Місце нормативно-правових актів Національного ба­нку України у регулюванні банківських відносин.

§ 1. Поняття банківського права

На сьогодні словосполучення «банківське законодавст­во» та «банківське право» стають все більш звичними не тільки се­ред практиків, а й у наукових колах. У вищих навчальних закладах почали викладати спецкурс «Банківське право» або «Банківське за­конодавство». У той же час, коли мова йде про визначення місця норм, які регулюють відносини, що виникають у сфері банківської діяльності, у системі права, позиції науковців розходяться.

Зокрема, деякі фахівці вважають, що банківське право є окре­мою комплексною галуззю права. Наприклад Г. А. Тосунян, А. Ю. Вікулін, А. М. Екмалян у підручнику з банківського права роблять висновок про те, що у банківському праві містяться нор­ми та використовуються методи правового регулювання різних галузей права, у зв'язку з чим воно є комплексною галуззю пра­ва¹. Аналогічної точки зору дотримуються Є. В. Карманов¹⁷ та О. О. Качан¹⁸ Іноземні дослідники розглядають банківське право в якості самостійної галузі права. К. Гавальда, Ж. Стуфле зазна-

Тосунян Г.А., Викулин А.Ю., Зкмалян А.М. Банковское право Российской Федерации. Общ^ая часть: Учебник/ Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. — М.: Юристь, 1999. — С. 22.

Карманов Єй Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Кон­сул, 2000. — С.22.

Качан О. О. Банківське право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — С. 8.

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

чають, що об'єктом банківського права є визначення правового становища банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції, і правове становище са­мих банківських операцій. Останні, по суті, є комерційними уго­дами¹⁹. У подальшому ці автори дещо змінили свою точку зору, сформулювавши поняття кредитного права. До предмета кредит­ного права вони віднесли не тільки визначені вище відносини за участю банків, а й інших кредитних установ, які виконують окремі банківські операції. В іншій частині висловлене ними ра­ніше визначення залишилося без змін²⁰. Таким чином, банківське право вони розглядають як частину кредитного права²¹.

Інші фахівці, заперечуючи існування банківського права як галузі права, вважають, що сукупність правових норм, які регла­ментують відносини в сфері банківської діяльності, як комплекс­ний правовий інститут. Зокрема, такої позиції дотримується О. П. Орлюк²², І. Б. Заверуха²³, Л. Г. Єфимова²⁴. На думку О. П. Орлюк, банківське право являє собою сукупність різнорід­них норм, що регулюють організацію кредитної системи й діяль­ність банків. Банківське право, з її точки зору, не є ні підгалуззю, ні основною галуззю права. Це комплексне утворення, що має свій специфічний правовий режим (однак не видовий)²⁵.

На думку О. А. Костюченка, банківське право нині можна ви­значити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави. Необхідно зазначити, що така точка зору була викладена ще у радянській юридичній літературі²⁷. В умовах адміністративно-командної економіки така позиція була цілком обгрунтованою, оскільки всі відносини у банківському секторі чітко регламентувалися держа­вою, однією із сторін завжди був уповноважений державою ор-

¹⁹ ОтаШа С. ЗюиДіеи. Огоіі сіє 1а Ьапяие. Рагіз, 1974. Р.6.

²⁰ СауаШа С, Зіоиуіеи. Ою'й сій сгесШ: 1-іеге ііугє. — Рагіз, 1990. Р. 2.

²¹ Ефимова Л. Г. Банковское право. Учебноо и практическое пособие. — М.: Изд-во
БЕК 1994, —С.З.

² Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації. — К.: Юрін-ком Інтер, 2003. —С. 10.

²³ Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студ. юрид. та екон. спец. вищ. навч. заклад. — Я.: Астролябія, 2002. — 222 с. ² Ефимова Л. Г. Вказана праця.

Орлюк О.П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 104 с.

²⁶ Костюченко О. А. Банківське право: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. —
К.: МАУП, 2000. — С. 7.

²⁷ Гуревич И. С. Очерки советского банковского права. — Л., 1952. — С. 16, 26.

²² Ю. В. ВАЩЕНКО

ган, та ні про яку свободу волі сторін мова не йшла. Тобто, бан­ківські правовідносини дійсно були різновидом фінансових. Про­те на сьогоднішній день кредитна система України має тенден­цію до функціонування на ринкових засадах, а отже, змінюється і характер державного регулювання зазначених відносин.

На нашу думку, банківське право в Україні на цьому етапі розвитку є комплексним правовим інститутом, а не галуззю пра­ва, виходячи з таких міркувань. У сфері банківської діяльності виникають різні види відносин. Зокрема, це відносини між Наці­ональним банком України та іншими банками, банків між собою, між банками та їхніми клієнтами. Зазначені відносини різні за своєю природою, а отже, відрізняються ступенем державного ре­гулювання. У зв'язку з цим вони регламентуються правовими нормами, різними за своєю правовою природою. Зокрема, відно­сини між Національним банком України та іншими банками є одним із видів фінансово-правових відносин. Вони регулюються нормами фінансового права, для них характерні імперативний метод правового регулювання. Натомість відносини, які виника­ють між банками та їх клієнтами у процесі здійснення банківсь­кої діяльності, мають цивільно-правовий характер. В залежності від суб'єктного складу вони регулюються нормами або цивільно­го права, або господарського права.

