспектива прямо чи опосередковано визнає інтеракцію між лідером та послідовником, а також те, що впливає на наступні дії кожного з учасників.

Як стверджують американські дослідники Д. Куазес і Б. Познер, лідерам належить значна роль у створенні устремлінь тієї колективної свідомості, якою є суспільство. Лідери можуть слугувати символами етичного єднання суспільства. Вони можуть виражати цінності і працювати на об'єднання суспільства. Якщо виникає таке спільне бачення місії, де основні духовні потреби окремої людини та духовні потреби спільноти збігаються, - у людини проки­дається пристрасть, енергія, покликання, тому необхідно, щоб послідовники вірили, що лідери знають їхні потреби і керуються їхніми інтересами. Лідери вдихають життя у надії та мрії оточення і допомагають побачити захоплюючі перспективи майбутнього. Вони створюють спільність мети, показуючи послідовникам, що мрія сприяє загальному благу. Лідери викликають душевний підйом, виявляючи ентузіазм з приводу загальних поглядів. Але найголовніше те, що вони здатні осягати і висувати мету, що змушує людей відірватися від своїх дріб'язкових турбот, зняти тенета, подивитися вище і далі конфліктів, що роздирають суспільство. Лідери здатні об'єднати зусилля багатьох людей у досягненні мети, гідних кращих устремлінь людини.

Д. Куазес і Б. Познер запропонували п’ять практичних методів лідерства:

1. Прокладання шляху, що охоплює визначення мети та узгодження своєї системи цінностей з ціннісними орієнтирами лідерської групи.

2. Формування спільного бачення проблеми.

3. Прийняття виклику, тобто пошук можливостей творчого зростання та вдосконалення, постійний творчий експеримент та прагнення до ризику.

4. Заклик до дії, який включає процес формування співробітництва з послідовниками, пошук спільних цілей на основі взаємної довіри; зміцнення у послідовників впевненості шляхом передачі повноважень та свободи дій.

5. Натхнення послідовників, підтримка їхніх індивідуальних досягнень[16].

Для формування образу лідера характерною є реакція ототожнення послідовників зі своїми лідерами. Вони переймають їхню манеру мови і поведінки, але крім цього поверхневого ототожнення відбувається ототожнення більш глибоке, адже завдяки своєму статусу лідери непомітно впливають на оточення, оскільки вони схильні переймати їх настрій.

Якщо послідовники не мають належної довіри до лідера, який визначає курс, ідентифікації не відбудеться, а залучення буде дуже однобічним і не­ефективним. Якщо послідовники ідентифікують себе зі своїм лідером, вірять у його вміння і довіряють йому, тоді їхнє бачення буде спільним, тобто відбувається спроба дзеркального відображення поведінки особи за зразком поведінки лідера. Якщо людина формує свою особистість тільки залежно від точки зору значимого іншого, то людське «Я» виглядає у ній пасивним: воно тільки відображає чужі думки щодо себе, а взаємодія людей у процесі їх спільної діяльності зводиться до обміну думками. Насправді індивід спілкується з великою кількістю людей, які його сприймають і оцінюють по різному, тому, зазвичай, взаємовплив буває двостороннім.

На людей впливає образ лідера, який, як правило, присутній у формі, близькій до ідеалу. У лідерстві ми часто маємо справу не з конкретною особистістю, а з її легендарним образом (іміджем), побудованим для сприйняття в конкретній аудиторії.

Імідж (англ. image - образ) - «цілісний, якісно визначений образ певного об’єкта, що здатний зберігатися та відновлюватися в масовій чи індивідуальній свідомості. Він виникає і коригується в результаті сприйняття з зовнішнього середовища інформації про певного суб’єкта та її фільтрації крізь призму наявних в суспільстві стереотипів»[17]. Певним чином, його можна характеризувати як групову фантазію з приводу конкретної людини.

Імідж може досить точно відображати психічну реальність, і в цьому випадку громадська думка збігається з об'єктивними якостями людини. Проте часто публічний образ суттєво відхиляється від свого прототипу, набуваючи фантастичної форми соціального міфу. Імідж і діяльність, що з ним пов'язана, є спеціально організованою комунікативною системою, за допомогою якої окрема особа або група людей презентують себе в символічній формі. Імідж формується в процесі безпосередньої або опосередкованої взаємодії людей, виступає у формі узагальненого групового уявлення, поступово набуваючи форми соціального стереотипу.

