Всесвітня конвенція про авторське право

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ

ВИНАХІДНИЦТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

для студентів усіх форм навчання

 

 

Всі цитати, цифровий, фактичний матеріал та бібліо- графічні відомості перевірені, написання одиниць відповідає стандартам	Затвердженокафедрою ПЗ ЕОМ протокол № _ 2 __ від 15.09 2015 р.
Упорядники:	З.В.Дудар В.І Каук В.В. Голян
Відповідальний за випуск	З.В.Дудар
Начальник методичного відділу	І.О. Мілютченко
Начальник КВВ УВВПЦ	Б.П. Косіковська
Харків 2015

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До практичних занять з дисципліни

ВИНАХІДНИЦТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

 

 

ХНУРЕ 2015

Міністерство освіти і науки України

 

Харківський національний університет радіоелектроніки

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До практичних занять з дисципліни

ВИНАХІДНИЦТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО

(«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»)

для студентів усіх форм навчання

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

кафедрою ПЗЕОМ.

Протокол № 2 від 15.09 2015.

 

 

Харків 2015

 

Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Інтелектуальна власність» для студентів усіх форм навчання спеціальності 8.090403 – «Програмне забезпечення автоматизованих систем» (ПЗАС) /Упоряд. З.В. Дудар, В.І. Каук, В.В. Голян, - Харків: ХНУРЕ, 2015. - 37с.

 

 

Упорядники: З.В. Дудар

В.І. Каук

В.В. Голян

 

 

Рецензент: **********************

 

 

 

Навчальне видання

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До практичних занять з дисципліни

ВИНАХІДНИЦТВО ТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО

(«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»)

для студентів усіх форм навчання

 

 

Упорядники: З.В. Дудар

В.І. Каук

В.В. Голян

 

Відповідальний випусковий З.В. Дудар

 

Редактор

Комп’ютерна верстка

 

 

План 200, поз.

Підп. до друку Формат 60х 84 1\16 Спосіб друку – ризографія

Умов. друк. арк. Облік. вид. арк. Тираж 150 прим.

Зам. № Ціна договірна.

 

ХНУРЕ. Україна. 61166 Харків, просп. Леніна, 14

 

Віддруковано в навчально-науковому

видавничо-поліграфічному центрі ХНУРЕ

61166 Харків, просп. Леніна, 14

 

ЗМІСТ

Вступ 4

1 Робоча програма 6

1.1 Нормативні дані з дисципліни 6

1.2 Мета та завдання навчальної дисципліни 6

1.3 Розподіл обсягу змістовних модулів за видами занять 7

1.4 Рейтингова оцінка за дисципліною 9

2 Визначення об'єкту інтелектуальної власності(ІВ) для захисту. Державний

захист об'єкту ЇВ. Оформлення відповідних документів 9

2.1 Визначення об'єкту інтелектуальної власності(ІВ) для захисту 9

2.2 Державний захист об'єкту ЇВ. Оформлення відповідних
документів 11

3 Розробка ліцензійного договору. Розробка необхідних документів для

реалізації об'єкту ЇВ за кордон 18

3.1 Розробка ліцензійного договору 18

3.2 Розробка необхідних документів для реалізації об'єкту ЇВ за
кордон 20

4 Колективне управління майновими правами ЇВ за типовим законом

Всесвітньої організації інтелектуальної власності(ВОІВ) 23

5 Економіка ЇВ 25

5.1 Оцінка вартості інтелектуальної власності 25

5.2 Інтелектуальна власність у господарській діяльності 27

6 Міжнародні угоди у сфері ЇВ 29

6.1 Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності 29

6.2 Міжнародні конвенції про охорону

авторського права і суміжних прав 31

6.3 Міжнародно-правова охорона засобів індивідуалізації участників
цивільного обороту, товарів і послуг 34

7 Стимулювання інтелектуальної діяльності 15

8 Перелік посилань 37

Додаток 1 38

Додаток 2 46

 

ВСТУП

Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

З давніх часів людина робила все можливе для захисту результатів своєї інтелектуальної праці, для того щоб мати можливість не тільки використовувати ці результати але і розпоряджатись ними та забороняти іншим використовувати їх без дозволу. Що стосується суспільства, то воно було зацікавлено у появі нових, здатних до промислового використання технічних рішень, нових, оригінальних, зовнішньо привабливих виробів, що сприяли б розвитку науково-технічного прогресу та задовольняли зростаючі потреби суспільства. Можна стверджувати, що розвиток цивілізації неможливий без творчої діяльності людини. Рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в значній мірі залежать від рівня та ефективності творчої діяльності людини.

Система охорони інтелектуальної власності - це один з інструментів, за допомогою якого держава може впливати на науково-технічний та економічний розвиток країни.

Статтею 418 Книги четвертої Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 16 січня 2003 року (далі - ЦК України) встановлено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. [2]

Право інтелектуальної власності включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватись, щоб забезпечити більш ефективну правову охорону і захист права на результати науково-технічної творчості та комерційні позначення. Вибір конкретного інструмента правової охорони та захисту права інтелектуальної власності залежить від особливостей об'єкта права інтелектуальної власності.

Як правило, кожна країна має своє власне законодавство і свою національну систему органів, що здійснюють державне регулювання та управління в сфері інтелектуальної власності. Національне законодавство з питань інтелектуальної власності і практика його застосування в різних країнах мають свої особливості. У той же час світова спільнота досягла згоди щодо міжнародних (глобальних) стандартів, що в свою чергу забезпечило певний рівень гармонізації національних законодавств країн через міжнародні

договори. До таких міжнародно-правових документів перш за все слід віднести Паризьку конвенцію про охорону промислової власності (далі - Паризька конвенція) [3], Угоду про торговельні аспекти права інтелектуальної власності (далі - Угода ТШР8) [4], Договір про закони щодо торговельних марок [5] і Договір про патентне право [6] та інші.

Метою практичних та самостійних занятть з курсу "Інтелектуальна власність" є доповнення та систематизація знань, отриманих студентами під час лекцій. Заняття повинні дати практичні навички оформлення захисних документів на об'єкти інтелектуальної власності, та розробки ліцензійних договорів..

Вивчення курсу має на меті оволодіння вищеописаними знаннями та інструментарієм у цих галузях, більш важливим є комплексне сприйняття майбутнім спеціалістом проблеми загалом і оволодіння практичними навичками пов'язаними з усіма аспектами інтелектуальної власності.

1.3 Розподіл обсягу змістовних модулів за видами занять

 

 

 

 

 

 

Залік кред	Змісто в. мод.	Назва та зміст змістовного модулю	Розподіл часу за видами занять, год.	Рейт. оцінк а
лк	лб	пз	срс
	кз
	1.	Загальні положення про інтелектуальну власність (ЇВ). Право ЇВ в Україні.						4,8-8
	2.	Об'єкти ЇВ. Об'єкти науково-технічної інформації						4,8-8
	3.	Об'єкти нетрадиційних рішень. Суб^єкти права ЇВ.					те ст	20,4-34
Підсумок						30-50
II	4.	Оформлення прав ЇВ на об'єкти ЇВ. Права і обов'язки суб'єктів ЇВ, що випливають з охоронних документів.						4,8-8
	5.	Припинення правової охорони ЇВ. Договори у сфері інтелектуальної діяльності.					те ст	18-30
Підсумок						22,8-38
III	6.	Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. Захист права ЇВ.					те ст	7,2-72
Підсумок						7,2-12
Всього за 9-й семестр						60-100

1.4 Рейтингова оцінка за дисципліною

 

Вид заняття	/ контрольний захід	Ваговий коефіцієнт
Пз№ 1	0.36
Тест № 1	0.64
Контрольна	точка І	0.5
Пз№2	0.47
Тест № 2	0.53
Контрольна	точка II	0.38
Пз№3	0.0
Тест № 3	1.0
Контрольна	точка Ш	0.12

2 ВИЗНАЧЕННЯ ОБ'ЄКТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ЇВ) ДЛЯ ЗАХИСТУ. ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ОБ'ЄКТУ ЇВ. ОФОРМЛЕННЯ

ВІДПОВІДНИХ ДОКУМЕНТІВ

2.1 Визначення об'єкту інтелектуальної власності(ІВ) для захисту.

Об'єктами авторського права є твори науки, літератури та мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки:

• творчий характер,

• вираження у будь-якій об'єктивній формі.

Відповідно до ЦК України (ст. 433), Закону України «Про авторське право та суміжні права» (ст.8) об'єктами авторського права є: 1. Літературні та художні твори, зокрема:

• романи, поеми, статті та інші письмові твори;

• лекції, промови, проповіді, та інші усні твори;

• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,
хореографічні та інші сценічні постанови;

• твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

• фотографічні твори;

• твори ужиткового мистецтва;

• ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що
стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

• переклади, адаптації, аранжування та інші переробки
літературних або художніх творів;

• збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності.

2. Комп'ютерні програми.

3. Компіляція даних (бази даних), якщо вони за добором або
упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної
власності.

4. Інші твори.

До об'єктів права промислової власності відносяться право на результати науково-технічної творчості (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки) та право на комерційні позначення (торговельні марки, зазначення походження товарів, комерційні (фірмові) найменування). Для того щоб більш чітко окреслити особливості цих об'єктів та для зручності надалі будемо використовувати для цих об'єктів термін - об'єкти промислової власності.

Об'єкти промислової власності відрізняються від об'єктів авторського права тим, що для набуття права на них необхідно виконання обов'язкових формальностей. Правова охорона надається лише на той об'єкт промислової власності, який може бути віднесений до такого об'єкту та відповідає умовам, які його роблять придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього.

По-перше, об'єкт промислової власності, такий як винахід, корисна модель, промисловий зразок, може охоронятись, лише тоді, коли він є результатом науково-технічної творчості особи та відповідає умовам, необхідним для того, щоб він став придатним для набуття правової охорони. Для таких об'єктів права промислової власності як торговельна марка, зазначення походження товару та комерційне (фірмове) найменування також чітко визначені умови, за яких на них виникає право.

