Особистість керівника як предмет наукового дослідження. 7. 5 підходи до визначення професійно важливих якостей керівника

 

7. 5 Підходи до визначення професійно важливих якостей керівника

Неодностайна позиція психологів лише підкреслює актуаль­ність проблеми визначення необхідних управлінських якостей, завдяки яким досягається максимальна ефективність спільної діяльності. Численні психологічні дослідження дали можливість встановити, що в управлінській діяльності керівників різних ран­гів є ряд схожих рис, що дозволяє змоделювати основні якості ке­рівника. У різних авторів найчастіше зустрічаються такі:

• інтелект. Він повинен бути хоч і не на рівні геніальності, але
вищим за середній. Істотною є здатність вирішувати складні й
абстрактні проблеми;

• ініціативність та ділова активність. Передбачає мотивованість
діяльності, самостійність та енергійність;

впевненість у собі, що пов'язано з високою самооцінкою ком­петентності та високим рівнем домагань;

• так званий «фактор гелікоптера», або здатність підніматися
над дрібницями й сприймати ситуацію в більш широкому
контексті.

Деякі емпіричні дослідження підводять до трохи іншого на­бору якостей. Учені Ч. Магерісон (Австралія) і Е. Какабадзе (Ве­ликобританія) опитали більш як 700 керівників компаній у різних галузях діяльності, щоб виявити ключові якості перспективних керівників. Серед перших шести якостей на той час були такі:

уміння працювати з людьми й делегувати своїм підлеглим дея­кі свої повноваження;

• готовність ризикувати, беручи при цьому відповідальність
на себе;

активність (життєва й управлінська);

набуття ґрунтовного управлінського досвіду до 35 років;

• уміння за необхідності легко змінювати стиль управління;

• сімейна підтримка.

Але найважливішими якостями було визнано дві перші.

Визнаючи право на існування різних науково-практичних підходів до вирішення цієї проблеми, зупинимося на двох вітчиз­няних моделях професіограм керівника (під професіограмою ми розуміємо систему вимог, які висуває до людини певна діяльність, у даному випадку управлінська).

У професіограмі керівника, запропонованій В. М. Шепелем, чітко окреслено три блоки якостей керівника. До загальних якос­тей віднесено:

• неабиякий інтелект;

• фундаментальні знання;

• достатній досвід.

Другий блок включає такі конкретні якості:

• ідейно-моральні, котрі виражають світогляд, культуру, мо­
ральну мотивацію дій особистості, її громадянські якості;

• науково-професійні якості включають знання та досвід, що
характеризують техніко-економічну й управлінську компе­
тентність, теоретичний і практичний рівень компетентності;

• організаційні якості включають усе, що пов'язано з умінням
підбирати й розставляти кадри, планувати їхню роботу, забезпечу­
вати чіткий контроль і т. ін.;

• психофізичні якості включають соматичні та психічні дані, які
є необхідними для працівника управлінської професії (міцне
здоров'я, схильність до системного мислення, розвиненість
уяви, тренована пам'ять, вольова підготовка).

До третього блоку віднесено специфічні індивідуально-ді­лові якості, подані насамперед як психолого-педагогічні. Адже не секрет, що є керівники, які в колективі загальновизнані як профе­сійно компетентні організатори, однак вони не популярні, до них не відчувають глибоких особистих симпатій.

Не всі керівники вміють швидко «вписатися» у колектив, схиляти людей до відвертості, брати до уваги їх точку зору. Деякі з них безапеляційні у своїх міркуваннях. Усе це ясно свідчить, що цим керівникам не вистачає психолого-педагогічних якостей.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

В. М. Шепель виділяє серед психолого-педагогічних якостей такі: комунікабельність — уміння швидко встановлювати контакт із людьми;

емпатичність — уміння співчувати, уловлювати настрій людей, виявляти їхні потреби й сподівання;

здатність до психоаналізу, тобто самоконтроль, самокритич­ність, самооцінка своїх вчинків;

стресостійкість, тобто фізична тренованість, самосугестив-ність, уміння переключатися й керувати своїми емоціями;

• красномовство — досконале володіння словом, тобто уміння
впливати й переконувати словом;

• візуальність — зовнішня привабливість особистості.
Наявність специфічних індивідуально-ділових якостей і ство­
рює неповторний імідж керівника, ефект його особистої чарівності.

7.6 Теорії особистісних рис керівника

У контексті дослідження особисто значущих якостей керівни­ка необхідно розглянути теорії особистісних рис керівника.

Одним з найбільш ранніх підходів до пояснення феномена управління став підхід, спрямований на виявлення особистісних рис, що відрізняють керівників від інших людей. До середини XX ст. домінувало переконання, що керівниками народжуються, а не стають. Воно засноване на тому, що кожна людина народжу­ється з певним набором особистісних характеристик, через які її закономірно можна зарахувати або до керівників («ведучих»), або до послідовників («ведених»). На формування цього переконання вплинула ідеологія індивідуалізму, властива західній цивілізації. У філософії тієї епохи існувало судження про те, що людина може стати тим, ким хоче, лише в тій мірі, у якій вона має конкретні за­датки та наполегливість. Тому керівники стають керівниками ви­нятково завдяки своїм якостям і зусиллям.