Таким чином, банківські відносини, маючи таку спільну озна­ку, як виникнення у сфері банківської діяльності, є неоднорідни­ми за своєю правовою природою, регламентуються нормами різ­них галузей права шляхом поєднання диспозитивного та імперативного методів.

Визначаючи місце правових норм, які регламентують відно­сини в сфері банківської діяльності, в системі права України, ми виходимо з класичної позиції щодо поділу права на галузі — за предметом та методом правового регулювання. Як відомо, пред­метом будь-якої галузі права є певна група однорідних відносин, на регулювання яких і спрямовані відповідні правові норми. Для банківських відносин, як ми вже з'ясували, спільною є така озна­ка, як сфера їх виникнення — сфера банківської діяльності. Обов'язковим суб'єктом банківських відносин є банк — центра­льний банк або інші банки. У той же час зазначені відносини за своєю правовою природою неоднорідні. У зв'язку з цим ми мо­жемо констатувати відсутність однорідних відносин, відмінних від відносин, які регулюються іншими галузями права, зокрема фінансового, цивільного, господарського. Допоміжним критерієм поділу права на галузі є метод правового регулювання. Як ми вже

право

Банківське

з'ясували, враховуючи неоднорідність відносин, які виникають у сфері банківської діяльності, для їх регулювання застосовуються обидва методи: і метод владних приписів (імперативний метод), і диспозитивний метод. Застосування обох методів якраз і підтвер­джує неможливість виділення окремої галузі права — банківсь­кого права.

Отже, автор цього посібника є прихильником саме класичного поділу права на галузі, у якому заперечується наявність комплек­сних галузей права. У той же час при такому підході визнається можливість існування так званих комплексних правових інститу­тів. Необхідно також зазначити, що в юридичній науці немає єдиного підходу до класифікації видів правового інституту як структурного елемента системи права. Зокрема, Н. І. Матузов ви­діляє такі види правових інститутів, як галузеві та міжгалузеві (або змішані), прості та складні (або комплексні), регулятивні, охоронні та установчі (закріплюючі)²⁸. Внутрішньогалузевий ін­ститут, на його думку, складається із норм однієї галузі права, а міжгалузевий — з норм двох та більше галузей. Простий інсти­тут, як він вважає, є невеликим та не містить у собі ніяких інших підрозділів. Складний або комплексний інститут, на думку Н. І. Матузова, є відносно великим, має у своєму складі більш дрібні самостійні утворення, які називає субінститутами. Таким чином, він ототожнює поняття «складний інститут» та «комплек­сний інститут» (аналогічну позицію займають деякі інші фахів­ці². Крім того, на його думку, необхідно ставити знак рівності між поняттями «міжгалузевий інститут» та «змішаний інститут». В. О. Перевалов, аналізуючи систему права та систему зако­нодавства, виділяє «галузеві та міжгалузеві (комплексні) правові інститути»³⁰, тим самим ототожнюючи поняття «міжгалузевий інститут» та «комплексний інститут».

Д. А. Дмитрієв, І. Ф. Кузьмін, В. В. Лазарєв та інші автори, розглядаючи цей структурний елемент системи права, зазнача­ють, що «звичайно правовий інститут — це порівняно невелика спільність норм, специфіка та автономність якої не виходять за межі однієї галузі права. В той же час окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Мальто. — М.: Юристь, 1997. — С. 352.

²⁹ Обшая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лачарева. — 2-е изд.. перераб. и доп. — М.: Юристь, 1996. — С. 169.

' Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под 1 ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М.: Издательская группа ИНФРА — М — І НОРМА, 1997, —С. 317.

Ю. В. ВАЩЕНКО

права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що одно­рідність відносин, що регулюються галуззю права, не є стериль­ною. В ній завжди (в деяких випадках більше, в деяких — мен­ше) присутня певна кількість інших відносин, відмінних за формою, але тісно пов'язаних з іншими за своїм призначен­ням»³.

В. В. Копєйчиков, А. М. Колодій, С. Л. Лисенков звертають увагу на те, що «іноді деякі відносини регулюються нормами різ­них галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інсти­тут права»³².

На наш погляд, правильною є позиція С. С. Алексєєва, який зазначав, що «не можна ототожнювати поняття «міжгалузевий (комплексний) правовий інститут» та «змішаний інститут», а та­кож «складний інститут» та «комплексний інститут». Поняття «комплексний інститут» С. С. Алексеєв розглядає в контексті «подвоєння» системи права. Крім того, він виділяє об'єднання інститутів, а також галузеві комплексні інститути та міжгалузеві комплексні інститути³³. Змішаний інститут, звертає він увагу, «є не збірним утворенням, не конгломератом із шматочків різних галузей, а галузевим інститутом, до якого просочилися (виявили­ся «підмішаними») елементи інших галузей»³⁴. В якості прикладу він наводить змішані інститути в галузях цивільного та сімейного права. Виходячи з такої позиції, норми, які регламентують відно­сини у сфері банківської діяльності, складають комплексний між­галузевий інститут.

Ще одним спірним питанням є місце норм, які регламентують діяльність небанківських фінансових установ, у системі права України. На думку І. Б. Заверухи, предмет банківського права складають суспільні відносини, що виникають з приводу здійс­нення банківських операцій та надання банківських послуг упов­новаженими юридичними особами: банками та фінансовими установами, а також — Національним банком України, як орга­ном, наділеним Конституцією та чинним законодавством виклю­чними функціями в сферах грошового обігу, кредитної політики, а відтак — забезпеченням функціонування і розвитку банківської

Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Дмитриев Д.А., Кузьмин И.Ф., Лазарєв В.В. и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Изд-во МГТУ им. Н.З.Баумана, 1995. — С. 171.

Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та інші / За ред. В. В. Копєйчикова. — Стер. вид. — К.: Юрінком Інтер, 1999. _С. 171.

_м Алексеєв С.С. Структура советского права. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 151.

Алексеєв С.С. Вказана праця. — С. 132.

Банківське право

системи³⁵. Із наведеного визначення випливає, що шановний нау­ковець відносить до обов'язкового суб'єкта банківських право­відносин не лише банки, а й інші фінансові установи. Ми поділя­ємо позицію І. Б. Заверухи щодо неможливості обмеження кола банківських відносин відносинами за участю лише банків, і вва­жаємо, що суб'єктами зазначених відносин є також і інші фінан­сові установи при здійсненні ними банківських операцій.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сформулювати: бан­ківське право — це міжгалузевий комплексний правовий інсти­тут, що об'єднує норми адміністративного, фінансового, цивіль­ного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами в сфері банківської діяльності. На відміну від поняття «банківське право», що, як ми з'ясували, є досить дискусійним у вітчизняній юридичній літературі, з понят- і тям «банківське законодавство» все набагато простіше. Навіть запе- і речуючи існування такої галузі права, як банківське право, не мож-1 на не погодитись з існуванням галузі банківського законодавства. ] Банківське законодавство ми можемо визначити як комплексну га­лузь законодавства, яка є сукупністю нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.

§ 2. Банківські правовідносини:

поняття, структура види та особливості

Банківські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення та­ких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зараху­вання коштів на них, розміщення залучених коштів від свого іме­ні, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком Украї­ни ліцензії або окремого дозволу.

Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студ. юрид. та екон. спец. вищ. навч. І заклад. — Л.: Астролябія, 2002. — СЛО.

/О. В. ВАЩЕНКО

Як ми вже з'ясували, банківські правовідносини за своєю пра­вовою природою можуть бути адміністративними, фінансовими, цивільними або господарськими. Враховуючи неоднорідність ба­нківських правовідносин, вони мають як певні спільні ознаки, так і відмінні ознаки.

Так, до спільних ознак банківських правовідносин можна від­нести:

1) виникнення їх у сфері банківської діяльності;

2) однією стороною банківських правовідносин завжди є фі­
нансовий посередник — центральний банк держави чи інший
банк, або небанківська фінансова установа.

Щодо відмінних ознак фінансових, адміністративних, цивіль­них чи господарських відносин, необхідно враховувати, що для кожної групи таких правовідносин є характерними ознаки, які притаманні відповідним галузевим правовідносинам. Так, якщо це банківські відносини фінансово-правового характеру, для них характерні такі ознаки, як виникнення у сфері фінансової діяль­ності Національного банку України, владно-майновий характер. На відміну від зазначених відносин, банківські правовідносини цивільно-правового характеру характеризуються рівністю сторін (тобто є диспозитивними).

Як і будь-які правовідносини, банківські правовідносини скла­даються з таких основних елементів, як суб'єкти, об'єкт та зміст банківських правовідносин.

Необхідно зазначити, що визначення кола суб'єктів банківсь­ких правовідносин є дискусійним у юридичній науці. Зокрема, досить часто до обов'язкових суб'єктів зазначених правовідносин відносять лише банки. Наприклад, О. О. Качан в залежності від суб'єктного складу виділяє такі банківські правовідносини:

1) між банками та клієнтами;

2) між двома комерційними банками з приводу здійснення ба­
нківських операцій;

3) між Національним банком та комерційними банками;

 

4) між комерційними банками з приводу створення союзів,
асоціацій та інших виробничих утворень — членські правовідно­
сини;

5) між Національним банком та урядом — відносини взаємно­
го представництва;

6) між Національним банком та органами представницької та
виконавчої влади — призначення та звіт³⁶.

' Качан О. О, Вказана праця. — С. 9.

Банківське право

О. А. Костюченко вважає, що суб'єктами банківських право­відносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб'єктом є держава³⁷.

Таким чином, зазначені фахівці відносять до обов'язкових суб'єктів банківського права лише банківські установи. З нашої точки зору, найбільш обґрунтованою є позиція І. Б. Заверухи. На її думку, предмет банківського права складають суспільні відно­сини, що виникають з приводу здійснення банківських операцій та надання банківських послуг уповноваженими юридичними особами: банками та фінансовими установами, а також — Націо­нальним банком України як органом, наділеним Конституцією та чинним законодавством виключними функціями в сферах грошо­вого обігу, кредитної політики, а відтак — забезпечення функці­онування і розвитку банківської системи³⁸.

На нашу думку, визначальне значення для відокремлення бан­ківських правовідносин від інших правовідносин є сфера їх ви­никнення — сфера банківської діяльності.

Виходячи з того, які особи мають право здійснювати банків­ські операції, обов'язковими суб'єктами банківських правовідно­син є:

• Національний банк України;

• інші банки;

• фінансові установи, які на підставі дозволу НБУ мають пра­
во здійснювати певні банківські операції.

