Виконання господарських зобов'язань.

Виконання зобов'язання є засобом досягнення мети його укладення, та припинення. Суб'єкти господарювання й ін­ші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання в належний спосіб і в натурі.

Належність, полягає у виконанні зобов'язання в належ­ний спосіб згідно з вимогами закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — згідно з вимогами, що у певних умовах зви­чайно ставляться (іншими словами, - згідно зі звичаями господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) роз­строчення виконання.

Згідно зі ст. 197 ГК України, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, госпо­дарським договором, або місцем, яке визначено змістом зо­бов'язання.

Зобов'язання має бути виконане також:

- у повному обсязі (управлена сторона має право не при­ймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання;

- вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зо­бов'язання достроково, якщо інше не передбачено за­коном, іншим нормативно-правовим актом чи догово­ром або не випливає зі змісту зобов'язання).

Одностороння відмова від виконання господарського зо­бов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках:

- передбачених законом; у разі неналежного виконан­ня іншою стороною (згідно з ч. 6 ст. 193 ГК України зобов'язана сторона має право відмовитися від вико­нання зобов'язання за неналежного виконання другою стороною обов'язків, які є необхідною умовою вико­нання);

- у разі відмови від виконання або відстрочки виконан­ня з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано у належний спосіб (ч. 7 ст. 193 ГК України);

- управлена сторона, приймаючи виконання господар­ського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зо­бов'язання повністю або його частини.

Забезпечення виконання господарських зобов'язань.

На жаль, наявність зобов'язання ще не гарантує його виконання. Тому воно забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не супере­чать) і заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України, ЦК України й інши­ми законами.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України, до відносин щодо забез­печення виконання зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України. В нашому випадку - - це гл. 49, в якій передбачені такі способи: неустойка та її види (ст. 549— 552), порука (ст. 553—559), гарантія (ст. 560—569), завдаток (ст. 570—571), застава (ст. 572 —594), притримання (ст. 594-597), які повніше розглянуті в підрозділі 64 "Форми гос­подарсько-правової відповідальності". Характерно, що цей перелік не є вичерпним, бо самі сторони у зобов'язанні мо­жуть встановлювати нові способи забезпечення їх виконан­ня, що відсутні у законодавстві, але не суперечать йому.

Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов’язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом господарської відповідальності.

Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. У договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов’язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зобов’язань регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про заставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об’єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов’язань є притримання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.