Образ, створюваний лідером, завжди пов'язаний із певною оцінкою. Здебільшого, люди схильні давати полярні оцінки, тому об'єктивно нейтральні постаті (а в природі немає існує ні поганого, ні доброго, категорії добра і зла виникають з початком формування моралі певного суспільного середовища) повинні бути неодмінно віднесені або до «добрих», або до «поганих». Позитивний імідж — це імідж, максимально наближений до ідеалів людей. Можемо зазначити, що кінцевою метою побудови конкретного образу релігійного лідера є намагання передати послідовникам його цінності та ідеї.

Для побудови іміджу лідера характерна певна міфологізація. Дуже часто послідовники мають справу не зі своїми особистими і безпосередніми враженнями від лідера, його діяльності та його життя, а з розповіддю про лідера, підготовленою спеціально для сприйняття іншими людьми, що містить певну точку зору і складена з метою вплинути на одержувача цієї інформації. Талановитий лідер створює про себе міф, найреальніший для сприйняття і який може найбільшою мірою впливати на посилення його іміджу. Міф впливає таємно - він зацікавлює і притягує людей незалежно від їхньої волі і знака породжуваних відчуттів - позитивного або негативного.

Діяльність кожного лідера зумовлена його взаємодією з супротивниками, тому прихильники лідера використовують критерії оцінки, за якими дана дія або рішення є безумовним успіхом, його ж супротивники на основі іншого тесту оголошують їх повним провалом. Конструювання значень подій залежить від ситуації. Можна відзначити лише загальну закономірність: дії лідера завжди повинні оцінюватися як успішні, правильні та звитяжні, якщо ж думка про провал стає загальноприйнятою, то відповідальність за нього приписують не діячу, а супротивникам чи обставинам.

Ряд дослідників указує, що особливою і необхідною рисою в діяльності кожного лідера є його вміння демонструвати силу та рішучість своїх дій, представляти плани і проекти, які за своїм змістом і можливістю реалізації можуть бути реальними чи тільки потенційними. Особливість психологічного впливу постаті лідера полягає в тому, що послідовники вірять обіцянкам не тому, що це правда, а тому, що представлена ідея, хоча б і у формі ілюзії, найбільше відповідає їхнім прагненням та переконанням. Одні ідеї, які не знаходять реального втілення, змінюються іншими, але весь час послідовники перебувають у стані натхнення тим великим майбутнім, яке перед ним відкриється. «Будь-який соціальний організм, незалежно від того, великий він, чи малий, зберігає свою організацію, тому що кожний член виконує свій обов’язок сподіваючись на те, що інші члени робитимуть те саме. Кожного разу, коли будь-який бажаний результат досягається шляхом співпраці багатьох окремих осіб, він є простим наслідком їхньої попередньої віри один в одного»[18]

Оскільки лідер сам є інструментом здійснення свого власного бачення, на практиці слід проводити точний аналіз своїх помилок і успіхів. Нереально лідеру прагнути якого-небудь ідеального прикладу і намагатися наслідувати його в словах і жестах, інакше в його поведінці відчуватиметься фальш. Ефективний лідер - це, передусім, добрий гравець, який не тільки з успіхом грає свою роль, але також будує саму стратегію гри. І що краще поставлений сам процес комунікаційної гри, то менше послідовники відчуватимуть її вплив.

Задля аналізу ефективності впровадження певної системи цінностей, лідеру, передусім, варто орієнтуватися в ситуації, у якій відбуватиметься процес. Ситуація в даному контексті визначається як набір відносин, установок і цінностей, з якими лідеру потрібно мати справу і завдяки якому забезпечується успіх його діяльності. Ситуація характеризується структурою міжособистісних внутрішньогрупових відносин усередині групи і її властивостей; рисами культури (субкультури) певної групи й умовами її існування; системою базових та індивідуальних цінностей і відносин.

До основних характеристик ситуації взаємодії лідера та послідовників ми можемо віднести такі:

- внутрішні та зовнішні умови, у яких існує ця соціальна спільнота;

- особливості культури, до якої належать члени даного соціуму;

- соціальний статус, властивий означеній соціальній групі;

- цінності та відносини, що створені і розвинуті даною соціальною спільнотою.

Адаптація до соціальної ситуації відбувається за рахунок орієнтації в системі соціальних установок, які спрощують пристосування особистості до середовища, пізнання, а також самореалізацію і психологічний захист.

Варто зазначити, що дослідники, які дотримувались позиції щодо домінуючого впливу ситуації на діяльність лідера, сформували науковий напрям - ситуативізм (Б.Басс, Ф.Фідлер, В.Меувіс, Р.Лейкерт, Р.Хаус, С.Керр). Ситуативізм пропагував тезу про те, що хоча лідери і здатні змінювати свою поведінку з урахуванням змінних факторів зовнішнього і внутрішнього групового середовища, найчастіше власне лідерські якості і породжуються в цих нестандартних ситуаціях змін. Тобто, лідерство постає наслідком критичної ситуації, що виступає для нього необхідною передумовою.

