Внутрішні морські води та територіальне море.

Лекція 2

Тема 2 СИСТЕМА ВЗАЄМОДІЇ СКЛАДОВИХ ТРАНСПОРТНОГО ПРОЦЕСУ

1. Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання

2. Юридичні властивості штучних утворень, які існують у галузі транспорту

3. Правові аспекти використання транспортних засобів у перевізному процесі

4. Особливості правового статусу користувачів транспортних послуг

 

 

Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання

Діяльність транспорту тісно пов'язана з використанням енерге­тичних і матеріальних ресурсів, охороною довкілля та забезпеченням екологічної, радіаційної та пожежної безпеки, фізичним захистом, захистом здоров'я людей, охороною праці, санітарно-епідемічного гаразду населення та безпеки руху.

Специфіка роботи транспортного комплексу України обумов­люється тим, що весь процес його виробничої діяльності, опосеред­ковуючись суспільними відносинами, відбувається в реальному природному середовищі.

Природні ресурси транспорту поділяються на такі три категорії: землі транс­порту: водний фонд; повітряний простір.

Землі транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відве­дення залізниць під залізничним полотном та його облаштуван­ням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, ло­комотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання і каналізації; також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спору­дами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транс­порту.

До земель морського транспорту належать землі під: морськи­ми портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзала­ми, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту.

До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затона­ми з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуго­вують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та
гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;
ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними за­водами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судно­верфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та куль­турно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, які забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель авіаційного транспорту належать землі під:

а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єк­тами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очис­ними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

б) вертольотними станціями, зокрема вертольотодроми, служ­бово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного
транспорту.

У цьому контексті також слід зазначити, що, крім земель авіа­ційного транспорту, певними юридичними властивостями харак­теризуються землі, які в транспортному праві визначаються як приаеродромна територія. Приаеродромна територія - це місцевість навколо аеродрому, що обмежена встановленими розмірами та над якою здійснюється маневрування повітряних суден (ст. 41 Повіт­ряного кодексу України).

Згідно із законом на при аеродромній території запроваджується особливий режим використання земель, який полягає в тому, що одержання дозволу на будівництво, реконструкцію та іншу діяльність на цій території можливе тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповід­ною радою народних депутатів.

До земель трубопровідного транспорту належать земельні ді­лянки, на яких збудовано наземні й надземні трубопроводи та їхні споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів уста­новлюються охоронні зони. Під охоронною зоною слід розуміти землі вздовж магістральних і промислових трубопроводів, навколо промислових об'єктів, які надаються для забезпечення нормальних умов їхньої експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їхнього негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяжен­нями) відповідно до закону або договору.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спо­рудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороз­давального господарства, автовокзалами, автостанціями, ліній­ними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємства­ми, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, май­данчиками контейнерними та для перечеплення, службовими й культурно-побутовими будівлями та іншими об'єктами, що забез­печують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під про­їзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озе­лененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортни­ми розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спо­рудами та обладнанням, а також землі, що лежать за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функ­ціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприєм­ства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (зокрема житлові) та споруди дорожньої служби з
виробничими базами;

г) захисні насадження.

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, мет­рополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорога­ми, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонт­ними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації та зв'язку, службовими і культурно-побутовими будів­лями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

Водний фонд.

Водний фонд України ста­новлять усі води (водні об'єкти), які містяться на її території, а саме:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

внутрішні морські води та територіальне море.

Своєю чергою, всі водні об'єкти України можна класифікувати на:

а) водні об'єкти загальнодержавного значення, до яких нале­жать:

- внутрішні морські води і територіальйе море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопоста­чання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що міс­тяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їхні притоки всіх порядків;

- водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії ліку­вальних;

б) водні об 'єкти місцевого значення, до яких належать:

- поверхневі води, що містяться і використовуються в межах однієї області й не віднесені до водних об'єктів загальнодержавно­го значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­го водопостачання.

Всі водні об'єкти є винятковою власністю народу України і на­даються тільки в користування. Право власності на водні об'єкти народ України здійснює через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повно­важення щодо розпорядження водними об'єктами можуть надава­тися відповідним органам державної виконавчої влади.

Повітряний простір. Одним із специфічних природних ресур­сів, які використовуються в транспортній діяльності, є повітряний простір України.

Повітряним простором України є частина повітряної сфери, яка розташована над суходолом і водною територією України, зо­крема над її територіальними водами (територіальним морем). По­вітряний простір - це частина території України, якій належить пов­ний і виключний суверенітет над ним (ст. 1 Повітряного кодексу України).

До елементів структури повітряного простору України нале­жать: повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону України, встанов­лені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіа­ційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпеч­ні зони.

Слід зазначити, що використання повітряного простору Украї­ни або окремих його районів може бути частково або повністю обмежене. Своєю чергою, усі обмеження щодо використання повіт­ряного простору України доводяться до відома заінтересованих юри­дичних і фізичних осіб України, інших держав і міжнародних авіа­ційних організацій через канали систем аеронавігаційної інформації.

Постійно діючі заборонені зони і зони обмеження польотів обов'язково вводяться до збірників аеронавігаційної інформації та наносяться на аеронавігаційні карти.

Слід зазначити, що порядок використання повітряного просто­ру України характеризується специфічними властивостями. До таких властивостей, по-перше, можна віднести те, що за ви­користання повітряного простору України, його аеронавігаційне та інформаційне забезпечення стягується платня.

По-друге, до специфічних властивостей належить мова ведення радіообміну в обслуговуванні повітряного руху. Так, ведення ра­діообміну між органами обслуговування повітряного руху на тери­торії України та екіпажами повітряних суден України здійснюєть­ся українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден інших держав - англійською або російською мовою.

І, по-третє, специфічною властивістю є те, що аеронавігаційна інформація щодо використання повітряного простору України є до­ступною для всіх його користувачів.

Останнім моментом, який необхідно зазначити щодо викорис­тання повітряного простору, є те, що згідно зі ст. 12 Повітряного кодексу України під час виконання повітряним судном польоту в міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього протягом усього його польоту здійснює та держава, де зареєстровано повітряне судно. Фактично, перебуваючи в міжнародному повітряному про­сторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстро­ване, та підкоряється і діє на підставі лише її законів.

Саме ж ви­користання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами.