Функції лідера в соціальній системі суспільства

Тема 5 Функціонально-рольові характеристики постаті лідера в соціумі.

В даній темі визначені Функції лідера в соціальній системі суспільства: конструктивна функція, організаційна функція, координаційна функція, виховна функція. Однією з визначальних характеристик постаті лідера є його взаємодія з послідовниками. Мета, поставлена лідером, так і залишиться потенційною, якщо він не створить команду найбільш відданих учнів і послідовників. Лідерство є невід’ємною складовою людського життя, і, як свідчить історія, його відсутність заповнювалася вождізмом чи тиранією.

 

Ключові терміни: соціальні характеристики, імідж лідера, гендер, Гендерна ідентичність, послідовники, статус.

Функції лідера в соціальній системі суспільства

Успіх діяльності лідера залежить від виконання ним певного ряду функцій, основними з яких ми можемо визначити такі: конструктивна, організаційна, координаційна, інтеграційна, виховна.

Конструктивна функція полягає у вираженні загальних суспільних інтересів в конкретній програмі, орієнтованій на задоволення інтересів діяльної більшості членів суспільства, переконань та прагнень якомога більшої кількості людей і груп, але за умови, що вони не зачіпатимуть інтересів інших членів суспільства.

Організаційна функція включає процес підбору учасників комунікаційного процесу та утворення системи управління, об'єднання прихильників, планування стратегічних процесів і дій.

Координаційна функція передбачає узгодження різних напрямів організаційної діяльності, тобто лідер повинен приводити свої рішення і суспільний вибір відповідно до громадської думки та прийнятою у суспільстві системи цінностей. Інтеграційна функція полягає в об'єднанні однодумців навколо програми лідера.

Виховна функція виражає уміння лідера вести за собою людей, налагоджувати відносини з ними. Лідера вирізняють не честолюбство, бажання або вміння виокремитися й реальна перевага, а справжнє природне право сильної, вольової і одночасно інтелектуальної особи вести за собою людей.

Незважаючи на значне коло досліджень в галузі лідерства (як теоретичних, так і емпіричних), проведених в рамках соціології та соціальної психології, найбільш поширеними теоріями стали вищезгадані «теорія рис», «діяльнісна» та «ситуативна», що дозволили найбільш повно відобразити феномен лідера в соціумі.

Прихильник теорії рис Е.Богардус стверджує, що лідер виділяється з оточення людей енергією, розумом і характером. Він також вважає, що до необхідних рис лідера треба віднести почуття гумору, а також здатність привертати до себе увагу. За цією теорією лідер має глибше та масштабніше мислити, вміти швидко знаходити вихід із певних ситуацій, тощо. Якісна перевага - це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв'язувати конфлікти, мати «підхід» до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення. Лідера характеризують високий рівень інтелекту, нестандартне мислення. Усе це має витворити нову якість, що забезпечує лідерові здатність уміло вирішувати весь комплекс проблем, беручи до уваги не лише поточну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбутньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути. У підсумку лідерство пояснюється як соціально-психологічний феномен. Перераховуються десятки рис характеру, які зобов'язаний мати лідер: почуття гумору, такт, здатність передбачення, уміння привертати до себе увагу тощо.

У 30-тих роках минулого століття з'явилася велика кількість досліджень, що базувалися на «теорії рис». Але вже тоді було помічено велику різницю в отриманих результатах, які іноді взаємно виключали один одного.

Так, наприклад, деякі дослідники стверджували, що лідер повинен мати більший інтелект, ніж члени його групи, інші ж вважали, що здебільшого лідерами стають не мислителі, а люди дії. Для них характерна незначна проникливість, оскільки занадто глибокі знання породжують сумніви та бездіяльність. Лідери рекрутуються в основному з нервових, неврівноважених людей. Глибокий розум зовсім не обов'язковий для лідерства, особливо в бюрократичних організаціях, де кар'єру роблять не найрозумніші, а найспритніші, безпринципні, які вміють добре пристосовуватися до обставин, тому теорія рис була поставлена під сумнів.