По-друге, відповідно до чинного законодавства правова охорона на ці об'єкти надається тільки у разі, якщо вони не суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідають відповідним критеріям, визначеним для кожного об'єкту окремо.

По-третє, відповідними законами встановлено, що надання права на кожний з цих об'єктів промислової власності передбачає чіткий порядок. На більшість з цих об'єктів необхідно подати заявку, встановленого змісту. Ця заявка має містити не тільки інформацію, що ідентифікує заявника (фізичну або юридичну особу) але і давати можливість визначити обсяг правової охорони. Обсяг правової охорони за кожним окремим об'єктом встановлено відповідним законом.

Твори, що визнаються творами науки, літератури, мистецтва, а також винаходами, корисними моделями та промисловими зразками, не вичерпують всього різноманіття результатів інтелектуальної діяльності. Поряд з

зазначеними об'єктами інтелектуальної власності є значна кількість об'єктів, що є результатом творчої інтелектуальної діяльності людини, мають цінність для суспільства і саме тому потребують визнання та правової охорони. При цьому ці об'єкти не можуть одержати правову охорону ні як об'єкти авторського права, ні як об'єкти промислової власності. Наявність такого роду об'єктів потребує окремого правового регулювання суспільних відносин пов'язаних з їх створенням, використанням та захистом.

До таких об'єктів права інтелектуальної власності належить зокрема компонування інтегральних мікросхем.

2.2 Державний захист об'єкту ЇВ. Оформлення відповідних документів

Одним з найважливіших принципів права інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності взагалі, а на винаходи, корисні моделі промислові зразки та компонування ІМС, зокрема, є офіційне визнання результату інтелектуальної діяльності, який виражається у технічному, технологічному чи художньо-конструкторському вирішенні. Здійснення цього принципу може досягатися різними шляхами: бути відносно складним (проведення детальної експертизи, у ході якої перевіряються умови придатності цих вирішень для набуття права інтелектуальної власності на них), чи зводитися до спрощеної формальної процедури розгляду заявок. Саме у наявності обов'язкової формальної процедури набуття прав і полягає різниця, що існує між правом інтелектуальної власності на об'єкти авторського права і права промислової власності. Ці формальності звичайно зводяться до процедури складання і подання заявки на реєстрацію права інтелектуальної власності на відповідний об'єкт, її розгляд, надання висновку експертизи, прийняттю рішення за даною заявкою, державною реєстрацією прав (внесення відповідних відомостей до Державного реєстру), видачі охоронного документу.

Основні положення, що стосуються оформлення прав на об'єкти промислової власності, знайшли своє відображення у відповідних розділах Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем". Більш детальне регулювання цих питань здійснюється підзаконними актами, зокрема такими як: Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, Правила розгляду заявки на промисловий зразок, Правила складання, подання і розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми. Ці нормативні акти затверджені Міністерством освіти

і науки України та зареєстровані в установленому порядку в Міністерстві юстиції України.

Якщо говорити про загальні принципи подання заявок на видачу патентів на об'єкти промислової власності, то можна сказати, що заявка являє собою сукупність документів для видачі охоронних документів. Заявка складається українською мовою, відноситься до одного винаходу, корисної моделі, промислового зразку, топографії інтегральної мікросхеми. Якщо заявка складена іноземною мовою, то у встановлений термін має бути надано переклад заявки на українську мову. Такий переклад має надійти до відомства у двомісячний термін від дати подання заявки. За дорученням заявника заявка може бути подана через його представника. Таким представником може бути будь-яка особа або патентний повірений. Повноваження патентного повіреного засвідчуються довіреністю заявника, що має просту письмову форму і не вимагає нотаріального засвідчення.

Заявка повинна містити заяву, складену за визначеною формою, містити відомості, що дозволяють ідентифікувати заявника, автора, довірену особу (якщо заявка подається за дорученням), їх адресу. До заяви додаються документи, вимоги до яких визначаються відповідним нормативним документом. За подання заявки сплачується збір, розмір якого визначається відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Розглянемо більш детально вимоги до заявок на зазначені об'єкти промислової власності.

Так, наприклад, заявка на винахід, крім заяви про видачу патенту на винахід (корисну модель) має містити опис винаходу (корисної моделі), складений за установленою формою та вимог до його розділів, та формула винаходу (корисної моделі). Формула повинна виражати суть винаходу (корисної моделі), ґрунтуватися на описі і викладатися у встановленому порядку. Якщо в описі мається посилання на креслення, таке креслення додається до матеріалів заявки. Обов'язковим документом є реферат. Реферат складається для інформаційних цілей. Вимоги до реферату також встановлені нормативним документом.

Що стосується промислового зразка, то заявка містить заяву про видачу патенту, комплект зображень виробу (власне виробу чи у вигляді його макета, або малюнка), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд, опис промислового зразка, креслення, схему, карту (якщо це необхідно).

Заявка на компонування ІМС повинна містити: заяву про реєстрацію компонування (топографії) ІМС і матеріали, що її ідентифікують.

