Система моніторингу фінансового стану банків у світовій практиці

Ефективність фінансового моніторингу в країні зумовлюється, в першу чергу, здатністю відповідних органів протидіяти легалізації грошових коштів, отриманих злочинним шляхом. Вивчення досвіду інших країн дозволяє побачити вузькі місця в організації фінансового моніторингу в Україні.

У Франції робота з моніторингу є складовою частиною моніторингу реалізації грошово-кредитної політики, макроекономічного, структурного та мікроекономічного аналізу реального сектора і здійснюється з метою оцінки кредитоспроможності підприємств. У рамках цієї роботи створена база даних FIBEN, яка, за оцінками експертів, є найповнішою базою даних по підприємствах в світі, сформованою органом державного управління. Крім балансів підприємств, вона містить інформацію щодо прострочених банківських кредитів, взаємин з банками, затримки у розрахунках і про два види оцінки кредитних ризиків – на основі методу, взятого з дискримінантного аналізу, і рейтингування фірм. Ця база даних організована для оцінки ролі приватних комерційних боргових розписок як інструменту рефінансування, але вона також доступна і для комерційних банків. Метою надання банкам доступу до бази FIBEN є забезпечення банківської системи обширною інформацією про “кредитні історії” для підтримки стабільності у фінансовому секторі країни [17].

У Німеччині моніторинг служить основою рефінансування. При цьому надійність діючої в Бундесбанку системи рефінансування полягає в чітко відпрацьованій методології перевірки платоспроможності і фінансового стану позичальників кредитної установи.

Заслуговує на увагу досвід Японії з моніторингу на предмет фактичних і передбачуваних інвестицій. Така інформація знайшла попит у комерційних банках, сприяючи зниженню ризиків за їх довгостроковими вкладеннями. Була сформована інформаційна база для залучення іноземних інвестицій. Дані про попит на інвестиції, пов’язані з інформацією про фінансовий стан підприємств та отримання кредитів підприємствами реального сектора, що дозволяють виявити перспективні підприємства регіону, створюють основу економічного зростання країни загалом.

Крім того, цікавий досвід моніторингу підприємств у США, де підприємства зобов’язані представляти свою звітність у відповідні органи [2].

В Росії моніторинг охоплює щомісячні опитування керівників підприємств щодо оцінки ними зміни економічної кон’юнктури, а на квартальній основі – інвестиційної активності підприємств, а також їх фінансового стану [18].

У тематичних публікаціях, які висвітлюють питання аналізу поточного стану фінансової системи і його прогнозування, наголошується, що створення системи оцінки та аналізу стану фінансових систем загалом і банківських зокрема є частиною політики центральних банків, спрямованої на підвищення відкритості і прозорості фінансової та банківської систем, інформування учасників ринку щодо можливості впливу потенційних ризиків на їх стан.

Банк Англії аналізує стан банківської системи та прогнозує фінансову

стійкість фінансово-кредитної сфери загалом. Аналізуються не лише дані щодо діяльності банків і фінансових компаній, а й низка макроекономічних показників, які характеризують стан грошово-кредитного ринку, платіжного балансу, рівень заощаджень та інвестицій. Основою моніторингу фінансово-кредитної сфери Франції є дистанційний аналіз фінансової стійкості банків. У Німеччині система моніторингу стану фінансового ринку побудована на основі коефіцієнтного аналізу банківської системи, що дає змогу оцінити кредитні та ринкові ризики у банківській системі. У північноєвропейських країнах центральні банки проводять моніторинг та аналіз фінансово-кредитної сфери, аналізуючи динаміку доходів і витрат.

Аргументами для впровадження комплексного моніторингу фінансового сектора є твердження, що у разі системної кризи, уряду потрібна оцінка стану всього банківського сектора, а також фінансово-кредитної сфери загалом і макроекономічної кон’юнктури для прийняття рішення про надання банкам та іншим фінансовим інститутам, насамперед, тим, чиї активи належать державі, підтримки за рахунок коштів державного бюджету, а центральному банку для прийняття рішення про доцільність надання ліквідності комерційним банкам.

Державна служба фінансового моніторингу відповідно до міжнародних договорів України та за принципом взаємності здійснює обмін досвідом та інформацією з відповідними органами іноземних держав у частині, яка стосується запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Найвагомішу роль серед таких міжнародних організацій у сфері координування в Україні боротьби з відмиванням злочинних доходів відіграють: Група з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей FATF та Егмонтська група.

FATF – міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, і сприяє її виконанню. До FATF входять 34 юрисдикції та дві регіональні організації: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Індія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, ПАР, Республіка Корея, Росія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія, а також Європейська комісія і Рада співробітництва країн Перської затоки [23].

Діяльність FАТF спрямовано на виконання таких завдань:

Система заходів протидії відмиванню грошей в країнах ґрунтується на таких основних принципах:

· встановлюється мінімальний рівень фінансової операції, після якого всі операції подібного роду підлягають реєстрації банківською (або іншою фінансовою) установою з метою можливої подальшої перевірки;

· розробляється та вводиться в дію перелік ознак, які дозволяють визначити, чи належить здійснена валютна операція до числа тих, що проводяться з метою відмивання грошей;

· відповідальність за інформування правоохоронних органів і органів контролю покладається на працівників банківських (або інших фінансових) установ, через які здійснюються фінансові операції;

· уряди вказаних країн уповноважують один з органів виконавчої влади правом координації діяльності всіх правоохоронних органів та органів контролю країни в галузі боротьби з відмиванням грошей [20].