Банківські правовідносини можуть виникати як між вищеза- І значеними суб'єктами, так і між ними, а також юридичними та фізичними особами — клієнтами банків та небанківських фінан- ] сових установ.

Як відомо, суб'єкти будь-яких правовідносин мають право-суб'єктність. Під правосуб'єктністю у теорії права розуміється здатність суб'єктів (фізичних та юридичних осіб) бути учасника­ми відповідних правовідносин. Правосуб'єктність включає такі обов'язкові складові елементи, як:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єктів мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки.

Костюченко О. А. Вказана праця. — С. 17. Заверуха І. Б. Вказана праця. — С. 10.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єктів своїми діями набувати суб'єктивних прав та їх реалізо­вувати, а також виконувати покладені на них обов'язки.

Деліктоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єктів нести відповідальність за вчинені правопорушення.

Момент виникнення правосуб'єктності юридичних та фізичних осіб відрізняється. Так, правоздатність фізичних осіб виникає з мо­менту народження та припиняється з моменту смерті. Фізичні особи є рівними у своїй правоздатності. У випадках, встановлених зако­ном, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку (стаття 25 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство України розрізняє часткову, неповну, по­вну та обмежену дієздатність фізичної особи. Часткову дієздатність має особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа). Згід­но зі статтею 31 Цивільного кодексу України така особа має право:

1. Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задоволь­няє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має неви­соку вартість;

2. Здійснювати особисті немайнові права на результати інте­
лектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

При цьому малолітня особа не несе відповідальності за завда­ну нею шкоду.

Неповну дієздатність мають фізичні особи віком від чотирна­дцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа). Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України неповнолітня особа, зок­рема, має право:

• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не
заборонено законом або установчими документами юридичної
особи (зокрема кредитної спілки. — Автор);

• самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)
та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошо­
вими коштами на рахунку);

• розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими
особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (уси-
новлювачів) або піклувальника.

При цьому передбачено, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи само-

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

стійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Згідно із статгею 34 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність фізичної особи настає з 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває по­вної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Статтею 35 Цивільного кодексу України передбачені підстави надання фізичній особі повної дієздатності до досягнення повноліття. Так, повна ци­вільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усино-влювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За на­явності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклуваль- ника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєст­рована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної \ дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна 1 цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, фізична і особа, якій надана повна цивільна дієздатність, зокрема в сфері бан- ] ківської діяльності, має право відкривати поточні та вкладні рахун- і ки у фінансових установах, отримувати кредити, виступати поручи- І телем, заставодавцем тощо.

Відповідно до статті 36 Цивільного кодексу України суд може 1 обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страж- і дає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усві- І домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловжи- І ває спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо- І винами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також ін- ] ших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у складне матеріальне становище. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочи-ни. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Одержання

ЗО

/О. В. ВАЩЕНКО

заробітку, пенсії стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздат­ність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклу­вальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробі­ток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними (на­приклад, відкривати вкладні рахунки в установах банків).

Обов'язковим суб'єктом банківських правовідносин є банк або інша фінансова установа, яка на підставі ліцензії Національного бан­ку України здійснює банківські операції. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк є юридичною осо­бою. Відповідно на нього поширюються загальні норми щодо право-суб'єктності юридичної особи, визначені Цивільним кодексом України. Так, відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її ство­рення та припиняється з моменту внесення до державного реєстру запису про її припинення. Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступає від її імені, зо­бов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Положення з приводу пра-восуб'єктності юридичної особи, визначені Цивільним кодексом України, стосуються так званої загальної правосуб'єктності.

Проте, поряд із загальною банк має також і спеціальну право-суб'єктність, під якою слід розуміти здатність юридичної особи на­бувати прав та обов'язків та нести відповідальність у зв'язку із здій­сненням банківської діяльності. На відміну від загальної цивільної правоздатності банківська правоздатність виникає з моменту реєст­рації банку Національним банком України та внесення його до ре­єстру банків. Банківська дієздатність виникає на підставі банківсь­кої ліцензії, виданої Національним банком України.

На думку Л. Г. Єфимової, щодо банків та інших кредитних уста­нов має бути збережений принцип спеціальної правоздатності юри­дичних осіб. Його доцільно сформулювати, зазначивши, що разове вчинення угоди, яка не відповідає статутній правоздатності юриди­чної особи (банку, іншої кредитної установи), не є порушенням за­кону. Крім того, у Законі про банківську діяльність, з її точки зору, необхідно надати примірний перелік угод, які не є банківськими операціями, але подібні до них (наприклад, комерційне кредитуван-

Банківське право

І

ня, оренда та ін.), а також встановити точний критерій, який дозволі
ляє розмежувати банківські та небанківські операції⁹. І

Як ми вже з'ясували, у законодавстві України, а саме у Законі України «Про банки і банківську діяльність» розрізняються опе-: рації, здійснення яких у сукупності відноситься до виключної компетенції банків, а також інші операції, які доповнюють попе­редні, та які у випадках, визначених законами України, можуть здійснювати як банки, так і інші юридичні особи.

Поділяючи позицію Л. Г. Єфимової, вважаємо, що небанківські фінансові установи можуть виступати суб'єктами банківських пра­вовідносин лише у випадку, якщо здійснення ними операцій, перед­бачених частиною 2 статті 47 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» є систематичним (неодноразовим) та відноситься до основного виду їхньої діяльності. Наприклад, одноразове надан­ня юридичною особою позики іншій юридичній особі або фізичній^, особі не може бути підставою для визнання такого кредитора суб'єктом банківських правовідносин та, відповідно, необхідності реєстрації такої особи в якості фінансової установи.

