Передумови відродження інституту гувернерства в Україні

Тема1: ГУВЕРНЕРСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

План:

Передумови відродження інституту гувернерства в Україні

Поняття „гувернер”, „гувернерство”.

Психолого-педагогічні особливості гувернерства

Основні кваліфікаційні вимоги та обов’язки гувернерів

 

Передумови відродження інституту гувернерства в Україні

Головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості, де формуються найбільш стійкі, соціально значущі елементи у вихованні, була і залишається сім’я. Як первинне соціальне середовище, в якому закладаються основи характеру і поведінки особистості, сім’я культивує моральні цінності залежно від етичної та культурної спадщини батьків, їхніх педагогічних знань і навичок, сімейних стосунків тощо. Маленькі особистості є наче віддзеркаленням своїх батьків, тому від них залежить і поведінка дітей, і їхнє спілкування з іншими людьми, і знаходження ними свого місця у системі соціальних структур.

Останнім часом багато сімей відмовляються від громадських освітніх установ із-за досить високого рівня захворюваності дітей у них, інші батьки хотіли б дати дітям більш якісну освіту того чи іншого змісту. Реформування системи освіти в Україні, особливо її дошкільної та початкової ланок, у контексті європейської інтеграції зумовлено об'єктивними суспільно-політичними та соціокультурними змінами. Крім того соціально-економічною умовою виявилися суспільні зміни і перетворення, що привели до розшарування населення, формування середнього класу, появи прошарку заможних родин. Нарешті, сьогодні досить багато дітей, які потребують особливих умов навчання та індивідуального розвитку: ті, що погано адаптуються, важко долають жорстку регламентацію їхньої поведінки, діяльності, напруженість ритму освітньої установи, діти з проявами негативної девіантної поведінки. Особлива атмосфера розвитку і спеціального навчання є необхідною і для дітей з хронічними захворюваннями, з обмеженими можливостями, обдарованих дітей.

Негативне ставлення частини населення, особливо заможної, до одноманітної системи громадського виховання, що поступово перебудовується на особистісно-орієнтовану модель, виявилося важливим фактором, який викликав до життя ідею альтернативної освіти зокрема домашнього виховання силами педагога-професіонала [3, с. 196].

Домашнє виховання є суто індивідуальним, конкретним, персоналізованим, що цілком відповідає пріоритетам державної політики, зазначеним у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Високий рівень домашнього навчання й виховання за всіх часів існування людства забезпечувала гувернерська педагогічна система (інститут гувернерства). Гувернерство розвивалося в надрах родинного виховання, яке, у свою чергу, відображало педагогічну орієнтацію суспільства. Сьогодні гувернерство як педагогічне явище постало з потреби у формуванні яскравої неординарної особистості, здатної здійснювати подальший поступ людської цивілізації.

Таким чином, на сучасному етапі в українській освітньо-виховній практиці гувернерство займає власну, відповідну своїм завданням, нішу. Його розвиток гальмується матеріальними обставинами життя значної частини сімей (достатньо висока оплата праці гувернера, найнятого через агентство, невелика житлова площа квартир тощо), відсутністю традицій домашнього навчання й виховання, викоріненого у 1917 році, а також певною недовірою батьків та суспільства в цілому до педагогічної та соціальної компетентності фахівців такого роду. Разом з тим суспільна значущість такої діяльності очевидна, однак говорити про відновлення гувернерства у формах минулих століть недоцільно і навіть шкідливо.

Вибудовуючи сучасну модель, слід звернути увагу на наступні чинники:

- змінену систему батьківських запитів та потреб стосовно навчання і виховання дітей;

- сучасні проблеми сімейного виховання, спілкування батьків та дітей;

- потреби реформування сучасних освітніх закладів та системи позашкільної освіти у напрямі підвищення якості освіти, виховання та соціалізації дитини;

- тенденції розвитку освітніх систем в Україні та за кордоном;

- результативність індивідуального навчання й виховання як особливої педагогічної системи;

- характер та проблеми взаємодії освітніх закладів та сім'ї [3,6].

 

Гувернерство не належить уповні ні до родинної, ні до державної системи виховання. Воно знаходиться на межі цих систем. З одного боку, гувернерству притаманні індивідуальний підхід, неформальність у стосунках між вихованцем і наставником, властиві родинному вихованню. З іншого боку, у межах гувернерської практики можливий відчутний тиск держави, посилений державний контроль, приєднання системи домашнього виховання і навчання до державної освітньої системи.

Сьогодні професія „гувернер” уведена в Україні до переліку спеціальностей („Тимчасовий державний перелік професій”, код спеціальності 5131), що вказує на її офіційне визнання та інтенсивне поширення. Зараз гувернерів готують у двох структурах - на комерційних курсах (недержавні форми підготовки), у державних вищих навчальних закладах і педучилищах (коледжах). На курси приймають усіх бажаючих, і це викликає певні труднощі у підготовці слухачів, адже неможливо за два-шість місяців, не маючи базової педагогічної освіти, освоїти складну специфіку роботи домашнього педагога. У державних педагогічних навчальних закладах дисципліну "Методика роботи гувернера" частіше викладають для студентів, що навчаються за фахом" Соціальна педагогіка ", останнім часом і за спеціальності "Дошкільне виховання".

Система підготовки гувернерів, на думку С.Куприянова, у якості базових цілепокладальних компонентів містить, з одного боку, формування й розвиток необхідних професійних якостей (педагогічних знань, умінь, інтуїції), що забезпечать їм професійний підхід до діяльності, а з іншого – створення умов для постійного удосконалення власної педагогічної майстерності (формування установки на саморозвиток, залучення до експериментальної роботи) [3,10]. Зміст цієї підготовки інтегрує загальнопрофесійне навчання та пошук й розвиток індивідуального професійного іміджу. Професійна підготовка повинна забезпечити оволодіння майбутнім домашнім педагогом усім комплексом знань та практичних умінь для надання багатопрофільних послуг й педагогічної допомоги сім'ї в індивідуальному навчанні й вихованні дитини, її соціалізації, розвитку творчих здібностей, корекції поведінки; сприяти виробленню умінь надавати необхідну психолого-педагогічну допомогу батькам тощо. Ураховуючи специфіку роботи гувернера з дитиною-дошкільником, яка базується перш за все на активному спілкуванні, у процесі професійної підготовки слід звернути особливу увагу на формування у майбутнього домашнього наставника блоку комунікативних якостей: ерудованості, багатого словникового запасу, здатності йти на компроміс, помірної екстравертності, емоційної стійкості у спілкуванні, середнього рівня нейротизму й конфліктності, емоційності, спрямованості спілкування «на справу», емпатії [1, 88].