Транспортне право. Його властивості і ознаки

Транспортне право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері транспорту.

Предметом транспортного права України є врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають між транспортними підприємствами і клієнтами у зв'язку з розбудовою, експлуатацією та користуванням шляхами і транспортними засобами, а також відносини щодо організації, забезпечення та здійснення процесу перевезень.

Транспортне законодавство є найбільш постійним і відносно стабільним законодавством.

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища органи транспорту діють від імені держави, наділені юридично владними повноваженнями.

Регулювання відносин у сфері транспортної діяльності відбувається не тільки способом прямих приписів і заборон, а й засобами непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний розгляд та обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів), розрахованих на рівність сторін.

Правове регулювання відносин у сфері забезпечення перевезень пасажирів, вантажу, багажу та вантажобагажу зумовлено певними закономірностями об'єктивного характеру, які закріплені у правових нормах. Такі закономірності уособлюють правові принципи. Транспортному праву, як будь-якій іншій галузі права, також притаманні загальноправові принципи, що поділяються на соціально-політичні (демократизм, законність, рівності всіх перед законом, гласність, об'єктивність тощо) та організаційні (нормативність діяльності, поділ праці, відповідальність за прийняте рішення та ін.) принципи. Але, разом із тим, регулювання транспортних відносин відбувається і за суто специфічними принципами. До таких принципів належать:

- принцип планування – забезпечення потреб держави і суспільства в перевезеннях відбувається на плановій основі способом установлення рівномірного подавання рухомого складу відповідно до обсягів перевезень і графіків (розкладу) руху транспортних засобів;

- принцип єдиноначальності, який полягає в тому, що в транспортній сфері, як у жодній іншій, крім воєнізованих систем, потрібне вольове одноособове прийняття рішення щодо виконання тих чи інших завдань, оскільки транспорт є джерелом підвищеної небезпеки, а забезпечення його діяльності потребує жорсткої централізації управління;

- принцип оперативної самостійності у вирішенні питання організації перевезень. Органи управління наділені відповідними можливостями для самостійних дій.

Особливістю норм транспортного права є те, що досить значну їх частину складають норми технічного характеру, які містяться у різноманітних правилах, інструкціях, постановах щодо убезпечення перевезень, кріплення вантажу на транспортних засобах, обмеження швидкості руху, дотримання правил перевезень тощо. Ці норми, будучи за своєю природою технічними, але закріпленими нормативними актами, набувають усіх ознак юридичних норм, за порушення яких настає (передбачена) юридична відповідальність (цивільно-правова, господарська, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.

Норми транспортного права, що регулюють певну сферу соціальних відносин, утворюють відповідну систему юридичних норм, які об'єднуються у правові інститути. Під інститутом транспортного права слід розуміти організаційну побудову транспортних правових норм у такі цілісні групи, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини у сфері транспорту.

Нині існують такі правові інститути на транспорті:

- інститут залізничного транспортного права;

- інститут авіаційного транспортного права;

- інститут автомобільного транспортного права;

- інститут водного (морського і річкового) транспортного права;

- інститут трубопровідного транспортного права.

Можна визначити й такі інститути, як:

- інститут відповідальності за порушення на транспорті;

інститут міжнародних перевезень.