Таким чином, суб'єктом банківських правовідносин буде ви­ступати фінансова установа, яка на професійній, регулярній ос* нові здійснює операції, передбачені частинами 1 та 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». В якості прикладу таких суб'єктів банківських правовідносин можна на­вести кредитні спілки та ломбарди.

Наступним складовим елементом банківських правовідносин є об'єкт. Об'єктом будь-яких правовідносин є те, з приводу чого здійснюють свою діяльність суб'єкти. На думку О. А. Костюченка, об'єктом банківських правовідносин є кошти, цінні папери, май­но, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, опера­цій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів)⁴⁰. Ми вважаємо, що об'єктом банківських правовідносин є саме банків­ські операції незалежно від виду цих правовідносин. Зокрема, об'єктом кредитних правовідносин є відповідні кредитні опера­ції, розрахункових — розрахункові. Навіть правовідносини, які виникають між Національним банком України та іншими банка­ми щодо створення та ліцензування банків, також виникають з приводу здійснення відповідних банківських операцій.

Змістом банківських правовідносин є права та обов'язки суб'єктів банківських правовідносин у процесі організації та дія-

льності банків і небанківських фінансових установ щодо здійс­нення конкретних банківських операцій.

На підставі різних критеріїв можна виділити такі види банків­ських правовідносин:

1. За правовою природою:

• фінансово-правові;

• цивільно-правові;

• адміністративно-правові;

• господарсько-правові.

2. За методом правового регулювання:

• відносини, засновані на рівності сторін;

• владно-майнові відносини.

3. За суб'єктним складом:

3.1. За участю Національного банку України:

• правовідносини між Національним банком України та ін­
шими банками;

• правовідносини між Національним банком та небанківськи-
ми фінансовими установами;

• правовідносини між Національним банком та іншими юри­
дичними та фізичними особами;

3.2. За участю інших банків:

• правовідносини інших банків між собою;

• правовідносини між іншими банками та юридичними і фізи­
чними особами — їх клієнтами.

4. За видом банківських операцій:

• кредитні;

. • депозитні; н; • розрахункові; і^;, • факторингові; я • лізингові.

3. Джерела банківського права

У теорії права під юридичними джерелами (формами) права розуміються вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення⁴¹.

 

 

¹ Ефимова Л. Г. Вказана праця. — С. 37. Костюченко О. А. Вказана праця. — С. 17.

 

Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. —656 с —С.ЗО8.

Ю. В. ВАЩЕНКО Банківське право

І

До джерел банківського права України відносяться:

3.Конституція України.

4.Рішення Конституційного Суду України.

5.Міжнародні договори України.

6.Закони України:

• Загальні закони;

• Спеціальні закони;

5. Підзаконні нормативно-правові акти:

• Постанови Верховної Ради України.

• Укази Президента України.

• Декрети Кабінету Міністрів України.

• Постанови Кабінету Міністрів України.

• Постанови Правління Національного банку України.

 

6. Локальні нормативно-правові акти.

7. Міжнародно-правові звичаї.

Конституція — основне джерело банківського права

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно зако-і нами України встановлюються засади створення і функціонуван-і ня фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного] внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу | державних цінних паперів, їх види і типи.

Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень | Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та! звільнення з посади Голови Національного банку України за по­данням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України.

У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи.

Звертаємо увагу, на те, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. статтю 93 викла­дено в новій редакції. Згідно з цими змінами Національний банк України позбавлено права законодавчої ініціативи. Так, відповід­но до нової редакції право законодавчої ініціативи у Верховній

Ю. В. ВАЩЕНКО

раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Зазначені зміни наберуть чинності з 01 січня 2006 р. З нашої точки зору, позбавлення НБУ права законодавчої ініціативи є необгрунтованим, враховуючи спеціальний статус зазначеного органу та обсяг повноважень, який за ним закріплений.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою оди­ницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.

Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національно­го банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий ста­тус Ради Національного банку України визначається законом.

Інші джерела банківського права

Важливе значення у правовому регулюванні відносин, що ви­никають у сфері банківської діяльності, займають рішення Кон­ституційного Суду України. В якості прикладу можна навести рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Національного банку України про офіційне тлума­чення положень статті 86, частини другої статті 89 Конституції України, частини другої статті 15, частини першої статті 16 Зако­ну України «Про статус народного депутата України» (справа про звернення народних депутатів України до Національного ба­нку України) від 5 березня 2003 р. № 5-рп/2003. Зазначеним Рі­шенням Конституційний Суд України надав тлумачення відпові­дних норм Конституції та Закону України «Про статус народного депутата України» у контексті прав народних депутатів та комі­тетів Верховної Ради України звертатися із запитами до Націона­льного банку України та його посадових осіб.

Чільне місце в системі джерел банківського права України за­ймають міжнародні договори України. Відповідно до статті 19 -закону України «Про міжнародні договори України» чинні між­народні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм на-Цюнального законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встано­влено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті

Банківське право ³⁵

законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Прикладом міжнародних договорів України, які висту­пають джерелами банківського права України, зокрема, є Загаль­на угода про підтримку проектів від 8 грудня 1999 р. між Урядом (Кабінетом Міністрів України), Національним банком України, Експортно-імпортним банком Сполучених Штатів, ратифікована 02.11.2000 р.

