Об’єкт та предмет правознавства

Об'єкт пізнання – усе те, на що спрямована діяльність дослідника, що протистоїть йому в якості об'єктивної реальності. Будь-яке явище, процес або відношення об'єктивної реальності можуть бути об'єктом дослідження різноманітних наук (фізики, хімії, біології, соціології і т.д.). При визначенні предмета конкретної науки в об'єкті пізнання виділяється та або інша його частина (економіка, політика, країна, держава, пізнання, культура і т.д.), причому вона входить у предмет конкретної науки не цілком, а лише тією її стороною, що визначається особливостями даної науки, тоді як всі інші сторони розглядаються як другорядні. Так, підприємництво досліджується економічною, соціологічною, психологічними, юридичною й іншими науками. Кожна з них досліджує в підприємництві як соціальному явищі тільки ті його властивості, що входять у предмет даної науки, наприклад, економічна наука – мікроекономічні питання підприємництва, психологічна – психологію підприємця тощо.

Для обґрунтування наукового статусу тієї чи іншої науки необхідно розрізняти об'єкт і предмет науки. За предметом і розрізняються окремі науки, кожна з яких вивчає:

– свою особливу сторону або частину об'єктивної реальності;

– специфічні тільки для даної науки закони і закономірності цієї реальності

– особливі форми прояву і механізми дії цих законів і закономірностей.

Предмет будь-якої науки – це не просто якесь явище або процес об'єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виявити ті закономірності виникнення, розвитку і функціонування досліджуваного в об'єкті, що є специфічним саме для цієї науки.

Специфіка правознавства як науки складається у тому, що її об'єктом як й інших гуманітарних наук є суспільство, а предметом – правові форми державної організації суспільства і взаємодій соціальних суб'єктів. Причому ці правові форми розглядаються в соціальному контексті, тобто у взаємозв'язку з суспільством у цілому.

Кожна наука має один або єдиний предмет досліджень, проте складається враження, що правознавство має два предмети – право і державу, тобто два досить різні за своїми властивостями соціальні явища. Така неоднозначність предмета юриспруденції знімається, якщо уточнити, що держава входить у предмет юридичної науки не як цілісне явище, а тільки тими своїми сторонами які пов'язані з правом і є по суті правовими формами організації і функціонування держави. Крім того, держава є однією з організацій суспільства, соціальним явищем, компонентом суспільства й у цьому плані може розглядатися як особлива форма організації суспільством самого себе, тобто як особлива форма самоорганізації суспільства.

Виходячи з цього, предмет юриспруденції складають правові форми самоорганізації суспільства або правової системи суспільства, або, якщо вийти за межі окремого суспільства – світового правопорядку, правові форми самоорганізації людства (цивілізації) або право (правова система) як особлива форма їх самоорганізації.

Предмет правознавства складають:

· закономірності виникнення і розвитку правових форм самоорганізації суспільства, цивілізації, людства – об'єктивні, необхідні, стійкі, істотні і загальні зв'язки (співвідношення, залежності), що встановлюються як між головними правовими явищами й інститутами, так і в їх взаємодії з іншими соціальними явищами і процесами;

· зміст правових форм або права (правової системи) як особливої форми самоорганізації – правові норми, правові акти, правовідносини, правопорядок, правова свідомість, юридична наука, правові процеси, правова практика тощо;

· юридична техніка – правила, засоби і прийоми, використовувані при виробітку і систематизації законів і інших нормативні акти, для ведення юридичних справ, упорядкування юридичних документів, техніка розслідування злочинів тощо.

· юридична практика – специфічна сфера практичної діяльності юристів: судова, слідча, прокурорська, арбітражна, нотаріальна, оперативно-пошукова тощо.

Кожна юридична наукова дисципліна вивчає предмет юриспруденції не взагалі, а лише його окремі сторони або сфери, зокрема певні види суспільних відносин та правові форми її регуляції. Наприклад, суспільні відносини в сфері здійснення державного управління, адміністративне право та адміністративне законодавство, адміністративно-правову практику досліджує наука адміністративного права, суспільні відносини в сфері праці, трудове право та законодавство, практику їх реалізації – наука трудового права тощо. Предметом окремих юридичних наукових дисциплін, наприклад, можуть бути тенденції, закономірності виникнення та функціонування правових форм самоорганізації суспільства (теорія держави і права), а також власне історія розвитку теоретичних знань про державу та право (історія вчень про державу та право тощо.

Логічним вираженням знання про предмет правознавства є його категорії та поняття. Наукові правові поняття – це змістовні, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відношень та виражають специфічну правову якісну визначеність цих процесів і явищ. Правові категорії – граничні (вищі) за рівнем узагальнення, фундаментальні абстрактні поняття теорії правознавства.

Понятійний апарат правознавства є засобом організації наявних знань про право. Він виконує не тільки логічну, пізнавальну, але і світоглядну функцію, тому що дає можливість мислити правильно при вирішенні правових проблем. Проте ці категорії і поняття, взяті окремо, самі по собі не складають ні теорії, ні науки, тому що в цьому випадку вони не володіють достатньою доказовою силою і не можуть відбивати конкретну істину. Об'єктивна конкретна істина досягається тоді, коли ці категорії і поняття правознавства представлені у системі, тобто є взаємозалежними і складають наукову систему знань (теорію, концепцію тощо).

У науці предмет дослідження виступає як сукупність наукових фактів, тобто наукових описів фрагментів, складових об’єкту. Під юридичним науковим фактом розуміється логічно оброблений факт – сторона або частина дійсності, що перетворилася в об'єкт дослідження і уточнена суб'єктом пізнання за допомогою засобів виміру, опису тощо. Юридичний науковий факт – це зафіксований певним чином сегмент правової реальності. Тобто, будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний або відеозапис запис тощо). Будь-який факт науки, зокрема й правознавства, має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові:

1) об'єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);

2) інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до приймача – засобу фіксації факту);

3) практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту);

4) когнітивну (пізнавальну) детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних настанов тощо).