Водночас, чи можливо назвати лідером ту особу, що прагне влади будь-якою ціною, для яких моральні цінності суспільства є сумнівними? Тому, поставивши в центр аналізу ціннісну орієнтацію лідерства, спробуємо визначити, передусім, ті спільні риси, що найбільш притаманні морально-психологічній іпостасі постаті лідера.

Для лідера важливим є відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого. Для особистості, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвитку активності, є характерним ефективне сприймання реальності; адекватне сприйняття себе та інших, навколишньої природної та суспільної реальності; спонтанність, простота, природність; концентрація уваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі); незалежність у судженнях, потреба у відокремленості від загальної маси; свіжість сприймання нової інформації; містичність і трансцендентний досвід; почуття причетності, єдності з іншими; глибокі міжособистісні стосунки; демократичний характер відносин; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність; опір окультурюванню[1].

В численних дослідженнях з проблем лідерства вважається, що лідер повинен володіти чотирма якостями - турбуватися про людей, мати тверді переконання, керуватися ними та вміти заохотити людей до своєї справи, створюючи умови, щоб люди діяли як найкраще. Однак цього замало, й великі лідери мають ще дві якості: вони знають, як навчити людей робити те, що самі роблять, і вони знають, коли дозволити своїм послідовникам діяти самостійно. До складу характеру лідера обов'язково повинен входити дух першовідкривача, оскільки ця якість дає змогу завойовувати все нові і нові вершини, відкриваючи незвідані раніше шляхи їх підкорення. Тобто, лідерство веде нас до нових звершень, і для цього потрібна сміливість, і послідовники в цьому процесі зовсім не пасивні люди, навпаки, вони активно допомагають лідеру управляти ситуацією. Інакше кажучи, успіх команди зумовлює успішність її лідера.

Р. Джойнер визначає такі основні складові успішної діяльності лідера, як уміння тримати творчу рівновагу, здатність до організації діяльної команди, націленість на результат, мотивація для послідовників, бачення перспективи. Для реалізації означених складових він вирізняє такі основні риси характеру успішного лідера: цілеспрямованість; дотримання пріоритетів; спокій; терпіння; порядність; наполегливість; вірність; ініціатива[2].

Б. Карлоф та С. Седерберг розширюють означений перелік і пропонують наступні психологічні характеристики успішного лідера: відвертість; рішучість; допитливість; критична налаштованість; чутливість; багатий досвід і терпляче ставлення до помилок; орієнтованість на результат; довір'я; натхнення; ентузіазм; спокій; добросердість і уважність; свобода від забобонів; сміливість; здатність виявити кращі якості в інших людей; комунікабельність; упевненість; гнучкість[3].

С. Кові указує, що для того, щоб лідеру завоювати довіру послідовників, необхідний характер, компетентність і мудрість. Характер визначають три складові: цілісність як уміння стримувати обіцянки, дані самому собі; зрілість, що полягає у комбінації мужності й доброти; високий інтелект, як здатність сприймати життя не як змагання, у якому є місце лише для одного переможця, а як ріг достатку з великою кількістю нереалізованих можливостей. Компетентність складається зі знань і умінь, необхідних для виконання конкретних завдань. Щоб реально оцінювати навколишню реальність і вчасно реагувати на можливі зміни, лідер має бути відкритим для нової інформації та нових ідей[4].

А. Маслоу визначає наступні риси успішного лідера: вимогливість; рішучість; внутрішня сила; психічна стійкість; уміння адекватно реагувати на ситуацію. Той лідер, який прагне любові своїх послідовників, у результаті не досягне успіху, тому що у відповідній ситуації він повинен уміти говорити «ні»[5].

Неодмінною рисою лідера є відповідальність за кінцевий результат. Це та риса, яка є безумовною складовою соціально свідомої особистості, адже «визначеність особистості є основою організованого соціального життя. Тільки коли людина визначена і вміщена на відповідне місце, тільки тоді може бути встановлена її відповідальність. Особиста відповідальність людини встановлюється тільки у зв’язку з її суспільною діяльністю»[6].