Наступним джерелом банківського права України є норматив­но-правові акти вищої юридичної сили — закони України. Іс­нують різні види законів. Найбільш загальною їх класифікацією є поділ законів на загальні та спеціальні. До загальних законів, які є джерелами банківського права, слід віднести, зокрема, Ци-І вільний кодекс України, Господарський кодекс України, Законі України «Про господарські товариства», Закон України «Про фі-| нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по-І слуг» та ін. Спеціальними законами, які регламентують відно-І сини, що виникають безпосередньо в сфері банківської діяль-І ності, тобто банківські відносини, зокрема є Закон України «Про] Національний банк України», Закон України «Про банки і бан-І ківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та ін.

Чи не найбільший тягар правового регулювання банківської! діяльності в Україні покладається на підзаконні нормативно-! правові акти. Так, джерелами банківського права є постанови І Верховної Ради України (зокрема Постанова Верховної Ради України «Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єк- | тами підприємницької діяльності грошових коштів громадян від] 22 грудня 1995 р. № 491/95-ВР), Укази Президента України (зок- і рема укази Президента України «Про заходи щодо зміцнення ба- і нківської системи України та підвищення її ролі у процесах еко-І номічних перетворень» від 14 липня 2000 р. №891/2000, «Про І заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному го-1 сподарстві України» від 16 березня 1995 р. №227/95), постанови І Кабінету Міністрів України (зокрема постанова Кабінету Мініст-І рів України від 4 червня 2003 р. № 853 «Про затвердження По-1 рядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комер-1 ційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам І на будівництво (реконструкцію) і придбання житла»), норматив-1 но-правові акти Національного банку України, спільні акти Кабі-1 нету Міністрів України та Національного банку України (напри-1 клад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного |

банку України від 14 квітня 2004 р. №471 «Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результатив­ності регуляторного акта Національного банку України»).

Важливу роль у регулюванні банківських відносин відіграють локальні акти банків та небанківських фінансових установ, які здійснюють на професійній основі відповідні банківські операції. До таких актів належать, зокрема, статути фінансових установ, положення про кредитування, положення про розрахунково-касове обслуговування, положення про депозитні (вкладні) раху­нки та ін.

Автори Н. Г. Кузнєцов, М. М. Барашян, Д. Н. Дружинін, І. В. Рукавишникова у своєму навчальному посібнику з банківсь­кого права поділяють локальні акти кредитних організацій на два види. До першої групи, на їх думку, відносяться акти, які регла­ментують діяльність кредитних організацій. До їх кола входять, наприклад, статути, ліцензії. Статути реєструються у відповідних державних органах, а ліцензії на здійснення банківських операцій видаються Центральним банком Російської Федерації. До другої групи відносяться акти, за допомогою яких керівники кредитних організацій застосовують до своїх працівників засоби заохочен­ня, дисциплінарні стягнення, регулюють питання оплати праці⁴². З нашої точки зору, така позиція не є обґрунтованою. Так, не мо­жна відносити до локальних актів кредитних організацій ліцензії. Локальними актами є акти, які приймаються уповноваженими органами підприємств, установ, організацій відповідно до зако­нодавства, регламентують відносини, які виникають в межах цієї юридичної особи. Ліцензія є індивідуальним правовим актом, який видається центральним банком держави відповідному банку (кредитній організації). Стосовно другої групи, виділеної шанов­ними колегами, то, на нашу думку, вони є джерелами трудового права, а не банківського.

Окрему групу джерел банківського права складають міжна­родно-правові звичаї. До них відносяться, зокрема, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 р., публікація МТП №500), Уніфіковані правила по інкасо № 322 від 01.01.79, Уніфіковані правила по договірних гарантіях (редакція 1978 р., публікація МТП №325), Міжнародні правила ^по інкасо (редакція 1995 р.), Уніфіковані правила для міжбанків-^ського рамбарсування по документарних акредитивах (публікація

" Кузнєцов Н. Г., Барашян М. А/., Дружинин Д. Н., Рукавишникова И. В. Банковское право: Учеб. Пособие. — Ростов-на-Дону: Рост. гос. зкон. универ., 2003. — С. 22.

 

/О. В. ВАЩЕНКО

вське право

МТП 1995 р. №525), Форс-мажорні обставини (публікація МТГ 1985 р. №421 (Е)), Уніфіковані правила для гарантій на перш) вимогу (публікація МТП 1992 р. № 458), Уніфіковані правила для проведення телетрансмісійного обміну торговими даними (пуб­лікація МТП 1992 р. № 452), Міжнародна практика резервних зо­бов'язань (публікація МТП 1998 р. № 590).

Цікаве джерело банківського права виділяє О. О. Качан — ба­нківське правове мислення, яке базується на економіко-фінансових потребах банківської діяльності та формує оцінк)! ефективності правових норм і в значній мірі коригує загальні дії лові звичаї країни⁴³.

§ 4. Місце нормативно-правових актів

Національного банку України

у регулюванні банківських відносин

Враховуючи спеціальний характер нормативно-право­вих актів Національного банку України та їх значну роль у регу­люванні банківських відносин, вважаємо за необхідне детальніше проаналізувати їхнє місце серед інших джерел банківського права.

