У психологічному розумінні процес самоствердження - це власне зростання до свого образу, створеного рівнем домагань52.

Звідси випливає висновок, що самоствердження - значний рушій (мотив) праці, якщо вона об'єктивно дає змогу самоствердитись.

* * *

Поштовхом для самого самоствердження, як усвідомленого і цілеспрямованого мотиву, може бути і менш усвідомлюваний мо­тив - бажання ображеної чи якимось іншим чином приниженої людини щось комусь довести. Виникає свого роду почуття помсти, яке може вилитися в позитивно чи негативно скеровану діяльність особистості.

«...Щоб збувся я відплатою за зраду. Щоб гірко хтось розкаявся у ній!» -

вирішує автор цих рядків (поет Л.), маючи, звичайно, на увазі досяг­нення високого соціального статусу як помсту за зраду коханої.

Але це був приклад «нейтральної» помсти, від якої нікому ні хо­лодно ні жарко. Навпаки, тому, хто мститься, це, безперечно, піде на користь.

⁵² Тлумачення наше. -Авт. 102

Інколи помста може стати домінуючим мотивом, метою всього життя і тієї діяльності, яку особистість виконує упродовж життя»⁵³.

Батька Хомейні, лідера іранської революції, вбили, коли Хомейні не виповнилося і півроку. Він загинув у двобої із людьми, які пре­тендували на його землю і були близькими друзями полковника Рези-хана - того, що в 1925 році став шахом Ірану і заснував нову динас­тію Пехлеві. До того часу вже армійський генерал, він надів на свою голову корону «царя царів»...

Заповіт матері майбутнього аятоли був коротким: «Помста!» За смерть батька. А у шиїтів (гілка ісламської релігії) заповіти батьків дуже шануються. Все істинно сутнє довіряється тільки кровним ро­дичам. Виконання волі найближчих із них - батьків - вважається подвигом...

Отже, лейтмотив життя - помста. А мститися могутнім людям можна тільки з позиції власної соціальної сили. Один шлях вгору -в життя світське - зачинений. Залишається друга реальна сила -духовенство.

Хомейні любив твори великого поета Сходу Хафіза і сам писав га­зелі. Замолоду він грав у футбол, і все людське не було йому чужим.

Але... в нього була інша мета в житті, і, щоб досягти її, потрібно було, як сказав колись В. Маяковський, наступити на горло власній пісні.

...У 1962 році Хомейні замкнувся в собі і точно вибудував свою концепцію влади... Хомейні відкинув вірші, облишив містицизм. У нього дозрів чіткий план досягнення своєї великої мети. її до­сягненню мала сприяти його популярність у простих іранців... Для виконання плану він вирішив залучити на свій бік вулицю, завою­вати безперечний авторитет у «мустафізинів» - так на фарсі нази­вають знедолених. Він спростив свою розмовну мову, довівши словниковий запас до двох тисяч слів. Його промови, послання, записані на касети, стали зрозумілими навіть неписьменним. Він звертався до багатомільйонної аудиторії з ретельно відпрацьовани­ми молитвами.

Із наведеного прикладу ми побачили, як мета життя - помста -стала наскрізним мотивом особистості, витоки якого - національні традиції і менталітет.

Цей мотив-ціль став основою для формування більш-менш три­валих мотивів діяльності, праці, вчинків. Як ідеальне психічне утво-

⁵³ Государев Н. А. Треугольньїй человек. - М.: Мол. гвардия, 1991. - 270 с.

рення, він став рушійною силою як для окремої особистості, так і опосередковано для цілої нації. Навіть змінив деякі уявлення в мас­штабі планети.

Захищеність і комфорт

Праця, особливо в стабільних в економічному відношенні і тих, які мають високий соціальний статус, колективах, дає працівникам відчуття матеріальної і соціальної захищеності. Таке саме відчуття дає і належність до певних соціальних інституцій - профспілки, впли­вової політичної партії і т.д. Посудіть самі: одна справа, коли вам самому необхідно відстоювати соціальну справедливість, а інша -коли вас захищає організація через засоби масової інформації чи, наприклад, судові органи.

Тільки одна думка про те, що ви працюєте в доброзичливому ко­лективі, здатному вас захистити, прийти на поміч, створює психо­фізіологічне почуття комфортності, що ви є часткою великого, силь­ного, гармонійного цілого.

І, звичайно, ви не захочете втрачати таку роботу, постійно будете підтримувати свій робочий тонус і свою репутацію.

Соціальний статус

До деякої міри соціальний статус є мірилом вашого успіху в житті, реалізації ваших потенційних можливостей. Це також перехід вашої праці на вищий рівень визнання суспільством. Залежно від того, як розвивалось суспільство, які моральні цінності були на той час про­відними, змінювалась і престижність професій.

Був час, коли престижною у нас була професія інженера. У зв'яз­ку з надмірним випуском фахівців і низькою платнею престижність цієї професії знизилася.

У даному випадку необхідно відокремити офіційний соціальний статус, який пов'язаний із престижністю професії, від неофіційного (побутового, вуличного) соціального статусу.

Перший поєднують із поняттям престижності, другий - із понят­тям привабливості професії. Отже, професія інженера була престиж­ною, бо вказувала на ваш інтелектуальний рівень і потенційні мож­ливості, але не привабливою, бо давала низькі заробітки і знижувала можливість службового просування.

Останнім часом у зв'язку з реорганізацією суспільства високий соціальний статус мають професії економіста, політолога, менедже­ра, юриста, психолога...

Як бачимо, соціальний статус мотивує до праці, бо це ваша візит­на картка, повага і ставлення до вас оточуючих.