Першою дією, що відбувається при експертизі заявки на всі зазначені об'єкти - є встановлення дати подання заявки. Необхідно зазначити, що це один із найважливіших моментів процедури надання прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності. Саме від цієї дати відліковується термін дії майнових прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти. Саме

ця дата є підставою для витребовування пріоритету відповідно до Паризької конвенції для подання заявки і інші держави. Саме ця дата береться до уваги при визначені рівня техніки при перевірки придатності до набуття правової охорони винаходів. Саме на цю дату, або на дату пріоритету, якщо його заявлено, визначається новизна всіх об'єктів. Законодавством встановлено, що для встановлення дати подання заявки заявник може подати встановлений законом мінімум документів. Основна вимога - можливість ідентифікувати заявника і визначити обсяг прав, що заявляється. На цю дату заявник має подати документи заявки, що містять принаймні: клопотання, складене українською мовою з відомостями, що ідентифікують заявника (ім'я - для фізичних осіб, найменування - для юридичних осіб, адреса, адреса для листування), матеріал, що зовні нагадує опис (для винаходів і корисних моделей), або зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд (для промислового зразка), матеріал, що ідентифікує топографію ІМС.

Якщо заявник направить зазначені документі, то за заявкою встановлюється дата подання. Якщо документи заявки на дату подання не відповідають встановленим вимогам, заявника повідомляють про недоліки і протягом двох місяців від дати надходження повідомлення він має направити виправлені відповідно до вимог нормативних документів матеріали. Такий же термін надається заявнику для сплати збору за подання заявки. Якщо заявник в установлений термін не виправить матеріали заявки, то вона вважається неподаною. Відкликаною вважається заявка у разі, якщо заявник не сплатив збір за подання заявки і не направив документ про сплату збору разом із заявкою, або протягом двох місяців від дати подання заявки.

Що стосується розгляду заявок, то він проходить також по чітко встановлених нормах, які знайшли своє відображення у відповідних статтях законів та нормативних документах.

Законами встановлено, що розгляд заявки і проведення експертизи здійснює уповноважений центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності заклад експертизи. На цей час таким органом є державне підприємство Український інститут промислової власності (ДП "Укрпатент").

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і відбувається відповідно до закону і правил, встановлених на його основі.

Для кожного об'єкту, що розглядається, експертиза має свої особливості, але є однакові етапи. Вона обов'язково має етап встановлення дати подання заявки та етап формальної експертизи, тобто експертизи за формальними ознаками. Для винаходів передбачено також етап попередньої експертизи та кваліфікаційної експертизи.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця. Заявник має право з власної ініціативи

чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого імені (найменування) і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника. Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником. Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу охоронного документу. При публікації відомостей про заявку на видачу патенту на винахід зазначені виправлення та зміни враховуються, якщо вони надійшли до закладу експертизи за 6 місяців до дати публікації.

Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Якщо заявник не подасть додаткові матеріали у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

Для винаходів та корисних моделей передбачена попередня експертиза. Під час проведення попередньої експертизи заявка, яка не містить пропозиції заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, розглядається на предмет наявності в ній відомостей, які можуть бути віднесені згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, до державної таємниці.

За наявності в заявці таких відомостей, а також якщо заявка містить пропозицію заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, матеріали заявки надсилаються відповідному Державному експерту з питань таємниць (далі Державний експерт) для прийняття рішення щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.

Державний експерт надсилає своє рішення разом з матеріалами заявки до закладу експертизи протягом місяця від дати одержання ним матеріалів заявки.

Строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з урахуванням ступеня секретності інформації.

Якщо Державний експерт прийняв рішення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, він визначає коло осіб, які можуть мати доступ до нього, і все наступне діловодство за заявкою здійснюється у режимі секретності.

Під час проведення формальної експертизи:

визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів, що можуть одержати правову охорону як винаходи, корисні моделі, промислові зразки чи компонування ІМС;

заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам визначених статтями відповідних законів та правилам, встановлених на їх основі;

документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.

Якщо в матеріалах заявки, що відповідає встановленим вимогам є посилання на креслення, але такого креслення в ній немає, заявнику надсилається про це повідомлення і пропонується на його вибір надіслати креслення чи вилучити посилання на нього у заявці. У разі подання креслення протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи креслення. Якщо у цей строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

За належності об'єкта, що заявляється, до об'єктів, що можуть одержати правову охорону як винаходи, корисні моделі, промислові зразки чи компонування ІМС, відповідності документів заявки формальним вимогам до них, встановлених відповідними статтями законів та правил, встановлених на їх основі, та відповідності документа про сплату збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається за заявкою стосовно:

винаходу - повідомлення про завершення формальної експертизи та можливість проведення кваліфікаційної експертизи;

корисної моделі — рішення про видачу деклараційного патенту корисну модель

промислового зразка - рішення про видачу патенту на промисловий зразок;

компонування ІМС - рішення про видачу свідоцтва на компонування ІМС.

Якщо є підстави вважати, що заявлений об'єкт не належить до об'єктів, що можуть одержати правову охорону як винаходи, корисні моделі, промислові зразки чи компонування ІМС, або заявка не відповідає формальним вимогам, чи документ про сплату збору за подання заявки не відповідає встановленим вимогам, то заклад експертизи надсилає заявнику про це обгрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків.