Правовою підставою прийняття Національним банком Украї ни нормативно-правових актів є норми Закону України «Про На­ціональний банк України». Відповідно до етапі 15 вказаного За кону нормативно-правові акти Національного банку України видає Правління Національного банку. Нормативно-правовим ак там НБУ присвячена спеціальна стаття цього Закону — стаття 56 яка має і відповідну назву — «Нормативно-правові акти Націо­нального банку». Згідно з цією статтею Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повнова- \ жень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів і місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та! установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інстру­кцій, положень, правил, що затверджуються постановами Прав-1 ління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам | України та іншим законодавчим актам України і не мають зворо-[

³ Качан О. О. Вказана праця. — С. 12.

_тНої сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції Украї­ни та набирають чинності відповідно до законодавства України. Державна реєстрація нормативно-правових актів запроваджена Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормати­вно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої вла­ди» від 3 жовтня 1992 р. 493/92. Згідно з пунктом 1 цього Указу державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідом­чий характер. Порядок державної реєстрації нормативно-правових актів встановлено Положенням про державну реєстра­цію нормативно-правових актів міністерств та інших органів ви­конавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. №731. Згідно з пунктом 4 цього Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

• зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші
права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гара­
нтовані Конституцією та законами України, встановлюють новий
або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-право­
вий механізм їх реалізації;

• мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для
інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарсь­
кого управління та контролю, а також підприємств, установ і ор­
ганізацій, що не входять до сфери управління органу, який видав
нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти:

• персонального характеру (про склад комісій, призначення на
посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

• дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім ак­
тів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять
правові норми;

• оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

• якими доводяться до відома підприємств, установ і органі­
зацій рішення вищестоящих органів;

• спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих
°рганів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

банківське право

влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм;

• нормативно-технічного характеру (державні стандарти, бу­дівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, фо- і рми звітності та ін.).

Відповідно до пункту 15 вищезазначеного Положення мініс­терства, інші центральні органи виконавчої влади, органи госпо­дарського управління і контролю направляють для виконання но­рмативно-правові акти лише після їх державної реєстрації таї офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали і чинності, і не можуть бути застосовані. При направленні на ви­конання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації є обов'язковим.

Статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» І визначено, що нормативно-правові акти Національного банку підлягають публікації в офіційному виданні НБУ. Офіційним ви­данням Національного банку України є спеціальне друковане ви­дання, визначене Національним банком як офіційне і зареєстро­ване в установленому порядку, в якому публікуються норматив- І но-правові акти Національного банку України, а також інформа-1 ційно-аналітичні, статистичні та інші матеріали, огляди стану ба- І нківської системи України, валютного і фінансового ринків тощо. І Таким офіційним виданням є Вісник Національного банку України.

Згідно з пунктом 3 вищевказаного Указу Президента «Про І державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які І підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України, набувають І чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встанов- І лено пізнішого строку надання їм чинності.

Отже, при визначенні чинності нормативно-правового акта І НБУ юрист обов'язково повинен з'ясувати такі питання:

1) Чи підлягає цей акт державній реєстрації у Міністерстві юс-1
тиції України відповідно до вимог законодавства&

2) У випадку, якщо державна реєстрація у Міністерстві юсти-1
ції України є обов'язковою, звернути увагу на наявність відпові- І
дного напису про дату державної реєстрації та номер, під яким І
зареєстровано цей акт (не переплутати з написом про реєстрацію І
в юридичному управлінні Національного банку України). *

3) Яка дата набрання чинності нормативно-правовим актом?
Нормативно-правові акти Національного банку можуть бут

оскаржені відповідно до законодавства України.

⁴⁰ Ю. В. ВАЩЕНКО

Серед нормативно-правових актів НБУ виділяють норматив­но-правові акти зі спеціальним статусом — регуляторні акти Національного банку України. Регуляторні нормативно-правові акти приймаються Національним банком України відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Націо­нальний банк України». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під регуляторним нормативно-правовим актом розу­міється прийнятий уповноваженим регуляторним органом нор­мативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямо­вані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або ін­шими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 3 вказаного Зако­ну його вимоги поширюються лише на ті акти НБУ, які спрямо­вані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9,

11 і 17 статті 7 Закону України «Про Національний банк Украї­
ни», і мають ознаки регуляторних актів.

Необхідно враховувати, що вказаним Законом встановлено особливості підготовки, прийняття та оприлюднення правових актів НБУ, які мають ознаки регуляторних. Так, згідно зі статтею

12 регуляторні акти, прийняті Національним банком України та
його посадовими особами, офіційно оприлюднюються в «Офі­
ційному віснику» та у газеті «Урядовий кур'єр» не пізніш як у
десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття
та підписання у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають
державній реєстрації.

Постановою Кабінету Міністрів України та Національним ба­нком України від 14 квітня 2004 р. № 471 затверджено методики проведення аналізу впливу та відстеження результативності ре­гуляторного акта Національного банку України.

Прикладами регуляторних актів НБУ є, зокрема, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових до­зволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 лип­ня 2001 року №275, Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським фінан­совим установам, затверджене постановою Правління Націона­льного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344, Положення ^пРо порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських мета-

ївське право

лів та проведення окремих валютних операцій, затверджене по­становою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 266.