Чи мотивують до праці професії із так званим низьким соціальним статусом? Ми не випадково висловились: із так званим статусом. Адже тут присутня зворотна детермінація: якщо ви кваліфіковано і ретель­но виконуєте свою роботу, то ваш статус буде завжди високим.

Не раз доводилося спостерігати на заводі, коли генеральний ди­ректор по-дружньому просив висококваліфікованого робітника по­працювати зайвий день, аби виконати замовлення. І тут же поруч як на порожнє місце дивився на посереднього інженера.

Можна зустріти бармена в кав'ярні чи шевця у взуттєвому кіоску, які є «професорами» своєї справи. Хіба можна сказати, що соціаль­ний статус цих людей у наших очах низький?

Зробимо висновок, що соціальний статус мотивує нас до праці, але і ми своєю працею «зводимо» собі соціальний статус.

Служіння іншому

Цей мотив наводять представники таких професій, як викладачі, лікарі, обслуговуючий персонал.

Взагалі-то будь-яка праця є служінням іншому. Тільки річ у тім, чи стикаєшся ти безпосередньо з тим іншим, чи ні. Наприклад, якщо хірург врятував життя людині, чи пожежний вихопив із полум'я не­мовля - вони відчувають благородство і необхідність їхньої праці. Вдячність конкретних людей, громадська оцінка вчинків чи праці мотивують до якіснішого виконання своїх обов'язків.

Якщо ж робітник за верстатом випускає якусь річ, необхідну в побуті, то він конкретно не бачить свого споживача. Налагодження зворотного зв'язку «товаровиробник - споживач» допоможе «відкри­ти очі» щодо служіння іншому, сформувати мотивацію до праці за цим параметром.

Близьким за своєю психологічною сутністю до мотиву «служіння іншому» є мотив аффіліації. Служити іншому (добросовісно працю­вати) можна також через страх або задля грошей. А мотив аффіліації виступає як скерованість особистості, домінуюча риса, що регулює поведінку, а отже, і діяльність.

Мотив аффіліації

Цей мотив виявляється як прагнення людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємини з людьми. Внутрішньо чи психологіч­но він виступає у вигляді почуття прив'язаності, вірності, а зовніш­ньо - в товариськості, у прагненні співробітничати з іншими людь­ми, постійно бути разом з ними. Любов до людей - найвищий духов­ний вияв даного мотиву.

Мотив влади

Цей мотив стисло можна визначити як стале і яскраво виражене прагнення людини мати владу над іншими людьми.

Г. Маррей дав таке визначення цьому мотиву: мотив влади - це схильність керувати соціальним оточенням, у тому числі людьми, впливати на поведінку інших людей різноманітними способами, включаючи переконання, примус, навіювання, стимулювання, забо­рону і т.д., спонукання інших діяти відповідно до своїх інтересів і потреб; домагатися їхньої прихильності, співробітництва; доводити свою правоту, відстоювати власну думку... визначати норми і прави­ла поведінки; приймати за інших рішення, які зобов'язують їх діяти певним чином; умовляти, відмовляти, карати, причаровувати, при­вертати до себе увагу, мати послідовників.

Інший дослідник мотивації влади, Д. Верофф, психологічно уточ­нив визначення даного явища таким чином: під мотивацією влади розуміється прагнення і здатність отримувати задоволення від конт­ролю над іншими людьми.

Вперше мотив влади як прагнення переваги одних людей над інши­ми привернув до себе увагу неофрейдистів. А. Адлер, учень 3. Фрей-да, вважав, що прагнення до вищості, досконалості й соціальної вла­ди компенсує природні недоліки людей, які відчувають так званий комплекс неповноцінності.

Мотив - заздрість

Якщо мотив влади більшою чи меншою мірою усвідомлюється особистістю, то мотив-заздрість усвідомлюється не повністю, або ж може бути неусвідомлюваним, залежно від аналітичних задатків са­мого індивіда.

Цей мотив54 можна охарактеризувати як малоусвідомлюване чи неусвідомлюване прагнення досягнути чогось більшого в ду­ховному, інтелектуальному, статусному, матеріальному і т.д. ро­зумінні при одночасному усвідомленні (або ж на рівні інтуїції) неможливості цього досягнути через зовнішні перешкоди або відсутність внутрішніх психічних чи фізіологічних даних (волі, інтелекту, шляхетності, вроди, сили, зросту тощо).

Цей мотив маловивчений, але насправді є значним регулятором поведінки, діяльності, праці індивіда. Розкритий він в основному в художній літературі, оскільки є поштовхом до асоціальної, агресив­ної, нещирої поведінки людей.

Ось один із прикладів⁵⁵.

Хай честолюбство, честь і гордість Із кожного фонтаном б'є. І словом злим, неблагородним Хай ближній ближнього не вб'є. Є вдосталь місця, вдосталь діла І вдосталь слави на землі. Та щоб душа не заніміла, Не будьте заздрісні і злі!

Мотив слави

Одним із неусвідомлюваних чи малоусвідомлюваних мотивів є мотив слави⁵⁶ як отримання задоволення від наочного бачення і більшою чи меншою мірою усвідомлення того, що ти є предметом поклоніння, маєш здатність безпосередньо чи опосередковано керу­вати емоціями, почуттями, думками людей. Навіть Т. Шевченко у вірші «Доля» писав:

«Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава - заповідь моя».

⁵⁴ Визначення наше. -Авт.

⁵⁵ Віктор Лозниця з кн. Лозниця В. Кревність / Чередин В. На крилах черво­
них: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1985. - С. 22.

⁵⁶ Визначення наше. - Авт.