Аналізуючи ситуативну зумовленість лідерства, дослідники відмічали домінантне значення отриманих людиною статусних характеристик. Соціальний статус – це, насамперед, оцінка, досягаючи якої суб’єкт засвоює соціальні норми та уявлення, а також відповідну сукупність прав та обов’язків, реалізація яких формує соціальну особистість. Ураховуючи те, що у усіх суспільствах є своєрідна диференціація учасників за рангом, позиція лідера у групі безпосередньо залежить від його статусу. Хоча поняття «соціальний статус» має різне застосування, у даному контексті воно може бути використане у наступній інтерпретації, а саме, щоб позначити «становище особистості у суспільстві, що встановлюється у термінах прав, обов’язків, привілеїв та свобод, які вона отримує завдяки цьому становищу. Статус – це соціальний процес; людина може мати статус лише у відносинах з іншими, які визнають її місце і звертаються до неї певним чином. Статус важливий в тому сенсі, що без нього людина не може позиціювати себе щодо інших. Володіння статусом дозволяє людині очікувати і вимагати певного ставлення до себе з боку інших людей» [19].

Особливо яскраво статусне становище індивіда проявляється у випадках, коли ситуація передбачає претензії на лідерство відразу кількох членів групи: той, у кого вищий статус, має більше шансів на завоювання лідируючого становища. Ця ж ситуація реалізується і у випадку горизонтальної соціальної мобільності: при переході людини з однієї групи в іншу наявний статус здатний визначити успіх чи невдачу її прагнень до лідерства в новому мікро соціумі. Таким чином, лідерство можливо інтерпретувати як певну реакцію на конкретну ситуацію, причому провідним аспектом лідерства ідеологи ситуативізму бачили відповідність лідерський дій саме цій ситуації, а не іншій.

До основних факторів ситуацій, що визначають лідерство, дослідники даного напряму відносили історію розвитку організації чи групи, її кількісний склад і особливості середовища, в якій вона існує, особливості міжособистісних та групових зв’язків, культурні очікування.

В практичному плані діяльності організації ситуативізм передбачав дослідження характерних умов, що сприяють розвитку роботи організації, не виключаючи можливості, коли сам лідер може створювати в організації такі умови, при яких її члени будуть брати активну участь в управлінні за рахунок їх заохочення до процесу прийняття рішень, тим самим провокуючи ситуації для прояву їх лідерських якостей. Таким чином, лідерство трактувалось як таке, що може бути різним в залежності від ситуації, а саме: в одній ситуації лідером може бути один член групи, а в іншій - інший.

Однією з основних складових постаті лідера є його соціальні характеристики, які включають зв'язок лідера з різними соціальними групами, з тими, інтереси яких він представляє, з тими, які підтримують його і є союзниками, а також із тими, які є його опонентами і відкритими ворогами. Феномен лідера заснований на особливій чутливості людини до соціального впливу, тому, коли людина знаходиться у групі, її поведінка може радикально змінюватися залежно від психологічної стійкості і здатності супротиву зовнішньому тиску. У присутності інших людей у одних підвищується активність, швидшає реакція і зростає швидкість мислення, у інших — навпаки, переважають тенденції до гальмування. Таким чином, увага і оцінки групи є найсильнішими регуляторами поведінки людей.

Соціальні та символічні характеристики – це ті дві грані, що створюють цілісний образ лідера, адже, з одного боку, соціальні характеристики - достатньо рухома частина образу лідера, тісно пов'язана з вимогами реальності, тому кожного разу вони конструюються заново на основі ретельного аналізу реальної соціальної ситуації. Символічні характеристики, навпаки, є стійким і незмінним компонентом; вони пов'язані з певною ідеологією, яка, зазвичай, є незмінною, а також з ще більш постійними культурними архетипами. Інакше кажучи, є певний постійний набір рис і якостей, який обов'язково повинен демонструвати лідер, щоб його послідовники слідували за ним. Ці якості пов'язані з деяким ідеальним типом, що є в уявленні послідовників, із певним лідерським архетипом, який виступає втіленням владної ієрархії.

