Право власності у сфері господарської діяльності, поняття, зміст.

Поняття права власності виникає внаслідок правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні та право власно­сті в суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб'єктивному розумінні — це ви­значена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість викори­стовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах. Правомочності власника стосовно його майна, яке використовується у сфері господарювання, засобів ви­робництва, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (стосовно визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб'єктам госпо­дарювання на похідних від права власності правових титу­лах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (стосов­но контролю за використанням майна, котре на певному, зазвичай, похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарювання) й охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів влас­ника у разі їх порушення іншими особами) повноваження.

Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкрет­ними власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — це вилучення з речей їхніх корисних властивостей (прибуток, урожай, приплід), які надають можливість за­довольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження — юридична можливість власника визначати юридичну або фактичну долю речі. Індивід або юридична особа здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб.

Похідні від права власності майнові права суб'єктів господарювання (правові титули майна): право довірчої власності; право повного господарського відання; право оперативного управління; право користування (в тому числі оренди).

Специфіка сучасних засобів виробництва зумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, за­звичай, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулів). Правові титули майна, що зберігають за власни­ком значну частину повноважень стосовно майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі остан­ньому всієї сукупності прав, притаманних традиційному власникові, називаються похідними від традиційного пра­ва власності. Такими титулами є: право довірчої власності; право повного господарського відання; право оперативного управління; право користування (в тому числі оренди ).

Усі вони — похідні від права власності й залежні від влас­ника (першопочаткового власника). У межах закону, що ви­значає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою "підрегульовує" свої відносини з відповідним суб'єктом.

Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі фор­ми права власності:

- право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим, які реалізують його через Верховну Раду Украї­ни, Верховну Раду Автономної Республіки Крим;

- право комунальної власності, суб'єктом якого є тери­торіальні громади, що реалізують його через органи місцевого самоврядування;

- право колективної власності, суб'єктом якого є госпо­дарські організації корпоративного типу й об'єднання громадян;

- право приватної власності, суб'єктом якого є громадя­ни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.

Існує також декілька особливостей при використанні природних ресурсів, об'єктів інтелектуальної власності, цін­них паперів у господарській діяльності.

Самостійна робота – 2 години