Відповідь заявника надається у двомісячний строк від дати одержання заявником повідомлення, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою. Строк надання відповіді заявник може продовжити і поновити, як це було зазначено вище.

Необхідно зазначити, що по відношенню до винаходів законодавством України установлена відстрочена експертиза заявок. Тобто після експертизи заявки за формальними ознаками відомості про неї публікуються в офіційному бюлетені через 18 місяців після встановленої дати подання чи дати пріоритету, якщо він заявлений заявником. Відомості про заявку публікуються за умови, що вона не відкликана, не вважається відкликаною або за нею не прийнято рішення про відмову у видачі патенту. За клопотанням заявника відомості про заявку можуть бути опубліковані раніше зазначеного строку. За подання клопотання заявник має сплатити збір. Після публікації відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку.

Необхідно зазначити, що відомості про заявки, щодо яких Державний експерт прийняв рішення про віднесення їх до державної таємниці, не публікуються.

Повна експертиза чи експертиза по суті (або кваліфікацій експертиза) проводиться за клопотанням заявника, що може бути подане протягом трьох років від дати подання заявки чи від дати пріоритету, якщо він був заявлений. Така експертиза може бути проведена також за заявою будь-якої особи, яка має надійти не пізніше зазначеного строку. При цьому вона не бере участі у вирішенні питань щодо заявки, їй надсилається лише затверджений висновок експертизи за заявкою.

Строк подання зазначених заяви та документа продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом дванадцяти місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подасть зазначені заяву та документ у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

Під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого винаходу умовам патентоздатності, визначеним статтею 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (новизна, винахідницький рівень та промислова придатність).

Якщо є підстави вважати, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, то заявнику може бути направлений обгрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків. Відповідь заявник має надати у двомісячний термін з можливістю продовження його але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Відповідь заявника та направлені ним додаткові матеріали беруться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою.

Статтею 18 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що заявник має право перетворити:

заявку на видачу патенту на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на винахід і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту або рішення про відмову в його видачі;

заявку на видачу патенту на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову в його видачі.

У цьому разі зберігається встановлена дата подання заявки, а якщо заявлено пріоритет, - дата її пріоритету. За подання заяви про перетворення заявки сплачується збір.

На підставі рішення про видачу патенту України на винахід, деклараційного патенту корисну модель, патенту України на промисловий зразок та свідоцтва України на топографію (компонування) ІМС здійснюється державна реєстрація. З цією метою до відповідного Державного реєстру чого вносяться визначені відомості Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються відповідним нормативним актом.

Державна реєстрація зазначених охоронних документів здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за його видачу і збору за публікації про видачу патенту. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про видачу охоронного документу.

Законом установлено, що якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу охоронного документу документи про сплату державного мита не надійшли, державна реєстрація патенту не здійснюється, а заявка вважається відкликаною.

Зразок заяви на винахід приводиться у Додатку 1.

З РОЗРОБКА ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ. РОЗРОБКА НЕОБХІДНИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ОБ'ЄКТУ ЇВ ЗА КОРДОН

Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до договорів. Передусім договором визнається угода двох або більше осіб, що спрямована на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Тобто договір - це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав та обов'язків. У договорі виражається воля його двох сторін, що має збігатися. Майже всі майнові відносини в умовах ринкової економіки опосередковуються договором.

Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори у галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав -виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення.

Значною є група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об'єктів промислової власності, а також договори на їх використання. Ще одну групу складають договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

3.1 Розробка ліцензійного договору.

Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Назва цих договорів походить від латинського слова Іісепііа - дозвіл. У даному випадку - це дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що оформляється договором.

ЦК України передбачає надання ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності окремо або в ліцензійному договорі. Стаття 1108 ЦК України зазначає: «Особа, що має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, що надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Вона може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору».

У ЦК України передбачені такі види ліцензій: виключна, одинична невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта

права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

У ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності, розмір, порядок і строки виплати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Якщо у ліцензійному договорі не зазначено виду ліцензії, то вважається, що надається невиключна ліцензія.

Чинне законодавство України передбачає ще кілька видів ліцензії: повна, відкрита та примусова.

Повна ліцензія - це дозвіл на використання запатентованого об'єкта на весь строк чинності патенту і на використання об'єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об'єкт, проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При несплаті ліцензіатом чергового платежу припиняється дія ліцензійного договору, а при продажі патенту відновлення прав на патент не відбувається.

Відкрита ліцензія - це ліцензія, за якою власник патенту(свідоцтва) на об'єкт промислової власності має право подати до Державного Департаменту інтелектуальної власності для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання об'єкта промислової власності.

Примусова ліцензія надається у випадку невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено.

При укладенні ліцензійного договору ліцензіар має впевнитися, що ліцензіат - це та особа, з якою можна мати справу, вона дійсно є тією особою, за яку видає себе. У свою чергу, ліцензіат повинен переконатися, що ліцензіар має право укладати ліцензійний договір, що він уповноважений виступати як такий від імені групи юридичних осіб, які мають право інтелектуальної власності на предмет ліцензійної угоди.

