Західноєвропейська філософія епохи Відродження та Нового часу

Антропоцентризм (з грец. anthropos - людина, kentron – центр) – позиція, згідно з якою людина є центром та вищою метою всесвіту; розглядає речі виключно з точки зору доцільності.

Гуманізм (з лат. hитапиs — людяний) — 1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світсь­кої культури; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей» і «природних прав». Гуманізм долає національні, расові, релігійні та соці­альні обмеженості у ставленні до людини.

Субстанція (з лат. substantia — сутність) - філософське поняття для позначення об’єктивної реальності в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку.Незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому мінливому й випадковому; матерія, природа.

Атрибут (з лат. attribuo — придаю, наділяю) – невід’ємна властивість об’єкту, без якого він не може не існувати, не мислити.

Модус (з лат. modus – міра. спосіб) – філософський термін, за допомогою якого визначили властивість предмета, притаманну йому не завжди, а лише у деяких станах. За визначенням Гегеля, модус є «інобуття абсолютного, втрата останнім себе у змінюваності та випадковості буття, перехід абсолютності у свою протилежність без повернення у себе, позбавлене цілісності багатоманіття визначень форми та змісту».

Пантеїзм (з грец. pan – все, theos - Бог) - - філософське вчення про Бога і світ, яке об’єднує їх в єдине ціле.

Деїзм (з лат. deus — Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог виступає першопричиною і першопоштовхом світу, але не втручається в розвиток природи і суспільства, філософська парадигма синтезу сциєнтично орієнтованого раціоналізму та ідей Бога.

Емпіризм (з грец. empeiria — досвід) – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями.

Раціоналізм (з лат. ratio — розум) - філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання.

Сенсуалізм (з лат. sensus — відчуття) – філософська установка на акцентування сфери чуттєвого досвіду. У класичній філософії – гносеологічна традиція, яка фундується на трактовці сенсорного досвіду як семантично вичерпної основи пізнавального процесу, а чуттєвих форм пізнання як пріоритетних когнітивних структур.

Дуалізм (з лат. dyаlіs —двоякий) — філософське вчення, яке вважає, на противагу монізму, матеріальну і духовну субстанції рівноправними початками.

Інтуїція (з лат. intueor – уважне споглядання) – здатність до прямого розуміння істини, її осягнення без всілякого обговорення та доведення. Здогад, проникливість, які грунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.

Індукція (з лат. inductio - наведення) – умовивід, в якомузв’язок посилок та заключення не спираються на логічний закон, в силу чого робиться висновок із прийнятих посилань не з логічною необхідністю, а лише з певною вірогідністю. Логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція (з лат. deductio - виведення) - логічний метод, за яким на основі загального істинного твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих предметів та їх сукупностей. Характерна особливість дедукції полягає у тому, що від істинних посилок вона завжди приводить лише до істинного висновку.

Експеримент – науковий дослід, спостереження за досліджуваним явищем у штучно встановлених умовах.

Рефлексія – тип філософського мислення, направлений на осмислення та обґрунтування власних передумов, який вимагає звернення свідомості на себе. У філософії рефлексія є фундаментальною основою як власне філософствування, так і обов’язковою умовою спроб конструктивного його подолання.

Детермінація (з лат. determino — визначаю) – вчення класичної філософії про закономірності універсального взаємозв’язку та взаємообумовленості явищ об’єктивної дійсності, результат узагальнення конкретно-історичних і конкретно-наукових концепцій детермінізму. Поняття «детермінізм» виникло у середньовіччі як вид логічного визначення поняття, як протиставлення генералізації (узагальненню).

Детермінізм (з лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

Натуралізм — філософський напрям, який вважає природу універса­льним принципом усього сущого.

Свобода – сутнісна характеристика людини, що полягає в її здатності діяти відповідно до своїх інтересів і цілей і ґрунтується на виборі можливих способів, форм і напрямів діяльності. Універсалія культури суб’єктивного ряду,що фіксує можливість діяльності й поведінки в умовах зовнішнього, цілепокладання.

Необхідність – категорія, що використовується у філософії, науковому пізнанні, логіці та висловлює неминучий характер подій, які відбуваються у реальному світі, чи закономірний характер процесів, що вивчаються у науці, або логічний зв’язок між посилками та заключеннями у дедуктивних умовиводах.

Природне право – вчення про ідеальне, незалежне від державного права, яке витікає з волінь розуму і «природи» людини.

Інтерес (з лат. – відчувати) - спрямованість особистості на матеріальні та духовні цінності з метою їх створення та використання.

Антиутопія – ідейна течія, яка появою формально зобов’язана сатиричним традиціям Дж.Свіфта, Ф.М.Вольтера, С.Батлера тощо, що направляють сатиру на демократичні та гуманітарні ідеали, виправдовуючи існуючий соціальний лад, відверто чи замасковано захищаючи антагоністичне суспільство. Заперечує можливість реалізації соціальних ідеалів та досягнення справедливого суспільного устрою.

Натурфілософія (з лат. natura - природа і філософія) - система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Трансцендентальне (з лат. transcendens — той, що виходить за межі) — поняття, яким в деяких філософських системах позначаються правила (принципи) функціонування свідомості. В свідомості можна вичленити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціонування свідомості, які кантіанство та феноменологія називають трансцендентальними. Вони, отже, є потойбічними щодо чуттєвого “матеріалу” свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними категоріальні схеми, за допомогою яких синтезувався чуттєвий досвід.

Суспільний договір – розроблена у філософії нового часу (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо) теорія виникнення держави не з Божої ласки, а в наслідок добровільної угоди людей між собою.

Тема 5