Роль лідера полягає в тому, щоб указати людині її покликання. Головний виклик, що стоїть перед лідером – об’єднати різних людей, з різними системами цінностей, змусити їх відчути себе єдиним цілим, згуртувати їх навколо однієї великої мети. Але справжній лідер не прагне перетворити своїх послідовників в покірний натовп чи в інертну масу, його метою є спроба допомогти людині зазирнути у свій внутрішній світ, відчути свою індивідуальність та свободу. Як наслідок, виникає таке співтовариство, у якому можливе індивідуальне творче зростання та розвиток особистісних якостей послідовників, прагнення допомогти ближньому, з урахуванням його власної свободи.

Пошук і отримання лідера в самих собі припускає повну відповідальність, а також має певний містичний елемент, адже «це шлях, який ми повинні вчинити, ініціація, до якої ми повинні підготуватися, а потім брати участь у ній всією своєю суттю. Щоб вчитися і бути посвяченими у коло свого власного лідерства, потрібна готовність… зустрітися з своїми таємними страхами і зі своїм головним ворогом - з Самим Собою.., торкнутися до глибинної частини своєї сутності, і почати все спочатку, використовуючи свою уяву, - велике і могутнє джерело творчості, бачення і мрії»[7].

Окремі дослідники характеризують постать лідера як людину, яка, задовольняючи власні прагнення, реалізує суспільний інтерес. Великий лідер, керуючи суспільними інтересами, розвиваючи власну діяльність та розподіляючи блага, стимулює суспільний прогрес, вносить пожвавлення в усталений суспільний розвиток, надаючи поштовх еволюції. «Лідери необхідні як символи загальної ідеї, спонукальна ланка вказівок, необхідних для мобілізації енергії, спрямування її на справу і підтримку процесу. Лідер - це глава, особистість, яка контролює операції та здатна синтезувати контекст відносин. Це - оперативний центр безлічі відносин і функцій. Істинний лідер - це як доленосний момент духу в світі, рука допомоги для багатьох»[8].

Лідерство є невід’ємною складовою людського життя, і, як свідчить історія, його відсутність заповнювалася вождізмом чи тиранією. Р.Джойнер стверджує, що дар лідера — це дивовижна сила, що довірена людині, і саме тому так важливо знати її сутність. Це вагоме питання розуміння світу і нашого становища у ньому. Адже, або ми керуємо, або нами керують. Незалежно від нас, від того, подобається нам це чи ні, чинник керівництва постійно впливає на наше життя. «У світі є три типи людей – ті, хто роблять; ті, хто спостерігають за чужою працею; ті, хто дивуються тому, що зроблено. Лідери, це люди, що спрямовані на діяльність. Вони вивчають можливості, а потім сміливо йдуть вперед»[9] Усвідомлення цього надихне нас на те, щоб підняти рівень нашого життя над буденним і мирським. Талант лідера – це певні якості, що уможливлюють досягнення людиною поставленої мети. Бачення дієвого лідера не тільки дає змогу заглядати у майбутнє, але й дає мужність, мудрість і рішучість впливати на нього. Можна навіть піти ще далі і заявити, що нічого на цій землі не можна було б досягнути без таланту лідера, і прогрес людства досягається завдяки талантам лідерів.

Таким чином, лідер - це особистість, яка, поставивши перед собою мету, знаходить засоби і створює колектив однодумців, здатний її досягнути, яка завдяки своєму інтелектуальному потенціалу здатна усвідомити кінцевий результат спільної діяльності організованої нею групи та захопити своєю ідеєю учнів задля досягнення спільної мети. Лідером може стати тільки та особистість, яка володіє комплексом моральних чеснот, здатністю до самокритики та можливістю особистої відповідальності за діяльність групи. Вловивши ідею, яка робить величезний вплив на душі людей, і, ставши її прихильником, лідер закладає основу для особистого впливу. При цьому досить важко використовувати ідею тільки як інструмент завоювання особистої влади, залишаючись при цьому до неї байдужим; ця ідея є об’єктом його власної віри, і чим сильніше переконання, тим більшим є бажання його реалізації, тим сильнішим є бажання впливу на послідовників. Таким чином людина задовольняє свої найглибші духовні потреби і виконує важ­ливу для спільноти місію.