Важливо точно визначити предмет договору: що то є - винахід, корисна модель, промисловий зразок або щось інше. При визначенні цієї умови має бути чітко сформульовано, який корисний ефект очікується від використання даного об'єкта, які затрати зумовлює його використання.

Якщо в ліцензійному договорі не вказаний строк на який укладається договір, у такому разі вважається, що договір укладено на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у

договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більш ніж на 5 років. Кожна зі сторін при бажанні припинити договірні відносини повинна повідомити іншу сторону за шість місяців до спливу строку договору. Якщо такого повідомлення не надійшло, ліцензійний договір вважається продовженим на невизначений час.

У міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори укладаються на строк 5-10 років. Тенденція у визначенні строків ліцензійних договорів розвивається у бік скорочення.

У ліцензійному договорі обов'язково має бути умова про дотримання конфіденційності предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання та інших умов ліцензії.

Визначення ціни ліцензійного договору - мабуть найскладніший процес. Ціна за передачу прав на об'єкт промисловий власності може бути визначена у різних формах: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або в частинах; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних відносинах. Роялті - це платежі будь-якого виду, що вносяться як винагорода за використання або надання дозволу на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Обов'язковою умовою ліцензійного договору має бути визначення місця і порядку розгляду спору, що може виникнути у процесі виконання договору. Також у ліцензійному договорі повинно бути чітко визначено, що ліцензіару нічого не відомо про права третіх осіб на предмет ліцензії. Договір має містити визначення термінів, що вживаються в ньому.

3.2 Розробка необхідних документів для реалізації об'єкту ЇВ за кордон

В умовах переходу України до ринкової економіки суттєво змінився характер відносин, пов'язаний із охороною об'єктів промислової власності, зокрема винаходів. Якщо раніше права на результати інтелектуальної діяльності мала держава і декларувала свій обов'язок забезпечити їх практичне використання, то на цей час власник результатів інтелектуальної діяльності має сам опікуватись щодо забезпечення їх надійної правової охорони і визначення шляхів реалізації їх на ринку.

Статтею 37 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід (корисну модель) в Україні. Якщо протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки до заявника не надійде повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, то у заявника немає перешкод до подання заявки в патентне відомство іноземної держави. За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості

патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку.

Комплекс заходів, які спрямовані на одержання правової охорони на винахід(корисну модель), промисловий зразок і здійснюються відповідно до національних законодавств держав патентування чи міжнародних договорів, дістав назву патентування. До цих заходів відноситься:

• визначення доцільності патентування,

• визначення обЧкту патентування,

• вибір країн патентування,

• вибір процедури патентування,

• підготовка заявки на винахід для патентування в іноземних
державах,

• подання заявки на патент у відповідні іноземні патентні відомства,

• сплата зборів за юридичне значимі дії при здійсненні діловодства за
заявкам на патенти та одержаним патенту, а також послуг
патентних повірених,

• ведення листування з патентними відомствами у процесі
проведення експертизи за заявкам на патент,

• одержання патенту на винахід,

• підтримання чинності патенту у відповідності до національних
законодавств,

• ведення листування з адміністративними і судовими органами в
разі порушення справ про патенті спори, а також інші дії.

Перше питання, яке постає при вирішенні питання доцільності одержання правової охорони на технічне (технологічне) або художньо-конструкторське рішення, - це визначення можливості одержання такої правової охорони взагалі. Тобто необхідно відповісти на такі запитання:

* чи відповідає технічне рішення критеріям охороноспроможності;

* чи можна скласти формулу винаходу так, щоб вона забезпечувала
правовий захист з достатньою широтою?

* чи можна виконуючи вимоги національних законодавств про
повноту розкриття суті винаходу, скласти опис винаходу, не розкриваючи при
цьому повністю секретів, що унеможливлюють його несанкціоноване
копіювання?

* чи можливий контроль за використанням винаходу за готовим
продуктом?

З якою ж метою доцільно планувати патентування в іноземних державах і які попередні заходи слід здійснити?

По-перше, планувати одержання правової охорони на винахід доцільно з метою експорту продукції.

По-друге, велике значення має патентна охорона науково-технічних розробок при плануванні продажу ліцензій на технології, що розроблені на основі таких розробок і мають об'єкти промислової власності, які можуть одержати правову охорону.

По-третє, іноді підприємство проводить патентування винаходів з метою створення сприятливого клімату для подальшого виходу на ринок.

По-четверте, можливо використовувати патентування в метою витіснення конкурентів і захоплення ринку (так звана політика "експансії").

По-п'яте, питання патентування винаходу можуть розглядатись також при експонуванні продукції на міжнародних виставках, ярмарках, оскільки метою експонування, частіше всього, є наступна реалізація продукції за кордоном.

При визначенні держав патентування, необхідно приділити увагу вивченню стану промисловості в державі, напрямкам її технічного і промислового розвитку. Винахід доцільно патентувати у тій країні, де розвинута галузь промисловості, до якої належить запропонований до патентування об"єкт або проводяться наукові дослідження чи технічні розробки в напрямах, до яких належить об'єкт патентування.

