Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?

Лекція 5. Політичні партії, партійні та виборчі системи

План

1. Політична партія як політична агрегація: визначення, виникнення, розвиток.

2. Типологія політичних партій. Політичний рух.

3. Особливості демократичного інституту виборів: поняття, принципи та різновиди.

4. Типологія та особливості основних виборчих систем.

5. Формування політичної системи і державності України. Сучасні політичні партії України.

Політична партія як політична агрегація: визначення, виникнення, розвиток.

Політична партія – це функціональний елемент політичної системи, це така політична агрегація, яка демонструє: 1) високу ступінь організації і 2) мету реалізувати свої цілі шляхом боротьби за владу або її здійснення.

Перші партії почали з’являтися у рабовласницький період розвитку людства. В Древній Греції це педієї (партії землевласників), паралії (партії торгово-ремісницького представництва) та діакрії (селянські партії). В Древньому Римі це партії оптиматів (знать) та популярів (плебс).

Вивченням партійних організмів займається одна з галузей політичної науки – партологія. Повне визначення партії обов’язково враховує чотири ознаки, які визначають партію:

1) будь-яка партія моноідеологічна, тобто є носієм однієї ідеології,

2) партія є організацією, тобто є досить довготривалим об’єднанням людей на різних щаблях політики,

3) ціль партії – завоювання і здійснення (частіше всього в коаліції) влади,

4) кожна партія намагається забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства.

Партія – це складний організм, у який входить:

• вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

• бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

Завдання партії полягає в тому, щоб перетворити багато різноманітних приватних інтересів окремих громадян, соціальних груп, верств в їх сукупний політичний інтерес.

Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?

— Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних відділень).

— Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску.

— Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин.

— Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. На думку відомого французького політолога М.Дюверше, такими є демократична і республіканська партії США - свого роду команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад. Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства.

— Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства. Програма відображає інтереси окремої соціальної групи або претендує на вираження інтересів більш широких мас.

Падінню ролі партій сприяє ряд факторів:

• зниження напруги соціальних конфліктів;

• послаблення класового розколу суспільства;

• зростаюча соціальна і географічна мобільність і, як наслідок, фрагментація класів та послаблення групової солідарності;

• конкуренція з боку ЗМІ, які сильно відтиснули у здійсненні таких функцій, як мобілізація електорату у період виборчих кампаній, політична соціалізація і формування суспільної думки;

• падіння цікавості до традиційних ідеологій; люди часто голосують за імідж лідера, а не за ідеологічну доктрину партії;

• конкуренція з боку нових рухів і корпоративних структур, орієнтованих на вирішення окремих проблем, завдяки яким людина намагається висловити актуальні для неї культурні, естетичні, професійні, вікові, інші інтереси.

Закон України «Про політичні партії» був прийнятий Верховною Радою у квітні 2001р. Відповідно до нього, рішення про створення політичної партії приймається на установчому з’їзді, зборах та конференції. Реєструється партія як політична агрегація Міністерством Юстиції України. Для заснування політичної партії попередньо необхідно зібрати 10 тис. підписів громадян України. Створення обласних, районних осередків партії має відбутися протягом 6 міс. з дня її реєстрації в МінЮсті України.

Функції партії як політичної агрегації поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносяться: 1) організація внутрішньої структури партії та закріплення необхідних стосунків між первинними організаціями, а також між ними та вищестоячими партійними інстанціями; 2) рішення фінансових проблем; 3) поповнення рядів партії; 4) підготовка лідерів. До зовнішніх відносяться: політичні, ідеологічні та соціальні функції. Всі вони тісно пов’язані між собою.

Треба пам’ятати, що сила партії, її вплив на суспільство менше залежить від кількості членів, а більше – від кількості активістів даної партії. (М.Острогорський). Ці дані часто укриваються або перебільшуються керівництвом партії. Також велике значення має величина виборчого корпусу і, нарешті, кількість депутатських мандатів в парламенті.

Відповідно до українського законодавства партія має такі права:

• право висувати кандидатів на виборні посади;

• право на критику уряду;

• право вільно поширювати інформацію про свою діяльність;

• право на свободу внутрішньо-партійного життя;

• право на державні дотації і компенсації у період виборчих кампаній;

• право на володіння майном.

Засобами політичних комунікацій партії є:

Отже, партія - це організована сила, яка об’єднує громадян одного політичного напряму для мобілізації суспільної думки за певними цілями, для участі в органах влади або для орієнтації влади на досягнення своїх вимог (Кермонн). В.Ленін визначав партію як вищу форму організації суспільства.