У постаті лідера, передусім, важливим є той внутрішній ідеал, до якого він прагне. Адже «ідеал Я слугує внутрішнім критерієм почуття власної гідності людини та основою її самооцінки. Успіх зміцнює самооцінку, а поразка її послаблює. Водночас самооцінка пов’язана з діяльністю індивіда, і у значущих ситуаціях особистість зі слабкою самооцінкою не може виконувати необхідні види діяльності. Якщо ж самооцінка стійка, то людина має хороші перспективи щодо діяльності. Вона вільніше обдумує альтернативу і здатна інтерпретувати отримувану інформацію як позитивну для себе. В ідеальному образі Я відображаються ті вимоги й очікування оточення стосовно людини, які воно засвоїло як такі, що ідентифікуються з його особистістю»[20]. Тобто індивід, з одного боку, відчуває внутрішній тиск, який вимагає від нього відповідності своєму внутрішньому ідеалу, а з іншого – зовнішній тиск, що змушує його відповідати очікуванням середовища в даний момент часу.

Лідер не повинен втрачати можливості керувати людською думкою та враженнями, а саме: лідер, який залишатиметься в уяві послідовників лише «взірцем», нехай навіть тим, хто започаткував спільну роботу, у будь-який момент може втратити позитивний характер у очах однодумців (наприклад, унаслідок мінливості суспільних тенденцій). Навпаки, лідер, який обґрунтовує свою діяльність ідеологічно, матиме можливість стабільно залишатися так би мовити «зрозумілим» для своїх послідовників. Якщо людина робитиме щось під впливом ідеї, вона не вважатиме витрачені зусилля марними, оскільки ця діяльність задовольнятиме її внутрішню потребу. Саме лідер, як носій певної ідеї, є своєрідним взірцем у досягненні досконалості послідовниками. Ідейний лідер знову і знову відтворюватиме для однодумців їхні власні прагнення.

Таким чином, лідер завжди виступає як знак певної ідеології, того або іншого можливого майбутнього, визначеного курсу дій, тому що він формує певний ідеальний образ, що є найбільш актуальним для даної конкретної доби.

 

[1] Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. / Л.Е. Орбан-Лембрик – К.: Академвидав, 2003. – С.160

[2] Джойнер Р. Лидер, менеджер и пять слагаемых успеха / Р. Джойнер; [Пер. с англ.]. – К.: «Християнське служіння», 1999. – С.46

[3] Вызов лидеров [ Текст]/ / Б.Карлоф, С.Седерберг; [пер.со швед].– М.: Дело, 2002. – С.183

[4] Кові С. Восьма звичка. Від успішності до величі / С. Кові; [Пер. з англ. К.Сисоєвої]. — К: Видавництво Олексія Капусти (підрозділ Агенції «Стандарт»), 2005. - С.297

[5] Маслоу А. Маслоу о менеджменте / А.Маслоу; [Пер.с англ.]. – СПб.: Питер, 2003. – С.234

[6] Шибутани Т. Я-концепция. / Т. Шибутани // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.249

[7] Кардел Ф. Психотерапия и лидерство/ Ф.Кардел. – СПб.: Изд. «Речь», 2000. – С.13

[8] Менегетти А. Психология лидера / А.Менегетти; [М. Родик (пер.с ит.)]. — 4.изд. — М.: ННБФ "Онтопсихология", 2002. — С.15

[9] Джойнер Р. Лидерство и творческий потенциал в жизни / Р. Джойнер; [Пер. с англ.] — К.: Скобелкін, 2003. — С.10

[10] Печенки П.А.Феномен лидерства: социокультурный концепт и актуальные культурные модели: дисс.канд. культурологич.наук.[Электронный ресурс] / П.А.Печенкин. – Режим доступа: http://diss.rsl/ru/diss/07/0079/070079050.pdf

[11] Менегетти А. Психология лидера / А.Менегетти; [М. Родик (пер.с ит.)]. — 4.изд. — М.: ННБФ "Онтопсихология", 2002. — С.18

[12] Роджер Л.Мартин. Вирус ответственности / Л.Мартин Роджер: [Пер. с англ.]. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2005. – С.29

[13] Кон И.С. Психология самосознания / И.С. Кон // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С. 103

[14] Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. / Л.Е. Орбан-Лембрик – К.: Академвидав, 2003. – С.153

[15] Оуэн Х. Призвание – лидер:Полное руководство по эффективному лидерству / Х. Оуэн, Ходжинсон В. Газзард Н. [Пер. с англ.] - Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005. - С.8.

 

[16] Вызов бросают лидеры / Дж. Кузес, Б. Познер; [пер. с англ. А.В. Савинова]. — М: АСТ: ЛЮКС, 2005. – С.43

[17] Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия. – Мн.: МФЦП, 2002. – С.306

[18] Джемс В. Воля к вере / В. Джемс. — М.: Республика, 1997. — С.23

[19] Шибутани Т. Я-концепция. / Т. Шибутани // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.247

[20] Врихт М. Образ «Я» как подструктура личности.// Психология самосознания. Хрестоматия. / М. Врихт – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.396