Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду

§ 1. Співвідношення банківського регулювання та бан­ківського нагляду.

§ 2. Методи банківського регулювання. § 3. Правові засади банківського нагляду. § 4. Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень.

§ 5. Надання дозволів та ліцензій на здійснення банків­ських операцій.

§ 6. Проведення інспектування комерційних банків в Україні. § 7. Правові засади застосування санкцій за порушення банківського законодавства. § 8. Порядок реорганізації та ліквідації комерційних банків.

§ 1. Співвідношення банківського регулювання та банківського нагляду

Як відомо, надійне та ефекгивне функціонування банків­ської системи держави є необхідною умовою економічної стабільно­сті в цілому. З метою забезпечення стабільності банківського сектору у державі має бути організована адекватна система регулювання у за­значеній сфері. Державне управління в сфері банківської діяльності здійснюється шляхом реалізації уповноваженими органами держави функцій банківського регулювання та банківського нагляду.

Необхідно зазначити, що у юридичній науці існують різні по­зиції щодо співвідношення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». Наприклад, на думку В. П. Полякова, бан­ківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпеч­не функціонування банківської системи⁸³. Тобто, він вважає, що банківське регулювання є більш широким терміном.

Поляков В. П., Москвина Л. А. Структура и функции центральних банков: зару-бсжньїй опьіт. — М, 1996. — С. 139.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Іншу позицію займає В. Л. Кротюк. На його думку, це різні види діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійно­го та стабільного функціонування банків, які доповнюють один

одного⁸⁴.

Законодавче визначення вказаних термінів міститься у Законі України «Про Національний банк України». Так, згідно з цим Зако­ном банківське регулювання — одна із функцій Національного бан­ку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяль­ності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд — це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановле­них нормативів з метою забезпечення стабільності банківської сис­теми та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Тобто, банківське регулювання, на думку законодавця, поля­гає у встановленні «правил гри» на ринку банківських послуг, тоді як банківський нагляд — у контролі за їх дотриманням.

З нашої точки зору, термін «регулювання» по відношенню до банківської діяльності ми можемо розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулюван­ня в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему за­ходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського сектора. У вузькому розумінні банківське регулювання — це дія­льність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.

§ 2. Методи банківського регулювання

Відповідно до статті 61 Закону України «Про Націона­льний банк України» Національний банк здійснює державне ре­гулювання діяльності банків у формах, визначених Законом

Банківське право України: Навч. посібник. / Кол. авт.: Жуков А. М., Іоффе А. Ю., Кротюк В. Л., Пасічник В. В., Селиванов А. О. та ін. / За заг. ред. А. О. Селіванова. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. — 384 с.

Банківське право

України «Про банки і банківську діяльність», як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.

Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше «розумного») ре­гулювання та акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять видання правових актів, метою яких є мі­німізація можливих ризиків банків і забезпечення стійкості та здоров'я як окремої банківської установи, так і системи у ціло­му⁸'.

До економічного регулювання відносять регулювання, спря­моване на досягнення економічних цілей (сюди можна віднести, наприклад, норми обов'язкових резервів). Так, відповідно до статті 58 Закону України «Про Національний банк України» з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові еконо­мічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, на­данням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та мето­дики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Згідно із статтею 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання ре­зервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резер­вів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фо­нду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок до­ходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

З метою реалізації зазначених вимог Закону України «Про Національний банк України», а також Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність» постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. 368 затверджена Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Цією Ін­струкцією встановлено порядок визначення регулятивного капі­талу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

• мінімальний розмір регулятивного капіталу;

⁸⁵ Ерпьшева Н. ІО. Международное банковское право: Учеб. пособие. — М: Фо­рум—Инфра-М, 1998, — С. 48.

/О. В. ВАЩЕНКО

 

• адекватність регулятивного капіталу;

• адекватність основного капіталу;
нормативи ліквідності:

• миттєва ліквідність;

• поточна ліквідність;

• короткострокова ліквідність;
нормативи кредитного ризику:

 

• максимального розміру кредитного ризику на одного конт­
рагента;

• великих кредитних ризиків;

• максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру;

• максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та по­
ручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування:

• інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

• загальної суми інвестування;

• норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валю­
тної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятив­ний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за раху­нок капіталу згідно з вимогами вказаної Інструкції, то такі опера­ції не включаються до розрахунку економічних нормативів.

Обов'язкові резерви створюються комерційними банками від­повідно до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, затвердженого постано­вою Правління Національного банку України від 21 квітня 2004 р. 172. Згідно з цим Положенням Національний банк України вико­ристовує нормативи обов'язкового резервування як один із моне­тарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обі­гу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов'язкові резерви.

Зобов'язання щодо дотримання нормативів обов'язкового ре­зервування коштів та порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківської ліцензії.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків України.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іно­земних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових орга­нізацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банківське право

Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановле­них нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій.

Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюва­тися окремі нормативи обов'язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зо­бов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервуван­ня залежно від:

♦ строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання ба­
нку, довгострокові зобов'язання банку);

♦ виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у
тому числі в банківських металах).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резе­рвів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. За умови переведення ба­нку в режим формування обов'язкових резервів на окремому ра­хунку в Національному банку сума обов'язкових резервів пере­раховується банком на окремий рахунок в Національному банку.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу йо­го подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:

♦ звітного періоду резервування;

♦ нормативів обов'язкового резервування;

♦ складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких
встановлюються нормативи обов'язкового резервування;

♦ обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок
операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку
банку в Національному банку.

Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного пері­оду резервування в процентному відношенні (20—80 %) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк окремим рішенням Правління Національ­ного банку може встановлювати на відповідні звітні періоди ре­зервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів.

Про будь-які зміни в порядку визначення та формування банка­ми обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам.

Ю. В. ВАЩЕНКО

 

§ 3. Правові засади банківського нагляду

Поняття, мета та основні принципи банківського нагляду

Як відмічається у юридичній літературі, банківський нагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку та здоров'я⁸.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Необхідно зазначити, що функція банківського нагляду поклада­ється переважно на центральний банк відповідної країни. Поряд з цим у деяких країнах цю функцію виконують інші органи. Зокрема, у США, Німеччині, Франції, Японії та деяких інших країнах цент­ральний банк здійснює банківський нагляд разом з іншими держав­ними органами. В окремих країнах міністерство фінансів намагаєть­ся контролювати всі важливі аспекти фінансової системи. Іншим варіантом є незалежне агентство, що здійснює банківський нагляд та відповідальне перед президентом країни або парламентом⁸⁷.

Як справедливо відмічає О. П. Орлюк, організація банківського нагляду в рамках центрального банку має переваги в тому випадку, якщо банківський нагляд позбавлений політичного тиску; інформа­ція, що отримується в процесі контролю, надається особам, що управляють грошовою політикою; інспекція має адекватні кошти, зокрема через прямі бюджетні асигнування. Тоді контрольна функ­ція центрального банку виконується з більшою обережністю, бо пов'язана також і з функцією грошово-кредитного регулювання, ніж якщо інспекція буде відокремлена в автономне утворення, що діє в межах, чітко визначених законодавством. Якщо проаналізувати за­гальну практику діяльності органів банківського нагляду та його мі­сце в системі органів управління, то можна дійти такого висновку⁸⁸.

⁸⁶ Винсет П. Полицатто. Разумное регулирование и банковский надзор. Создание институциональньїх рамок для банков. — Вашингтон: Институт зкономического разви-тия. Мировой банк, 1992. — 68 с.

Банки и банковские операции / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи,

ЮНИТИ, 1997. — С. 82—87.

** Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організацій. К.: Юрінком

Інтер, 2003. — 210 с. — С. 153—154. Банківське право

Як ми вже з'ясували, в Україні банківське регулювання та ба­нківський нагляд є функціями центрального банку України — Національного банку України».

У Законі України «Про Національний банк України» не ви­значені принципи банківського нагляду. Проте, звертаємо увагу, що основні принципи банківського нагляду сформульовані на міжнародному рівні та повинні обов'язково дотримуватися в Україні. Мова йде про Основні принципи банківського нагляду Базельського комітету.

Базельський комітет був створений Керуючими центральних банків країн Групи Десяти в кінці 1974 року, які збираються 4 ра­зи на рік. Для вирішення конкретних завдань він також має бли­зько 25 технічних робочих груп та спеціальних комісій, які також регулярно проводять зустрічі.

Члени Комітету приїжджають з Бельгії, Канади, Франції, Німеч­чини, Італії, Японії, Люксембургу, Голландії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатів Америки. Країни представляють їхні центральні банки а також органи державної вла­ди, відповідальні за пруденційний нагляд в сфері банківської діяль­ності, у випадку, якщо ці функції не здійснює центральний банк.

Комітет не є наднаціональним наглядовим органом і його ви­сновки не мають юридичної сили. Проте він формулює наглядові стандарти та інструкції, а також дає рекомендації щодо застосу­вання найкращого досвіду, очікуючи, що відповідні органи влади держав-членів будуть вживати відповідних заходів для впрова­дження його рекомендацій у свої національні системи. У зв'язку з цим Комітет визначає лише загальні стандарти, без деталізації порядку гармонізації процедур нагляду державами-членами.

Комітет звітує перед Керуючими Групи Десяти та погоджує з ними свої основні проекти. Крім того, враховуючи, що до складу Комітету входять представники не тільки центральних банків, а й інших органів, рішення, які ним приймаються, враховують пози­ції багатьох національних органів влади, що не входять до систе­ми центральних банків. Ці рішення стосуються широкого кола фінансових питань. Однією з найважливіших цілей Комітету є заповнення прогалин у міжнародній системі нагляду шляхом до­тримання двох основних принципів: 1) жодне банківське утво­рення не повинне уникнути нагляду; 2) нагляд має бути адекват­ним. Для досягнення цієї мети Комітет, починаючи з 1975 р., прийняв цілу низку документів.

У 1988 р. Комітет вирішив презентувати базову систему захо­дів, яка іменується Базельська Головна Угода (Вазеї Сарііаі

Ассопі). Ця система передбачала запровадження до кінця 1992 р. заходів, спрямованих на мінімізацію кредитних ризиків, які вклю­чали забезпечення мінімального капіталу в розмірі від 8 %. Почи­наючи з 1988 р., ця система була поступово презентована не лише у державах-членах, але і в інших державах, в яких активно функціо­нують міжнародні банки. У червні 1989 р., з метою заміни Угоди, Комітет підготував зміни до Нової Основної Системи Відповіднос­ті. Запропонована основна система включає три принципи: вимоги щодо мінімального капіталу, спрямовані на удосконалення правил, встановлених в Угоді; нагляд за внутрішнім процесом створення організацій та адекватності капіталу; ефективне використання оприлюднення з метою посилення дисципліни на ринку як допов­нення заходів нагляду. В результаті широкої співпраці з банками та промисловими групами 26 червня 2004 р. була прийнята доопра­цьована система заходів. Цей текст став основою для розроблення національних правил та для завершення банками підготовчих захо­дів щодо імплементації нової системи заходів.

Через декілька років Комітет почав більш інтенсивно поширювати стандарти нагляду по всьому світі. У тісній співпраці з багатьма на­глядовими органами держав, які не є членами Групи Десяти, Комітет у 1997 р. розробив «Основні Принципи Ефективного Банківського Нагляду» (Соге Ргіпсіріез юг ЕгГєспує Вапкігщ Зирегуізіоп), які явля­ють собою загальний план ефективної системи нагляду. Для запрова­дження їх та оцінки Комітет у жовтні 1999 р. прийняв «Методологію основних принципів» (Соге Ргіпсіріез Меіпо<іо1о§у).

З метою залучення до роботи у Базелі більш широкого кола країн Комітет постійно організовує контакти та співпрацю між членами та іншими наглядовими органами влади. Він поширює серед наглядових органів по всьому світі друковані та недруко-вані матеріали. У багатьох випадках наглядові органи держав, які не є членами Групи Десяти, публічно демонструють свою прихи­льність до проектів Комітету. Контакти стали більш щільними, чому дуже сприяє Міжнародна Конференція Органів Банківсько­го Нагляду, яка проводиться кожні два роки.

Секретаріат Комітету підтримується Банком Міжнародних Роз­рахунків у Базелі. Секретаріат складається з дванадцяти членів — професійних контролерів з органів держав-членів, які здійснюють свої повноваження на умовах тимчасового відрядження. Крім супро­водження роботи Комітету та його численних підкомітетів Секрета­ріат також надає рекомендації наглядовим органам у всіх країнах⁸⁹.

 

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'101

 

Основні Базельські Принципи включають двадцять п'ять ос­новних Принципів, які необхідні для того, щоб система нагляду була ефективною. Принципи стосуються:

• Передумов ефективного банківського нагляду — Принцип її

• Ліцензування та структури — Принципи 2—5.

• Пруденційного регулювання та вимог— Принципи 6—15.

• Методів діючого банківського нагляду — Принципи 16—20.

• Вимог до інформації — Принцип 21.

• Формальних повноважень наглядових органів — Принцип 22.

• Міжнародної банківської діяльності — Принципи 23—25.

Крім самих Принципів документ включає пояснення різнома­нітних методів, які наглядові органи можуть використовувати з метою їх імплементації.

Національні органи повинні застосовувати Принципи у проце­сі нагляду за всіма банківськими організаціями в межах їхньої юрисдикції. Принципи є мінімальними вимогами та у багатьох випадках держави повинні вживати додаткових заходів залежно від конкретних умов та ризиків, які існують у фінансових систе­мах відповідних держав.

Базельські Основні Принципи мають бути основою для нагля­дових та інших публічних органів влади в усіх країнах та на між­народному рівні. Вони призначені для національних наглядових органів, більшість з яких активно шукають шляхи зміцнення їх­нього існуючого наглядового режиму. Шляхом використання цього документа вони повинні переглянути існуючі у них заходи нагляду та ініціювати програму, призначену для впровадження принципів, настільки швидко, наскільки це можливо в умовах відповідної правової системи. Принципи розроблені таким чи­ном, щоб наглядові органи, регіональні групи контролерів та ри­нок у цілому могли їх перевіряти. Базельський Комітет відіграє роль, разом з іншими зацікавленими організаціями, у моніторин­гу процесу, який здійснюється окремими країнами щодо імпле­ментації Принципів. Бажано, щоб Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк та інші зацікавлені організації використовували Принципи в окремих країнах, яким надається підтримка, для змі­цнення їхніх наглядових заходів у відповідності з роботою, спря­мованою на забезпечення макроекономічної та фінансової стабі­льності.

У державах, в яких небанківські фінансові установи надають фінансові послуги, аналогічні до банківських, більшість з Принципів, встановлених у цьому документів, є прийнятними для застосування до таких небанківських фінансових установ.

Система та складові елементи банківського нагляду