Підставою для вибору держави патентування може бути, як вже зазначалось, і традиційний експорт продукції, до якої належить винахід.

Наступний етап - це вибір відповідної процедури патентування. Процедура патентування вибирається залежно від передбачених ринків збуту об'єкта техніки, строків оформлення і подання заявки на патент, умов одержання патентів, вимог патентних законодавств країн, їх участі у міжнародних та регіональних договорах з охорони промислової власності, належності коштів на патентування та інших факторів.

Звичайно національні законодавства в галузі промислової власності регулюють тільки дії, що підпали під юрисдикцію цієї країни. Отже, патент на винахід є дійсним тільки в тій державі, у якій державне патентне відомство надало патент, і не є дійсним в інших державах. Враховуючи це, охорону винаходу необхідно одержувати у кожній окремій державі.

Патентування винаходів в іноземній державі може бути здійснено з використанням таких процедур патентування:

1. Патентування винаходу, промислового зразка відповідно до вимог
національних законодавств держав патентування (традиційна система
патентування).

2. Подання міжнародної заявки на винахід відповідно до вимог Договору
про патентну кооперацію (РСТ).

3. Використання процедури, передбаченої Гаазькою угодою про
міжнародну реєстрацію промислових зразків.

4. Патентування з використанням процедур, що передбачаються
регіональними угодами: Європейською патентною конвенцією (ЄПК),

Євразійською патентною конвенцією (ЄАПК), Угодами Африканської організації інтелектуальної власності (ОАРІ) і Африканської регіональної організації з охорони інтелектуальної власності (АМРО).

5. Одержання правової охорони промислових зразків в Європейському співтоваристві.

Зразок ліцензійного договору приводиться у Додатку 2.

4 КОЛЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ЇВ ЗА ТИПОВИМ ЗАКОНОМ ВСЕСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ВЛАСНОСТІ (ВОІВ)

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) розробила проект закону про авторські права для країн СНД - Типовий закон про авторське право і суміжні права. Цей типовий закон пропонує конкретні правові засади щодо створення та існування організацій з управління майновими правами авторів. Принциповим положенням є те, які зазначені організації створюються самими авторами та особами, що мають авторські і суміжні права. За своїм характером організації з управління майновими правами авторів є некомерційними. Вони не можуть свою діяльність базувати на меті одержання прибутків від своєї діяльності.

Організації, що управляють майновими правами авторів на колективній основі (організації колективного управління), створюються самими суб'єктами авторських і суміжних і набувають статусу юридичної особи від дня їх реєстрації в загальному порядку, встановленому для реєстрації громадських (некомерційних) організацій. Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом ЗО днів стати на облік в Державному департаменті інтелектуальної власності.

Компетенція зазначених організацій визначається тими повноваженнями, які їм передали суб'єкти авторських і суміжних прав. На підставі переданих організаціям повноважень розробляється і в установленому порядку затверджується статут організацій.

Керівництво діяльністю зазначених організацій, визначення основних напрямків їх діяльності у межах закону визначаються лише загальними зборами суб'єктів авторських і суміжних прав, майновими правами яких управляє дана організація. Вищим органом такої організації є збори її учасників, які визначають розмір винагороди й умови видачі ліцензій користувачам, способи розподілу і виплати зібраної винагороди, вирішують інші принципові питання.

Контроль за діяльністю організацій колективного управління здійснює орган, що зареєстрував дану організацію.

Основними завданнями і функціями зазначених організацій можуть бути: пропагування і реклама творів науки, літератури і мистецтва широкій

громадськості, підприємцям та будь-яким іншим особам для використання; укладання ліцензійних договорів з користувачами, здіснення контролю за користування зазначеними творами; підготовка зразкових договорів на використання творів чи об'єктів суміжних прав; збір гонорарів за використання творів та їх розподіл; юридичне консультування авторів та інших суб'єктів авторських і суміжних прав; збір інформації про використання або можливе використання творів чи об'єктів суміжних прав.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001р. організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі функції:

• погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права
і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

• укладати договори про використання прав, переданих в управління;

• збирати винагороди за використання об'єктів авторського права і (або)
суміжних прав у випадках і на підставах, передбачених цим Законом;

• розподіляти і виплачувати зібрану винагороду суб'єктам авторського
права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також
іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

• здійснювати інші дії, передбачені законодавством, необхідні для
охорони прав, управління якими здійснює організація;

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

При здісненні своїх функцій організації колективного управління повинні діяти лише у межах наданих їм повноважень, чинного законодавства України, принципів взаємності і справедливості. Особливістю укладання ліцензійних договорів організаціями колективного управління є те, що вони мають право видавати ліцензії на використання об'єктів авторського чи суміжних правне лише тих авторів та інших суб'єктів авторського чи суміжних прав, які передали цій організації своє повноваження, а й тих які не передавали своїх повноважень організації.