Необхідно звернути увагу, що на практиці мають місце випад­ки прийняття спільних актів з питань банківської діяльності Ка­бінетом Міністрів України та Національним банком України. Як приклад можна навести постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. №471 «Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України». На думку В.Кротюка, нормативно-правові акти з пи­тань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів виконав- чої влади та центрального банку, повинні розроблятися заінтере­сованим органом і погоджуватись з Національним банком Украї­ни без прийняття спільного з ним нормативно-правового акта⁴.

РЕЗЮМЕ

1. Банківське право — це комплексний міжгалузевий правовий ін­
ститут, який включає правові норми, що регулюють відносини, які ви­
никають у процесі здійснення банківської діяльності.

2. Банківське законодавство — це комплексна галузь законодавства,
яка включає сукупність нормативно-правових актів, що регламентують
відносини, які виникають у процесі здійснення банківської діяльності.

3. Предметом банківського права є банківські правовідносини — вре­
гульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської
діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснен­
ня таких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та
фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-
кореспондентів, у тому числі переказ фошових коштів з цих рахунків за
допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, роз­
міщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на влас­
ний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Націо­
нальним банком України ліцензії або окремого дозволу.

4. До спільних ознак банківських правовідносин можна віднести:

• Виникнення їх у сфері банківської діяльності;

• Однією стороною банківських правовідносин завжди є фінансо­
вий посередник — центральний банк держави чи інший банк або неба-
нківська фінансова установа.

⁴⁴ Кротюк В. Л. Національний банк — центр банківської системи України. Органі­заційно-правовий аналіз. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре». — С. 63.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Обов'язковими суб'єктами банківських правовідносин є:

• Національний банк України;

• інші банки;

• небанківські фінансові установи, які на підставі дозволу НБУ ма­
ють право здійснювати певні банківські операції.

 

5. Для банківського права є характерним комплексний метод право­
вого регулювання, який поєднує в собі імперативний метод (метод вла­
дних приписів) та диспозитивний метод (метод рівності сторін).

6. До джерел банківського права України відносяться:

 

1) Конституція України;

2) рішення Конституційного Суду України;

3) міжнародні договори України;

4) закони України:

 

• загальні закони;

• спеціальні закони.

5) підзаконні нормативно-правові акти:

• постанови Верховної Ради України;

• укази Президента України;

• декрети Кабінету Міністрів України;

• постанови Кабінету Міністрів України;

• постанови Правління Національного банку України.

 

6. Локальні акти банків та небанківських фінансових установ.

7. Міжнародно-правові звичаї.

&

Контрольні запитання

1. Які суспільні відносини складають предмет
банківського права?

2. У чому полягають особливості методу бан­
ківського права?

3. Сформулюйте визначення банківського права.

4. Яке місце норм, які регламентують банківсь­
ку діяльність, в системі права України?

5. Дайте визначення поняття «банківські пра­
вовідносини».

6. Які види банківських правовідносин ви можете
визначити? На підставі яких критеріїв?

7. Які норми Конституції України стосуються
банківської діяльності в Україні?

8. Наведіть класифікацію джерел банківського
права.

9. Яке місце в системі джерел банківського пра­
ва займають нормативно-правові акти Націо­
нального банку України?

Банківське право

Список рекомендованої літератури

Алексеев С. С. Структура советского права. — М.: Юрид. лит., 1975. — 264 с.

Гурєвич И. С. Очерки советского банковского права. — Л., 1952.

Ефимова Я Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие. — М.: Изд-во БЕК, 1994. — 360 с.

Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студ. юрид. та екон. спец. вищ. навч. заклад. — Я: Астролябія, 2002. — 222 с.

Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Колодій А.М., Копєй-чиков В. В., Лисенков С. Л. та ін. / За ред. В. В. Копєйчикова. — Стер, вид. — К.: Юринком Інтер, 1999. — 320 с.

Карманов Є. б.Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Консул, 2000. — 464 с.

Качан О. О. Банківське право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 320 с.

Костюченко О. А. Банківське право: Навч. посіб. — 2-ге вид., пере-роб. і доп. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.

Кротюк В. Л. Національний банк — центр банківської системи Украї­ни. Організаційно-правовий аналіз. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре». — 248 с.

Кузнєцов Н. Г., Барашян М. М., Дружинин Д. /-/., Рукавишникова И. В. Банковское право: Учеб. пособие / Рост. гос. зкон. универ. — Ростов на Дону, 2003.

Общ&я теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Ла-зарева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристь, 1996. — 472 с.

Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Дмитри-ев Д. А., Кузьмин И. Ф., Лазарев В. В. и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголки-на. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Изд-во МГТУ им. Н. 3. Баумана, 1995.

— 384 с.

Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації.

— К.: Юрінком Інтер, 2003. — 240 с.

Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського за­конодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 104 с.

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Юристь, 1997. — 672 с.

Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и фа-культетов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М.: Изда-тельская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — 570 с.

Тосунян Г. А, Викулин А. Ю., Зкмалян А. М. Банковское право Рос-сийской Федерации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б.Н. Топорнина. — М.: Юристь, 1999. — 448 с.

Єауаісіа С, Зіоиіїїеі ^. йгоіі сіє Іа Ьапдие. Рагіз, 1974. — Р. 6.

Ю. В. ВАЩЕНКО