Поняття „гувернер”, „гувернерство”.

Гувернерство (з фр. – управляти) – це цілісна педагогічна система й галузь педагогіки, що вивчає особливості індивідуалізованого формування у домашніх умовах освіченої, гармонійно розвиненої, комунікабельної особистості з активною життєвою позицією.

Дефініція “гувернер” виникла у XVI уФранції та набула поширення в науці й побуті різних країн. Варто зазначити, що залежно від країни та історичного періоду використовувались назви домашніх вихователів, які мали різні обов’язки і працювали з дітьми певного віку, наприклад: домашній вчитель, домашній вихователь, кормилиця, кормилець, педагог, дядько-служник, нянька, мамка, наставник, наставниця, бонна, доглядачка, наглядач, репетитор, гувернер, гувернантка. З метою прищеплення дітям відповідного статі стереотипу поведінки, виховання хлопчиків доручалося й доручається нині переважно гувернерам, а виховання дівчаток — гувернанткам.

Гувернерство – феномен соціальної сфери сучасного суспільства, головною характеристикою якого є індивідуалізація виховання й навчання дітей в умовах родини, яке здійснюється спеціально запрошеним педагогом.

Гувернер, гувернантка - особи, які займаються індивідуальним навчанням і вихованням дітей у сім’ї чи освітньо-виховних закладах закритого типу, в яких умови перебування дітей наближені до домашніх

Така діяльність вибудовується на договірних основах, які передбачають економічну угоду, визначення освітніх потреб суб’єктів й функціональних обов’язків домашнього педагога, і як результат – передачу окремих соціалізуючих функцій родини фахівцеві-гувернерові. Отже, призначення сучасного інституту гувернерства - задовольнити освітні і виховні потреби, що виникли в сучасних умовах у певних родинах.

Визнаючи пріоритетну роль суспільного виховання та здобуття освіти, у державних документах чітко визначено, що дитина, зокрема дошкільник, може здобути її у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів й форм власності; у сім'ї, або за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкілля та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов’язки педагога. Це забезпечує позитивне розв’язання державного завдання обов’язкової дошкільної освіти, надає можливості для вибору батькам форм освіти й виховання дітей відповідно до власного бачення і є законодавчим підґрунтям для функціонування гувернерства.

Функції сучасного гувернера різноманітні, що дозволяє виокремити їх у певні напрями професійної діяльності, як от – соціальне гувернерство. Йдеться про соціального гувернера – спеціаліста з медико-соціальної та психолого-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів для роботи в сім'ях і соціальних закладах, метою діяльності якого є соціалізація дітей-інвалідів, застосування засобів первинної профілактики задля усунення несприятливих явищ у розвитку та функціонуванні психіки дитини, виявлення й розвиток потенційних можливостей самореалізації дітей-інвалідів, розповсюдження психолого-педагогічних знань серед батьків. Соціальний гувернер – це вихователь, який працює з дитиною-інвалідом індивідуально, забезпечує її навчання, прищеплює навички самостійної роботи, розв’язує питання соціального забезпечення та проведення вільного часу [8,198].

Соціальний гувернер – це соціальний педагог, що здійснює індивідуальне виховання, навчання дитини дошкільного та молодшого шкільного віку та сприяє її соціалізації в умовах домашньої освіти. Відповідно гувернерство, або соціальне гувернерство – це професійно здійснюваний напрям соціально-педагогічної діяльності, що спрямований на індивідуальне виховання, навчання дитини дошкільного та молодшого шкільного віку та сприяє її соціалізації в умовах домашньої освіти.

Гувернер та соціальний гувернер — це не тотожні поняття, і треба визначитися зі специфікою відповідної діяльності.

На перший погляд може здаватися, що не можливо поєднати педагогічні явища, які здаються протилежними: індивідуальний підхід у гувернерстві та соціальний розвиток особистості в соціальній педагогіці. Але саме поєднання змістовної складової соціального виховання та індивідуального підходу уможливлює оптимізацію споконвічного протиріччя між особистісним та соціальним розвитком. Якщо зважати тільки на індивідуальний підхід у гувернерстві, то навіть за умови вдалої організації такої виховної діяльності особистість розвивається дещо однобічно: здебільшого порушується формування комунікативних здібностей, не відбувається усвідомлення себе як частини певної групи, соціуму. Навіть якщо дитина відвідує гуртки та секції, спілкування з однолітками має обмежений характер, і тому мають додатково створюватися умови для її соціального розвитку. У цьому допоможе соціальне виховання як процес створення умов для розвитку соціальності особистості.

Водночас у сучасному неоднозначному соціальному просторі, коли виховання гармонійно розвинутої особистості потребує нових орієнтирів, індивідуальний підхід виявляється ефективним. А оскільки соціальне виховання – складова цього гармонійного розвитку, то індивідуальний підхід гувернерства стає актуальним у соціальному вихованні, зокрема якщо йдеться про процес індивідуалізації на підґрунті адаптації та інтеграції в соціум, як ієрархії соціального розвитку особистості.