Організації колективного управління майновими правами зобов'язані надавати Установі таку інформацію:

• про зміни, що вносяться до статуту організації;

про укладання даною організацією двосторонніх та багатосторонніх

договорів з іншими організаціями колективного управління, у тому

числі іноземними;

про управління майновими правами осіб, які не передали організації

повноважень на колективне управління майновими правами на основі

договорів, укладених у письмовій формі;

про рішення загальних зборів членів організації, що стосуються

договорів управління правами суб'єктів авторського права і (або)

суміжних прав;

про річний баланс, річний звіт, результати аудиторських перевірок;

про осіб, уповноважених представляти організацію.

5 ЕКОНОМІКА ЇВ

Інтелектуальна економіка - це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізм взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас властиве лише йому особливості. Інтелектуальний капітал - це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

За формою власності інтелектуальний капіта може бути приватним, колективним та державним залежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається результатом інтелектуальної творчої діяльності. За ознакою формування інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб'єктом господарювання і придбаний в іншіх суб'єктів господарювання.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій - це її комерціалізація, що виникає на умовах договорних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях.

5.1 Оцінка вартості інтелектуальної власності

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з:

• визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу
об'єктів інтелектуальної власності;

• здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісію (ремісією)
статутних фондів господарських товариств;

• визначення вартості виключних прав, що передаються на підставі
договору куплі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи
ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

• визначенням розміру компенсації яку потрібно сплатити відповідно до
діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за
порушення його виключних прав;

• внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні
інноваційних чи інвестиційних проектів;

• поширенням ринків збуту;

• організацією страхування;

• передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання
кредитів;

• визначенням збитків, отриманих неправомірним використанням
об'єктів інтелектуальної власності;

• банкрутством підприємства у процесі його ліквідації з метою
задоволення кредиторів;

• проведенням приватизації державного майна.

При здійсненні розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий.

Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий самий доход можна отримати будь-яким іншим способом.

Основними методами, що реалізують цей методологічний напрямок, є методи дисконтування та капіталізації.

В основу метода дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

Під капіталізацією розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою видачі.

Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності.

Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної вартості, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючи витрати тощо.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж:. Суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку.

5.2 Інтелектуальна власність у господарській діяльності

З позиції бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів ф оцінюється за сумою витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням та доведенням до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Нематеріальні активи, як об'єкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності в умовах трансформованого бухгалтерського обліку нині мають відповідати таким ознакам:

• об'єкт не повинен мати грошової форми за всіма її еквівалентами;

• об'єкт не повинен мати матеріальної форми;

• об'єкт не повинен бути дебіторською заборгованістю;

• об'єкт повинен мати термін використання більше одного року;

• об'єкт може бути відокремлений від підприємства;

• має існувати імовірне одержання майбутніх економічних вигід,
пов'язаних з використанням об'єкта;

• може бути достовірно визначена вартість об'єкта.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів з 1 січня 2000р здійснюється на підставі:

• закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні» від 16 липня 1999р №996-ХІУ;

• національних положень бухгалтерського обліку, затверджених
відповідними наказами Міністерства фінансів України;

• порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. №419;

• плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань
та господарських операцій підприємств і організацій та розробленої до
нього Інструкції про його застосування, що затверджені наказом
Міністерства фінансів України від ЗО листопада 1999р. №291.

Справедлива вартість нематеріального активу - це сума, за якою актив може бути обміняний чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та заінтересованими сторонами.

6 МІЖНАРОДНІ УГОДИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

6.1 Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Передусім мають бути вироблені міжнародні правові засоби охорони досягнень науки, культури і техніки. Такою найбільш вагомою міжнародною організацією, що це здійснює, є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, була підписана у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970р.

Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності та Бернською конвецією про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об" єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованних установ ООН. Членами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі й Україна.

Адміністратитвна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і договорів — всього понад два десятки різних угод і договорів.

Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кількості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих договорів, а також в

організаціях співробітництва між державами з метою розвитку інтелектуальної власності.

Вищим органом ВОІВ є генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними оргнанами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і міжнародне бюро ВОІВ (або секретаріат)

При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності.

ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу країнам, що розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для організації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди СОТ (Світової організаціїторгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р. Угода ТРІПС — це угода про торгівельні аспекти інтелектуальної власності, обпекти якої часто стають об^єктами торгівлі, у тому числі і міжнародної.

До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії інтелектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації.

Угода ТРІПС визначає конкретьні параметри щодо восьми об^єктів інтелектуальної власності: 1) авторського права і суміжних прав; 2) товарних знаків; 3) географічних зазначень; 4) промислових зразків; 5) патентів; 6) топологій інтегральних мікросхем; 7) охорони закритої інформації; 8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії.

Країни-члени Угоди можуть передбачати у своєму національному законодавстві право сусідів вимагати від порушника інформації про третіх осіб, які задіяні у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що порушують право власності на знак, а також про їхні канали розповсюдження.

Угода також передбачає певні адміністративні процедури захисту прав інтелектуальної власності. Зазначені норми передбачені ЦК України та іншими законами про інтелектуальну власність.

6.2 Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886р.

Основними засадами зазначенної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створенні в одній із
країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу
таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний
режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається
автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування
тощо.